Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Податкове право - лекції
Тема 1. ПОДАТКОВЕ ПРАВО ЯК ІНСТИТУТ ФІНАНСОВОГО ПРАВА
1. Місце інституту податкового права в системі фінансового права.
2. Предмет податкового права. Метод податкового права.
3. Система податкового права.
4. Систематизація податкового законодавства.
Тема 2. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПОДАТКОВОЇ СИСТЕМИ УКРАЇНИ.ПРАВОВА ПРИРОДА ПОДАТКУ
1. Податкова система, її функції та типи.
2. Поняття податкового тиску.
3. Поняття та ознаки податку.
4. Класифікація податків та зборів.
Т е м а 3. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ОСНОВНИХ ЕЛЕМЕНТІВ ПОДАТКОВОГО МЕХАНІЗМУ
1. Поняття основних елементів податкового механізму .
2. Поняття платників податків та зборів . Види платників податків та зборів й їх правовий статус.
3. Суб'єкти , що сприяють сплаті податків та зборів .
4. Поняття та види об'єктів оподаткування .
5. Методи визначення об'єкта оподаткування .
6. Поняття та види ставок оподаткування .
Т е м а 4. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДОДАТКОВИХ ЕЛЕМЕНТІВ ПОДАТКОВОГО МЕХАНІЗМУ
1. Поняття податкової пільги
2. Вид податкових пільг
3. Фоми податкових пільг
4. Порядок обчислення податків і зборів
5. Визначення сум податку
Тема 5. ПОДАТКОВІ ОРГАНИ
1. Органи, що здійснюють мобілізацію коштів до централізова них фондів держави
2. Система податкових органів
3. Поняття і зміст податкового контролю
Тема 6. ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПОРУШЕННЯ ПОДАТКОВОГО ЗАКОНОДАВСТВА
1. Відповідальність за порушення податкового законодавства в системі юридичної відповідальності
2. Підстава відповідальності за порушення податкового законодавства
3. Адміністративна відповідальність за порушення податкового законодавства
4. Фінансова відповідальність за порушення податкового законодавства
5. Кримінальна відповідальність за порушення податкового законодавства
6. Поняття подвійного оподаткування
Тема 7. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ НЕПРЯМОГО ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ
Тема 8. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МАЙНОВИХ ПОДАТКІВ В УКРАЇНІ
1. Місце податку на землю в системі податків та зборів України.
3. Місце податку з власників транспортних засобів в системі податків і зборів в Україні.
Тема 9. ПРИБУТКОВЕ ОПОДАТКУВАННЯ В УКРАЇНІ
1. Правова природа прибуткових податків.
2. Місце прибуткового податку з громадян та податку на прибуток у системі податків та зборів України.
3. Правове регулювання прибуткового податку з гро мадян.
4. Податок на прибуток підприємств.
Тема 10. ЗАГАЛЬНОДЕРЖАВНІ ЗБОРИ
1. Збір за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету
2. Збір за спеціальне використання природних ресурсів
3. Збір за забруднення навколишнього природного середовища
4. Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування
5. Збір на обов'язкове соціальне страхування
6. Інші загальнодержавні збори
Тема 11. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ МІСЦЕВИХ ПОДАТКІВ І ЗБОРІВ
1. Місцева система оподаткування і принципи її формування
3. Характеристика окремих видів місцевих податків і зборів
Тема 1. ПОДАТКОВЕ ПРАВО ЯК ІНСТИТУТ ФІНАНСОВОГО ПРАВА
1. Місце інституту податкового права в системі фінансового права.
2. Предмет податкового права. Метод податкового права.
3. Система податкового права.
4. Систематизація податкового законодавства.
Місце інституту податкового права в системі фінансового права.
