(матеріали до засідання педагогічних рад, методичних об’єднань педагогів-виховників та вчителів-предметників)

Ціннісне ставлення – загальнонаукове поняття, яке має важливе гносеологічне значення для педагогiки, психології та соціології.

Ціннісне ставлення особистості має трикомпонентну структуру:

- когнітивний компонент – поняття й уявлення про той чи інший бік життя;

- емоційно-оціночний компонент – переживання даної події, явища, їх оцінка;

- поведінковий компонент – досвід діяльності, уміння, навички, поведінкова готовність до певних соціальних дій.

Включення цiннiсного ставлення у структуру особистостi дає змогу, на думку низки вчених, виявити найзагальнiшi соцiальнi детермінанти поведiнки, витоки якого слiд шукати в моралi, суспiльнiй повсякденнiй життєдiяльностi людини.

Ставлення у психологiї особистостi - це система зв’язкiв людини зi свiтом та іншими людьми, яка виступає складовою частиною її свiдомостi і самосвiдомостi.

Ставлення є основною категорiєю в теорії особистостi В. Мясищева. В основi цiєї теорiї лежать ідеї О. Лазурського про класифікацiю особистостi згiдно з типами її ставлення до оточуючої дiйсностi.

Основнi положення психологiї ставлень полягають у тому, що особистiсть, психiка i свiдомiсть людини у кожен момент є єднiстю вiдображення об’єктивної дiйсностi i ставлення людини до неї. Психологічні ставлення людини виступають як цiлiсна система iндивiдуальних, вибiркових, свiдомих зв’язкiв особистостi з рiзними сторонами об’єктивної дійсностi: з явищами природи і свiтом речей, з людьми i суспiльними явищами; особистостi з самою собою як суб’єктом дiяльностi.

Система ставлень визначається всiєю iсторiєю розвитку людини. Вона виражає її особистiсний досвiд i внутрiшньо визначає її дії, переживання. Серед рiзних видiв ставлень (в основi яких лежать потреби i мотиви, емоцiйнi процеси i почуття) можна виділити цiннiснi ставлення, тобто ставлення, в основi яких лежить оцiнка суб’єктом чого-небудь i яка визначає її особистiсну значущiсть. Важливими видами ставлень В. Мясищев вважав потреби, мотиви, емоцiйнi ставлення (любов, ворожiсть, симпатiя, антипатiя тощо), інтереси, оцiнки, переконання, а домiнуючим ставленням, яке пiдпорядковує собi інших й визначає життєвий шлях людини, - спрямованiсть.

Вищий ступiнь розвитку особистостi та її ставлень визначається рiвнем свідомого ставлення до оточуючого i самосвiдомiстю як свiдомим ставленням до самого себе.

Особливим видом ціннісних ставлень є моральнi ставлення. Найбiльш стiйкi ціннісні ставлення складаються у цiннiснi орiєнтацiї особистостi.

Ставлення до людей виступають регулятором соцiальної взаємодiї (мiжособистiснi взаємини).

Формування цiнностей - процес багатогранний і складний. Встановлено, що специфiчнiсть усвiдомлення об’єктів соцiальної дiйсностi як цiнностей передбачає наявнiсть для цього особливих психологічних механiзмів. На перший план виходить такий вид психологічного процесу, як оцiнна діяльнiсть людини, спрямована на засвоєння та усвiдомлення об’єктивно змiстовної сторони об’єкта чи предмета, на оцiнювання їх властивостей з точки зору потреби, корисності, прийнятностi для задоволення потреб та iнтересiв особистостi, реалізації цілей її діяльності. Результат цiєї оцiнної дiяльностi - усвiдомлення цiнності й тим самим формування цiннiсних орiєнтацiй та особливостi ставлення.

Важливою стороною моральної оцiнки є емоцiйне переживання (І. Бех, В. Мясищев), присутнє при цьому ціннісному ставленні, яке впливає на реалiзацiю цiнностi в поведiнцi людини. Об’єктивна значущiсть явищ сама собою не утворює ціннісного ставлення. Щоб це вiдбулося, значущiсть має бути усвiдомлена в системi цiннiсних понять (Л. Архангельський).

Поняття «ціннісне ставлення до людини» випливає з понять «цiннiсть» та «цiннiсні орiєнтацiї».

Цінності – це властивості буття, які створює людина або які мають певне ставлення до неї.

Основною дефініцією поняття «цінності» є значущість певних реалій дійсності з точки зору задоволення матеріальних і духовних потреб, інтересів людини; це те, що може цінувати особистість, що є для неї значущим і важливим. Саме цінності наповнюють сенсом існування людини і суспільства, вони значною мірою духовно відтворюють саму людину.

