Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
1. Бур’ян О. Світ у долонях: Захід до Всесвітнього дня охорони навколишнього природного середовища. / Бур’ян О // Позашкілля. – 2008. - №7. – С. 38-40.
2. Вдовенко Л. Лікарські рослини України. Фітоурок. / Вдовенко Л. // Біологія. Шкільний світ. – 2008. - №10. – С. 22-23.
3. Горло А. Душа природи – душа добра. / Горло А. // Позакласний час. – 2006. - №17-18. – С. 120-122.
4. Горобець О. Шануймо природу усюди й завжди: Сценарій виступу агітбригади / Горобець О.// Позакласний час. – 2002. - №9. – С. 35-36.
5. Дзюменко А.В. Щедрий голос природи змалку слухаю я: Екологічне свято / Дзюменко А.В. // Розкажіть онуку. – 2008. - №3. – С. 50-52.
6. Косовець О. До таємниць природи: Екологічна стежка / Косовець О. // Біологія. Шкільний світ. – 2008. - №6. – С. 3-8.
7. Котюк О. Рослини: Сценарій свята. / Котюк О. // Біологія. – 2008. - №14. – Вкладка. – С. 1-24.
8. Кравченко В. Флора плюс фауна: Гра – шоу / Кравченко В. // Позашкілля. – 2008. - №7. – С. 48-49.
9. Лемешенко Н. Краса рідної землі: Сценарій / Лемешенко Н. // Позакласний час. – 2004. - №34-35. – С. 39-51.
10. Маковій Г. У світі рослин / Маковій Г. // Чернівці: Факел пам’яті Марії. – 2006. – 336с.
11. Малюкова С. Що краще: штучне хутро чи натуральне: Формування екологічної компетентності дітей та молоді / Малюкова С. // Біологія. Шкільний світ. – 2008. - №15. – Вкладка. – С. 12-15.
12. Махинько Н. Ерудит: Гра-конкурс [Станції - 6 « Ботаніка», «Екологія», «Хімія», «Зоологія», « Анатомія»] // Махинько Н. // Біологія. Шкільний світ. – 2008. - №14. – С. 9-14.
13. Морочинець Н. Скривджена земля. Екологічні проблеми Рівненщини / Морочинець Н. // Позакласний час. – 2004. - №3-4. – С. 94-95.
14. Пивовар В. Усе в природі має свою душу: / Пивовар В. // Шкільний світ. – 2005. - №14. – С. 6-10.
15. Писарчук Е. Екологічне виховання учнів. – К.: Радянська школа. – 1990. – 126с.
16. Природа рідного краю. Екскурсія // Біологія. Шкільний світ. – 2008. - №18. – С. 11-18.
16. Прищенко Л. До природи можливо доторкнутись лише серцем: Усний журнал / Прищенко Л. // Біологія. Шкільний світ. – 2008. - №3. – Вкладка. – С. 18-24.
17. Рябчик В. Календар природи. / Рябчик В. – Львів: Світоч. – 1995. – 200 с.
18. Сороколіт В. Скарби зеленої аптеки: Позакласний захід / Сороколіт В. // Біологія. – 2008. - №7. – С. 19-22.
19. Сторожук І. Загадковий світ природи: КВК. / Сторожук І. // Біологія. – 2008. - №15. – С. 33-35.
20. Струць О. Квіти – очі Землі: Виховна година. / Струць О. // Позакласний час. – 2002. - №9. – С. 12-15.
21. Хилько М. Екологічна безпека: Термінологічний словник-довідник / Хилько М. – К.: Знання України. – 2006. – 144с.
22. Хохлова Т. Щасливий випадок: Екологічна гра. /Хохлова Т. // Біологія. Шкільний світ. – 2001. - №15. – Вкладка. – С. 19-21.
23. Шафранова С. Охорона природи: Урок-КВК. / Шафранова С. // Біологія. – 2008. - №10. – С. 24.
24. Яремійчук М. Побутові відходи та їх вплив на людину: Екологічний проект. / Яремійчук М. //Біологія. Шкільний світ. – 2008. - №9. – Вкладка
Глосарій
Анкета– методичний засіб для одержання первинної соціологічної і соціально-психолого-педагогічної інформації.
Взаємодія педагога і вихованців у педагогічному процесі — взаємний вплив дорослого і дітей, у процесі якого здійснюється їхній взаєморозвиток. Каналами взаємодії у педагогічному процесі є діяльність і взаємини вихователя й вихованців. Модель педагогічної взаємодії визначає характер педагогічної системи.