1.Податкове право, регулюючи основи формування дохідних частин бюджетів, являє собою комплекс податково во-правов b х норм, що утворять складний інститут. В основі регулювання лежать відносини , що опосередковують перехід грошових сум у формі податкових платежів у власність держави. При цьому держава не надає конкретному платникові податків якого-небудь певного еквівалента , не приймає на себе у зв'язку із цим яких-небудь зобов'язань . Б ільше точної виглядає позиція вчених і практиків, що вказують на галузеву самостійність податкового права . Вони акцентують увагу на безумовному існуванні особливого ( галузевого ) правового режиму регулювання певного різновиду суспільних відносин , виходячи зі зміни пріоритетів у податково-правовому регулюванні, коли держава висуває завдання податкової політики справедливе й економічно обґрунтований розподіл фінансового тягаря ( тягаря публічних витрат) серед співгромадян.
Ознаки податкового права
1.Нормативність.
2. Значення, важливість правової системи.
3. Стабільність.
4.Формальна визначеність.
5. Системність.
6.Установлення й охорона державою.
7.Правосуддя.
Предмет податкового права
Предметом податкового права є не сама діяльність держави в сфері оподатковування, а ті відносини, які виникають у процесі її здійснення. Ці відносини є однієї з форм економічних відносин, які, будучи врегульовані нормами права, стають правовідносинами. Предмет правового регулювання визначає однорідні податкові відносини, регульовані правом й, що виділяються із системи соціальних відносин на підставі деяких особливостей:
а) податкові відносини виникають у процесі фінансової діяльності держави в сфері оподатковування й зв язані з реалізацією податкового обов'язку.
б) податкові відносини виникають і розвиваються на ос нові відповідних податково-правових норм;
в) податкові відносини виражають державну волю й інтереси в сфері оподатковування й виходячи із цього формують взаємодія інтересів учасників податкових відносин при реалізації податкового обов'язку.
г) податкові відносини мають організаційно-майновий характер. Організаційний характер цих суспільних зв'язків означає , що вони, в остаточному підсумку, спрямовані на узгодження публічного й приватного інтересу при оподатковуванні, на установлення шляхом реалізації певних податково-правових процедур необхідного балансу між зазначеними інтересами. Навряд чи в цьому випадку можна говорити про завдання узгодження інтересів держави й зобов'язаних осіб. Власник коштів (держава) визначає, яким чином, у якому порядку й у які строки відбувається формування дохідних частин бюджетів, і він не зобов'язаний узгоджувати дані положення із платником податків. Останній реалізує при цьому безумовний обов'язок;
д) податкові відносини формують взаємозалежні й взаємообумовлені сукупності суб'єктивних податкових прав й обов'язків, що визначають правовий статус суб'єктів податкових відносин. Права й обов'язки суб'єктів, що представляють владну й зобов'язану сторони в податкових правовідносинах, формуються по різних принципах.
е) податкові відносини відіграють активну роль, перетворюючи й уточнюючи моделі податків і зборів, загальну конструкцію оподатковування.
ж) податкові відносини охороняються й гарантуються можливістю застосування мер державного впливу.
Предметом податкового праває група однорідних суспільних відносин, які визначають надходження коштів від платників у бюджети у формі податків і зборів. Особливістю їх є рух грошей у власність держави знизу нагору (від платника в бюджет) у формі податків і зборів. Розподіл цих засобів, виділення їх на задоволення державних потреб (тобто рух зверху вниз) - уже не предмет податкового права, хоча й регулюється правом фінансовим.
Характерною рисою податкових відносин є їхній майновий характер - виконання податкового обов'язку означає передачу у власність або розпорядження держави певних коштів.
Метод податкового права
Метод податково-правового регулювання характеризується рядом особливостей:
1. своєрідним порядком закріплення суб'єктивних прав й обов'язків учасників податкових відносин. Якщо особи, що представляють пануючу сторону податкового правовідносини, формують свої права й обов'язки на основі державних велінь, компетенції, який вони наділяються державою для здійснення керування й контролю в сфері оподатковування, то формування правосуб'єктності зобов'язаних осіб спрямовано на деталізацію, конкретизацію їхнього податкового обов'язку;
2. високим ступенем імперативності в регулюванні прав й обов'язків, виключенням волі в прийнятті рішення .
