Зміцнення української державності, її поступальний розвиток, інтеграція України у світову та європейську спільноту потребують суттєвого оновлення системи національного виховання учнівської молоді, його змісту як на державному, так і регіональному рівнях.

Соціалізація учнівської молоді відбувається в умовах різкого звуження кола загальновизнаних духовно-моральних цінностей, внаслідок чого в ціннісно-смисловій сфері дітей та юнацтва переважають прагматичні чи асоціальні цінності. Це обумовлює необхідність підпорядкувати зміст виховання дітей та молоді в сучасній школі формуванню у них ціннісних ставлень та орієнтирів. Від того, на які цінності орієнтуватиметься особистість залежить її гармонійний розвиток, ставлення до світу, громадянське становлення, самовизначення у громадській і професійних сферах.

Світогляд гармонійно розвинутої, національно свідомої особистості характеризується низкою громадянських і духовно-моральних ціннісних орієнтацій, а саме: істина, справедливість, свобода, краса, любов, добро, повага, пізнання, творчість тощо. На наш погляд, якраз названі цінності є визначальними (базовими) для громадянського, духовно-морального і особистісного становлення зростаючого покоління в сучасних соціальних умовах.

Проблема виховання дітей та молоді як процесу формування у них ціннісних ставлень до оточуючого світу і його пізнання обґрунтована в Національній доктрині розвитку освіти, Указах Президента України «Про заходи щодо розвитку духовності, захисту моралі та здорового способу життя громадян», «Про додаткові заходи щодо підвищення якості освіти в Україні», Національній програмі виховання дітей та учнівської молоді та ін. Механізми, чинники, засоби і шляхи формування ціннісних орієнтацій і ціннісних ставлень особистості розкриті в дослідженнях низки вітчизняних і зарубіжних філософів, психологів, соціологів та педагогів, а саме: О.Вишневського, Л.Архангельського, М.Кагана, В.Сіверга, І.Беха, Л.Божовича, М.Боришевського, Г.Бала, О.Докуніної,

Т. Дем’янюк, І.Єрмакова, С.Кириленко, О.Кононко, В.Мачуського, Н.Митропольської, В.Оржеховської, К.Чорної та інших.

Змісту виховання зростаючої молоді ґрунтується на системі загальнокультурних і національних цінностей і відповідній сукупності соціально значущих якостей особистості, які характеризують її ставлення до суспільства і держави, людей, сім’ї, родини, самої себе, праці, природи і мистецтва. Важливим у змісті виховання є формування в учнівської молоді ціннісного ставлення до історичних, культурних і духовних надбань рідного краю.

Система цінностей і якостей особистості розвивається і виявляється через її власні ставлення. Цей процес передбачає поєднання інтересів особистості – вільного саморозвитку і збереження її індивідуальності; суспільства – саморозвиток особистості має здійснюватись на моральній основі; держави, нації – підростаюче покоління має зростати національно свідомими громадянами, патріотами, здатними забезпечити гідне місце країні в цивілізованому світі.

Цінніснеставлення особистості до суспільства і державивиявляєтьсяу таких якостях, як патріотизм, національна свідомість і самосвідомість, правосвідомість,політична культура та культура міжетнічних стосунків.

Патріотизм є проявом особистістю любові до свого народу, поваги до українських традицій, відчуття своєї належності до України, усвідомлення спільності власної долі з долею Батьківщини, досконале володіння українською мовою, турбота про піднесення її престижу і функціонування в усіх сферах суспільного і особистого життя і побуту.

Національна свідомість і самосвідомістьвключає особисту ідентифікацію із своєю нацією, віру в її духовні сили та майбутнє; волю до праці на користь народу;вміння осмислювати моральні та культурні цінності, історію, звичаї, обряди, символіку; систему вчинків, які мотивуються любов’ю, вірою, волею, осмисленням відповідальності перед своєю нацією, здатністю бути носієм національної культури та історії рідного народу. Важливими якостями національно свідомої особистості є громадянська відповідальність і мужність, суспільна ініціативність та активність, зріла самодіяльність, добродійність, готовність працювати задля розквіту держави і творити її майбутнє.

Розвиненаправосвідомість виявляється в усвідомленні особистістю своїхправ, свобод, обов’язків, свідомому ставленні до законів та державноївлади. Важливими якостями особистості є її законослухняність, готовність жити в гармонії із законом, уникати протиправних вчинків та дій, справедливість, почуття законності обраної мети, правомірність шляхів і засобів її реалізації, активна життєва позиція у правовій сфері.

