До основних соціокультурних умов формування середньовічної західноєвропейської філософії належать:

− поступове зародження і розвиток феодальних відносин,

− падіння Західної Римської імперії з переходом влади до варварських вождів,

− інтеграція і мовна асиміляція місцевих племен, які вторглися на цю територію (що приводило до виникнення нових народностей, згодом – сучасних націй і держав),

− розвиток християнства, яке стало пануючою ідеологією в Європі,

− суперечливий вплив філософії античності.

Тепер докладніше. Початком історичного періоду, який називають «середні віки», іноді вважають 410 рік (коли вестготи напали на Рим та зруйнували його, хоча фактично Римська імперія розпалася на дві частини ще в 395 році). Справжня причина занепаду Римської імперії криється не в нападі вестготів, а в глибокій економічній, політичній, соціальній і духовній кризі. Рабовласницька система вже себе віджила. Посилення тиранії, збагачення верхівки суспільства, важке становище рабів і вільної бідноти вело до поглиблення соціальної й економічної нерівності, до соціально-економічних і політичних антагонізмів. У ІІ столітті з’явився колонат – особлива форма залежності сільського населення, прикріпленого до землі. Колон – це орендар невеликої земельної ділянки у крупного землевласника. За користування землею він сплачував оброк. Колонат був проміжним етапом між рабством і кріпацтвом і став економічною основою зародження феодальних відносин. Тому історичний відлік середньовіччю іноді починають саме з ІІ століття.

Головною специфічною рисою середньовічної філософії є її зв’язок із релігією. Розглянемо західноєвропейську середньовічну філософію, яка за своїм змістом була, переважно, християнською. Окрім християнства, на її становлення мала вплив антична філософська спадщина.

Якщо антична філософія була , переважно , космоцентричною , то середньовічна – теоцентричною . Бог – її центральне поняття , всі інші поняття співвідносяться з Ним та визначаються через Нього . Основна онтологічна теза: Бог створив світ із нічого , актом Своєї доброї волі, та продовжує його підтримувати . Така точка зору має назву «теїзм» . Час «випрямляється» і стає лінійним, історія «одержує» сенс і спрямованість – від створення світу Богом через явлення Ісуса Христа до Страшного Суду. Одкровення Бога є у Біблії, вивчення якої – основний шлях богопізнання. Ключ до богопізнання – релігійна віра. Віра є вищою за розум, який є їй підпорядкованим. Бог створив людину за Своїм образом і подобою, і це означає: людина має безсмертну розумну душу і свободу волі, тобто може вільно обирати між добром і злом. Усе зло у світі виникає від свобідної волі людини.

Основний філософський напрям у середні віки має назву «схоластика» (від слів «шкільний», «учений» – у VIII – IX століттях філософія викладалася у школах при монастирях). Розвиток схоластики відбувається у період з кінця VIII – IX ст. до XIV – XV століть.

Періоду схоластики передували періоди апологетики і патристики. Апологети (від грецьк. «захищаюся», «виправдовуюся») захищали християнські догмати, які тільки складалися, та обґрунтовували їх. Захищали від Римської влади, впливу язичницької релігії та античної філософії. Апологети обговорювали догмат про Трійцю, про створення світу з нічого, про природу людини та її душу, про її цілі, про подвійну природу Ісуса Христа.

До IV – V ст. склалася патристика (твори «отців церкви») – рання християнська філософія, в якій формулювалися початкові догмати християнсько-філософської думки. Основна її проблематика: зв’язок людини і Бога, розуму і віри, філософії і теології, божественного передвизначення і свободи волі. До найбільш відомих «отців церкви» належать Ориген (II – III ст.), який вважав, що філософія є найкращим вступом до християнського віровчення, Тертуліан (II – III ст.), який стверджував, що віра і розум – це два несумісні способи ставлення до світу, і віра не вкладається в канони розуму. Тертуліан висловився так: «Вірую, бо безглуздо». Одним із основних «отців церкви» був Аврелій Августин (IV – V ст.). Він вважав, що віра передує розумінню, але все таки вимагає для свого підкріплення розуму. Розум повинен не доповнити віру, не перевірити, а підсилити. Справжня свобода виявляється в усвідомленні необхідності наслідувати Христу. Сутність людини – в її розумній безсмертній душі, яка пристосована для управління тілом. Душу має тільки людина. Сутність душі полягає не стільки у розумово-мисленнєвій, скільки у вольовій її діяльності.

Представники схоластики вже мали в своєму розпорядженні основні християнські догмати , упорядковували їх далі , роблячи їх доступнішими для людей. Завдання філософії – не самостійне дослідження дійсності , а пошуки раціональних шляхів доведення істинності християнських догматів . Не шукати істину (вона вже дана в Одкровенні), а викласти її та довести за допомогою філософії (розуму). За допомогою розуму легко проникати в істини віри, виключати критику її положень. Філософія перетворюється на служницю богослов’я. Загальні проблеми схоластики – співвідношення віри і розуму , Бога, природи і людини.