У діалектики є альтернативи . До них належить догматизм – антиісторичний спосіб розгляду проблем, свідоцтво консерватизму думки , яка виходить із незмінного , раз і назавжди даного . Також можна назвати релятивізм – перебільшення моменту відносності й умовності змісту пізнання , що веде до заперечення його об’єктивності . Еклектика – це алогічне довільне суб’єктивне поєднання різних концепцій та їхніх сторін , положень . До альтернатив діалектики належить і софістика , яка заснована на навмисному порушенні законів логіки , що пов ’ язано з неправильним вибором вихідних положень , використанням помилкових доказів , змішенням суттєвого і несуттєвого .

Основні категорії діалектики: «одиничне», «особливе» й «загальне», «причина» і «наслідок», «випадковість» і «необхідність», «форма» і «зміст», «явище» і «сутність», «можливість» і «дійсність», «система», «структура» та «елементи», «частина» і «ціле»

Нагадаємо, що філософські категорії як такі (від грецьк. «вислів», «звинувачення», «ознака») – це гранично загальні поняття, які відображають найбільш суттєві, закономірні зв’язки і відношення процесів, станів, об’єктів різної природи. Категорії (не тільки філософські, але й природничо-наукові та суспільно-наукові) – це інструмент мислення, концентровані форми знань про світ, універсальні форми свідомості, обов’язкові для мислення кожної людини. Категорії формуються історично і розвиваються у міру розвитку людської діяльності, зокрема пізнавальної (приклади того, як в історії філософії тлумачилися різні філософські категорії, можна знайти в літературі з історії філософії). Категорії є взаємозв’язаними, взаємодіють, відображають організованість і суперечність буття. До категорій діалектики належать поняття «зв’язок», «взаємодія», «відношення», «буття», «рух», «розвиток», «частина» і «ціле», «система» та «елементи», тощо. Окремі з них ми вже розглядали. Розглянемо ще деякі з категорій діалектики.

Одиничне, особливе і загальне

Одиничне і загальне є різними сторонами, властивостями окремих речей, процесів, об’єктів, тощо. Кожна річ взаємодіє з іншими речами, змінюється внаслідок цього, і зміни ці є індивідуальними і неповторюваними: річ набуває таких властивостей, які відсутні в інших речей навіть одного з нею роду (візьмемо, наприклад, рід яблук: існують різні сорти яблук, більш того, у межах одного сорту яблука можуть неістотно відрізнятися). Ці неповторні індивідуальні властивості й відображають одиничне у речі даного роду. Індивідуальні й неповторні риси якої-небудь речі або об’єкту (тобто одиничне) не існують самі по собі, а існують через існування окремої речі даного роду, тобто одиничне існує не інакше як в окремому (або особливому) і через нього. Окреме, або особливе, в прикладі з яблуками – це самі окремі яблука. Тобто одиничне самостійного існування не має. Кожна окрема річ певного роду має щось спільне з іншими речами даного роду (у всіх яблук є щось спільне). Загальне – це властивості й зв ’ язки , властиві безлічі речей даного роду; загальне – це те, що повторюється в безлічі речей даного роду. Загальне також не існує самостійно. Загальне й одиничне існують лише в окремому (особливому), у вигляді його сторін або моментів. Самостійно існує лише окреме (особливе) – окремі речі певного роду, скажімо, яблука.

Проте кожна окрема річ належить не тільки до речей певного роду, але й належить матерії як такій і, отже, підкоряється всезагальним законам. Всезагальне – те, що є загальним для всіх речей різних родів , це спільне між речами різного роду, таке , що відображає зв ’ язки на всезагальному рівні (можна зіставити яблука і, наприклад, квіти як об’єкти живої природи, або яблука і камені як об’єкти природи взагалі, які, належачи до різних форм руху матерії, проте, підкоряються загальним діалектичним законам).

