Школа ХХІ століття вимагає переосмислення освітньої системи, оновлення змісту, технологій становлення творчої особистості, яка прагне змінити на краще власне життя й життя своєї країни. Доля вчителя – виховати саме таку особистість.Діти приходять до навчального закладу, щоб оволодіти знаннями. Але, крім знань, дитина повинна долучитися до загальнолюдських цінностей, отримати соціальний досвід, навчитися спілкуванню в колективі і зрозуміти, що вона є індивідуальністю та потрібна суспільству.

Навчально-виховний процес має зміцнювати інтерес дитини до відкриття нового, сприяти її становленню як особистості. Творчість вчителя стає механізмом розвитку, а модель творчої особистості постійно вдосконалюється і розвивається. Усі види розвитку (фізичний, духовний, громадянський, морально-етичний, естетичний) тісно пов’язують і підсилюють один одного.Характер виховання повинен передбачати глибоке розуміння вихователем природи вихованців, їхніх індивідуальних рис і можливостей, поваги до особистості дитини, турботи про її гармонійний розвиток, встановлення взаємин співробітництва у навчально-виховному процесі. Морально-духовне виховання особистості – одна з найактуальніших проблем сучасної педагогічної теорії і практики. Адже історія людства доводить, що майбутнє будь-якої держави залежить від того, наскільки вона зможе забезпечити виховання духовно зрілих, морально стійких членів свого суспільства. З руйнуванням колишніх ідеалів постає проблема впровадження в школи нових освітньо-виховних технологій. Ми переконані, які б зміни не відбувалися в державі, аксіологічні пріоритети виховання повинні залишатися непорушними, орієнтуючись на загальнолюдські, національні якості.

Зміст шкільної освіти являє собою систему компонентів, кожний з яких виконує специфічні функції, має певні характеристики, і разом з цим вони щільно пов'язані між собою. Знання формують уявлення особистості про світ - предмети, людей, цінності, зв'язки з іншими членами суспільства і поступово — про власне місце в житті, виконують роль орієнтира у визначенні напряму діяльності, способів і засобів її здійснення; у стосунках з іншими служать основою формування ставлення до дійсності, інших людей, самого себе, знання є необхідним компонентом змісту освіти тому, що пізнання та перетворення дійсності відбувається у процесі цілеспрямованої практики, якій обов'язково передує деяка сукупність знань про практику та способи її виконання. У процесі діяльності учні ово­лодівають різними її видами, необхідними вміннями та навичками, здійснюється їхній розвиток: розуму, творчих здібностей, пізнавального інтересу, уваги, пам'яті, уяви, фантазії, емоцій, почуттів тощо.

Вирішальну роль у засвоєнні знань, умінь і навичок, у розвитку особистості відіграють її ціннісні орієнтації — вибіркова, відносно стійка система спрямованості інтересів і потреб. Система цінностей впливає на вибір цілей та засобів діяльності, визначає внутрішнє, духовне життя дитини. Цінності виступають цілями її життя й основними засобами їх досягнення і тому набувають функцій важливих регуляторів соціальних поведінки.

Саме з позицій освоєння цінностей підходить колектив нашого закладу до розуміння різноманіття проблем формування творчої особистості. Хто сьогодні стане сперечатися, що головне в навчально-виховному процесі навчального закладу не проведені заходи, робота гуртків, факультативів, студій, а духовний світ кожної дитини, її інтереси та потреби. Педагогічний колектив школи впродовж чотирьох років працює над реалізацією основних завдань цільового творчого проекту «З вірою в себе, в майбутнє, в Україну», що спрямована на формування принципово нового типу особистості дитини: творчої, самостійної, гуманної, здатної цінувати себе та поважати інших, особистості, адаптованої до нових соціально-економічних умов. За цей час педагогічний колектив створив і творчо реалізує свою, своєрідну виховну систему, у центрі якої - творча особистість, її творчий продукт, життєві цінності й ідеали. Виховна система школи враховує рівень вихованості учнів, їх інтереси, духовні потреби, цінності тощо. На наш погляд, досить важливим є розуміння виховання як перш за все процесу розвитку дитини - суб'єкта культури та власної життєтворчості, передачі їй творчих і соціокультурних цінностей у процесі особистісної взаємодії та діалогічного спілкування учнів і педагогів. Таким чином, у практичній діяльності, побудованій на діагностичній основі, важливо постійно звертати увагу на аксіологічні, ціннісні аспекти виховання.

