Після поразки українського народу в боротьбі за збереження державної незалежності у 1918–1920 рр. Західноукраїнські землі опинилися у складі:

· Польщі (Східна Галичина, Західна Волинь, Холмщина, Підляшшя);

· Румунії (Північна Буковина, Південна Бессарабія);

· Чехо-Словаччини (Закарпаття).

Національна політика Польщі, Румунії, Чехо-Словаччини стосовно українців характеризувалася посиленням національного гніту, насильницькою асиміляцією, репресіями проти діячів національно-визвольного руху, відмовою від надання автономії і створення органів самоврядування. Соціально-економічна політика Польщі, Румунії, Чехо-Словаччини полягала у стримуванні економічного розвитку західноукраїнських земель, що виявилося у розвитку галузей промисловості (нафтова, деревообробна, харчова), які забезпечували високі прибутки без значних капіталовкладень, пануванні дрібних напівкустарних підприємств, залежності від іноземного капіталу, занепаді сільського господарства, малоземеллі і безземеллі селян, масовому безробітті та еміграції українців до інших країн.

Суспільно-політичне життя західноукраїнських земель характеризувалося політичною боротьбою, яка виявилася в діяльності політичних партій у Східній Галичині й Північній Буковині. На українських землях у складі Польщі діяли:

Українське національно-демократичне об’єднання (УНДО, 1925 р., Д. Левицький), Радикальна партія (УРП, 1890 р., Л. Бачинський), Організація українських націоналістів (ОУН, 1929 р., Є. Коновалець), які боролися за незалежну соборну Україну;

Українська соціал-демократична партія (УСДП, 1899 р., М. і Л. Ганкевичі), Комуністична партія Західної України (КПЗУ, 1919 р., О. Клірик, Р. Кузьма), які виступали за приєднання західноукраїнських земель до УСРР.

На українських землях у складі Румунії у 1918–1928 рр. діяльність політичних партій була заборонена; у 1928–1938 рр. діяли:

Українська національна партія (УНП, 1927 р., В. Залозецький), Радикальна націоналістична організація (середина 1930-х рр., О. Забачинський), які виступали за об’єднання українських земель в Соборну Українську державу;

Комуністична партія Буковини (КПБ, 1918 р., С. Канюк), яка прагнула приєднати західноукраїнські землі до УРСР.

На українських землях у складі Чехо-Словаччини власні політичні партії були відсутні, однак діяли громадсько-політичні рухи (русофільство, русинство, українофільство).

11 жовтня 1938 р. Чехо-Словаччина внаслідок Мюнхенської угоди надала Закарпаттю автономію. У січні 1939 р. Виникло Українське національне об’єднання (УНО) на чолі з Августином Волошиним, яке перемогло на виборах до Сейму Карпатської України. 15 березня 1939 р. Сейм проголосив незалежність Карпатської України, президентом якої було обрано А. Волошина. Однак протягом 15–18 березня 1939 р. Карпатська Україна була повністю окупована Угорщиною за підтримки Німеччини й припинила своє існування.

Тема: Україна під час Другої світової війни.

План.

Радянсько-німецькі договори 1939 р. і західно-українські землі.

Окупація України військами німеччини та її союзників.

Окупаційний режим в Україні (1941-1944 рр.).

Рух опору на території України (1941–1944 рр.).

Звільнення України від нацистських окупантів (1943-1944 рр.).

Радянсько-німецькі договори і західно-українські землі.

Напередодні Другої світової війни українські землі перебували під владою чотирьох держав: СРСР, Польщі, Румунії, Угорщини.

• 23 серпня 1939 р. СРСР та Німеччина підписали договір про ненапад (пакт Молотова — Ріббентропа) і секретний протокол, який передбачав розподіл сфер впливу в Європі. Радянському Союзу мали бути передані Західна Україна, Західна Білорусія, Прибалтика.

• 1 вересня 1939 р. Німеччина напала на Польщу, що поклало початок Другій світовій війні. 17 вересня 1939 р. Червона армія перейшла польський кордон і зайняла Східну Галичину й Західну Волинь.

• 28 вересня 1939 р. СРСР і Німеччина підписали Договір про дружбу і державні кордони, за яким ліквідувалася Польська держава і встановлювався спільний радянсько-німецький кордон.

• 28 червня 1940 р. радянські війська перейшли Дністер і встановили свій контроль над Бессарабією й Північною Буковиною, примусивши Румунію передати їх до складу СРСР.

Приєднання західноукраїнських земель до складу СРСР мало велике значення: вперше за кілька століть майже всі українські землі об’єдналися в одній державі (за винятком Закарпаття, яке в березні 1939 р. було окуповане Угорщиною). Для узаконення радянського режиму в Західній Україні почала проводитись політика «радянізації», яка передбачала зміни в економіці, політиці, духовному житті згідно з виробленими в СРСР зразками.

Націоналізація великої промисловості, конфіскація поміщицьких земель, створення системи соціального забезпечення, українізація освіти зустріли підтримку українського населення, однак незадоволення викликали насильницька колективізація, заборона політичних партій, громадських організацій, «Просвіт», масові репресії, жертвами яких стало близько 10% населення Західної України.