Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
План
Періоди і особливості розвитку українських земель у складі Великого князівства Литовського.
Унії Польщі і Литви. Польська експансія.
Питання 1. Періоди і особливості розвитку українських земель у складі Великого князівства Литовського.
Знаходження українських земель у складі Великого князівства Литовського налічує декілька віків. В середині XIV ст. почалося м'яке, "оксамитове", але досить активне литовське проникнення в землі колишньої Київської Русі.
В цей час Литва керувалася на завойованих землях правилом: "Старого не міняємо, а нового не впроваджуємо".
Час перебування українських земель у складі Великого князівства Литовського мав одну важливу особливість: воно включало різні по тривалості і нерівноцінності періоди, в межах яких домінувала то одна, то інша тенденції.
І період. "Оксамитове" литовське проникнення (1340-1362 рр.).
Литовське князівство почало своє проникнення на Русь ще під час Міндовга (1230-1263 рр.). Головним об'єктом експансії були західноруські (білоруські) землі. За часів наступника Міндовга – Гедимінаса (1316- 1341 рр.) почалося включення до складу Великого князівства Литовського південно-західних (українських) земель. Яскравим свідченням зміцнення литовських позицій в цьому регіоні стало те, що після несподіваної смерті Юрія II Болеслава на князівському престолі Волині затвердився син Гедимінаса – Любарт, який номінально вважався і галицько-волинським князем.
В результаті польсько-угорсько-литовського протистояння у боротьбі за галицько-волинську спадщину Польща претендувала на Галичину, Литва – на Волинь.
Скориставшись в 50-х рр. XIV ст. слабкістю Золотої Орди (після смерті хана Джанібека в 1357 р. тут почалися міжусобиці. Впродовж 1359-61 рр. в золотоординській столиці – Сараї – змінилося сім ханів, а в 1362 р. Орда розпадається на дві частини з межею по р. Волзі), литовці починають новий етап проникнення в землі колишньої Київської Русі. Спадкоємець Гедиміна Ольгердас (1345-77 рр.) чітко сформулював головне завдання: "Вся Русь просто повинна належати литовцям".
Після витіснення татарських ханів відбувається поступова інкорпорація (включення) Чернігово-Сіверщини, Київщини, Переяславщини до складу Литовської держави. У результаті перемоги в 1362 р. над татарами на березі р. Сині Води (притока Південного Бугу) в сферу литовського впливу потрапляє Поділля і Наддніпрянщина В 1362 р. війська Ольгердаса увійшли до Києва.
II період. Асиміляція литовських правителів (1362-1385 рр.).
Для розвитку південноруських земель у складі Литовської держави характерні такі риси:
1. Фактичне збереження старої системи управління, в якій руська князівська династія мінялася на литовську.
2. Перехід руського боярства на службу до литовців.
3. Використання литовцями руського досвіду військової організації, спорудження фортець, особливостей податкової системи, формування структури князівської адміністрації.
4. Поширення сфери впливу руського православ'я на територію Литви.
5. Закріплення "Руської правди" як державної правової основи.
6. Визнання руської мови офіційною державною мовою (діловодство).
Оскільки власні литовські етнографічні землі в цей час складали лише 1/10 частину створюваної держави, литовські правителі, прагнучи утримати під своїм контролем інкорпоровані землі, послідовно дотримувалися принципу незмінності соціально-політичного ладу в Україні. Створювалася ілюзія продовження староруської державності. Офіційний титул литовського князя визначався словами: "Великий князь Литовський і Руський". Проте литовці не стали другими варягами. Вони не "розчинилися" в східнослов'янському етносі. Процес їх асиміляції не закінчився. Починаючи з правління Ягайла (1377-1392 рр.) в Литовській державі усе більш набирають силу тенденції централізму, а в 1385 р. між Литвою і Польщею укладено Кревську унію, яка докорінно змінює положення південно-західних руських земель.
III період. Втрата українськими землями автономії (1385-1480 рр.).
