Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
План
НЕП та його особливості в Україні.
Україна і утворення СРСР.
Індустріалізація та її наслідки.
Колективізація та її наслідки.
Демографічні втрати України в 20-30-ті рр. ХХ ст.
Західноукраїнські землі між двома світовими війнами.
Питання 1. НЕП та його особливості в Україні.
Причини НЕПу:
1. Небачений спад виробництва (на початку 1921 р. обсяг промислового виробництва склав тільки 12% довоєнного, випуск заліза і чавуну – 2,5%). Після революції і громадянської війни Росія виявилася більше аграрною і селянською, чим до першої світової війни.
2. Зруйнування та розбрат після 7-річних бойових дій на території українських земель (матеріальний збиток – 10 млрд. крб).
3. Невдоволення політикою "військового комунізму" широких верств населення (хвиля страйкування, озброєні виступи і тому подібне).
4. Катастрофічне положення в сільському господарстві і посуха 1921 р.
Цілі НЕПу:
1. Боротьба з соціально-економічною кризою.
2. Відновлення народного господарства.
3. Підйом народного добробуту.
4. Укріплення радянської влади.
Засоби НЕПу:
1. Відновлення еквівалентного обміну між містом і селом.
2. Введення госпрозрахунку в промисловості та торгівлі.
3. Створення твердої валюти і розвиток кредитно-банківської системи.
4. Широке використання різних методів стимулювання праці робітників і селян.
Суть НЕПу: шлях до соціалізму через державний капіталізм при збереженні непорушної і монопольної влади більшовиків, причому державний апарат покликаний був бути певним інструментом, який стримував товарно-грошові стосунки в певних межах.
Складові НЕПу:
1. Заміна продрозкладки продовольчим податком (останній складав 117 млн. пудів зерна проти 160 млн. передбачених розверстуванням, причому 18 млн. залишалося у розпорядженні місцевих Рад для допомоги бідними).
2. Розвиток торгівлі і товарно-грошових стосунків.
3. Децентралізація економічної діяльності.
4. Денаціоналізація дрібних і середніх підприємств.
5. Дозвіл приватної торгівлі і дрібного підприємництва (контролювали 75% товарообігу республіки).
6. Введення твердої валюти (у 1922-1924 рр. проведена грошова реформа і до обігу було введено забезпечені золотом радянські гроші – червонці).
7. Впровадження господарського розрахунку на підприємствах і надання права продажу обмеженої кількості надплановій продукції.
8. Дозвіл іноземних концесій (на правах концесій 65 підприємств, в основному гірській і деревообробній промисловості було віддано іноземним підприємцям).
9. Встановлення матеріальних стимулів виробництва.
10. Розвиток кооперації і оренди (у єдиній кооперативній системі було охоплено 85% селян).
11. Реорганізація апарату державного управління господарством (замість Главків створювалися трести, в руках яких знаходилася майже половина прибутку).
12. Заміна натурального податку єдиним грошовим сільськогосподарським податком.
13. Дозвіл використовувати найману працю.
Особливості здійснення НЕПу в Україні:
1. Складніші політичні та економічні умови її початкового періоду:
- тривалий час Україна була полем боїв громадянської війни, яка принесла їй значні руйнування, особливо в Донбасі і на транспорті, великі металургійні і машинобудівні заводи не діяли;
- катастрофічна ситуація в сільському господарстві (значна частина селянства вливалася в махновський рух; продрозкладка в 1920 р. на Україні була виконана лише на 20%.
- завищення для України норм продподатку в порівнянні з іншими регіонами країни: для України він складав 73%. Тоді як в середньому по країні – 56%.
- продподаток починав діяти з урожаю осені 1921 р., до цього працював закон про продрозкладку з урожаю 1920 р.
- несхвальне відношення партійного керівництва радянській Україні до введення НЕПу.
2. Політична нестабільність, неодноразова зміна влади.
3. Посуха і голод 1921-1923 рр. (з 35 мільйонів жертв голоду – 9 українських).
4. Небачений розмах розорення, бандитизму і безпритульності.
Причини згортання НЕПу:
1. Хлібозаготівельна криза. Ніхто не зміг би змусити селян – власників постійно, з року в рік вирощувати товарне зерно не на продаж, а для держави. Щоб відсікти селян від ринку і змусити сіяти стільки, скільки потрібно державі, їх спочатку треба було позбавити власності, тобто колективізувати.