3. специфічним співвідношенням сторін у податковому правовідношенні , коли один ряд суб'єктів представляє вольову сторону, що реалізує переважно права, а інший ряд суб'єктів — зобов'язану, за рахунок реалізації безумовних обов'язків;
4. на відміну від адміністративно-правового методу він не базується на вертикальній субординації, співпідпорядкованості суб'єктів; владні вказівки в податковому праві виходять від фінансових органів, з якими інші суб'єкти відносин не складаються в адміністративній залежності;
5. основна маса владних приписань виходить від органів , спеціально створених державою для фінансової діяльності;
6. метод фінансового права не припускає повної залежності одного суб'єкта від іншого, а торкається тільки економічного змісту фінансової норми;
7. фінансово-правовий метод регулювання має твердий ступінь імперативності на всіх рівнях законодавчого регулювання й не змінюється, не знижується залежно від типу законодавчого акту (від закону до інструкції );
8. специфічний об'єкт — публічні грошові фонди.
3.
До системи податкового права включається Загальна і Особлива частина. Якщо Загальна частина закріплює основні поняття, принципи, характерні для оподатковування в цілому, формує модель, конструкцію правового механізму податку, незалежно від форми його прояву, то Особлива частина націлена на регулювання окремих податково-правових інститутів.
Загальна частина податкового права включає такі сукупності податково-правових норм, які однаковою мірою ставляться до всіх інститутів Особливої частини. Відрізняючись однорідним характером норм, проте Загальна частина припускає наступний рівень структурованості й виділення декількох блоків базових інститутів:
а) інститути Загальної частини, що закріплюють основу податково-правового регулювання (поняття й класифікація системи оподатковування; принципи оподаткування ; податкова компетенція й т.д.);
б) інститути Загальної частини, що формують конструкцію правового механізму податку (інститути платника податків, об'єкта оподатковування; ставка, пільг по податку й т.д.);
в) інститути Загальної частини, що встановлюють поняття й зміст податкового обов'язку (обов'язок по сплаті податку, здійсненню податкового обліку й звітності).
Структура Особливої частини визначається тими видами податків і зборів, які законодавець ввів на території держави. Навряд чи кожному з них відповідає окремий інститут Особливої частини. Останні можуть охоплювати й блоки однорідних податкових платежів (інститут місцевих податків і зборів, інститут непрямих податків і т.д.), що визначається як етапом розвитку податково-правового регулювання, рівнем податкових відносин, так і завданнями наукового або правового аналізу.
4.
Система податкового законодавства виражається в складі, співвідношенні й внутрішній структурі джерел права. Вона складається під впливом комплексу об'єктивних і суб'єктивних факторів, що включають предмет регулювання, метод правового впливу, за допомогою яких законодавець прагне найбільше повно й точно врегулювати дану групу суспільних відносин. Система податкового права характеризує його внутрішню побудову, тоді як система податкового законодавства відряджає зовнішню форму системи податкового права.
Джерела податкового права можуть бути розділені по декількох принципах.
I. На підставі владної-територіальної ознаки (в основному це стосується видів нормативних актів);
1. Загальнодержавні нормативні акти.
2. Республіканські (Автономної Республіки Крим)
3. Місцеві нормативні акти.
II . По характері правових норм:
1. Нормативні акти, що містять правові норми прийняті компетентними органами у встановленому порядку.
2. Ненормативні акти, що не містять правових норм загального характеру.
III. По особливостях правового регулювання й характеру встановлення:
1 Звичай, санкціонований компетентними органами у встановленому порядку.
2. Міжнародні договори (конвенції, угоди). Важливого значення набувають договори при врегулюванні подвійного оподатковування, інших питань оподаткування Якщо в Україні вони мають пріоритет над законами, то в США їхню дію рівнозначно законам Це породжує проблеми як забезпечення вірного регулювання цих норм, так і системи гарантій такого забезпечення.
3. Нормативний правовий акт — найважливіший, а переважно єдине джерело податкового права. У деяких випадках інші джерела розглядаються як похідні від нормативного акту.