Існує багато точок зору на сутність цінності: це поняття, суть якого – у здатності задовольняти потреби й інтереси особистості (О. Дробницький); особлива значущість речей, явищ, процесів, ідей для життєдіяльності людини, її потреб та інтересів (В. Тугаринов); форма прояву людиною різноманітного ставлення до предмета, події, явища тощо (В. Василенко); специфічне утворення свідомості; особлива індивідуальна реальність, яка має особливу значущість для людини, котра її переживає (І. Бех, Л. Виготський, В. Малахов, С. Рубінштейн); особлива індивідуальна реальність, суть якої полягає у її «позитивній» значущості (Б. Додонов), що має вирішальне значення у процесі життєдіяльності людини.

Цінності, на які може орієнтуватись особистість, мають різнопланову класифікацію, зокрема, глобальні цінності: Природа, Культура, Любов, Сім’я, Праця, Свобода; справжні цінності: Людина, Щастя Людини; вічні загальнолюдські (головні) цінності: Істина, Краса, Добро, Справедливість; особистісні цінності: фізичний стан, здоров’я, пам’ять, логіка, розвиток і саморозвиток, захоплення, самопочуття, сфера почуттів, громадянська позиція, мрії, моральна й естетична культура, поведінка, вчинки, самооцінка та ін.; цінності рідного дому (ставлення в сім’ї, спогади про дитинство тощо); цінності «великої» Батьківщини (народ, його менталітет, особливості світогляду, гуманність, чесноти людини, національна самобутність, історична пам’ять, культура, мистецтво, релігія та ін.); цінності малої батьківщини (школа, рідна вулиця, рідне село, мова, історія, культура, духовність, мистецтво рідного краю, соціум тощо) та ін.

Вищими моральними цінностями є правда, сенс життя, дружба тощо. Окремі автори класифікують цінності на предметні, нормативні, вітальні, естетичні, пізнавальні та ін.

Головними критеріями цінності є корисність, необхідність для суспільства і окремого індивіда.

Ціннісні орієнтації - це відносно стійка система спрямованості інтересів і потреб особистості на певну ієрархію життєвих цінностей, схильність у наданні переваги певним цінностям у різних життєвих ситуаціях, спосіб розрізнення особистісних явищ і об’єктів за рівнем їх значущості для людини.

Ціннісні орієнтації – важливі елементи структури особистості. Вони є внутрішнім компонентом свідомості та самосвідомості людини. Як і цінності, вони відіграють дуже активну роль у визначенні спрямованості моральної діяльності особистості. Ціннісні орієнтації є дуже стійкою системою, основними її детермінантами виступають матеріальні умови життєдіяльності, рівень загальної культури, переконання нахили, здатності, здібності людини, особистісні смисли, моральні принципи, система цінностей особистості, суспільства чи якоїсь окремої референтної групи. Вони формуються у процесі соціалізації, виконання певних соціальних ролей, засвоєння системи суспільних цінностей.

Ціннісні орієнтації тісно пов’язані з пізнавальними та вольовими якостями особистості. У процесі спільної діяльності, яка визначає взаємини людей в групах складаються групові ціннісні орієнтації.

Система ціннісних орієнтацій утворює змістову сторону спрямованості особистості і виявляє внутрішню основу її ставлень до дійсності. Розвинуті ціннісні орієнтації особистості – показник її зрілості та сформованості, нерозвиненість ціннісних орієнтацій – ознака інфантилізму особистості.

Ціннісні орієнтації роблять істотний вплив на стиль мислення особистості, спосіб її життя, перебіг емоційних процесів.

Педагогічною наукою (вітчизняною та зарубіжною) обґрунтовані різні підходи до визначення основних властивостей ціннісних орієнтацій. В їх основу покладено: основні сфери життєдіяльності людини (матеріальні й духовні цінності та орієнтації); форми свідомості й тип культури (суспільно-політична, моральна, естетична, екологічна та ін.); сфери самоствердження особистості (ціннісні орієнтації пов’язані з сім’єю, трудовою діяльністю та її різновидами, освітою тощо); вікові особливості (орієнтація учнівської молоді та ін.); приналежність до певної соціальної групи та інші принципи.

Система ціннісних орієнтацій особистості не є стабільною та незмінною. Утверджуючись у свідомості людей вони стають їх провідним мотивом поведінки в повсякденній життєдіяльності. Динамічність ціннісних орієнтацій та ставлень проявляється у розвитку та зміні ставлення до свого оточення, продуктів своєї життєдіяльності. На мобільність системи ціннісних орієнтацій впливають такі фактори, як нові умови життєдіяльності людини, моральні норми поведінки, умови мікро- та макрооточення, міжособистісний вплив, вікові та індивідуальні психологічні особливості, ступінь реалізації «Я»-концепції особистості, характер і система виховання тощо.

