Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
План
Причини виникнення та джерела формування українського козацтва.
Запорізька Січ – праобраз Української козацької держави.
Козацько-селянські повстання кінця ХVІ - початку ХVІ ст.
Питання 1. Причини виникнення та джерела формування українського козацтва.
Перші згадки про козаків:
1. В монгольській хроніці 1240 р. слово "козак" означає "самотній", "схильний до розбою, завоювання".
2. У словнику половецької мови (1303) слово "козак" перекладається як "вартовий", "конвоїр".
3. Згадка про козаків міститься в хроніці м. Судак від 13 травня 1308 р.: слово "козак" прийшло зі сходу, має тюркське походження і означає "вільна озброєна людина".
4. Інші дослідники відносять перші згадки про козаків до 1480-х років. Польський хроніст М. Бельський писав про подільських козаків (коли польське військо здійснювало походи на татар, провідниками були козаки, що знали цей край) і про київських козаків (згадуваних в грамотах великого князя Литовського Олександра 1492 і 1499 рр. стосовно стягування 1/10 частин здобичі з тих козаків, які ходили в походи вниз по Дніпру).
5. Сучасні лінгвісти знаходять значення слова "козак" у сартів, туземців Середньої Азії, які запозичили його у киргизів. У лексиконі у них було слово "казаки", що в перекладі означає "порохівниця". Під цим словом малася на увазі людина неосіла, завжди готова до військових походів і завоювань.
Причини виникнення козацтва:
1. Посилення експлуатації феодалів і міської верхівки Польсько-Литовської держави. Це призводило до обезземелення селян за наявності необмеженого права на їх перехід: усе це обумовило масове уходництво;
2. Литовські поміщики самі роздавали порожні землі нижчому стану, який вимушений був братися за зброю для захисту своїх наділів;
3. Наявність вільних, неосвоєних степів: в Східній Європі козацтво завжди починалося на незайнятій території, пограничній зі степовою рівниною;
4. На противагу аристократичним для феодала порядкам Литви і Польщі відроджувалися ідеали «козацької общини: вічовий лад, самоврядування, самосуд тощо;
5. Регулярні походи турок і татар в південні і північно-західні землі обумовлювали необхідність появи в пониззях Дніпра воєнізованих поселень.
Спочатку з'явилося татарське козацтво, за ним городове (міське, малоруське), а потім низове (запорізьке). Городове спускалося по Дніпру з Києва на промисли і полювання, облаштовувало місця для низового, вільного.
Джерела козацтва:
1. Місцеве подніпровске населення, яке продовжувало мешкати на території Південної України і Середнього Подніпров'я, незважаючи на постійну загрозу з боку турок і татар.
2. Уходники, безземельні селяни Західної і Північної України.
3. Нездатна конкурувати з польсько-литовськими магнатами дрібна українська шляхта.
4. Церковнослужбовці потерпілі за віру.
5. Різного роду злочинці, засуджені до страти.
6. Ображені тяжкістю повинностей і урядами своїх країн представники різних національностей: турки, калмики, грузини, євреї, німці, французи, вірмени, перси, молдавани, англійці, іспанці, італійці і т.д.
7. Через те, що на Січі не було жінок, але існувала необхідність поповнювати населення, в козацьких поселеннях з’являлося чимало дітей чоловічої статі:
- батьки самі привозили дітей, щоб навчити військовому мистецтву;
- захоплювали на війні і усиновляли;
- виховували своїх племінників;
- підбирали круглих сиріт.
Три стадії розвитку козацтва:
1. Кінець XV ст. – до 80-х рр. XVI ст. Впродовж століття козацтво було переважно соціально-побутовим явищем, не маючи сталої структури, організації. Тому і достовірних згадок про нього мало. Навіть перша спроба його самоорганізації – Січ на о. Мала Хортиця, заснована в 1552-58 рр. Д. Вишневецьким (Байдою) овіяна легендарними сюжетами.
2. 80-90-ті рp. XVI ст. В цей час козацтво росте чисельно, виникають його різновиди: низове і городове, формуються організаційні структури (Запорізька Січ, козацькі реєстрові формування).
3. Перша половинаXVII ст. Козацтво перетворюється на захисника інтересів українського суспільства і православ'я, стає політичною силою Речі Посполитої і Східної Європи, на нього починають зважати монархи Туреччини, Австрії, Московії.
Питання 2. Запорізька Січ – праобраз Української козацької держави.
Січ була заснована в 30-х роках XVI ст. у вигляді укріплення. Спочатку на островах Мала Хортиця, потім на о. Томаківка (біля сучасного м. Марганця Дніпропетровської області). Згодом неодноразово переносилася. Термін "Запорізька Січ" поширюється на усе об'єднане навколо Січі українське козацтво.
Поняття Запорізька Січ вживається у двох значеннях: у широкому – всі землі, які перебували в управлінні й володінні козаків, у вузькому – центральне поселення, де знаходилось адміністративне управління Січі.
Головною причиною виникнення Січі була агресія Кримського ханства і султанської Туреччини. Запорізька Січ взяла на себе державну функцію захисту України. Уряд Речі Посполитої не міг захистити українські землі від татар, тому не заважав її існуванню для самооборони на південних межах, але хотів узяти її під свій контроль.