Податковий закон виступає в якості основного правового акту, видаваного законодавчим органом для регулювання відносин у сфері оподатковування, і відрізняється наступними істотними ознаками:
а) податковий закон являє собою нормативне ви раження інтересів держави в сфері оподатковування,
б) податковий закон видається тільки органом законодавчої влади . Виняткова компетенція Верховної Ради України в сфері оподатковування визначається поло женнями ст. 92 Конституції України.
в) податковий закон, як правило, відрізняється стабільністю існування, тривалістю періоду дії;
г) податковий закон регулює найбільш важливі відносини в сфері оподатковування, допускаючи й обумовлюючи застосування інших правових актів. Завданням останніх становитися уточнення приписань закону, регулювання окремих видів податкових відносин у випадку делегування безпосередньо законом або неврегульованості на рівні закону;
д) податковий закон характеризується верховенством щодо інших правових актів, що регулюють оподатковування, які не можуть бути прийняті у випадку протиріччя закону й повинні бути змінені або скасовані в подібній ситуації.
е) персоніфікований характер, при якому механізм регулювання спрямований на певну групу платників ;
б) терміновий характер, що означає чинність закону в часі протягом певного обмеженого періоду, тому що зміна основних елементів податкового механізму (платника, об'єкта, ставки) може відбуватися досить часто;
в) характер податкових законів, заснований на презумпції винності платника. Крім того, громіздкість податкового законодавства, роль податкових органів, які виступають як арбітрів у спірних питаннях і ставлять платника в положення залежного.
Законодавчі акти, що лежать в основі податкового законодавства, становлять певну систему, що включає різні види законів.
1. Загальні не фінансові закони — конституційні закони або закони, які ставляться до інших галузей права, але містять податкові норми. Найбільш принципові положення , що регулюють основи оподатковування, закріплюються на конституційному рівні (повноваження органів державної влади й керування , загальні принципи оподатковування й т.д.).
2. Загальні фінансові закони - в основному їх представляють бюджетні закони. Причому це як фундаментальні бюджетні закони, які встановлюють основи бюджетної системи, місце податкових надходжень у доходах держави, так і поточні бюджетні закони, якими затверджується фінансовий план на щороку.
3. Загальні податкові закони — законодавчі акти, з положення, які регулюють податкову систему в цілому, її основи, головні характеристики податкових важелів. У даних актах відсутня деталізація конкретних видів податків. В основному до них ставляться податкові кодек си , що поєднують матеріальні й процесуальні сторони податкової системи, а також основні закони загального характеру (Закон України «Про Державну податкову службу в Україні», Закон України «Про систему оподатковування»).
4. Спеціальні податкові закони — законодавчі акти, які регулюють окремі групи або види податків. .
Поняття податкового тиску
Розкриваючи зміст податкових платежів, И. И. Янжул вказуэ, що межа обкладання, з однієї сторони , визначається потребами держави, для покриття яких і встановлюються податки, і майновими здатностями підданих задовольняти ці потреби своїми пожертвуваннями. Між цими двома границями обкладання (потребами держави й майнових можливостей платників) і дозволяються всі питання, пов'язані з регулюванням податкової системи.
Поняття податку
П оявляючись як епізодичні, випадкові, тимчасові платежі, податки перетворюються в стабільний атрибут державної організації, розвиток їх визначається широким спектром історичних , економічних , політичних , географічних й національних особливостей. Характеризуючи зміст податку, А. А. Ісаєв звертав увагу на дві найбільш принципові й важливі особливості даних платежів: обов'язковість і грошовий характер. Обов'язковість дозволяє, на його думку, відрізняти податки від доходів держави із приватного господарства , доходів , що надходять у скарбницю з державних доходів , не сполучених для приватних господарств із зобов'язанням сплачувати їх без одержання від держави відповідних цінностей. Акцент на грошовий характер податків дозволяє відрізняти ці внески від натуральних повинностей . Виходячи із цього, податки визначалися ним як «... обов'язкові грошові платежі приватних господарств , що служать для покриття загальних витрат держави й одиниць самоврядування ».
