Для Контри калу (R)10000 певні наступнi режимидоз. При гострому панкреатитi негайновнутрiшньовенно (повiльно) хворому вводять 200 000 –300 000 АТрОКонтри калу (R)10000, потiм протягом 24 годин внутрiшньовенно краплинно вводятьще 200 000 – 300 000 АТрО Контри калу. Це лiкування проводять аж до нормалiзацiїклiнiчної картини захворювання та показникiв лабораторних аналiзiв. Для запобiгання запаленню пiдшлунковоїзалози пiсля операцiй повiльно внутрiшньовенно Контрикал (R)10000 вводять у дозi200 000 АТрО на добу як профілактичне лiкування. Для лiкування станiв шоку спочатку повiльновнутрiшньовенно Контрикал (R)10000 вводять у дозi 200 000 –300 000 АТрО, потiм удозi 140 000 АТрО через кожнi 4 години. Для запобiгання жировiй емболiї спочаткуповiльно внутрiшньовенно Контрикал (R)10000 вводять у дозi 200 000 АТрО, потiмщоденно повiльно внутрiшньовенно вводять приблизно 200 000 АТрО Контри калу якпромiжне лiкування. При кровотечi спочатку повiльновнутрiшньовенно Контрикал (R)10000 вводять у дозi 300 000 АТрО, потiм черезкожнi 4 години повiльно внутрiшньовенно Контрикал (R)10000 вводять у дозi 140000 АТрО. При порушенні гемостазу при пологах початкова доза для внутрішньо венного вливання становить 700 000 АтрО, потім вводять по 140 000 АтрО з інтервалом 1 година до припинення кровотечі. Дiтям Контрикал (R)10000 вводять у добових дозах по 14 000 АТрО на кілограм маси тiла. Вмiст флакона розчиняють в iзотонiчному розчинi натрiю хлориду. Цей розчин вводять хворому улежaчому положенні, внутрiшньовенно одразу (повiльно, максимально 5 мл за 1хвилину) або шляхом короткотривалої або тривалої краплинної iнфузiї.

Побічна дія.

При застосуваннi апротинiну у хворих можуть виникати реакцiї пiдвищеної чутливостi до нього рiзного ступеня тяжкостi.

Сильна реакцiя, що зрідка виникає може призвести до анафiлактичного шоку. Особливiй небезпецi пiддаються хворi, якимапротинiн вводять повторно. Правда, вже при першому введеннi апротинiну ухворих можуть виникати явища, що за своїм характером нагадують реакцiюнадчутливостi до препарату. Цi явища можуть виражатися висипаннями на шкiрi, прискоренням пульсу, блiдiстю шкiри, червоно–синiм забарвленням губ, задишкою, рясним потовидiленням, порушенням серцевого ритму з відчуттям неспокою, а також нудотою. При повторному введенні можливий тромбофлебіт у місці введення.

За необхiдності, у таких випадках проводять загальноприйнятi заходи для усунення цих ускладнень, наприклад одно- або багаторазове внутрiшньовенне введення адреналiну у дозi 0,05–0,1 мг, внутрiшньовенне введення преднiзолону у дозi 250–1000 мг та повне переливання кровi.

Аналоги:Апрокал,Гордокс ,Контривен ,Контрикал 10000 лиофилизат,Контритин,Трасилол.

65.Таблетки „Алохол"

Фармакотерапевтична група.Жовчогінний засіб.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка.Алохол належить до препаратів, що посилюють утворення жовчі. Механізм дії обумовлений рефлексами зі слизової оболонки кишечнику, а також впливом Алохолу на секреторну функцію печінки. Алохол збільшує кількість секретованої жовчі, посилює секреторну і рухову функції шлунково-кишкового тракту, зменшує процеси гниття і бродіння в кишечнику. Алохол може служити засобом замісної терапії при ендогенній недостатності жовчних кислот.

Фармакокінетика.Алохол добре всмоктується ушлунково-кишковому тракті. Холева і хенодезоксихолева кислоти, що містяться вАлохолі, піддаються 7a-дегідроксилюванню в кишечнику. Хенодезоксихолевакислота, крім того, піддається метаболізму в печінці: кон”югує замін окислотами, секретується в жовч, звідки знову виділяється в кишечник, потім частково ре абсорбується; інша частина виводиться з фекаліями.

Показання для застосування. Застосовують при хронічних гепатитах, холангітах, холециститах і звичному запорі, викликаному атонією кишечнику.

Спосіб застосування і дози. Препарат приймають внутрішньо після їжі. Дорослим призначають по 1 - 2 таблетки 3 - 4 рази на добу. При загостренні захворювання Алохол приймають по 1 таблетці 2 - 3 рази на добу протягом 1 – 2 місяців.

Дітям призначають спеціальну лікарську форму – таблеткиАлохол, вкриті оболонкою, для дітей, які містять вищевказані інгредієнти у половинній кількості.

Побічна дія. При застосуванні препарату в окремих хворих можлива діарея; алергічні реакції. У цих випадках препарат відміняють.

Аналоги:Аллохол таблетки, п/плен. обол. №10,Аллохол таблетки, п/плен. обол. №180 в конт.,Аллохол таблетки, п/плен. обол. №50,Аллохол таблетки, п/плен. обол. №50 (10х5).