Затиснена між Тевтонським орденом і Московським князівством Литва отримала у кінці XIV ст. від ослабленої Польщі пропозицію шляхом династичного браку польської королеви Ядвіги і литовського князя Ягайла об'єднати сили двох держав. У 1385 р. була укладена Кревська унія, суттю якої була інкорпорація Великого князівства Литовського до складу Польської держави. За умовами унії, Ягайло, одружившись з Ядвігою, отримував титул короля Польщі і зобов'язувався окатоличити литовців і "навіки приєднати усі свої землі, литовські і руські, до корони Польської".
Така відкрито пропольська політика зумовила швидку появу литовсько-руської опозиції, яку очолив князь Вітовт (1392-1430 рр.). Його підтримували литовські феодалами і руські князі. В 1392 р. він був призначений довічним правителем Литовського князівства. Прагнучи зміцнити внутрішню політичну єдність своєї держави, максимально централізувати управління, Вітовт незабаром переходить до ліквідації південно-західних руських удільних князівств – Волинського, Новгород-Сіверського, Київського, Подільського.
На цих землях починають правити великокняжі намісники. В результаті посилюється соціальний гніт і сходить нанівець колишня автономія українських земель. Виношуючи плани "великого князювання на всій руській землі", Вітовт постійно розстроює систему захисних укріплень у Барі, Брацлаві, Звенигороді, Жванці, Черкасах та інших місцях. Проте ці плани так і не вдалося реалізувати. Поступове просування на схід було зупинене військовою катастрофою на Ворсклі – в 1399 р. У битві з татарами на берегах цієї річки загинули кращі військові формування Литви і Русі. Проте військовий потенціал князівства був ще досить міцним, про що свідчить перемога об'єднаних сил слов'ян і литовців над Тевтонським орденом в 1410 р. під Грюндвальдом.
Нова литовсько-польська унія 1413 р. в Городлі стала свідоцтвом зростаючої дискримінації православного населення. Згідно неї тільки католики мали право брати участь у великокняжій раді, а участь православних в державному управлінні обмежувалася. Розширенню сфери впливу католицизму сприяла роздача католицькій церкві українських земель, основа католицьких єпископських кафедр в Каменець-Подільську і Луцьку.
Подальше зближення польської і литовської шляхти постійно зміщувало акценти визвольної боротьби в українських землях: разом з антипольським наростає антилитовський рух, про що свідчать народні виступи в 1440 р. на Волині і Київщині. Прагнучи проводити гнучку внутрішню політику, литовська знать спочатку йде на відродження Київського і Волинського удільних князівств, але незабаром впродовж короткого часу (1452-1471 рр.) ці залишки автономії українських земель були остаточно ліквідовані, а самі землі стали звичайними провінціями Литви.
IV період. Посилення литовсько-руської боротьби за право бути центром "Збирання земель Русі" (1480-1569 рр.).
Втрата українськими землями автономних прав співпала з виникненням і підйомом єдиної централізованої Московської держави, яка після падіння в 1480 р. золотоординського ярма усе більш активно заявляла про себе як про центр "Збирання земель Русі". На початку XVI ст. посилюються протиріччя між Литвою і Москвою, які врешті-решт вилилися у військове протистояння (1500-1503, 1507-1508, 1512-1522 рр.), в ході якого московська сторона неухильно намагалася довести, що її цар і є справжнім "государем усієї Русі".
Під впливом зростаючого соціального гніту, релігійної дискримінації, загрозою ополячення і окатоличування в умовах ліквідації залишків автономії українських земель в цей час помітно розширюються промосковські настрої. Вони проявилися:
1. У добровільному переході під владу Москви деяких князів зі своїми володіннями.
2. У організації змов і повстань (у 1481 р. не вдалася змова Омельковича, Бельського і Гольшанського з метою вбивства короля Казимира; антилитовське повстання князя Глинського на Київщині та Поліссі).
3. У втечах і переселенні селян на землі Московської держави та ін.
Прагнучи максимально сконцентрувати сили проти своїх зовнішніх ворогів, Польща і Литва в 1569 р. підписують Люблінську унію. Створюється нова держава – Річ Посполита, що істотно вплинуло на положення підвладних українських земель.
Наслідки перебування України під владою Великого князівства Литовського:
1. Сприятливе середовище, де українці могли жити.
2. Хоча привласнення українських земель було значним, тут існувала політична система найбільш прийнятна для українців.
3. Не було релігійних утисків, а навпаки, в Литві поширювалося православ'я.