Основні риси громадського устрою Запорізької Січі:
1. Відсутність кріпацтва і феодальної власності на землю.
2. Формальна рівність між усіма козаками (право користуватися землею та угіддями, брати участь в радах, де вирішувалися найбільш важливі громадські справи, обирати старшину тощо).
3. Домінування військової функції під тиском зовнішніх обставин: ЗС була військовою організацією, кожен козак був зобов'язаний за свій рахунок нести військову службу у війську, яке складалося з куренів на чолі з отаманами.
4. Як політична організація Січ була козацькою республікою на чолі з виборною військовою радою, якою керував кошовий отаман. Усі керівні пости обиралися на загальному козацькому сході.
5. Мала свою територію, яка називалася "Землями Війська Запорізького". Головною адміністративною одиницею була паланка – округ на чолі з полковником.
6. Наявність козацького права, яке хоча і було не писаним і грунтувалося на стародавніх звичаях, але фактично фіксувало стосунки, що склалися в Січі: визначало військово-адміністративну організацію, правила військових дій, порядок землекористування, діяльність адміністративних і судових органів, зовнішньополітичні договори тощо.
7. Глибока релігійність і захист православної віри (невипадково, перше питання, яке задавалося при вступі в козаки був: "У Бога віруєш"?).
8. Січ виникла не на етнічній, а на морально-психологічній основі: людей об'єднувала не сила державної влади, а духовна єдність.
9. Відсутність власної фінансової системи, грошей, міст, розвиненої інфраструктури.
10. Нерозвиненість господарського життя, що знаходилося тільки на рівні самовиживання.
11. Відсутність таких державних інститутів як сім'я та школа.
Перелік козацьких Січей та час їх існування:
1. Запорізька (о. Мала Хортиця) (1556-1709 рр., 1734-1775 pp.).
2. Монастирська (1562).
3. Томаківська (кінець 60-х ХVІ ст.).
4. Базавлуцька (кінець ХVІ ст.).
5. Січ на Микитиному Розі (початок ХVІІ ст.).
6. Чортомлицька (1652-1709 pp.).
7. Олешківська (1709-1734 pp.).
8. Нова Січ на р. Підпільній (1734-1775 pp.).
9. Задунайська (1775-1828 pp.).
Питання 3. Козацько-селянські повстання кінця ХVІ – поч. ХVІІ ст.
Причини:
1. Оформлення кріпацтва на українських землях, яке остаточно зафіксували "артикули" польського короля Генріха Валуа (1573) і третій Литовський статут (1588).
2. Порушення станових козацьких прав і порушення польським урядом і шляхтою громадського облаштування українських земель, прагнення завести на них польський порядок.
3. Енергійна експансія шляхти на відносно вільні українські землі, колонізовані уходниками і запорожцями.
4. Релігійний тиск на усі прошарки населення з боку поляків (наслідки Брестської унії 1596 р.).
5. Спроби урядових кіл узяти під контроль козацтво і утримати його від боротьби проти Туреччини.
6. Внутрішні розбрати в польській державі, зіткнення інтересів шляхетських і козацьких кіл.
7. Боротьба за українські землі, на яких мешкали козаки.
8. Розвиток самосвідомості козаків.
Основні повстання:
1. Кріштофа Косинського (1591-1593 рр.) – гетьмана реєстрового війська.
2. Северіна Наливайко (1594-1596 рр.).
3. Марка Жмайло (1625 р.).
4. Тараса Федоровича (Трясіло) – 1629-1630 рр.
5. Павла Бута, Яківа Острянина. Дмитра Гуни, Івана Сулими (1637-1639 рр.).
Причини поразки козацьких повстань:
1. Стихійність.
2. Неорганізованість.
3. Недостатня озброєність повсталих.
4. Локальний характер дій.
5. Нечисленність рядів повсталих.
6. Відсутність єдності усередині козацтва, суперечки між козацькою старшиною і рядовим козацтвом (рядові козаки були прибічниками відкритої озброєної боротьби, а заможна старшина частіше схилялася до переговорів, компромісів або капітуляції).
7. Нечіткість програмних установок, повстання не мали далекосяжних цілей (ані козаки, ані селяни, окрім бажання помститися за несправедливість, не мали уявлення про те, до чого вони прагнуть).
8. Помилки у військових діях, небажання козаків і селян воювати за межами своєї місцевості;
9. Гнучка політика польського уряду, спрямована на розкол рядів повстанців.
Значення козацько-селянських повстань:
Незважаючи на поразки, вони зіграли помітну роль в історії українського народу, оскільки:
1. Істотно стримували процеси ополячення і окатоличення.
2. Послабляли феодальний гніт.
3. Підвищували престиж і авторитет козацтва.
4. Сприяли накопиченню досвіду боротьби.
5. Служили прикладом для майбутніх поколінь борців за звільнення народу.
6. Прискорювали формування національної самосвідомості.
7. Козацько-селянські повстання були своєрідним прологом національної революції 1648-1676 рр.
Дата: 2019-03-05, просмотров: 202.