Суспільство – таке об’єднання людей, цілісність якого забезпечується суспільним виробництвом, тобто спільною діяльністю, направленою на виробництво, підтримку і відтворення людського життя. Суспільне виробництво – складний процес, який включає відтворення самих людей, матеріальне виробництво і духовне виробництво (виробництво знань, цінностей, ідей і т. п.). Матеріалістичний підхід до розуміння розвитку суспільства дозволив К. Марксу виявити у якості основи розвитку суспільства матеріальне виробництво і подолати погляд, згідно якому історія уявлялася лише як процес виникнення і зміни ідей, теорій, ідеалів.

Матеріальне виробництво інакше називають працею, хоча працю можна розуміти і ширше, маючи на увазі духовну працю, йди духовне виробництво. Праця, яку будемо розуміти як матеріальне виробництво, є систематичним, доцільним перетворенням природи (і самої людини), відповідно до людських потреб, у їхній спільній діяльності, здійснюваним за допомогою знарядь праці. З точки зору К. Маркса, життєдіяльність людей залежить, у кінцевому рахунку, від способу, яким вони в кожну історичну епоху виробляють і привласнюють матеріальні блага, тобто від способу виробництва. Історичні епохи відрізняються, перш за все, способом виробництва матеріальних благ. Спосіб виробництва – це продуктивні сили , які функціонують у системі виробничих відносин .

Головною продуктивною силою є люди з їхніми знаннями і навиками до праці , тобто підготовлені до процесу праці , причому всебічно підготовлені , насамперед, інтелектуально і морально . У ХХ столітті почали активно підкреслювати, що наука є важливою продуктивною силою. У ХХІ столітті ще активніше акцентують увагу на моральному аспекті економічного розвитку. До продуктивних сил належать також засоби виробництва , які розподіляються на предмет праці і засоби праці . Предмет праці – це те, на що спрямована діяльність людини : сировина , напівфабрикати , земля. Засоби праці – це , перш за все, знаряддя праці (т е , чим людина впливає на предмет праці , або як висловився К . Маркс, « кісткова або мускульна сила виробництва »); далі , це засоби зберігання , транспортування (« судинна система виробництва ») – тара, канали , трубопроводи , дороги . По-третє , до засобів праці належать матеріальні умови праці – будівлі , де здійснюється процес праці , землю, на якій вони стоять тощо.

У процесі виробництва люди необхідно вступають у виробничі відносини, об’єднуючись для спільної діяльності.

Багатообразні суспільні потреби сприяють виникненню різноманітних галузей суспільної праці, які мають бути взаємопов’язані і діяти злагоджено, як єдиний організм. У середині кожної з галузей існує:

а) розподіл праці по видах робіт;

б) організація праці (систематичне узгоджене здійснення різних форм діяльності, їхній взаємозв’язок, взаємодія, впорядкування видів робіт);

в) управління працею (мистецтво організації, яке веде до підвищення ефективності організації); це посилення організованості, впорядкованості процесу праці.

Це була внутрішня структура виробничих відносин.

Зовнішня структура виробничих відносин:

а) відносини у сфері (або з приводу) виробництва (вони ґрунтуються на відносинах власності. Власність – система суспільних відносин, яка історично розвивається, з приводу привласнення (розподілу) засобів виробництва, робочої сили, предметів споживання),

б) відносини у сфері обміну (обмінюватися можна продуктами виробництва, засобами праці тощо),

в) відносини у сфері розподілу (виробленої продукції, людей по видах робіт, знарядь праці тощо),

г) відносини у сфері споживання (продуктів, сировини, засобів виробництва і т. д.).

Виробництво можна розглядати як споживання сировини, людських сил, засобів виробництва. А споживання людиною проведених продуктів праці – як відтворення своїх робочих і взагалі людських сил. Споживання створює потребу в новому виробництві, розвиток виробництва стимулює споживання. Із зростанням благ зростають і потреби. Внутрішня і зовнішня структури виробничих відносин є взаємопов’язаними: розподіл праці існує і у сфері виробництва, і у сфері обміну, і у сфері розподілу, і у сфері споживання; організація праці існує і у сфері виробництва, і у сфері обміну і т. д. Те ж саме можна сказати про управління працею.

Ефективність виробництва залежить як від того, що люди працюють, використовуючи засоби праці, так і від того, що вони працюють спільно. У спільній діяльності виникає специфічно суспільна ефективність праці (досягається підвищення ефективності в порівнянні з тією ситуацією, коли люди не об’єднуються для спільної праці).

Виробничі відносини і продуктивні сили є взаємопов’язаними. Самі виробничі відносини – найважливіша продуктивна сила, оскільки виробництво не в змозі існувати без них. К. Маркс відкрив закон відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил. На певному ступені свого розвитку продуктивні сили, як найбільш динамічно змінна сторона способу виробництва, йдуть у своєму розвитку вперед і перестають відповідати виробничим відносинам. Останні відстають, і з умов розвитку продуктивних сил перетворюються на їхні окови. Така суперечність між продуктивними силами і виробничими відносинами в рамках одного способу виробництва говорить про те, що починають створюватися умови для соціальної революції, яка, якщо для неї складуться всі умови (не тільки економічні), вирішить цю суперечність через появу нового способу виробництва з новими виробничими відносинами і продуктивними силами.