2. Комплекс заходів, які ми називаємо "НЕП", не ніс в собі механізмів, здатних підтримувати державне "об’єднання" міста і села. Розвиток НЕПу міг благотворно впливати на сільське господарство. Але він не міг забезпечити матеріальну базу для індустріалізації країни. Будучи відірваною від ринку націоналізована промисловість не змогла стати ефективною. Так званий "госпрозрахунок" не давав їй вільно розвиватися в умовах ринку.
Як тільки склалися об'єктивні умови для індустріалізації, треба було міняти економічну політику: або приватизувати промисловість, відмовившись від самої ідеї "командних висот" і економічної влади, або одержавити сільське господарство шляхом колективізації селянських засобів виробництва.
3. У компартії перемогли сили, які стояли за збереження диктатури в економічному і політичному житті країни.
Наслідки НЕПу:
1. Підйом промислового і сільськогосподарського виробництва.
2. Нормалізувалися товарно-грошові відносини між містом і селом.
3. Зросла товарність сільського господарства. До 1923 р. було завершено перетворення сільського господарства: селяни отримали в користування 92% земельного фонду, а 8% залишилося у радгоспів і промислових підприємств.
4. Збільшення посівних площ (яровий клин збільшився на 18%).
5. Розквіт лихварства і приватної торгівлі.
6. Відновлена кредитно-банківська система.
7. Ліквідована зрівнялівка в оплаті праці (заробітна плата стала враховувати економію палива, дотримання трудової і технологічної дисципліни, якість і кількість виконуваної роботи).
8. Середняками стали 50% незаможних господарств.
9. Радгоспи отримали у вересні 1921 р. право розпоряджатися усіма надлишками продукції після виконання держзамовлення.
Питання 2. Україна і утворення СРСР.
Передумови і умови утворення СРСР:
1. Загроза зовнішньої безпеки радянських республік.
2. Перемога майже в усіх національних республіках колишньої Російської імперії радянської влади, наявність в них правлячих компартій; курс більшовиків на світову соціалістичну революцію.
3. Єдина транспортна система, традиційні економічні зв'язки між регіонами Росії, наявність в Росії золотого запасу, слабкість національних валют.
Етапи процесу об'єднання:
1. Перші кроки до об'єднання (літо 1919 - грудень 1920 рр.) – створення об'єднаних найважливіших наркоматів РРФСР і інших республік, що з'явилися на території колишньої імперії.
2. УРСР в умовах договірної федерації (грудень 1920 - грудень 1922 рр.):
- підписання двостороннього договору про військовий і економічний союз між РРФСР і УРСР (формально проголошувалася незалежність обох держав);
- створення 22 серпня 1922 р. комісії ЦК РКП(б) на чолі з Наркомом національностей Й.Сталіним і підготовка його "плану автономізації" (в Україні проти нього виступав Голова Раднаркому Х. Раковський, тоді як перший секретар ЦК КП(б)У Д.Мануїльський підтримав Й.Сталіна);
- проект В.І. Леніна передбачав вільне, рівноправне і добровільне об'єднання з правом виходу з Союзу (Україна відстоювала концепцію конфедерації, союзу держав).
3. Юридичне оформлення Союзу РСР (грудень 1922 - травень 1924 рр.):
- прийняття І з'їздом Рад 30 грудня 1922 р. Декларації про утворення СРСР (Україна підписала його разом з іншими республіками, що виділилися з РРФСР);
- прийняття Конституції СРСР (січень 1924 р.), згідно якої Україна та інші республіки делегували союзним органам найважливіші функції: питання оборони, зовнішньої політики, зовнішньої торгівлі, планування транспорту;
- ратифікація Конституції СРСР і затвердження тексту Конституції УРСР IV Всеукраїнським з'їздом Рад в травні 1924 р.
Наслідки утворення СРСР для України:
1. Обмеження повноважень Української РСР в керівництві сільським господарством, внутрішніми справами, юриспруденцією, охороною здоров'я, народною освітою, соціальним забезпеченням.