Аксіологічний підхід(ціннсний) дозволяє вчителеві педагогічними засобами впливати на своїх вихованців таким чином, щоб їх ціннісні системи відповідали загальнолюдським моральним принципам та відрізнялися водночас достатньою усталеністю та високою гнучкістю. Аксіологія, яка надзвичайно активізувалася наприкінці ХХ століття, виступає складовим компонентом гуманітарної парадигми. Проте у ХХІ столітті ціннісний смисл людського життя у всіх його функціональних виявах набрав особливого, надзвичайного значення. Освіта – органічна частина духовного життя суспільства. Саме в цій системі створюється майбутнє, продукуються і передаються соціокультурні та особисті цінності. Аксіологічний підхід – це філософсько-педагогічна стратегія, яка показує шляхи розвитку професійного мистецтва, використання педагогічних ресурсів для розвитку особистості і проектує перспективи вдосконалення системи освіти.

Володіючи широким контактним полем, аксіологія тісно взаємодіє з усіма науками про людину і суспільство. Маючи у своєму змісті можливості виходу на всі аспекти соціальної дійсності, аксіологічно організована освіта повинна усвідомлюватися як явище, здатне виявлятися за особливих умов багаторівневої сучасної освіти. Аксіологічним ядром у сучасному вихованні є така цінність, як Батьківщина, вона нерозривно пов’язана з патріотизмом, любов’ю і повагою до Батьківщини, гордістю за свою країну і свій народ, відповідальністю перед сучасними і майбутніми поколіннями співвітчизників; колектив (поєднання особистих інтересів із суспільними, взаємна підтримка і допомога, обов'язковість і відповідальність); праця (ставлення до праці як необхідного способу самореалізації людини, розуміння важливості праці, ретельність і ініціатива); гуманізм як визнання людини вищою цінністю, що пов’язано з проявом доброти, чуйності, розуміння, милосердя; природа, яка містить могутній духовний і матеріальний потенціал, вона умова, джерело і середовище життя людини; здоров’я, як процес збереження і розвитку біопсихосоціальних функцій людини, воно створює основи оптимальної працездатності і соціальної активності.

У сучасній освітній ситуації України формуються нові виховні ідеали, що ведуть до змін у змісті навчання, розвитку та виховання учнів і такої спрямованості педагогічної діяльності, яка в нинішньому освітньому просторі полягає в тому, щоб вести дитину, створювати ситуації, в яких вона зможе самореалізуватися, виявляти свою активність. Основними мотивами педагогічної діяльності школи є турбота про щастя дитини, щире прагнення сприяти щасливому протіканню дитинства, допомога в пізнанні оточуючого світу та себе в цьому світі. Аксіологічний підхід до виховання в педагогічному колективі має різноманітні етичні відтінки і є гуманним, тому що постійно знаходяться в центрі уваги питання поглиблення гуманістичного характеру навчально-виховного процесу, забезпечується пріоритет загальнолюдських цінностей, вільний розвиток особистості. Школа не обмежує, а тільки сприяє розвитку творчих сил особистості учня, визнає право на свободу фізичного та духовного розвитку, поважає особистість, виховує в дусі прав і свобод людини

Згідно із Національною програмою виховання дітей та учнівської молоді в Україні, сучасний зміст виховання в Україні складаю науково обґрунтована системи загальнокультурних і національних цінностей та відповідна сукупність соціальнозначущих якостей особистості, що характеризують її ставлення до суспільства і держави, інших людей, самої себе, праці, природи, мистецтва. Система цінностей і якостей особистості розвивається і виявляється через її власні ставлення. Цей процес передбачає поєднання інтересів особистості - вільного саморозвитку і збереження своєї індивідуальності; суспільства - саморозвиток особистості має здійснюватись на моральній основі; держави, нації – діти мають зростати національно свідомими громадянами, патріотами, здатними забезпечити країні гідне місце у цивілізованому світі.

Киричук О.В., методист навчально-методичного

центру відділу освіти

Радивилівської райдержадміністрації