У ст. 67 Конституції України: «Кожний зобов'язаний платити податки й збори в порядку й розмірах, установлених законом. Всі громадяни щорічно подають у податкові інспекції за місцем проживання декларації про своє майнове положення й доходи за минулий рік у порядку, установленому законом». Аналізуючи зміст ст. 67 Конституції України, варто врахувати - трохи розмите де легування податкового обов'язку - « кожному » ( ч. 1) і «всім громадянам» ( ч. 2). По-перше, видається не доречний акцент на громадянстві. Не громадянам спрямоване це зв'язування, а всім фізичним особам, що перебувають на території держави і є зобов'язаних суб'єктів податкових правовідносин. До них ставляться й громадяни, і іноземці, і особи без громадянства. І, по-друге, податковий обов'язок властивий не тільки фізичним , але і юридичним особам, яким вона делегована також як імперативна вимога .
Під податком варто розуміти обов'язкові для громадян платежі відомої частки свого майна або праці з метою задоволення державних або суспільних потреб. В иділяємо й дві , на його погляд, головні риси податку: 1) обов'язковість платежу й уста новлення його верховною владою ; 2) платіж, внесений для задоволення потреб держави. Сучасна юридична наука включила дефініцію в коло найбільш дискусійних понять. Так, Н. И. Химичева визначає податок як « обов'язкові й за юридичною формою індивідуально безоплатні платежі юридичних і фізичних осіб, установлені органами державної влади для зарахування в державну бюджетну систему (або в зазначених випадках — позабюджетні цільові фонди) з визначенням їхніх розмірів й строком сплати». С. Г. Пепеляева : «Податок— єдино законна форма відчуження власності фізичних й юридичних осіб на засадах обов'язковості, індивідуальної безплатності , безповоротності, забезпечення державним примусом , що не носить характер покарання або контрибуції, з метою забезпечення платоспроможності суб'єктів публічної влади ».
Аналізуючи зміст податків, варто враховувати, що вони - не єдине джерело доходів бюджету, а лише один з видів позаекономічного державного примуса . Крім властиво податків, яким належить провідна роль у формуванні бюджету, існують й інші види вилучень: ліцензійні й реєстраційні збори, збори з населення. Крім того, підприємства й громадяни роблять обов'язкові відрахування в позабюджетні фонди, платять різні тарифи й інші обов'язкові платежі. У зв'язку з різноманіттям форм вилучень виникає необхідність визначити , що ж й I н їх є безпосередньо податком, а що - неподатковими платежами. Всю систему платежів, які входять у податкову систему, можна розділити на податки й платежі податкового характеру. Якщо до першої групи ставляться саме податки (на прибуток, на землю й т.п.), то друга група складається зі зборів й податкових платежів (мито).
Поняття обов'язкового платежу є родовим, що охоплює всю сукупність податків і зборів (при цьому варто враховувати, що мова йде про обов'язкові платежі податкового характеру, оскільки штрафи, стягнення теж мають обов'язковий, але не податковий характер). У широкому змісті обов'язкові платежі податкового характеру й становлять податкову систему. У свою чергу, податки й збори - видові категорії і являють собою форми обов'язкових платежів податкового характеру. У цілому ж обов'язкові платежі в нашому контексті включають:
1) податки;
2)збори;
3) податкові плати (мито, плата за торговельний патент і т.д.).
По-перше, коли мова йде про податки, те це насамперед безумовні й нецільові платежі, і після їхнього надходження в бюджети неможливо простежити використання цих коштів, так це й не потрібно. У ситуації зі зборами картина інша. Це цільові надходження, вони необхідні для фінансування певних заходів і мають у такий спосіб чітку цільову прив'язку. Тому можна порушувати питання про нецільове використання коштів ( мова можуть навіть іти про самостійний склад правопорушення).
По-друге, податки в основному надходять у бюджети, тоді як збори можуть формувати цільові (у тому числі й позабюджетні ) фонди. Тому, якщо необхідно закріпити винятково стабільні надходження в бюджети нецільового характеру, - це безсумнівно податки. Якщо ми хочемо закріпити стійкий зв'язок між податковими надходженнями й джерелами, з яких вони направляються , - це збори.