2. Втрата суверенітету (до 1922 р. Україна була самостійним суб'єктом міжнародних відносин, мала свої посольства і представництва в Австрії, Польщі, Туреччині, Німеччині та інших країнах, була учасником 60 міжнародних договорів, конвенцій та угод. На початку 1923 р. дипломатичні та інші представництва були ліквідовані, а їх повноваження передані союзним управлінським структурам).
Питання 3. Індустріалізація та її наслідки.
Причини ліквідації НЕПу і проведення індустріалізації.
1. Протиріччя між економікою і політичною системою, розрахованою на використання адміністративно-командних методів управління.
2. Хлібозаготівельна криза 1927/1928 рр., здатна перерости в загальногосподарську, була сприйнятий партійним керівництвом країни як нова атака дрібнобуржуазної стихії, як спроба розсунути (або навіть ліквідовувати) рамки, в які поставила диктатура пролетаріату капіталістичні елементи країни.
3. Зовнішньоекономічний чинник (СРСР оточували далеко не дружні держави, що змушувало завжди думати про економічний розвиток, оборонну потужність, створення військово-промислового комплексу).
4. Загальна економічна і технічна відсталість країни, диспропорції в структурі виробництва; необхідність технічного переозброєння.
5. НЕП не міг забезпечити надійними і в достатньому об'ємі джерелами для подальшого фінансування важкої індустрії.
6. Технічна підготовка до кооперації села (випуск тракторів, машин, сільськогосподарського устаткування і інвентарю і тому подібне).
Особливості індустріалізації:
- розпочалася з важкої, а не з легкої промисловості;
- спиралася лише на внутрішні джерела;
- здійснювалася за планом.
Етапи здійснення індустріалізації:
1. 1926 - жовтень 1928 рр. – початок і підготовка форсованої індустріалізації:
- різко виросли капіталовкладення (у 3,4 рази порівняно з 1924-1925 рр.);
- почалася реконструкція старих виробничих фондів;
- будівництво нових, в основному невеликих і середніх підприємств;
- закладка нових електростанцій, включаючи Дніпрогес.
2. Жовтень 1928-1932 рр. – перша п'ятирічка, що характеризується форсованим ривком розвитку важкої індустрії, в ході якої в Україні було створено:
- с/г машинобудування (ХТЗ почав випускати перші трактори в Україні; Харківський завод "Серп і молот" – складні молотарки; Запорізький завод "Комунар" – зернові комбайни та ін.);
- енергетична база (Дніпрогес і десятки менш потужних електростанцій);
- розширена і оновлена металургійна база (побудовані заводи "Запоріжсталь", "Азовсталь", "Криворіжсталь"; реконструйовані металургійні заводи в Дніпродзержинську, Дніпропетровську, Макіївці, Комунарську);
- ліквідовано безробіття.
В результаті: для збільшення потреб індустрії не стало вистачати засобів, для чого був згорнутий НЕП і проведена форсована колективізація, покликана дати додатковий хліб, а значить валюту.
Встановлення жорсткої централізації управління економікою:
- заміна ринку директивним плановим розподілом ресурсів і товарів;
- зарплату призначали "згори";
- усім госпрозрахунковим трестам встановлювалися жорсткі плани і заборонялася ініціатива збуту товарів;
- введення карткової системи (1928-1935 рр.).
3. 1933-1937 рр. – 2-а п'ятирічка – подальше наростання індустріалізації (темпи вже були знижені – 13-14% на рік):
- побудовані нові підприємства – Харківський турбінний, Новокраматорський завод важкого машинобудування, азотний завод в Горлівці та ін.;
- соціалістичне змагання було підтримане партією як один з небагатьох засобів підняття продуктивності праці в умовах диктатури, досяг апогею стахановський рух (боротьба за зростання продуктивності праці за рахунок поліпшення її організації).
В результаті: підйом наростав до 1937 р., після чого почався спад.
3. 1938 - 1941 – 3-тя п'ятирічка – спад виробництва, викликаний:
- репресіями міністрів, директорів, інженерів і т.д.;
- страхом проявити ініціативу;
- відсутністю матеріальної зацікавленості.
Наслідки індустріалізації:
1. Напередодні війни 1941-1945 рр. УРСР стала основною металургійною, вугільною і машинобудівною базою СРСР (кількість підприємств важкої промисловості збільшилася в 11 разів).