Ціннісні орієнтації є однією з форм самоусвідомлення, самовираження внутрішніх інтелектуальних, естетичних і фізичних сил індивіда, залежать від характеру його уявлень та інформації про духовно-культурні цінності, їх значущість у житті суспільства та особистості.

Ціннісні орієнтації і ціннісне ставлення, зокрема, до людини (дорослого, однолiтка), навколишнього свiту є категорiєю, перш за все моральною. Якщо в людини не розвиненi або слабко розвиненi сумлiння, емпатiйнi почуття, вiдповiдальнiсть, то для духовного, морального впливу в неї немає пiдґрунтя. Цiннiсть речей, об’єктiв визначається цiною, а цiнність людини як суб’єкта - повагою. Виключне значення має регулююча функцiя цiнностi, яка працюватиме лише тодi, коли оцiнювання супроводжується усвiдомленням, переживанням потреби, освоєнням, створенням, реалiзацiєю цiєї об’єктивної цiнностi. Лише тодi об’єктивна цiннiсть трансформується в суб’єктивнi цiнностi або ціннісні ставлення, а останнi є вiдправними для життєвих цiлей або моральних iдеалiв.

Ціннісні ставлення належать до об’єктивних цiнностей суспiльства, знаходять свої вираження в їх усвiдомленнi та переживаннi як потреби, що мотивує теперiшню поведiку i програмує майбутнє особистостi. Ціннісні ставлення сприяють найадекватнiшому вираженню людиною моральних почуттiв, спонукають до моральної рефлексiї, забезпечують психологічний комфорт у спiлкуваннi, викликають вiдповiдну доброзичливiсть i ввiчливість. Їх формування - двостороннiй, взаємозворотний процес, на основi якого виявляється ціннісне ставлення однiєї людини до іншої.

Ціннісне ставлення до людини ґрунтується на вихiднiй тезі про те, що людина - абсолютна цiннiсть, найвища субстанцiя, «мiра всiх речей». Ціннісне ставлення до людини має розглядатися як особливий аспект гуманiзацiї вiдносин, оскiльки людина, що є їх суб’єктом, сама стає головною цiннiстю й безпосереднiм об’єктом їх взаємодiї. Ціннісне ставлення до людини, визнання її найвищою цiннiстю мiститъ також поведінковi аспекти культури людських взаємин, якi в повсякденному життi мають вигляд рiзних «технологiй» дiяльностi та поведiнки (В. Бiлоусова). Те, як ставляться до людини iнші, бiльшою мiрою визначає її ставлення до себе. Якщо людина - мета (І. Кант), то визначальними у ставленнi до неї має бути довіра, доброзичливiсть, повага, толерантнiсть. Отже, якщо я - найвища цiнність лише тому, що всi інші - найвищі цiнностi, я маю дiяти, керуючись загальнозначущим категоричним iмперативом, iнші - також. Лише в такiй суспiльнiй системi людина набирає найвищої цiнностi (В. Блюмкiн).

Ціннісне ставлення до людини включає в себе і почуття цiнностiiншої людини, її моральної самобутностi (І. Бех). Оскiльки розвинене ставлення до іншої людини як цiнностi означає, по-перше, прагнення i здатнiсть iндивiда спiвпереживати її радостi й горе, по-друге, бажання її зрозумiти, по-третє, всiляке сприяння досягненню нею морально значущих цiлей у повсякденнiй дiяльності, то стратегiчним орiєнтиром у такiй виховнiй дiяльностi має виступати людянiсть (доброта) як критерiй високоморальної особистостi. Єдино оптимальним є механiзм виховання людяності людянiстю, що сприятиме саморозвитку особистостi. Розпочинати виховання у дитини почуття цiнностiiншої людини слiд у дошкільному вiцi, коли iнтенсивно проявляється психологічний механiзм емпатiї.

Виховання у дитини прагнення цiнувати iншу людину здiйснюється двома шляхами: докладним розкриттям дитинi позитивних сторiн оточуючих її людей i попередженням зневажливого ставлення до дитини. Розвиток у вихованця почуття цiнностiiншої людини може успiшно вiдбуватися лише за умови своєчасного блокування в нього «Его»-потягiв, виховна тактика щодо цих емоцiйних утворень має передбачати послаблення їх дії нейтралiзацією їх проявiв.