Політична культуравключає формування політичної компетентності, толерантного, лояльного й, водночас, вимогливого ставлення громадян до держави,її установ, органів влади; знання політичного життя суспільства, здатність і готовність брати активну участь в політичному житті України. Важливими якостями особистості є її готовність до реалізації політичних установок держави, повага і терпимість до політичних поглядів та інтересів інших людей.

Культура міжетнічних відносин передбачає наявність у дітей та учнівської молоді полікультурної компетентності, поваги до прав людини; інтересу до представників інших народів і доброзичливе до них ставлення; толерантне ставлення до їх цінностей, традицій, мови, вірувань; вміння йти на компроміси з різнимиетнічним та релігійними групами заради соціального миру; оволодіння досягненнями світової і національної культури; формування мотивації приносити користь рідній державі, народові, нації, вболівати за долю українського народу та інших народів, творити добро іншим.

Реалізаціямети і завдань виховання ціннісного ставлення до суспільствай держави передбачає орієнтацію на особистість як прогресивну системуціннісних стосунків.

У підлітковому віці важливо формувати духовно осмислений, рефлексивний патріотизм,який поєднує любов до свого народу, нації, Батьківщини з почуттям поваги до інших народів, своїх і чужих прав та свобод.

У старшому шкільному віці пріоритетними рисами ціннісного ставленнядо Батьківщини є відповідальність і дієвість. Старшокласники не лишеідентифікують себе з українським народом, але й прагнуть жити в Україні, пов’язати з нею свою долю, служити Вітчизні на шляху становлення як суверенної і незалежної, демократичної, правової і соціальноїдержави; працювати на її благо, захищати її; поважати Конституцію України і виконувати норми Законів; бережно ставитися до етно-етичноїкультури народу України; володіти рідною та державною мовою;визнавати пріоритети прав людини, поважати свободу, демократію,справедливість.

Ціннісне ставлення особистості до історичних, культурних і духовних надбань рідного краю передбачає розвиток історичної свідомості та пам’яті засобами вивчення історії рідного краю; розуміння історичних і культурних процесів, які відбувалися і відбуваються у краї; особистісне усвідомлення досвіду історії рідного краю; єдність поколінь на основі віри у національну ідею; знання звичаєвості (вдача, мораль, духовні святині) населення рідного краю; прищеплення рис традиційної української і крайової гостинності, відкритості, щирості, доброзичливості; прагнення берегти та примножувати культурну і духовну спадщину рідного краю. Важливим якостями особистості є інтелігентність, совість, душевність, благодушність, свобода, віра, надія, любов, відповідність її прагнень і потреб існуючим умовам, розуміння сенсу життя, здатність до подолання життєвих труднощів, духовне самоствердження, відповідність власних позицій ідеалам духовності, здатність приносити користь людям.

Ціннісне ставлення особистості до сім’ї, родини, людей включає, перш за все, формування сімейно-родинної ментальності особистості, причетне ставлення до родоводу, спрямованість на його підтримку, здатність виявляти турботу про батьків, молодших членів родини, милосердя до слабких і людей похилого віку; виявляється в усвідомленні, розумінні, відчутті та необхідності забезпечення духовної єдності поколінь, духовно-моральних цінностей родоводу, мотивації на збереження родинних традицій, сімейних реліквій; моральній активності особистості, прояві чуйності, чесності, правдивості, працелюбності, справедливості, гідності, толерантності, совісті, миролюбності, готовності допомогти іншим, обов’язковості, добросовісності, ввічливості, делікатності, тактовності; вмінні працювати з іншими; здатності прощати і просити пробачення, протистояти проявам несправедливості, жорстокості. Показником моральної вихованості особистості виступає єдність моральної свідомості та поведінки, єдність слова і діла, наявність активної за формою та моральної за змістом життєвої позиції.

Характер ставлення особистості до соціального довкілля змінюється з віком.

У підлітковому віці зростає цінність дружби з однолітками, відбувається емансипація від безпосереднього впливу дорослих, розширюється сфера соціального спілкування, засвоюються соціальні цінності, формуються соціальні мотиви поведінки, виникає критичне ставлення як регулятор поведінки.