Вербальне спілкування– спілкування за допомогою мовлення.
Виховання– процес залучення особистості до засвоєння вироблених людством цінностей, створення сприятливих умов для реалізації нею свого природного потенціалу та творчого ставлення до життя, спрямований на утвердження суспільно значущих норм і правил поведінки особистості; процес формування моделі поведінки людини в навколишньому середовищі, тобто механізму орієнтації та саморегуляції.
Вихованець– результат cуб’єкт виховного процесу, який свідомо засвоює морально-духовні цінності, на їх основі плекає власні особистісні надбання, приймає самостійні рішення, покладає на себе відповідальність, здійснює свідомий життєвий вибір.
Вихованість– результат виховання, який виявляється у соціально прийнятній поведінці особи, вмінні діяти справедливо, компетентно, на рівні вікових особливостей; інтегративна особливість особистості, що характеризується обсягом і характером засвоєних знань, умінь і навичок, звичок, якостей і властивостей, реалізованих у діяльності.
Вихователь– особа або організація, яка здійснює виховання і несе відповідальність за соціальний розвиток та діяльність вихованців.
Виховний ідеал– особливе уявлення про те, якою повинна бути людина , він виробляється у досвіді народу, а відтак втілюється у культурі і складає основу освітньо-виховної політики держави.
Виховна система — це упорядкована цілісна сукупність компонентів, взаємодія й інтеграція яких цілеспрямовано й продуктивно сприяє розвитку особистості учнів; умовно об'єднаний комплекс виховних цілей, людей, що реалізують їх у процесі цілеспрямованої діяльності, відносин між її учасниками, освоєного середовища й управлінської діяльності із забезпечення життєздатності цієї системи; теоретично обґрунтована та методично розроблена концепція виховання, яка спирається на певну фундаментальну філософську та педагогічну ідею.
Виховне середовище– це сукупність природних, соціальних, культурних факторів; данність, що реально склалася і функціонує, впливаючи на особистість.
Виховний простір– це педагогічно доцільно організоване середовище, що оточує окрему дитину або визначену кількість дітей; соціокультурне та педагогічне явище, яке утворює і утворюється життєдіяльністю виховної системи закладу.
Виховний процес– створення базису формування особистісної культури, системи ціннісних ставлень до світу та самого себе; забезпечення співробітництва вихователя і вихованця, спрямованого на засвоєння вироблених людством культурних цінностей.
Виховуюче навчання– організація процесу навчання, яка забезпечує органічний взаємозв’язок між життєво важливими знаннями, уміннями і навичками та досвідом морально-творчої діяльності особистості, емоційно-ціннісним ставленням до світу та самої себе.
Виховні цілі — цілі, що відповідають формуванню соціальних і особистісних якостей, а також ціннісно-смислових ставлень людини до навколишнього світу і самої себе.
Відповідальна (гідна) поведінка– впевнена поведінка з почуттям власної гідності, яка водночас не виключає такту, проявів любові, турботи про іншого.
Вчинок– основна особистісна форма й одиниця поведінки, акт моральнісного самовизначення, яким особистість виявляє і формує своє ставлення до суспільства, людей, самої себе, природи, діяльності, мистецтва.
Гуманізація(лат. humanus — людський, людяний) педагогічного процесу— концепція, основу якої становить ідея побудови педагогічної системи на принципах гуманізму з метою створення найсприятливіших умов для повноцінного розвитку дитини. Г. п. п. передбачає диференціацію та індивідуалізацію навчання й виховання на основі активізації творчого саморозвитку особистості.
Гуманізація виховного процесу– організація виховання на засадах людяності, визнання цінностей людської особистості, її права на вільний розвиток та реалізацію своїх здібностей.
Демократизація(грец. dẽmokratia— народовладдя) педагогічного процесу— впровадження в педагогічну систему принципів демократії, надання свободи творчості педагогу і більших можливостей вихованцям.
Диспозиція –готовність особистості до певної соціальної поведінки,до дій у певній послідовності, тим чи іншим способом.
Діагностика(грец. diagnostikos— здатний розпізнавати)— сукупність способів вивчення й оцінювання професійної готовності педагога до реалізації інноваційної діяльності.
Діяльність –дії та операції, що співвідносяться з життєвими диспозиціями, потребами, мотивами, цілями і здатностями.
Духовний зародок— модель психічного розвитку дитини, який, будучи вродженою ЇЇ психічною сутністю, виявляє себе лише у процесі розвитку. Автором терміна є М. Монтессорі.
Духовні цінності– витвори людського духу, зафіксовані у здобутках культури, науки, моралі, мистецтва.