Ціннісне ставлення до iншої людини - основа гуманного ставлення, позитивно-активне дiяльне мiжособистiсне взаємоставлення, що ґрунтується на повазi до людського життя, усвiдомленнi його недоторканностi, визнаннi його найвищою цiннiстю. Воно проявляється у постiйному дотриманнi гуманiстичних принципiв, норм i вимог у взаєминах з людьми, а також в альтруїстичному характерi переживань i почуттiв; визнаннi потреб та iнтересiв iншої людини, її права на позитивне волевиявлення; орiєнтації на позитивне в людях; здатностi до морального вдосконалення: постiйнiй спрямованостi на iншу людину, повазi її гідності; доброзичливостi, довiрi; спiвчуттi, спiвпереживаннi, добротi, своєчаснiй допомозi, доброчесностi й милосердi; переживаннi глибокого задоволення вiд безкорисливого пiклування про людей; терпимостi й толерантностi до iнших моральних поглядiв.

Ціннісне ставлення до людини формується у відповідних вчинках, дiях і поведiнцi дiтей, протидiї несправедливостi, байдужостi, жорстокостi та злу, критичному ставленнi до себе.

Розвиток в учнiв ціннісного ставлення до людини, оточуючих передбачає засвоєння моральних норм та етичних форм, правил культури спілкування. Бiльшiсть iз цих норм i правил обґрунтовується вимогами морального ставлення людини до людини.

Виховуючи в людинi милосердя, потребу пiклуватися про iнших, iнтерес до неповторної iндивiдуальностi кожного, вимогливостi до себе, терпимостi та подiбнi їм якостi, ми формуємо не тiльки ставлення людини до iнших i до самої себе, а й закладаємо в структуру особистостi динамiку, яка буде найсильніше впливати на вияв нею ставлення до iнших сторiн навколишньої дійсності.

Моральнi цiнностi, породженнi ціннісними ставленнями до людини, спрямованi на утвердження в усiх сферах людського життя (в тому числі й у мiжлюдських стосунках) принципiв гуманiзму, пiднесення людської гiдностi, олюднення мiжособистiсних взаємин. Вони складають змiстовий бiк моральної культури учнiв i педагогiв.

В чому має виражатись ціннісний результат виховання? Однозначної відповіді на це питання педагогічна наука і практика не дають. Існує кілька позицій в даному питанні:

- позиція перша: освоєння цінностей прямо залежить від усвідомлення їх вихованцями (тому ефективними формами виховної діяльності зі школярами є роз’яснення, бесіди, дискусії, години спілкування, розмови в дружньому колі та ін.);

- позиція друга: ступінь освоєння цінностей проявляється тільки на рівні мотивів соціальної поведінки. Виховники, які стоять на цій позиції, активно організовують власну діяльність вихованців, створюють ситуацію вибору, спонукають їх до ініціативи та відповідальності;

- позиція третя: результат виховання пов’язаний з ціннісними ставленнями вихованців.

Звідси, виховані діти – це діти, які вміють знаходити смисл у тому, що відбувається, здатні виявляти ціннісний зміст в предметних ситуаціях, прилучені до взаємодії зі світом на рівні цінностей, здатні самостійно вибудовувати власну поведінку і власне життя на рівні сучасної культури, в контексті якої вони народились.

Лiтература:

1. Бех І.Д. Виховання особистості. – К., 2003.

2. Бех І. Д. Формувати у дитини почуття цiнностiiншої людини // Педагогiка толерантностi, 2001.

3. Бiлоусова В. О. Теорiя і методика гуманiзацiї вiдносин старшокласникiв у позаурочнiй дiяльностi загальноосвiтньої школи. - К., 1997.

4. Голованова Н.Ф. Подходы к воспитанию в современной отечественной педагогике // Педагогика. -2007. - №10. – С.38-47.

5. Енциклопедія освіти / Акад.пед.наук України; головний ред. В.Г.Кремень. К.: Юрінком Інтер, 2008. – С.989-992.

6. Карпенко З. С. Аксіопсихологія особистості. – К., 1998.

7. Мясищев В. Н. Психология отношений. - М.-Воронеж, 1995.

8. Савченко О. Я. Цiлi і цiнностi шкiльної освiти // Фiлософiя освiти ХХI столiття: проблеми і перспективи. - К., 2000.

9. Старовойтенко Е. Б. Жизненные отношения личности: модели психологического развития. - К., 1992.

10 Сухомлинська О. Цінності освіти і виховання. – К. – 1997.

11. Ульянова И.В. Формирование смысложизненных ориентаций учащихся // Педагогика. - 2007. - №7. – С. 43-50.

12. Щуркова Н.Е.Новое воспитание. - М. - 2000.- С.57-59.

Дем’янюк Т.Д.,кандидат педагогічних наук,

професор, завідувачка кафедри виховання

Рівненського державного гуманітарного університету