В юнацькому віці збільшується кількість виконуваних старшокласником соціальних ролей, зростають вимоги до відповідальності за дії та вчинки, формуються мотиви самовизначення, вдосконалюється вміння керуватися свідомо поставленою метою, зростає роль самостійних форм діяльності; формуються ціннісні орієнтації на суспільну активність.

Ціннісне ставлення особистості до себевиступає важливою умовою сформованості у дітей та учнівської молоді активної життєвої позиції і передбачає сформованість у зростаючої особистості вміння цінувати себе як носія фізичних, духовно-душевних та соціальних сил.

Ціннісне ставлення до свого фізичного «Я» характеризує вміння особистості позитивно оцінювати свою зовнішність, тілобудову, поставу, розвиток рухових здібностей, фізичну витривалість, високу працездатність, функціональну спроможність, швидке відновлення сил після фізичного навантаження, статеву належність, гігієнічні навички, корисні звички, стан власного здоров’я, турботу про безпеку власної життєдіяльності, здоровий спосіб життя, активний відпочинок, вольові риси особистості.

Процес формування ціннісного ставлення до власного здоров’я та здорового способу життя передбачає врахування вікових особливостей вихованців.

Основними завданнями виховання учнів середнього шкільного віку є формування свідомого ставлення до власного здоров’я та здорового способу життя, позитивних звичок, розвиток зібраності, фізичної готовності до навчання.

Основним завданням фізичного виховання учнів старшого шкільноговіку є формування умінь і навичок зміцнення власного здоров’я, ведення здорового способу життя; розвиток власних фізичних якостей; попередження шкідливих звичок.

Ціннісне ставлення до свого психічного «Я» передбачає виховання у дітей та учнівської молоді культури пізнання власного внутрішнього світу — думок, переживань, станів, намірів, прагнень, цілей, життєвих перспектив, ідеалів, цінностей, ставлень. Важливо навчити зростаючу особистість приймати себе такою, якою вона є, орієнтуватися у своїх позитивних і негативних якостях, сприяти формуванню у неї реалістичної Я-концепції, готовності та здатності до самовдосконалення, конструктивної самокритичності.

У старшому шкільному віці актуалізується виховання самоповаги, звички адекватно оцінювати власні стани, настрої, мрії, плани, стратегії, вміння регулювати їх. Виховуючи зростаючу особистість, педагог-виховник має брати до уваги, що її ціннісне ставлення до свого соціального «Я» виявляється: у здатності орієнтуватися у нових умовах життя, пристосовуватися і конструктивно на них впливати; у визначенні свого статусу в соціальній групі, налагодженні спільної праці з дорослими та однолітками, вмінні попереджуватиконфлікти, виходити із них з найменшими втратами; справедли­вому і людяному поводженні стосовно партнерів у спілкуванні.

Характер ціннісного ставлення особистості до свого соціального «Я» суттєво змінюється з віком.

У підлітковому віці інтенсивно розвивається прагнення до самоствердження, з’являється хворобливе переживання неуспіху, зростає роль самооцінки в регуляції поведінки. В юнацькому віці актуалізується потреба у самовизначенні (у тому числі й професійному), оцінці своїх здібностей і можливостей; виникає свідоме ставлення до визначення смислу життя та свого місця у ньому. У процесі виховання педагог має брати до уваги вікові особливості соціального розвитку особистості.

Ціннісне ставлення особистості до природивиявляється у таких ознаках: усвідомлення цінності природи в житті людини, самоцінності природи; почуття особистої при­четності до збереження природних багатств, відповідальності за них; здатність особистості гармонійно співіснувати з природою, поводитися компетентно, екологічно безпечно; активна участь у практичних природоохоронних заходах; здійснення природоохоронної діяльності з власної ініціативи; посильне екологічне просвітництво. Ціннісне ставлення до природи і сформована на його основі екологічна культура є обов’язковою умовою сталого розвитку суспільства, узгодження економічних, екологічних і соціальних чинників розвитку.

У виховному процесі слід врахувати, що ставлення вихованців до природи має специфічні вікові особливості.

Ставлення до природи учнів основної школи характеризується суперечливістю. У середньому підлітковому віці природа розглядається як об’єкт охорони, а не користі; ступінь психологічної близькості з об’єктами природи вищий, ніж з усіма «значущими іншими». У старшому підлітковому з’являється установка користі, однак прагматичні установки нерідко поєднується з природоохоронними мотивами. Старшокласникам властиве сприйняття природи як об’єкта; ставлення до неї обумовлене більше естетичними мотивами, аніж настановами користі. У цьому віці остаточно складається структура ставлення до природи, властива дорослим. Під впливом виховання у старшокласників природа займає вищі позиції в ієрархії цінностей, ніж у дорослих.