Причина і наслідок

Причина – це взаємодія речей (об’єктів, процесів) , яка обумовлює ( спричиняє , породжує ) певні зміни у взаємодіючих речах. Наслідок – це певні зміни , які виникають у взаємодіючих речах ( тобто внаслідок їхньої взаємодії ). Якщо виникає причина, то з необхідністю наступає й наслідок . Якщо причина є відсутньою, відсутнім є й наслідок. Є ще поняття «привід»: це процес, сукупність умов, сприяючих появі причини. Те, що в певному відношенні є причиною, в іншому відношенні може бути наслідком іншої причини. Наслідок може стати причиною інших змін, появи інших речей і т. д. Слід відмітити, що взаємозв ’ язок може й не мати безпосередньо причинного характеру, тобто може не містити безпосередньо моментів породження чого-небудь чим-небудь.

Випадковість і необхідність

Категорія необхідності відображає внутрішні , сталі , такі , що повторюються , всезагальні відношення дійсності , основні напрями її розвитку , строгу обумовленість , закономірність появи нового . Необхідність виражає неминучість прояву тих або інших зв’язків і властивостей за відповідних умов, тобто зв ’ язок причини і наслідку має необхідний характер. Необхідність виявляється через різноманіття випадковостей , випадковість – це форма прояву необхідності (тобто випадковість у системі взаємозв’язків може виступати як необхідність). Випадковість – категорія для позначення такої окремої взаємодії речей (об’єктів, процесів) , яка виступає як зовнішнє , несуттєве по відношенню до формування речей нового роду. Випадковість відображає зовнішні , несуттєві , нестійкі , необов ’ язкові зв ’ язки між речами. Необхідність за певних відповідних умов здійснюється неминуче. Здійснення випадковості як такої (поява випадкових властивостей, зв’язків) не є неминучим. Необхідність викликається регулярними, постійними причинами, а випадковість з’являється в результаті дії віддалених причин, нерегулярних, непостійних. Вірогідність – міра можливості настання випадкової події. Кинута на підлогу монета обов’язково впаде (з необхідністю), але впасти вона може по-різному (прояв випадковості по відношенню до того, що вона взагалі впаде, хоча у цьому прикладі не йдеться про розвиток).

Форма і зміст

Зміст – це єдність усіх взаємозв’язаних елементів речі (об’єкту, процесу), її властивостей, внутрішніх процесів. Форма – це оформлення , або організація , змісту , спосіб його вияву й існування . Форма речі є організацією відносно сталих зв’язків між її елементами (між елементами змісту). Виділяють внутрішню форму – тобто структуру речі, певний порядок зв’язку її елементів, і зовнішню форму – спосіб зовнішнього вираження змісту речі. Формі є властивою тенденція до збереження, а змісту – до змінення.

Явище і сутність

Сутність це внутрішній зміст речі (об’єкту), що виражається в єдності всіх багатообразних форм її буття. Це сукупність всіх основних властивостей і зв ’ язків речі . Це є щось глибинне , таке, що належить до найважливіших внутрішніх зв ’ язків . Явище – спосіб виявлення ( проявлення ) сутності назовні через випадкові властивості та відношення . Це зовнішній прояв сутності . Явище виражає лише один з моментів, аспектів сутності. Отже, сутність може (про)явитися , явище ж є суттєвим. Сутність є стійкішою у порівнянні з явищем. Якщо сутність – щось загальне, то явище – одиничне. Якщо сутність – щось необхідне, то явище – випадкове. Розглядаючи явища в їхній єдності, людина наближається до пізнання сутності. Поняття «видимість» відображає неповноту виразу сутності в тому або іншому явищі.

Можливість і дійсність

Можливість – це сукупність умов для виникнення об’єкту , процесу, це буття нового в його потенційному стані ( або потенційне існування нове ). Реальною називається можливість, якщо вона виражає закономірні тенденції породження нового і для реалізації тенденцій є всі умови. Абстрактною називається можливість, якщо для її реалізації немає достатніх умов. Дійсність – об ’ єктивно існуюча річ (об’єкт) як реалізована можливість .