І, по-третє, якщо встановлення, зміна й скасування податків і всіх елементів правового механізму податків є винятковою компетенцією органів державної влади , то деталізацію елементів зборів у перспективі можна розглядати і як компетенція виконавчих органів.
Сьогодні ще не доводиться говорити про сформований єдиний підхід до визначення податку національними законодавствами. Податкове законодавство України взагалі йде від цієї проблеми й не виділяє окремо категорії податку. Так, ст. 2 Закону України «Про систему оподатковування» установлює , що «під податком і збором (обов'язковим платежем) у бюджети й державні цільові фонди варто розуміти обов'язковий платіж у бюджет відповідного рівня або державний цільовий фонд, що здійснюється платниками в порядку й на умовах, обумовлених законами України».
Ознаки податку
1. Податок являє собою вид платежу, закріплений актами органа державної влади .
2. Одним з найбільш істотних ознак податку є його обов'язковий характер.
3. Одним з обов'язкових ознак податку є його примусовий характер.
4. Н ецільовий характер податкового платежу означає надходження його у фонди, які акумулюються державою й територіальними громадами використаються на задоволення публічних потреб.
5. Важлива ознака податку - індивідуальна безоплатність чи однобічний характер його встановлення.
6 Аналізуючи зміст податку, варто звернути увагу й на його безповоротний характер.
7. Платіж у грошовій формі.
Поняття платника податків
В основі принципу резидентства ( постійного місцеперебування) лежить поділ всіх платників на дві групи:
а) податкові резиденти — особи , які мають постійне місце проживання або місцезнаходження в даній державі й доходи яких підлягають оподатковуванню із всіх джерел (несучі повну податкову відповідальність);
б) податкові нерезиденти — особи , які не мають постійного місцеперебування в державі й у яких підлягають оподаткуванню лише доходи , отримані ними на даній території р ( несучі обмежену податкову відповідальність).
Платники податків і зборів (обов'язкових платежів ) зобов'язані:
1) вести бухгалтерський облік, становити звітність про фінансово-господарську діяльності й забезпечувати її зберігання в строки , установлені законами;
2) представляти в державні податкові органи й деклара ції , бухгалтерську звітність й інші документи й відомості , пов'язані з вирахуванням і сплатою податків і зборів
3) у плачивать належні суми податків і зборів у встановленими законами термін;
4) допускати посадових осіб державних податкових органів до обстеження приміщень, використовуваних для отриманих доходів або пов'язаних зі змістом об'єктів оподаткування
Платники податків і зборів (обов'язкових платежів) мають право :
1) представляти державним податковим органам документи, що підтверджують право на пільги по оподатковуванню в порядку, установленому законами України;
2) одержувати й знайомити з актами перевірок, проведених податковими органами;
3) оскаржити у встановленому законом порядку рішення податкових органів
Податкові агенти
- це юридична або фізична особа , на яке в чинність акту податкового законодавства покладають обов'язки по утриманню із платника й перерахуванню податку або збору в бюджет. Якщо податковий агент діє на підставі угоди, рішення компетентного органа або загального закону, то в основі діяльності агента лежить норма податковий закон, що делегує йому особливі повноваження. Найчастіше агентами є національні підприємства, які мають договірні відносини з іноземними. Податковим агентом також є фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, що використає найману працю інших фізичних осіб, відносно виплати заробітної плати (інших виплат і винагород) таким іншим фізичним особам.
Збирачі податківвиступають як уповноважені органи , які здійснюють прийом коштів від платників або їхніх агентів у рахунок сплати податків і зборів. До збирачів податків відносяться :
1) підприємства ( установи , організації), що втримують і перераховують у бюджет податки із сум, які виплачуються фізичним особам;
2) підприємства ( установи , організації), що втримують і перераховують у бюджет податки з доходів від акцій, й інших цінних паперів, що належать підприємству, від участь на паях в інших підприємствах;
3) підприємства ( установи , організації), що втримують і перераховують у бюджет податки з доходів , одержуваних іноземними юридичними особами.