2. Структурні зміни в промисловості: більшість складала важка індустрія.
3. Зміцнювалася оборона країни (з'являлася можливість виробництва сучаснішого озброєння у великій кількості).
4. Країна отримала часткову незалежність від Заходу (припинили імпортувати трактори, турбіни, екскаватори, паровози тощо).
5. Ліквідовано безробіття. З'явився національний робочий клас і технічна інтелігенція (чисельність робітників збільшилася в 2 рази).
6. Згортання НЕПу і перемога адміністративно-командної системи.
7. Підривання розвитку сільського господарства і галузей групи "Б", нераціональне і нерівномірне розміщення продуктивних сил, відрив сировинних баз від підприємств-виробників, посилення централізації управління промисловістю, ігнорування економічних механізмів регулювання, загальне одержавлення засобів виробництва.
8. Урбанізація, що привела до загострення житлової і продовольчої проблем (до індустріалізації кожен п'ятий житель України мешкав в місті, напередодні війни – кожен третій).
9. Зниження життєвого рівня населення (інфляція, породжена браком коштів на індустрію, карткова система, нестача товарів широкого вжитку, життя у бараках тощо).
10. Створення атмосфери напруги, пошуку шкідників, посилення політики репресій проти інженерно-технічних працівників.
В результаті проведення політики індустріалізації, УРСР перетворилася на індустріально-аграрну республіку, що вивело її на рівень економічно розвинених країн світу.
Питання 4. Колективізація та її наслідки.
З XV з'їзду (1927 р.) – курс на кооперацію сільського господарства, з 1929 р. – суцільна колективізація.
Причини:
1. Хлібна криза 1927/1928 рр. (нестача зерна і вирученої від продажу хліба валюти, що могло зірвати плани форсованої індустріалізації).
2. Отримувати значні кошти було легше з 200-300 тис. колгоспів, ніж з 25-30 млн. індивідуальних селянських господарств.
3. Колективізоване село повинне було забезпечити промисловість дешевою робочою силою, а колгоспи – через систему державних постачань забезпечувати міста і промислові центри продуктами харчування.
4. Форсована індустріалізація зміцнювала соціальну базу диктатури пролетаріату, а колективізація покликана була пролетаризувати селянство.
5. За сталінською логікою, дрібнотоварний селянський устрій в селі постійно народжував капіталізм, і навпаки, індустріалізація і колективізація відкривали прямий шлях до ліквідації багатоукладної економіки.
6. Наявність передумов для колективізації (націоналізація землі в роки революції, достатній рівень розвитку сільського господарства в ході НЕПу, досвід організації колективних господарств в роки громадянської війни, теоретична розробленість В. Леніним проблем кооперації селян).
Етапи здійснення колективізації:
1. В роки першої п'ятирічки: за планом Яковлєва, Україна повинна була закінчити колективізацію до весни 1932 р., проте:
- з початком колективізації весною 1930 р. ЦК КП(б) У розгорнув змагання серед районів і областей на дострокове її завершення до осені 1930 р.;
- було розкуркулено понад 200 тис. селянських господарств і стільки ж покинуто селянами, що бігли на новобудови в міста;
- 1932-1933 рр. – на розореній Україні для потреб індустріалізацій і залякування населення конфіскували майже усі продовольчі запаси селян, що призвело до голоду;
- до кінця п'ятирічки на Україні було "колективізовано" 70% селянських господарств.
2. В роки 2-ї п'ятирічки (1933-1937 рр.) – завершення колективізації:
- колективізовано більше 90% селянських господарств;
- проведено організаційно-господарське зміцнення колгоспів і радгоспів – створені політвідділи в МТС і радгоспах (що займалися розкуркуленням, політичною пропагандою і агітацією, соціалістичним змаганням тощо);
- прийнятий новий Статут колгоспів (1935 р.), в якому: земля навіки закріплювалася за колгоспами; підкреслювалося, що особисте господарство займає у селян підпорядковане положення перед громадським;
- регламентувалися оплата праці по трудоднях, розміри присадибного господарства (1/4-1/2 га) тощо;
- введення обов'язкових для колгоспів постачань державі (з 1933 р.).