Життєва компетентність –здатність молодої людини ефективно розв’язувати проблеми, що виникають в реальних життєвих ситуаціях, діяти адекватно вимогам соціуму та згідно з власною природою.
Завдання – конкретне вираження мети.
Здібності – індивідуально-психологічні, анатомо-фізіологічні особливості людини,нейродинамічні властивості мозку, які визначають при інших рівних умовах швидкість, легкість та міцність оволодіння різними видами діяльності.
Індивідуальний розвиток— процес формування індивіда.
Індивідуальність– своєрідне сполучення індивідуальних властивостей людини, що відрізняє її від інших людей.
Комунікабельність– бажання і уміння спілкуватися з людьми, викликати їх на розмову.
Колектив– група людей, об’єднана спільними цілями і завданнями, засобами діяльності, керівництвом, відносною стійкістю організаційної структури, завдяки чому досягаюча більш високого рівня розвитку ніж звичайна група.
Концепція– сукупність провідних ідей, теоретичних положень для висвітлення яких-небудь видів діяльності,явищ.
Креативна особистість — особистість, яка має внутрішні передумови (особистісні утворення, нейрофізичні задатки, специфіку когнітивної сфери), що забезпечують її творчу активність.
Креативність(лаг. сreatio (сreationis) — створення) — стійка властивість індивіда, що обумовлює здатність виявляти соціальне значущу творчу активність; рівень творчої обдарованості, здатності до творчості.
Метод– це основний спосіб взаємодії учителя і учня (вихователя і вихованця), спрямований на вирішення конкретної задачі педагогічного процесу.
Мета виховання– сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне суспільство.
Методи виховання–найбільш суттєві , принципово відмінні засоби досягнення мети та вирішення окремих завдань виховання, способи взаємопов’язаної діяльності вихователів і вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки.
Мозковий штурм– метод, основним завданням якого є збір як можна більшого числа ідей у результаті звільнення учасників обговорення від інерції мислення і стереотипів.
Моніторинг(лат. monitos — нагадуючий, наглядаючий) восвіті — постійне відстежування певного процесу в освіті з метою виявлення його відповідності бажаному результату або початковим припущенням. Елементами М. в о. є форми поточної, проміжної і підсумкової атестації, складання графіків і звітів, проведення педагогічних рад, консиліумів тощо.
Моральність – об’єктивована мораль, особливий вид практичної діяльності, який мотивується моральними ідеалами, переконаннями, принципами.
Морально-духовний розвиток – процес оволодівання особистістю гуманістичними моральними цінностями, які становлять стрижень її духовної культури.
Мотив– конкретне спонукання до діяльності, в ньому виражається та чи інша потреба.
Національне виховання– виховання дітей на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях і обрядах, багатовіковій мудрості, духовності.
Невербальне спілкування– спілкування за допомогою жестів, міміки, пантоміміки.
Норма особистісна– умовний культурно-історичний стандарт припустимої індивідуальної своєрідності вихованця, який передбачає певну форму його буття, стиль життя, міру самореалізації; визначається життєвою позицією, її рухом до осягання власної сутності, свого призначення.
освіти, Закон України «Про освіту», система неперервної освіти тощо).
Особистість –людина, соціальний індивід, що поєднує в собі риси загальнолюдського, суспільно значущого, індивідуально-неповторного, вільно та відповідально визначає свою позицію серед інших, здатна до свідомих соціальних дій, орієнтується у своїй життєдіяльності на прийняті суспільством цінності.
Об’єкт– те, на кого спрямовані думки і дії.
Патріотизм – почуття належності до своєї самостійної держави-Україна,
Педагогіка співробітництва — новаторський напрям у педагогіці, що розглядає дитину як активного суб'єкта спільної з педагогом діяльності, заснованої на реальному співробітництві, демократичних і творчих засадах. Сформувався у середині 80-х років XXст. Авторами П. с. є Ш. Амонашвілі, І. Волков, Є. Ільїн, С. Лисенкова, В. Сухомлинський, В. Шаталов та ін.
Педагогічна діагностика (грец. dianostikos — здатний розпізнавати) — комплекс засобів, методів, прийомів і правил виміру динаміки процесів і результатів навчально-виховної роботи.
Педагогічна підтримка — особлива сфера спрямованої на са-мостановлення дитини педагогічної діяльності, яка представляє процес спільного з вихованцем визначення його інтересів і шляхів подолання проблем з метою збереження власної гідності та досягнення бажаних результатів у різних сферах.
