Свідомість – це властивість функціонуючого мозку, яка полягає, насамперед, в емоційно-вольовому і чуттєво-раціональному відображенні певної реальності. Структура свідомості (основні її сфери): сфери абстрактно-розумова, чуттєво-емоційна, мотиваційно-вольова.

Ч. Дарвін у своїй роботі «Походження людини» (1871 р.) прийшов до висновку про те, що людина походить від високорозвиненої породи людиноподібних мавп. Якщо розглянути питання не з релігійної точки зору (тобто якщо не вважати, що людина створена Богом), а також відкинути версію щодо того, що люди – нащадки космічних прибульців (цікаво, а яке походження останніх?), то можна висунути таку гіпотезу. Наші предки антропоїди опинилися, швидше за все, в кризовій ситуації, яка викликала різку зміну умов їхнього життя. Можливо, ця ситуація була наслідком падіння астероїда, можливо, почалися лісові пожежі, змінився клімат... Виходом із цієї ситуації було навчитися жити по-новому, на іншій території, з іншим ландшафтом, в іншому кліматі. Антропоїди поступово відмовилися від ходіння на чотирьох кінцівках, вивільнили руки для різних маніпуляцій предметами. Поступово збільшувався в об’ємі, в площі поверхні та структурно ускладнювався мозок.

Усе це – прямоходіння, розвиток руки і мозку – є біологічними передумовами свідомості. Погодившись із сучасним філософом А . В . Єрахтіним, до них можна віднести і стадний спосіб життя антропоїдів: «Стадо – одна з найбільш розвинених форм організації життєдіяльності тварин, вищий продукт біологічної эволюции» [30, с. 75].

Стадне життя створює умови для якнайкращої адаптації до навколишнього середовища, для ефективного добування засобів існування, для захисту від ворогів. От себе додам до біологічних передумов ще й еволюцію форм відображення в живій природі.

Отже, біологічні передумови свідомості з матеріалістичної точки зору : прямоходіння ( з чотирьох кінцівок – на дві ), розвиток руки і структурне ускладнення та збільшення мозку , стадний спосіб життя антропоїдів , еволюція форм відображення в живій природі .

Поведінка тварини є інстинктивною , ситуативною , залежною від дії біологічних чинників і умов навколишнього середовища, до якого тварина намагається пристосуватися . Людина, на відміну від тварини , виявилася здатною свідомо перетворювати місце свого існування , умови свого життя , активно змінювати природу. Свідомість людини розвивалася багато в чому відповідно тому, якою мірою вона вчилася змінювати природу, яка оточувала її .

Е . Уайт і Д. М . Браун стверджують, що перші люди належали до одного виду – «людина, здатна до прямоходіння», який виник від більш мавпоподібного роду, який має назву «австралопітек». Перші співтовариства людини, яка здатна до прямоходіння, виникли близько 1,3 млн. років назад [38]. Людина, здатна до прямоходіння, поступово перетворилася на відмінного мисливця. М’ясо, здобуте нею на полюванні, і до того ж приготоване на вогні, було набагато поживнішою їжею, ніж фрукти, ягоди й овочі. Людина удосконалювалася у виготовленні та застосуванні знарядь праці. Тільки людина виявилася здатною виготовляти знаряддя праці за допомогою раніше зроблених нею знарядь. Дослідники антропоїдів указують на наявність у них наочно-дієвого і початкової стадії наочно-образного мислення. У австралопітекових мислення було розвиненішим, і це було пов’язане, перш за все, з їх трудовою діяльністю. Наочно-образне мислення готувало передумови для появи понятійного мислення. Свідомість людини розвивалася у міру вдосконалення нею своїх трудових здібностей. Трудова теорія антропогенезу Ф. Енгельса викладена ним у роботі «Роль праці в процесі перетворення мавпи на людину» [46]. Саме праця , пов ’ язана з вивільненням і подальшим розвитком рук, із появою членороздільної мови і була найважливішою ( але не єдиною !) соціальною передумовою ( чинником ) виникнення свідомості . Доведемо це , наслідуючи логіку Ф. Енгельса .

За допомогою знарядь праці , які одночасно були й засобами пізнання , людина вивчала особливості предметів , що оточували її , вивчала їхні властивості . Людина поступово вчилася ці властивості в думках виділяти , вчилася абстрагуванню й узагальненню , тобто створенню понять та оперуванню ними. Так розпочався поступовий перехід від наочно-образного мислення первісних людей, від переважаючого в міфологічній свідомості чуттєво-образного відображення світу до понятійного мислення . Людина вчилася подумки відображати спосіб дії однієї речі на іншу . Праця поступово ставала все більш осмисленою , що робило її ефективнішою .