Підсумки і наслідки колективізації:
1. Докорінно змінився устрій життя радянського селянства, було створено соціальну базу для модернізації аграрного сектора і звільнено значну частину робочих рук для інших сфер економіки.
2. Індустріалізація отримала необхідні кошти.
3. Продуктивні сили сільського господарства виявилися тимчасово підірвані, сталося зниження сільськогосподарського виробництва, зменшилося поголів'я великої рогатої худоби, постачання міст стало гірше. Збір зерна впав до рівня 1921 р. Загибель худоби зросла в 2,2 рази.
5. Необгрунтовано завищені плани постачань сільгосппродукції державі, а також неврожаї 1932-1933 рр. призвели до голоду.
6. З часу сталінських перетворень на селі багатомільярдні вкладення в сільське господарство залишалися неефективними (у селянах вбили почуття хазяїна).
7. Затвердження надзвичайних і особливих методів керівництва (безмежна влада політичних відділів МТС і радгоспів, масові репресії, які торкнулися не лише кулаків, але і середняків, що опиралися вступу в колгоспи).
8. 3а роки колективізації ліквідовані 400 тис. селянських господарств, близько 1 млн. було розкуркулено. Таким чином була фізично знищена найбільш кваліфікована частина українського селянства. Село залишилося без міцного селянина – хазяїна своєї землі.
9. Відмова від безмірної продрозкладки сприяла виходу колгоспів з кризи: від України в державні засіки в 1933 р. поступило 317 млн., а в 1937 р. – 496 млн. пудів хліба.
10. До числа негативних наслідків слід також віднести: дезорганізацію сільськогосподарського виробництва, його хронічне відставання і зниження товарності, а також порушення балансу в розвитку промислового і аграрного секторів.
11. Введення карткової системи (1928-1935 рр.).
12. Голодомор 1932-1933 рр.
13. Розгорнуто масове соціалістичне змагання.
Питання 5. Демографічні втрати України в 20-30-ті рр. ХХ ст.
Голод 1921-1922 рр.:
Охопив південні райони України: волості Донецької, Миколаївської, Одеської, Катеринославської, Полтавської губерній. Число тих, що голодували до травня 1922 р. в усіх губерніях склало 5,6 млн. чоловік (25% жителів).
За офіційними неповними підрахунками, до осені 1922 р. померли 47,5 тис. чоловік. З урахуванням скорочення приросту населення спад складає 235 тис. чоловік.
Політичні репресії 20-30-х рр.
Перша хвиля 1929-1931 рр. (насильницька колективізація, розкуркулення, ліквідація УАПЦ, процес СВУ):
- в квітні 1929 р. НКВС "розкрив" неіснуючий "Союз звільнення України". Заарештовані близько 5000 чол., у більшості інтелігенція. Засуджено 45 чоловік, з них 2 академіки, 11 професорів, 2 письменники, учені, священики, студенти;
- репресії проти членів міфічного "Українського національного центру", очолюваного нібито М. Грушевським (засланий);
- боротьба в 1931 р. з контрреволюційною організацією в сільському господарстві України: засуджені 29 відповідальних працівників Наркомату землеробства УРСР і вчених-агрономів;
- всього за роки колективізації було заслано до Сибіру 850 тис. українських селян;
- в січні 1930 р. насильно розпущена Українська автокефальна православна церква. Митрополит М.Борецький, десятки єпископів, сотні священиків репресовані.
Друга хвиля (голод, постишевський терор, "кіровська хвиля"):
- репресії 1933-1934 рр. під гаслом боротьби проти "буржуазного українського націоналізму";
- "партійні чистки" 1933-1934 рр. : з партії, а потім з армії і флоту звільнені більше 30 тис. командирів;
Третя хвиля (великий терор).
- пік репресій припав на 1937-1938 рр., було репресовано 170 тис. чоловік.
Голод 1932-1933 рр.
Точних відомостей про жертв голоду немає, оскільки на відміну від голоду 1921 - 1922 рр., ця тема була забороненою. Дослідники називають цифри від 2,5 до 8 млн. померлих. Історик С.Кульчицький вважає, що прямі втрати від голоду 1933 р. в Україні коливаються в діапазоні від 3 до 3,5 млн. (з урахуванням падіння народжуваності – від 4,4 до 5 млн.), а американський демограф С.Максудов – 4-4,5 млн. (повні втрати – 5,5-6 млн.). Усі дослідники єдині в одному: цей голод – найстрашніше серед численних злочинів сталінщини.
