У сучасному міжнародному оточенні здатність компанії до технологічних нововведень стає основним джерелом її конкурентноздатності. Під технологією в широкому змісті цього слова розуміються науково-технічні, виробничі, управлінські й комерційні знання й досвід.

Технологічна політика підприємства або організації включає комплекс принципів і дій (способів діяльності), на підставі якого вибираються, розробляються й впроваджуються нові продукти й технологічні процеси. Виділяють наступні основні завдання технологічної політики компанії:

· моніторинг науково-дослідних досягнень у країні й у світі, а також загальних технологічних тенденцій;

· стимулювання постійного підвищення освітнього й кваліфікаційного рівня персоналу компанії;

· визначення факторів, що сприяють інноваціям;

· формування організаційної структури підприємства, найбільш сприятливої для здійснення безперервного інноваційного процесу, забезпечення мотивації персоналу;

· координація й досягнення угодженості дій різних підрозділів компанії з проведення НДДКР.

Інтернаціоналізація технологічної політики

Проведення сильної технологічної політики особливо важливе для міжнародних компаній, оскільки на сучасному етапі економічного розвитку найбільш життєздатними є не ті компанії, які бачать конкурентні переваги в розширенні масштабів своєї діяльності або у вмілому використанні недосконалості конкуренції на світових ринках праці, капіталів, матеріальних ресурсів, а ті, які здатні прискіпливо відслідковувати всі ринкові й технологічні тенденції, творчо реагувати на ті можливості й погрози, які ці тенденції несуть у собі, постійно генерувати нові ідеї й продукти, швидко й ефективно використати їх з урахуванням глобального масштабу.

Технологічна політика здатна забезпечити наступні цілі компанії:

· зниження ризиків й виживання;

· підвищення ефективність власної діяльності;

· підвищити прибутковість.

Інтернаціоналізація НДДКР також спрямована на досягнення цих цілей шляхом створення цілого ряду переваг:

· полегшення доступу до дефіцитних ресурсів.;

· полегшення доступу до ринку.

· зниження витрат й ризиків,

· забезпечення уникнення законодавчих обмежень шляхом переносу досліджень в іншу країну.

Типи технологичної політики

Глобальний характер конкуренції не тільки робить нововведення більше значимими для міжнародних компаній, але обумовлює необхідність пошуку нових шляхів створення інновацій. Традиційна більшість МК застосовує один із двох класичних типів проведення технологічної політики:

· політику глобального центру;

· політику поліцентризму.

Політика глобального центру полягає у пошуку нових технологій у країні базування для створення нових продуктів і процесів, використовуючи централізовані ресурси материнської фірми, і поширенні інновацій по світовим відділенням міжнародних компаній. Централізація НДДКР обумовлюється наступними причинами:

• необхідністю контролю з боку менеджменту МК над технологією, що розглядається як довгострокова конкурентна перевага;
• необхідністю тісної взаємодії між розробкою документації й устаткування, а згодом – між функціями виробництва й розвитку технології;
• в умовах швидко мінливої конкурентної обстановки централізація скорочує час на проведення НДДКР.

Централізоване проведення технологічної політики має основний ризик, який полягає в тому, що результат інновацій не може точно відбивати локальні ринкові потреби, можливі також труднощі із впровадженням нової технології через опір з боку дочірніх фірм щодо прийняття централізованих рішень.

Політика поліцентризму включає досягнення технологічних змін, припускає, що дочірні компанії МК здатні використати власні можливості й ресурси для розробки нових технологій, які забезпечують їхні власні потреби. Ця модель дозволяє відображати унікальні потреби різних країн, у яких діють МК. У сучасних умовах розвитку глобалізації в багатьох галузях, необхідність врахування особливостей місцевого попиту й розходжень між країнами постійно зростає. Зазначений тип інноваційного процесу має й негативні сторони:

· не завжди обґрунтоване прагнення національних відділень до автономії;

· дублювання розробок, що вже проведені в інших дочірніх компаніях МК, у випадку, коли кожне національне відділення шукає власне рішення загальної проблеми;

· виникнення додаткових витрат на проведення НДДКР.

Важливою умовою при проведенні технологічної політики менеджерами МК одночасне підвищення ефективності централізованих і локальних інновацій, створення умов для пошуку нових форм здійснення транснаціональних інновацій.

Поряд із вищеприведеними типами інноваційного процесу в останні роки все більшого поширення отримують нові методи здійснення технологічних змін, які можна розділити на дві категорії:

· розподілену систему технологічного розвитку;

· інтегровану систему технологічного розвитку.

При розподіленій системі технологічного розвитку технологічна політика включає використання ресурсів національного відділення з метою створення інновацій не тільки для місцевого ринку, але й для поширення їх на всесвітній основі. Це дозволяє менеджменту МК об'єднати інноваційні ресурси всіх дочірніх фірм і використати їх для всієї корпорації. МК мають здатність реагувати на ринкові зміни, які проявляються в одній країні, і використовувати їх для виявлення подібних тенденцій в інших країнах. Але локальні нововведення, розроблені одним відділенням країни, не завжди легко передаються в інші відділення. Перешкодами при цьому є:

· спроби трансферту продуктів або процесів, що не задовольняють умовам іншої країни;

· незадовільна координація трансферних механізмів;

· бар'єрні перепони, обумовлені синдромом "зроблено не у нас", що проявляється у боротьбі національних відділень за проведення своїх власних автономних НДДКР.

Інтегрована система технологічного розвитку інноваційної політики припускає об'єднання ресурсів і можливостей всіх елементів МК як на рівні головної компанії, так і на рівні дочірніх фірм для спільного створення й впровадження інновацій. У цьому випадку кожний підрозділ своїми власними унікальними ресурсами сприяє розробці спільних інновацій. Саме цей тип технологічної політики найкраще підходить при умовах невідповідності потреб в інноваціях дослідницьким можливостям певного відділення країни, або коли об'єднані ресурси й можливості декількох організаційних одиниць можуть сприяти більше ефективній розробці необхідної технології.