Педагогічна система — педагогічна концепція і досвід її реалізації в педагогічну практику; еталонна модель, результати дії якої апробовані на соціальному рівні і мають свою специфіку.
Педагогічне проектування — цілеспрямована діяльність, яка визначає необхідність педагогічних перетворень, прогнозує та оцінює наслідки реалізації певних педагогічних задумів.
Педагогічний вплив — вплив педагога на свідомість і поведінку, організацію життя й діяльності вихованців з метою формування у них певних якостей особистості та забезпечення успішного досягнення цілей.
Передовий педагогічний досвід — навчально-виховна, організаційно-педагогічна діяльність, у процесі якої стабільні позитивні результати у розв'язанні актуальних педагогічних проблем забезпечуються використанням оригінальних форм, методів, прийомів, засобів навчання та виховання, нових освітніх систем або інтеграції традиційних форм, методів, прийомів та засобів.
Переконання– це активна форма ставлення людини до життя, це міцні позиції (закріплені погляди), якими вона керується у своїй діяльності, це не лише усвідомлення людиною істинності світоглядних та моральних понять, а й особиста її готовність діяти відповідно до цих правил і понять.
Підготовлене середовище — створене педагогом середовище, яке містить стимули для саморозвитку, самонавчання і самовиховання дитини. Термін запровадила М. Монтессорі.
Погляд– це прийнята позиція; схвалене людиною ставлення до дійсності.
Позиція– система ставлень особистості до явищ, людей, об’єктів,; їх оцінка, заснована на індивідуальному досвіді, моральних принципах і переконаннях.
Презентація— демонстрація дитині правильного використання нового матеріалу у педагогічній технології М. Монтессорі.Використання П. м. н. обумовлено високою мотивацією всіх учасників освітнього процесу, можливостями реалізації атмосфери діалогу і співробітництва.
Прийом виховання– частина, елемент методу виховання, необхідний для ефективнішого застосування методу в конкретній ситуації.
Принципи виховання– керівні положення, що відображають загальні закономірності процесу виховання і визначають вимоги до змісту організації та методів виховного процесу, якими керується педагог у своїй практичній діяльності.
Природовідповідність– передбачає можливість і потребу повноцінного розвитку в людині тих якостей, які ще в зародку закладені в ній природою.
Процес виховання– система виховних заходів, спрямованих на формування всебічно і гармонійно розвиненої особистості.
Розвиток– це процес якісних змін у людині, що знаменує перехід від простого до складного, від нижчого до вищого; певна перебудова і удосконалення «функцій і якостей» людини; як категорія педагогічна, розвиток – це удосконалення фізичних, психічних, духовних і соціальних можливостей людини, що можуть виявляти себе у будь-якій сфері життя і в будь-якому інформативному контексті.
Самоаналіз педагогічної діяльності — вивчення педагогом стану, результатів своєї професійної діяльності, встановлення причинно-наслідкових взаємозв'язків між елементами педагогічних явищ, визначення шляхів вдосконалення навчання і виховання дітей.
Самовиховання– свідома діяльність людини, спрямована на вироблення у себе позитивних рис і подолання негативних.
Самооцінка– цінність, значущість, якою індивід наділяє себе в цілому і окремі сторони своєї діяльності та особистості. Судження людини про наявність в неї тих чи інших якостей, властивостей співвідносно з певним еталоном, зразком, вияв оцінкового ставлення людини до себе. Самооцінка може бути завищеною, заниженою чи адекватною.
Самореалізація– зовнішній вплив життєвої активності індивіда; процес реалізації життєвих устремлінь особистості в окремих видах предметної діяльності.
Саморозвиток— процес активної, послідовної, прогресивної і незворотної якісної зміни психологічного статусу особистості. Можливий на певному ступені вікового розвитку, за сформованості механізмів саморегуляції.
Самоствердження– процес задоволення однієї з основних потреб особистості, яка полягає у надбанні певної соціальної значущості, усвідомленні того, що суб’єкт є не гірший за тих, з ким він порівнює себе на життєвому шляху.
Свобода — можливість і здатність людини мислити, діяти, здійснювати вчинки відповідно до власних спонукань, інтересів і цілей. Внутрішньо вільній людині властива автономність, незалежність від впливів зовнішнього середовища і обставин.
Система освіти — сукупність навчально-виховних закладів незалежно від їх організаційно-правових форм, типів і видів, які реалізують послідовні освітні програми та державні освітні стандарти різного рівня й спрямованості, а також система органів управління освітою.