Питання 6. Західноукраїнські землі між двома світовими війнами.
Українські землі, що входили до складу Польщі складали третину її території. У 1931 р. на цих землях мешкало 8,9 млн. чол., у т.ч. українців – 5,6 млн. (63%), поляків – 2,2 млн. (25%), євреїв – 0,9 млн. (10%). Українці складали біля 16% населення усієї Польщі.
Українське населення в Польщі складало 3 млн. галичан греко-католицького віросповідання і 2 млн. чол. православного віросповідання, які населяли Західну Волинь, Полісся і Холмщину.
Територія краю ділилася на три воєводства: Львівське, Тернопільське і Станіславське.
Відносно українського населення польський уряд проводив політику полонізації і асиміляції, ігнорування прав і свобод, заборони культури і мови ("Інкорпораційна" програма національних демократів на чолі з Романом Дмовським).
Українці в Польщі утворили 12 політичних партій. Найвпливовішою і численнішою була Українська народно-демократична об’єднено-ліберальна партія, що виступала за конституційну демократію і незалежність України. Прибічники соціалістичної орієнтації, об'єднувалися в Українській соціалістичній радикальній партії. Поширення прорадянських настроїв в 20-ті рр. призвело до створення Комуністичної партії Східної Галичини (з 1923 р. – КПЗУ), що стала автономною частиною Польської компартії (у 1938 р. за наказом Сталіна була розпущена). Серед інших партій були: Українська католицька партія, Російська селянська, Російська аграрна партія та ін.
Найбільшою і впливовою організацією західних українців залишалася греко-католицька церква (4 млн. вірян), що мали свою українську католицьку національну партію, своїми досягненнями в міжвоєнний період зобов'язана митрополитові Андрію Шептицькому.
Ідеологією революційного руху в цей час був український інтегральний націоналізм, головним ідеологом якого виступав Дмитро Донцов, який стверджував, що нація – це абсолютна цінність і немає вище за мету, ніж створення незалежної держави; у Галичині виникли на початку розрізнені групи учасників національного руху, потім в 1920 р. в Празі група офіцерів утворила Українську військову організацію (УВО), а з 1929 р. представники "Української націоналістичної молоді", "Легіону українських націоналістів", "Асоціації української націоналістичної молоді" і УВО заснували ОУН (20 тис. членів). Основним змістом її діяльності був політичний терор проти представників польської влади (організували більше 60 замахів і вбивств). Польська влада почала проти ОУН репресії і заарештувала все керівництво організації на чолі з С.Бандерою, а також сотні рядових членів.
У цих умовах стався розкол ОУН на два крила: помірне і революційне (радикальне).
У хаосі 1918-1919 рр. частину українських земель захопила Румунія. До її складу увійшла Буковина, де проводилася політика румунізації, яка по своїй жорстокості обігнала польську владу. На цих землях розгорнувся український рух в двох напрямах: помірному (пошуки компромісів з режимом) і революційному (активна протидія режиму).
Закарпаття входило до складу Чехословаччини, яка будучи демократичною державою Східної Європи, не проводила такої відкритої дискримінації і асиміляції відносно українців, як Польща і Румунія. Після Мюнхенської угоди 1938 р. уряд Чехословаччини 11 жовтня надав українцям право на місцеве самоврядування, потім уряд Августина Волошина пішов на створення Карпато-України як автономної української держави. Тоді ж була сформована і військова організація – Карпатська Січ.
Згідно таємного пакту 1939 р. Німеччина погодилася на окупацію Закарпаття Угорщиною і 14 березня 1939 р. сюди ввійшли угорські війська. Наступного дня уряд Волошина декларативно проголосив незалежну республіку Карпато-Україну, але через декілька годин воно було вимушене емігрувати за кордон.
В кінці 30-х рр. в умовах ескалації Другої світової війни. Агресивної політики Німеччини і експансіоністських планів СРСР Західна Україна потрапила в сферу геополітичних інтересів цих країн.
Дата: 2019-03-05, просмотров: 188.