Релігієзнавчий аспект учення Фейєрбаха

Фейєрбах зауважував, що філософія і релігія істотно відрізняються. Філософія є справою розуму, а релігія – справою душевного настрою і фантазії. За Фейєрбахом, основа релігії – перш за все, відчуття залежності людини від природи, особливо в первісному суспільстві, де людина у дуже великій мірі залежала від непідвладних її волі стихій. Найпоширеніший прояв залежності – страх (від безсилля). Природа – початковий об’єкт релігії. Бог на цій стадії розвитку людства – обожнена сутність природи. Але оскільки людина спочатку не виділяла себе з природи, то остання уявлялася нею як жива, людська істота. Тобто в нижчих формах релігії, де людина шанувала навіть неживі предмети, вона звертається, по суті, до самої себе. Тільки своїм об’єднанням з іншими людьми в громаді людина приходить до відмежування своєї сутності від природи, а також до розуміння Бога, відмінного від природи (тобто до надприродного Бога). Віра у Бога як всемогутнього володаря всесвіту і покладання надії на його допомогу в отриманні життєвих благ виникає в умовах, коли люди безсилі забезпечити себе цими благами і страждають від цього. У цьому сенсі Бог є тим, у чому людина має потребу для свого існування. Боги – це реалізовані бажання людей. Тобто на вищій стадії розвитку релігії Бог є прагненням до щастя, що знайшло своє задоволення у фантазії. Християнський Бог, за Фейєрбахом, це фантастичний образ у свідомості людей, який до певної міри відображає їхню власну сутність. Бог є духовною сутністю людини, яка була обожнена, яка від неї відокремлюється і постає як самостійна істота. Тобто Бог із творіння людини перетворюється на її творця. Наділяючи Бога людською досконалістю, людина заперечує її в собі; щоби Бог був усім, людина повинна зробитися нічим. Віра в Бога як в необхідну умову чесноти є вірою в нікчемність чесноти самої по собі. Бог любить усіх людей лише тоді й тому, що вони є християнами або бажають бути ними. Взагалі, як стверджує Фейєрбах, християнська любов любить тільки все християнське. Цим філософ підкреслює існуючу, на його думку, обмеженість християнського людинолюбства. Фейєрбах вважає, що вислів «любіть ворогів ваших» стосується особистих ворогів, а не ворогів віри. І взагалі, хто не за Христа, той проти нього. Фейєрбах підкреслює нетерпимість релігії. Критикуючи релігію, він дорікає й атеїстам за те, що вони намагалися доводити небуття Бога, а це відразу відштовхувало віруючих. А потрібно було з’ясувати сутність Бога (як це зробив сам Фейєрбах). Релігія веде до консерватизму в політиці: «Все залишити таким, як воно є, – ось необхідний висновок із віри в те, що Бог керує світом». Подолання релігії є можливим на основі подолання реальної залежності людини від сил природи і суспільства, які їй протистоять.

Фейєрбах стверджує, що на місце віри в Бога потрібно поставити віру людини в саму себе, в те, що її доля від неї ж залежить. Головний засіб подолання релігійних забобонів – освіта.

Оскільки періоди в історії людства відрізняються, за філософом, лише змінами в релігії, то на порозі нової епохи повинна з’явитися нова релігія. Нею й покликана стати «філософія майбутнього», або «нова філософія», тобто власне філософія Фейєрбаха. Це релігія без Бога. Фейєрбах проповідує «релігію любові». «Ми повинні на місце любові до Бога поставити любов до людини як єдино дійсну релігію». «Людина людині Бог». Тим самим Фейєрбах культ Бога трансформує у культ людини. Критика релігії є пов’язаною у філософа з критикою ідеалізму. Ідеалізм, як вважає Фейєрбах, виростає з релігії, це раціональний теїзм. Справжнім началом філософії є природа, а не абстракція, не думка (наприклад, абсолютна ідея у Гегеля, узята як вихідне філософське поняття). Людина – вищий витвір природи.