Соціалізація (лат. socialis— громадський) — процес входження індивіда до соціуму. Передбачає засвоєння ним певної системи цінностей (норм, зразків, знань, уявлень) для функціонування в суспільстві, здобуття власного соціального досвіду та активного формування особистості.
Спілкування– взаємодія двох або більше людей, складовими якої є обмін інформацією пізнавального або афективно-оціночного характеру; задоволення потреби людини в контактах з іншими людьми.
Стиль життя– індивідуальний спосіб здійснення особистістю обраного нею життєвого шляху; сукупність зразків поведінки, які фіксують стійкі риси, манери, звички, смаки, схильності і способи здійснення життя.
Структура діяльності — сукупність взаємопов'язаних і взаємозу-мовлених елементів діяльності. Традиційно у С. д. виокремлюють мотиви, план діяльності, засоби, методи і форми діяльності, критерії результативності та інші елементи.
Теоретичні засади виховання– соновні концептуальні положення, що характеризують процес виховання; закономірності, принципи, категорії, обґрунтування, визначення, технології.
Толерантна особистість– людина яка добре знає себе і визнає особистісну цінність інших.
Традиція (лат. traditio — передача) — стійкий і значущий компонент -культури, який передається з покоління в покоління за допомогою механізму наступності.
Управління процесом виховання –діяльність педагогів, що забезпечує планомірний і цілеспрямований виховний вплив на вихованців.
Ціль –усвідомлений образ, корисний результат, який має бути досягнутий в результаті усвідомленої діяльності.
Цінність –абстрактні ідеали, уявлення, які включають суспільні ідеали; опосередкований культурою еталон належного в досягненні актуальних потреб.
Цінності життєві –предмети, явища, умови, які людина сприймає як важливі у своєму житті, необхідні для існування та розвитку. Є цінності матеріальні (прагнення до матеріального достатку, накопичення грошей, речей, тощо) і цінності морально-духовні (прагнення робити добро, проявляти турботу, співчувати, творити прекрасне, тощо).
Цінності особистого життя – воля, мудрість, урівноваженість, працьовитість тощо.
Цінності родинного життя– подружня вірність, гармонія стосунків поколінь, гостинність, злагода між членами родини тощо.
Цінності громадянські– права і свободи людини, суверенітет особи, пошана до закону тощо.
Цінності національні– державна незалежність України, патріотизм, почуття національної гідності тощо.
Цінності абсолютні вічні– віра, надія, любов, правда, справедливість, доброта тощо.
Цінності валеологічні– увага до власного здоров’я, гарт організму, дбайливе ставлення до довкілля тощо.
Ціннісні орієнтації і ціннісні відношення – це стійке вибіркове віддання переваги зв’язку суб’єкта з об’єктом оточуючого світу, коли цей об’єкт, представляючи собою соціальні значення, набуває для суб’єкта особистісного смислу, розцінюється як дещо значуще для життя окремої людини і суспільства в цілому.
Ціннісна система – складно побудований регулятор особистості, який відображає у своїй структурі та змісті особливості її духовно-практичної діяльності; будь-який, пов’язаний між собою набір цінностей (індивідуальні, соціальні або абсолютні).
Ціннісні орієнтації – спрямованість інтересів і потреб особистості на певну ієрархію життєвих цінностей; способи диференціації нею об’єктів і явищ за їх значущістю для себе; сукупність найважливіших, принципових положень суспільства або людини, які визначають їхнє ставлення до об’єктів та явищ оточуючого світу.
Ціннісні орієнтації характеризують ставленняособистості до найбільш важливих цілей життєдіяльності та до способів досягнення цих цілей. Навіть у стабільних суспільствах процеси розвитку та зміни поколінь зумовлюють протидію конкуруючих нормативно-ціннісних систем. Коли ж відбуваються стрімкі, революційні перетворення, вони, як правило, супроводжуються суттєвими зрушеннями у масовій свідомості, зміною ціннісних пріоритетів, конфліктом між декларованими цінностями та реальною поведінкою. З точки зору суспільного розвитку, система цінностей, що визначає світосприйняття більшості людей певного суспільства, може виступати як фактор, який сприятиме процесу розвитку суспільства, так і деструктивним чинником, який виступає як сила протидії тим змінам, що відбуваються.
Я-концепція – відносно стійка, більш-менш усвідомлена, динамічна система уявлень людини про себе, на основі якої вона будує взаємодію з іншими людьми і ставиться до себе, підсумковий продукт самосвідомості, який формується під впливом виховання у сім’ї, життєвого досвіду, соціальних умов.
Дата: 2016-10-02, просмотров: 213.