Силібор

Фармакотерапевтична група.Препарати, які застосовують при захворюваннях печінки, ліпотропні речовини. Силімарин.Код АТС А05В А03.

Препарат належить до групи гепатопротекторних лікарських засобів. Препарат містить активну складову частину силімарин, ізольовану з плодів рослини розторопші плямистої. Силімарин — суміш чотирьох ізомерів флавонолігнанів: силібінін, ізосилібінін, силідіанін і силікристин. Препарат має гепатопротекторну та антитоксичну дію. Встановлено, що антигепатотоксична дія силімарину зумовлена його конкуруючою взаємодією з рецепторами до відповідних токсинів у мембрані гепатоцитів, виявляючи таким чином мембраностабілізуючу дію. Завдяки цьому уповільнюється розвиток стеатозу та фіброзу печінки. Силімарин виявляє метаболічні і клітиннорегулюючі ефекти, регулюючи проникність клітинної мембрани, пригнічуючи 5-ліпооксигеназний шлях, особливо лейкотрієну B4(LTB4), а також зв’язуючись з вільними реактивними радикалами кисню. Силімарин стимулює синтез білків (структурних і функціональних) і фосфоліпідів в уражених клітинах печінки (нормалізуючи ліпідний обмін), стабілізує їх клітинні мембрани, зв'язує вільні радикали (антиоксидантна дія), захищаючи таким чином клітини печінки від шкідливих впливів і сприяючи їх відновленню. Дія флавоноїдів, до яких належить силімарин, пов’язана з їх антиоксидантними ефектами і ефектами, які покращують мікроциркуляцію. Клінічно ці ефекти виявляються у покращанні суб’єктивної і об’єктивної симптоматики і нормалізації показників функціонального стану печінки (зниження рівня трансаміназ, γ-глобулінів, білірубіну сироватки крові). Це призводить до поліпшення загального стану, зменшення скарг, пов’язаних з травленням, а у пацієнтів зі зниженим засвоєнням їжі внаслідок печінкового захворювання призводить до покращання апетиту. Після перорального застосування силімарин поволі всмоктується із травного тракту. Піддається кишково-печінковій циркуляції. Не кумулюється. Інтенсивно розподіляється в організмі. У результаті досліджень 14С-міченим силібініном найвищі концентрації речовини виявляються у печінці і зовсім незначна кількість – у нирках, легенях, серці та інших органах.

Силімарин метаболізується в печінці шляхом кон'югації. У жовчі виявлені такі метаболіти як глюкуроніди і сульфати. Період напіввиведення силімарину становить 6 годин. Виводиться в основному з жовчю (приблизно 80 %) у формі глюкуронідів і сульфатів і незначною мірою (приблизно 5 %) – з сечею.

Показання для застосування.

Токсичні ураження печінки: для підтримуючого лікування хворих на хронічні запальні захворювання печінки або цироз.

Побічні ефекти.

Зазвичай препарат добре переноситься.

Рідко в окремих випадках і при індивідуальній підвищеній чутливості можна спостерігати такі побічні дії:

з боку травної системи: нудота, диспепсія, діарея;

з боку шкіри і шкірних придатків: у поодиноких випадках можливі шкірні алергічні реакції – свербіж, висип, посилення алопеції;

інші: дуже рідко можна спостерігати посилення існуючих вестибулярних порушень, посилення діурезу, задишку.

Побічні дії минущі і зникають після припинення прийому препарату без вживання спеціальних заходів.

                                                          
Аналоги:Гепалекс ,Гепарете форте ,Гепаретте ,Гепарсил ,Дарсил ,Карсил драже,Легалон ,

Силибор 35 ,Силибор макс,Силибор ,Силибор форте ,Силимарин Сандоз ,Силимарол .

Бісакодил

Фармакотерапевтична група. Проносний засіб. Код АТС А 06А В 02.

 Фармакологічні властивості.Фармакодинаміка.Бісакодил – проносний засіб, що стимулює перистальтику товстої кишки шляхом подразнюючої дії на слизову оболонку або прямої стимуляції нервових закінчень у підслизовому та слизовому нервових сплетеннях. Бісакодил погано абсорбується з шлунково-кишкового тракту і сам впливає на абсорбцію електролітів. У результаті цього підвищений осмотичний тиску просвіті кишечнику утримує більшу кількість води, що є наслідком пом’якшення випорожнень і полегшення їх пасажу в товстій кишці. Крім того, збільшується об’ємвипорожнень, що стимулює перистальтику та полегшує дефекацію.

Бактеріальні ферменти товстої кишки метаболізують бісакодил до активної сполуки – дифенолу, який підлягає кон’югації під час першого проходження через печінку з глюкуроновою або сірчаною кислотою та повертається до кишечнику черезентерогепатичну циркуляцію. Цей процес пролонгує дію препарату.

Фармакокінетика.Абсорбція бісакодилу після інтраректального застосування мінімальна. Абсорбований бісакодил підлягає деацетилюванню в печінці з утворенням фенолового похідного, що згодом виводиться із сечею. Частка, що залишилась утовстій кишці, виводиться з калом.

Показання для застосування.

Симптоматичного лікування запорів, у тому числі звичних запорів і хронічних запорів у лежачих і літніх пацієнтів, перед діагностичними процедурами, хірургічними та акушерськими втручаннями, а також у перед- та після операційний період.