Школа майбутнього має якнайповніше використовувати для гармонійного розвитку все, що дає природа і що зможе зробити людна для того, щоб природа служила їй

В. Сухомлинський

Нові світоглядні орієнтири та соціальні завдання, які стоять перед людством, актуалізують проблему ставлення людини до природи, корекції ціннісних орієнтацій та утвердження гуманістичних соціально-моральних позицій щодо використання природи суспільством.

Сучасна етика бере на себе відповідальність за благо людей в тому числі їх майбутніх поколінь, а також усіх інших форм життя. Всупереч глобальним загрозам сучасності вона пропонує суттєві ціннісні переорієнтації свідомості в напрямі культивування поваги та любові до природи, відмову від традиційних споживацьких установок.

Ставлення людини до природи набуває такого ж морального значення, як і ставлення людини до людини.

Ставлення до природи – своєрідна проекція тих ціннісних підходів, що виробляються людством у процесі культурного розвитку. Процес становлення та розвитку людських потреб і ставлень обумовлений емоційними переживаннями що базується на наявному фонді потреб і мотивів . Ціннісне ставлення до природи включає емоційні переживання, що відповідають потребам певного суспільства, і відрізняються якісними характеристиками, динамічністю й об’єктами, на які спрямовані. Аналізуючи ставлення учнів до природи слід зазначити що воно спрямоване на виховання екологічної культури та формуванні відповідального ставлення до природного середовища. Тобто, сформованість ціннісного ставлення до природи в учнів, як необхідний елемент соціалізації особистості (гуманізм, есхатологізм), розвивається в процесі пізнання нею довкілля за умови комплексного підходу реалізації мети, завдань, змісту, форми і методів здійснення.

Екологічна освіта і виховання школярів мають стати складовою частиною цілісної системи , що включає:

Засвоєння та розвиток природничо – наукових, суспільних та технічних знань про взаємодію суспільства з природою;

Формування ціннісного ставлення до світу людей та природи;

Розвиток потреби у спілкуванні з природою, прояв активного до неї ставлення, піклування про її стан у теперішньому та майбутньому.

Ефективність процесу формування ціннісного ставлення до природи неможливе без створення комфортного психологічного середовища, де вчитель працює разом з учнями, з їх інтересами, мотивами, потребами, з різним рівнем осмислення й усвідомлення інформації, своїм досвідом та сформованою свідомістю, на засадах партнерства.

Відомо, що цілісний педагогічний процес відбувається тільки при взаємозв’язку двох сторін навчальної і виховної. Це, у свою чергу , забезпечує гармонійне формування всіх компонентів екологічної культури: інтересу до природи, знань про природу, моральних та естетичних почуттів щодо неї, позитивної діяльності й поводженню в природі.

Водночас дотримання єдності впливу на інтелектуальну емоційно – чуттєву, діяльнісну сфери особистості має принципово важливе значення і визначає ефективність екологічного виховання.

На основі створення у навчально-виховному процесі комфортної, емоційно-духовної атмосфери відбувається переконання школярів в тому, що закони та закономірності функціонування природи мають своє відображення в кожному конкретному його вчинку, проявляється у повсякденному житті. Отже , можемо зробити висновок, що питання формування в учнів ціннісного ставлення до природи вважаємо найактуальнішим і найголовнішим у пріоритетних напрямках екологічної освіти підростаючого покоління. Саме у школі повинні формуватись наукові основи розуміння закономірних зв’язків у системі «природа-суспільство-людина», формуватися громадянська відповідальність за збереження природного середовища.

Становлення екологічно вихованої особистості можливе тільки в умовах цілеспрямованого педагогічного процесу, який зумовлює органічну єдність наукових знань про взаємний зв'язок природних і соціальних факторів середовища, та чутливість її сприйняття, яке , головним чином, пробуджує морально- етичні переживання та потяг зробити практичний внесок її покращання.

Екологічна освіта повинна бути націлена на формування нової культури взаємовідносин учнів з природою, необхідність розробки та впровадження нового аспекту шкільної освіти зумовлена актуальністю сучасної проблемиии захисту людини від численної її небезпеки, яка загрожує їй подальшим безконтрольним технічним розвитком.У такому контексті екологічна діяльність та конкретна природоохоронна робота є умовою формування ціннісного ставлення до природи та показником сформованості екологічної культури особистості учня.

Кузьмич М. С., методист методкабінету

відділу освіти Сарненської райдержадміністрації