Особливістю повноважень збирачів податків є те, що вони здійснюють прийом коштів у платників податків по волевиявленню останніх. Тоді як, наприклад, податкові агенти здійснюють утримання податків у платника податків незалежно від його волевиявлення. На відміну від податкових агентів збирачі податків не є джерелами виплати доходів платникам податків і не мають повноважень по втриманню податків. Однак їхньої функції по прийому платежів доповнюються функціями по здійсненню контролю за сплатою податків і зборів платниками. Таким чином, вони, як і податкові агенти, відіграють двояку роль: з одного боку, виконують фіскальні функції чи контролю платником податків, з іншого боку - підконтрольні податковим при виконанні своїх обов'язків по перерахуванню податків і зборів, що надійшли їм від платників.
Пільга
— це звільнення (повне або часткове) платника по датків, що враховує його особливості, від сплати податку. І якщо платника може бути звільне но від сплати податку, то обов'язок з обліку і звітності в нього залишиться. Звільнення можливе в повному обсязі, якщо платника цілком звільнено від сплати, і в частковому, якщо скорочується податковий тиск за рахунок зменшення об'єкта (предмета і т. ін.) чи відстрочки сплати податку. Вони можуть стосува тися його як безпосередньо, характеризуючи його (інвалід пер шої чи другої групи, ветеран Великої Вітчизняної війни, підприємство з іноземними інвестиціями), так і конкретного виду діяльності, яким він займається (підприємство, що ви готовляє сільгосппродукцію; підприємства, що здійснюють фрахт судів, і т. ін.)
Правове регулювання податкових пільг здійснюється на двох рівнях. Перший — податкові закони, що закріплюють принципові винятки для певних категорій платників чи га лузей. Другий— підзаконні акти, що здійснюють тактичні цілі стосовно конкретних суб'єктів і вирішальні більш вузькі цілі.
2.
Відрахування (вилучення) — вид пільги в галузі оподатку вання, яка полягає у виділенні окремих складових частин із загального об'єкта оподаткування з метою зменшення на їхню величину об'єкта при нарахуванні та сплаті податку.
Цей вид пільги характеризується тим, що механізм надан ня пільг проектується на об'єкт оподаткування, що безпосеред ньо зменшується. Подібні зменшення об'єкта з метою оподат кування можна класифікувати:
а) за видами платників:
повні — надаються всім платникам;
часткові — надаються певним категоріям платників;
б) за термінами:
постійні — діють постійно протягом тривалого періоду часу;
тимчасові — діють протягом визначеного, заздалегідь обме женого періоду (підприємства з іноземними інвестиціями);
надзвичайні — надаються в зв'язку з появою певних рапто вих обставин;
в) за елементами об'єкта:
майнові — відрахування визначеної частини оподатковува ного майна;
прибуткові відрахування — застосовуються до частини до ходу платника залежно від виду діяльності.
2. Знижка — вид пільги в галузі оподаткування, що змен шує суму податку на певні величини. У такий спосіб реалізується зацікавленість суспільства у певній діяльності.
3.Неоподатковуваний мінімум об'єкта податку. Прив'я зуватися до абсолютної величини грошової суми в умовах інфляції не має сенсу.
1. Вилучення з обкладання певних елементів об'єкта опо даткування. Найчастіше це частина доходу чи інших об'єктів податку, що спрямовується на цілі, в реалізації яких зацікав лена держава чи місцеві органи самоврядування: природоохоронні заходи, освоєння нових технологій.
Звільнення від сплати податку окремих осіб чи категорій платників. У такий спосіб законодавець відкриває великі можливості для одержання реальних доходів при зменшенні подат кових вилучень, оскільки часто кошти на утримання цих суб'єктів виділяються з бюджету, і цей канал трохи спрощує рух коштів від платників податків у бюджет, а потім у зворотно му напрямку, до осіб, які їх вимагають.
4. Зниження податкових ставок. Цей вид пільг відображає як державне, так і регіональне значення виду діяльності, що підпадає під знижену ставку.