Важливою складовою змісту виховання є розвиток ціннісного ставлення особистості до праці,яке передбачає усвідомлення дітьми та учнівською молоддю соціальної значущості праці, розвинену потребу в трудовій активності, ініціативність, схильність до підприємництва; розуміння економічних законів і проблем суспільства, шляхів їх розв’язання, готовність до творчої діяльності, конкурентноспроможності й самореалізації в умовах ринкових відносин, сформованість працелюбності й мобільності як базових якостей особистості.

Важливим є формування у дитини вміння оволодівати основами наукової організації праці, визначати мету, розробляти реальний план її досягнення, організовувати своє робоче місце, раціонально розподіляти сили і засоби з метою досягнення бажаного результату з мінімальними затратами, аналізувати процес і результат власних трудових зусиль, вносити необхідні корективи.

Ціннісне ставлення до праці учнів основної школи спрямовується на знайомство з працею людини у різних галузях економіки; формування вміння працювати у колективі, становлення професійних інтересів, формування реальногообразу «Я». У підлітковому віці формується свідоме ставлення до власних інтересів, здібностей, суспільних цінностей, пов’язаних з вибором професії та свого місця у суспільстві; виховується ставлення до майбутньої професійної діяльності як засобу апробації власних сил, розкриття своїх можливостей, самореалізації, формування адекватного образу «Я»; систематизуються знання щодо сучасних професій та потреб суспільства. Головними завдан­нями виховної діяльності зі старшокласниками є формування у них здатності до усвідомленого вибору майбутньої професії, розвиток загально-трудових і професійно важливих якостей особистості; включення їх в суспільно-корисну продуктивну працю (трудові об’єднання, шкільні малі підприємства, кооперативи, самообслуговування тощо).

Ціннісне ставлення особистості до мистецтва виявляється у відповідній естетичній ерудиції, широкому спектрі естетичних почуттів, діях і вчинках, пов’язаних із мистецтвом. Особистість, якій властиве таке ставлення, володіє системою елементарних мистецьких знань, адекватно сприймає художні твори, здатна збагнути і виразити власне ставлення до мистецтва, прагне та вміє здійснювати творчу діяльність у мистецькій сфері.

Важливими якостями особистості є здатність збагнути та виразити власне ставлення до мистецтва; сприймати довкілля як естетичну цінність; мати власний погляд на світ, вміти радіти - як ознака духовної зрілості.

Формулою успіху педагогів-виховників у вихованні має стати наступна істина: без історії – немає культури; без культури – немає духовності; без духовності – немає виховання;без виховання – немає Людини; без Людини – немає Народу.

Використана література:

1. Бех І.Д. Виховання особистості: У 2 кн. Кн. 1: Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади: Наук. видання. – К.: Либідь, 2003. С.7-30.

2. Бех І.Д.Лабіринти духовного прозріння особистості. Навчально-методичний посібник. –Київ-Рівне: РДГУ, 2006.-34 с.

3. Вишневський О.І., Кобрій О.М., Чепель М.М. Теоретичні основи педагогіки: Курс лекцій / За ред.. О.Вишневського. – Дрогобич: Відродження, 2001. – С.111-132.

4. Гавлітіна Т.М. Національно-патріотичне виховання підлітків в умовах позашкільного навчального закладу. Навчально-методичний посібник. – Рівне: Волинські обереги, 2007. - 220 с.

5. Дем’янюк Т.Д. Програма дослідно-експериментальної роботи педагогів Рівненщини з теми «Формування ціннісних ставлень особистості учня в навчальному закладі (2008-2012 рр.). – Рівне, 2008. –С.1-4.

6. Основні орієнтири виховання учнів 1-12 класів загальноосвітніх навчальних закладів України. Програма. – Тернопіль: Навчальна книга. – Богдан, 2008. -80 с.

7. Мартинюк І.В. Національне виховання: Теорія і методологія: Метод. Посібник. К.:ІСДО, 1995. – 160 с.

8. Помиткін Е.О. Духовний розвиток учнів у системі шкільної освіти: Науково-методичний посібник. – К.: ІЗМН, 1996, -164 с.

Ситник Г.І., методист кабінету виховної роботи РОІППО