22 червня 1941 р. Німеччина та її союзники напали на СРСР. План «Барбаросса» (1940 р., «бліцкриг») передбачав швидке просування німецьких військ до найважливіших політичних і економічних центрів: війська групи армій «Північ» наступали на Ленінград, «Центр» — на Москву, «Південь» — на Київ. На території УРСР було утворено Південно-Західний (командуючий — генерал М. Кирпонос) і Південний (командуючий — генерал І. Тюленєв) фронти. У червні — серпні 1941 р. розгорнулися вирішальні бої за Україну:

• 23–29 червня 1941 р. відбулася танкова битва в районі Луцьк — Броди — Рівне — Дубно;

• 11 липня — 19 вересня 1941 р. тривала оборона Києва (71 день),

• 5 серпня — 16 жовтня 1941 р. — оборона Одеси (72 дні),

• 30 жовтня 1941 р. — 4 липня 1942 р. — оборона Севастополя (250 днів).

Оборонні бої Червоної армії влітку — восени 1941 р. закінчилися поразкою радянських військ і окупацією всієї Правобережної, більшої частини Лівобережної України та Криму. Героїчний опір Червоної армії зірвав плани »блискавичної війни» і сприяв перемозі в битві під Москвою взимку 1941–1942 рр.

Однак рішення радянського керівництва розгорнути загальний наступ на всіх

фронтах, в тому числі й в Україні, виявилися помилковими. Поразки радянських військ навесні 1942 р. в районі Харкова (Харківсько-Барвенківська операція) і в Криму (Керченсько-Феодосійська операція) дала можливість німецьким військам завершити окупацію України 22 липня 1942 р.

Окупаційний режим в Україні (1941-1944 рр.).

Окупація території України німецькими військами та їх союзниками супроводжувалася встановленням «нового порядку» згідно з планом «Ост» (1940 р.), який передбачав:

• перетворення України на аграрно-сировинний придаток рейху;

• заселення окупованих земель німецькими колоністами;

• фізичне знищення або масову депортацію місцевого населення до Сибіру.

Окупаційний режим здійснювався нацистськими каральними органами (СС — охоронні загони, СД — служба безпеки, гестапо — таємна поліція) і допоміжною адміністрацією з числа місцевих мешканців — колабораціоністів (бургомістри, старости, поліція).

• Територія України була розчленована на чотири частини: Рейхскомісаріат «Україна» (Рівненська, Волинська, Кам’янець-Подільська, Житомирська, Київська, Полтавська, Дніпропетровська області, деякі райони Тернопільської, Вінницької, Миколаївської областей); дистрикт «Галичина» (Львівська, Дрогобицька, Станіславська, Тернопільська області, які входили до Польського генерал-губернаторства з центром у м. Кракові); Трансністрію (Одеська, Чернівецька, деякі райони Вінницької, Миколаївської областей), яку було включено до складу Румунії; східні райони України (Чернігівська, Сумська, Харківська області, Донбас), що підкорялися німецькому військовому командуванню.

• Економічне пограбування України виявлялося в вивезенні до Німеччини сировини, устаткування, продовольства, творів мистецтва; примусовій праці населення на окупованій території; вивезенні 2,5 млн. молодих людей (остарбайтерів) на роботу до Німеччини.

Встановлення «нового порядку» супроводжувалося терором, репресіями, масовими стратами військовополонених і мирних громадян: в Україні діяло 180 концтаборів, 50 гетто, загинуло понад 5 млн. мирного населення. Окупаційний режим проводив політику планомірного й організованого знищення євреїв (голокост), символом якої стали масові розстріли у Бабиному Яру (м. Київ), Дробицькому Яру (м. Харків).

Рух опору на території України (1941–1944 рр.).

Встановлення «нового порядку» в Україні викликало розгортання антифашистського руху Опору, який мав три течії: радянську, націоналістичну і польську.

• Метою радянської течії руху Опору було визволення окупованої території від нацистів і відновлення радянської влади. Партизанські загони на чолі з С. Ковпаком, О. Сабуровим, П. Вершигорою, О. Федоровим, Я. Мельником вели активну боротьбу в тилу ворога: чинили диверсії на залізницях («рейкова війна»), руйнували німецькі комунікації, наносили удари по військових об’єктах, здійснювали рейди (карпатський рейд С. Ковпака, 1943 р.). Їхні дії координував Український штаб партизанського руху на чолі з генералом Т. Строкачем, створений у червні 1942 р. Підпільні організації здобували розвіддані, організовували саботаж на підприємствах, зривали постачання сільськогосподарської продукції до Німеччини.

• Метою націоналістичної течії руху Опору було відновлення української держави. 30 червня 1941 р. після відступу радянських військ зі Львова Організація українських націоналістів на чолі зі С. Бандерою (ОУН-Б) заявила про відновлення незалежності України й формування уряду на чолі з Я. Стецьком. Однак нацистська адміністрація розігнала уряд і заарештувала близько 300 членів ОУН. У 1942 р. була сформована Українська повстанська армія (УПА) на чолі з Р. Шухевичем, яка почала збройну боротьбу в Поліссі, Галичині й на Волині проти усіх, хто загрожував українській незалежності, — Німеччини, СРСР, Польщі.

• Метою польського руху Опору було відновлення польської держави і повернення західноукраїнських земель до складу Польщі. Армія Крайова й Армія Людова діяли на території Волині й Полісся.