5. Відрахування з податкового окладу передбачає насампе ред стягнення з податкового окладу, що здійснюється за певний розрахунковий період.
6. Цільові податкові пільги можуть включати різні форми відстрочки стягування податків. Як найбільш характерний приклад можна згадати механізм використання податкового кредиту.
7. Інші податкові пільги (податкові канікули тощо).
4 .
Обчислення податку являє собою сукупність дій платника податків (податкового агента) або податкового органу з ви значення суми податку, що підлягає сплаті до бюджетів або цільових фондів. Обов'язковість з обчислення податку покла дається на платника податків, на податкові органи або на по даткових агентів. Залежно від цього розрізняють:
1) окладні податки — обчислює безпосередньо податковий орган;
2) неокладні податки — обчислює самостійно платник по датків:
а) безпосередньо неокладні — обчислює сам платник по датків;
б) опосередковано неокладні — обчислює податковий агент;
3) змішані податки — обчислюють на різних етапах і плат ник податків, і податковий орган.
Існує два основних способи обчислення податку:
1. Кумулятивний — спосіб визначення об'єкта, за якого податкова база визначається наростаючим підсумком. На кон кретну дату визначається оподаткована база, зменшена на суму пільг, якими користується платник на цю дату. На кожний момент виплати доходу визначається загальна сума виплат конкретній особі. При цьому сума зменшується на розмір по датку, утриманого раніше.
Некумулятивний — спосіб визначення податкової бази вроздріб.
5.
Як правило, обчислення податку, визначення сум, що підля гають внесенню до бюджетів і цільових фондів, є обов'язком платників податків, що деталізується по кожному податку і збору спеціальним податковим законодавчим актом. Однак це не виключає участі податкового органу у визначенні сум по датку або збору. Здійснюється це у разі прямого делегування йому подібних обов'язків або в ситуаціях, коли платник подат ку ухиляється від обчислення і сплати податку. Якщо суму по даткового обов'язку обчислює контролюючий орган, платник податку не несе відповідальності за своєчасність та повноту на рахування такої суми, однак несе відповідальність за своєчас не та повне погашення нарахованого податкового обов'язку і має право на оскарження цієї суми.
Контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податку, якщо:
а) платник податків не подає у встановлений термін подат кову декларацію;
б) дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових декла раціях;
в) контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання;
г) згідно з законами з питань оподаткування особою, відпо відальною за нарахування окремого податку або збору (обов'яз кового платежу), є контролюючий орган.
Якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків через немож ливість встановити фактичне місцезнаходження підприємства або його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізич ної особи або ухилення платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'я зань через відсутність у платника податків податкового обліку пбо визначених законодавством первинних документів, суму податкових зобов'язань платника податків може бути визна чено за непрямим методом.
Нарахування податкового зобов'язання з використанням не прямого методу можуть здійснювати виключно податкові орга ни. Суми нарахованих податкових зобов'язань можуть бути ос- кпржені платником податків у загальному порядку.
Тема 5. ПОДАТКОВІ ОРГАНИ
1. Органи, що здійснюють мобілізацію коштів до централізова них фондів держави
2. Система податкових органів
3. Поняття і зміст податкового контролю
1. Органи, що здійснюють мобілізацію коштів до централізова них фондів держави
— це державні органи або органи місцевого самоврядування, що у межах своєї компетенції забезпечують надходження коштів до централізованих фондів держави .
У системі органів, що здійснюють мобілізацію коштів до централізованих фондів держави, діють такі структури:
1)податкові органи;
2) митні органи;
3) органи Пенсійного фонду України;
4) органи Фонду соціального страхування з тимчасової втра ти працездатності;
5) органи Фонду соціального страхування від нещасних ви падків на виробництві та професійних захворювань;
6) органи Фонду загальнообов'язкового державного соціаль ного страхування України на випадок безробіття;
7) Міністерство внутрішніх справ;
8) органи судової влади;
9) органи, що здійснюють реєстрацію актів громадянського стану ;
10) органи,
Дата: 2016-10-02, просмотров: 276.