Для багатьох учених і філософів цього періоду були характерні деїзм і механіцизм (при тому, що мали ще місце і теїзм , і пантеїзм , який у своєрідній формі існував ще в античності). Наприклад, деїстом був Р. Декарт. Деїзм (від лат. «Бог») – це така точка зору , згідно якої Бог, створивши світ , не втручається далі в його розвиток , а присутній лише інтелектуально , як вищий розум . Можна припустити, що це була реакція на активність природи, яка відкрилася вченим. На погляди багатьох учених XVII століття вплинув активний розвиток математики, механіки, фізики, і весь світ в їхніх творах міг уподібнюватися величезному механізму , а Бог – Творцеві цього механізму , який надав йому рух ( першопоштовх ), і який далі виконував , в основному, лише інтелектуальні функції (у цьому – сутність механіцизму ); ці функції посилювалися у зв’язку з активним розвитком наук. Слід врахувати також активний розвиток мануфактурного виробництва, створення різних механічних пристроїв, моделей, іграшок тощо. З точки зору Р. Декарта, Бог створив матеріальну субстанцію, надав їй первинний імпульс руху, внаслідок чого частинки матерії дістали можливість передавати одна одній певну кількість руху. Так і виник космос – за законами механіки самого Р. Декарта. Якщо натурфілософам XVI століття природа уявлялася живою, одушевленою і уподібнювалася людському організму, то Р. Декарт вважав її позбавленою життя. Принципи механістичного матеріалізму він розповсюдив на всю природу. Надалі, в XVII – XVIII ст., під впливом розвитку природознавства механіцизм поступився місцем органіцизму.

Представники філософії Нового часу, які тяжіли до матеріалізму , при дослідженні матерії, перш за все , підкреслювали її головні й незмінні властивості ( або субстанціальні характеристики, властивості речей, тобто властивості , які характеризують сутність ): протяжність , непроникність , масу , фігуру та ін . Таким чином, філософське розуміння матерії ототожнювалося з природничо-науковим .

На рубежі XIX – XX ст. звичні уявлення про матерію з погляду на її вічні та незмінні субстанціальні характеристики або властивості (такі як протяжність, маса тощо) були зруйновані. Цьому сприяли революційні відкриття в природознавстві і, перш за все, у фізиці: відкриття явища радіоактивності, подільності атома, дефекту маси тощо. Багато уваги осмисленню сутності категорії «матерія» та узагальненню досягнень природознавства приділили представники діалектичного матеріалізму, для яких ця категорія була засадничою. У сучасному діалектико-матеріалістичному вченні матерія – це, перш за все, категорія для позначення об’єктивної реальності, яка не є якоюсь визначеною, «остаточною», «простою», незмінною й однорідною субстанцією, що лише змінює свої зовнішні форми. Об’єктивна реальність – це реальність, яка існує незалежно від свідомості людини, яку свідомість може відображати.

Сучасна наука при поясненні явищ світу виходить, як правило, з матеріалістично-моністичного розуміння субстанції. В. І. Гусєв абсолютно справедливо критикує спроби деяких учених-природодослідників представити матерію як первинний субстрат, як матеріал, з якого створюються речі [29, с. 152]. У даному випадку відбувається підміна філософського поняття матерії природничо-науковими (причому, неістинними) уявленнями про неї, що знову може привести до своєрідного повторення кризової ситуації в природознавстві.

Сучасній науці є відомими дві форми матерії: речовина і поле, які нерозривно пов’язані між собою. Речовина є дискретною, структурованою, має масу спокою і розосереджена у просторі. Поле – це складне електромагнітне утворення, що складається з квантів, які не мають маси спокою і рівномірно розподілені в просторі.

Усе різноманіття матеріального світу можна підрозділити на три основні, взаємозв’язані, сфери: нежива природа, жива природа і суспільство. Серед об’єктів неживої природи можна виокремити: елементарні частинки, всі види фізичних полів, фізичний вакуум, атомні ядра, атоми, молекули, макротіла, геологічні системи, планети, зірки, Галактики, системи галактик, Метагалактику. Серед рівнів живої природи традиційно виділяють молекулярний рівень життя, клітинний рівень мікроорганізмів, тканин і органів, організму в цілому, колоній організмів, видів, біогеоценозів і взагалі всієї біосфери. У суспільстві, яке ми розумітимемо як систему різноманітних відносин між людьми, що динамічно розвивається, існують різні соціальні прошарки, групи, утворення, структури.