4. Українські землі отримали захист від Золотої Орди і зменшилася кількість набігів монголо-татар.
5. Відбувалося взаємозбагачення культур, руська мова була у Великому князівстві Литовському державною.
6. Зміцнилися торгові зв'язки.
Питання 2. Унії Польщі і Литви. Польська експансія.
Кревська унія 1385 р.
Причини унії:
1. Необхідність альянсу і ліквідація конфронтації між Польщею і Литвою, у зв’язку із загрозою Тевтонського ордену (що вчинив з території Східної Пруссії, Латвії, Естонії з 1340 по 1410 рр. більше 100 великих походів на слов'янські землі) і Московського князівства (після перемоги в Куліковській битві 1380 р. виріс його авторитет серед українського і білоруського населення Великого князівства Литовського, а авторитет литовського князя Ягайло – союзника Мамая, впав);
2. Зміцнення панування литовських князів на величезній території, витіснення феодалів місцевого походження, зіткнення інтересів між ними (Міжусобна війна Ягайло з братами).
Зміст унії:
1. Литовський князь Ягайло, одружившись із польською королевою Ядвігою, став польським королем, одночасно залишаючись великим князем литовським.
2. Литва втрачала самостійність, а українські землі переходили під владу Польщі.
3. Литовське населення зобов'язувалося прийняти католицтво, яке ставало державною релігією.
4. Припинялися зіткнення між Польщею і Великим князівством Литовським, збройні сили об'єднувалися, а казна Литви переходила до польської держави
5. Звільнення полонених.
Наслідки унії:
1. Кревську унію польська шляхта використала для захоплення українських земель (в першу чергу Галичини) і закріпачення селян.
2. Православні бояри втратили привілеї, а польські і литовські, навпаки, розширили свої права.
3. Почалося ополячення і окатоличування населення.
4. У 1434 р. було ліквідовано стародавнє українське право і заснована польська адміністрація і суди.
5. Спроби польських панів ліквідовувати Велике князівство Литовське і перетворити його на польську провінцію не вдалися.
6. Унія дозволила 15 липня 1410 розгромити Тевтонський орден під Грюндвальдом.
Городельская унія від 2 жовтня 1413 р.
Причини підписання:
1. Невдоволення литовської знаті окатоличуванням.
2. Централізація Вітовтом влади у Великому князівстві Литовському.
Зміст унії: підписання грамот – привілей про збереження автономії Великого князівства Литовського від Польщі на основі васальної залежності.
Наслідки:
1. Збереження державності ВКЛ.
2. Литовські і українські бояри католицької віри отримували шляхетство і польські герби.
3. Міста Великого князівства Литовського отримували Магдебурзьке право.
Люблінська унія (1569 р.)
Причини унії:
1. Складне зовнішньополітичне становище Великого князівства Литовського після першого етапу Лівонської війни.
2. Економічна і культурна відсталість Литви.
3. Руйнівні набіги турок і татар на південні, переважно українські землі.
4. Московська загроза. Литва була у становищі перманентної війни з Московським царством. Зазнавши великих втрат, литовці зрозуміли, що без Польщі не зможуть вистояти.
5. Тривалі союзницькі стосунки Польщі і Литви в XIV-XV ст. – об'єднання зусиль проти Тевтонського ордену (Кревська унія), православної Москви, татарських загарбницьких планів та ін.
6. Династичні зв'язки. Король польський і одночасно великий князь литовський Сигізмунд ІІ Август (1520-1572) не мав синів-спадкоємців. Розуміючи, що політично недалекоглядно покластися на думку сеймів стосовно визначення нового правителя, він спираючись на власний авторитет, рішуче підтримував ідею нової унії.
7. Загострення політичних розбіжностей між окремими групами правлячих кіл.
8. Зростання антифеодального і визвольного руху в Україні і Білорусії.
9. Прагнення української шляхти отримати права, якими користувалася польська шляхта (наприклад, не платити деякі податки).
10. Українські феодали в силу господарських стосунків, що склалися, в першій половині XVI ст. були вже тісно зв'язані з Польщею і мали власну економічну вигоду від унії.
11. Литовські феодали (особливо середня і дрібна шляхта) знаходилися в складному становищі, а в умовах антифеодальної боротьби виявилися наодинці з народними масами.
Зміст унії:
1. На карті Європи з'явилася нова держава – Річ Посполита – з виборним загальним королем на чолі, загальним сеймом і сенатом, державним устроєм за польським зразком.
2. Вона мала право укладати договори з іншими державами і мати з ними дипломатичні відношення.
3. Вводилася єдина грошова система і ліквідовувалися митні межі між Польщею і Литвою.
4. Польська шляхта отримала право на володіння маєтками у Великому князівстві Литовському, а литовська – в Польському королівстві.
5. Католицтво стало державною релігією.
6. Литва зберігала певну автономію: своє право, суд, адміністрацію, військо, казну.
Наслідки унії:
1. За рахунок захоплення українських земель Польща помітно розширила свою територію і збільшила матеріальні ресурси.
2. Литва втратила більшу частину території та політичну незалежність.
3. Розділ земель між Великим князівством Литовським, Річчю Посполитою, Москвою, Молдавією і Угорщиною.
4. Роздача українських земель польським магнатам і шляхті.
5. Посилилася експансія світських і духовних феодалів на українські землі. Інтенсивно зростало землеволодіння магнатів і шляхти, збільшувалося число комерційно орієнтованих господарств (фільварків), відбувався наступ на общинну форму землекористування.
6. Активізувалася антифеодальна, визвольна боротьба українського народу проти соціального гніту, наступи на національні права, культуру і віру.
7. Внутрішня боротьба магнатських угрупувань з королівською владою перешкоджала політичній централізації країни.
8. Остаточне закріпачення селян (Литовський статут 1588 р.).
9. Загальне окатоличування і ополячення української знаті, що приймала мову, традиції, вірування Польщі.
10. Річ Посполита перетворювалася на знаряддя агресивної політики проти Росії і ставала форпостом католицизму на Сході.
11. Після Люблінської унії велика частина українських земель об'єдналася політично в межах Речі Посполитої. Це сприяло інтеграції України в політичний, економічний і культурний простір Європи.
12. Конфесійні відмінності між православними українцями і католиками-поляками істотно вплинули на розвиток політичної ситуації в Україні. Українська шляхетська і церковна еліта розкололася на реформаторів-прибічників подальшої інтеграції в європейський світ і консерваторів, які прагнули зберегти недоторканними старі норми і звичаї.
Брестська унія (1596)
Причини:
1. Прагнення Ватикану підпорядкувати католицтву східну православну церкву, створивши перехідний період для повного переходу православних українців до католиц9изму.
2. Бажання деяких православних священиків зрівнятися в правах з привілейованим в Польщі католицьким духівництвом, прагнення захистити себе від впливу Московського патріарха.
Зміст унії:
1. Українська церква визнавала основні догмати католицької церкви і переходила під владу Ватикану, визнавши своєю главою папу Римського.
2. Богослужіння залишалося на слов'янській мові, обряд зберігався і заборонялося переходити на латинський обряд.
3. Православне духівництво зрівнювалося з католицьким, католикам заборонялося забирати православні церкви.
4. Внутрішнє положення православної церкви покращувалося, відкривалися школи для православного духівництва.
Наслідки унії:
1. Перехід до католицизму.
2. Фактична заборона православної церкви.
3. Уніатська церква стала буфером між православ'ям і католицизмом а її ієрархи не отримали місць в сеймі Речі Посполитої.
4. Переслідування тих, що залишилися вірними православ'ю священиків. Розділ українців на дві конфесії православні і греко-католицькі
5. Проти Унії виступили народні маси (козацьке повстання 1594-95 рр., повстання жителів Луцька в 1620 р., в м. Острозі в 1638 р.).
6. Боротьба проти Унії частини дворянства на чолі з князем Костянтином Острожським, а також українських братств, що змусило Річ Посполиту в 1633 р. знову дозволити легальне існування православної церкви, хоча усі пільги як і раніше поширювалися лише на уніатів.
7. Почалася тривала напружена внутрішня боротьба, яка стала одним з головних чинників політичного життя до початку національної революції середини XVII ст.
8. Греко-католицька церква на західноукраїнських землях була потужним чинником збереження національної самосвідомості українців.
Дата: 2019-03-05, просмотров: 232.