План

Адміністративний статус західноукраїнських земель в Австро-Угорській імперії.

Реформи Марії Терези та Йосипа ІІ.

Революція 1848 р. і зміни в українських землях.

Особливості соціально-економічного розвитку українських земель у складі Австро-Угорщини у другій половині XIX ст.

Питання 1. Адміністративний статус західноукраїнських земель в Австро-Угорській імперії.

В результаті першого поділу Польщі (1772) Галичина, а згідно Константинопольської австро-турецької конвенції (1775) Буковина, увійшли до складу Австро-Угорщини, під владою якої (у складі Угорського королівства) ще з XVII ст. знаходилося Закарпаття. Таким чином, Габсбурги стали власниками великої частини України (площа близько 70 тис. кв. км. з населенням близько 2,5 млн., більшість якого були українцями (біля 2 млн.).

В межах однієї держави західноукраїнські землі залишалися адміністративно розмежованими. Так, Галичина з центром у Львові до середини XIX ст. була поділена на 12 округів, а потім на 74 повіти. Буковина з центром в Чернівцях спочатку входила в Галичину на правах окремого військового округу, а потім отримала статус окремого королівського округу.

Закарпаття, на території якого мешкали більшість українців Угорщини, входило в Пожонське (Братиславське) намісництво, а після "весни народів" деякий час – відокремилося в автономний Ужгородський округ.

На приєднаних до Австрії землях була впроваджена загальноприйнята в державі централізована система управління. У Галичині адміністративний апарат краю до 1849 р. очолював губернатор, пізніше – намісник; на Буковині після революції 1849 р. – президент крайового управління. Окружний, а пізніше повітові рівні державної влади очолювали старости. На місцях, адміністративну і судово-поліцейську функції виконували поміщики або спеціально затверджені ними, але призначені старостами мандатори, а після 1866 – общинні уряди.

Містами управляли магістрати, склад яких визначали урядові органи (до 1870 р.), а потім – міські ради як органи самоврядування. Органами крайового самоврядуванням в Галичині спочатку був Становий сейм, а потім крайові сейми (в Галичині і Буковині). У Закарпатті адміністративні органи (комітати) очолювали жупани (представники дворянства).

Одним з наслідків включення західноукраїнських земель в Австро-Угорщину було поліпшення статистичної справи, що дозволяє у загальних рисах змальовувати демографічну ситуацію. В цілому зростання населення: в Галичині у 1773-1910 рр. – в 3,5 рази; у Буковині в 7,4 рази; у Закарпатті в 2 рази. Етнічний склад був досить строкатим. Основну масу складали українці (в Східній Галичині та Закарпатті 70%, Буковині – 40-50%, інші – поляки, румуни, угорці (25-30%), національні меншини – євреї, німці, чехи, словаки, вірмени та ін. Більше 90% населення було зайнято у сільському господарстві.

Питання 2. Реформи Марії Терези та Йосипа ІІ.

Завоювання Габсбургами західноукраїнських земель зумовило їх новий політичний, економічний, соціальний і культурний розвиток. Головним завданням реформ, здійснюваних імператорами Марією Терезією і Йосипом II у 70-80-ті рр. XVIII ст., було використання зростаючих ринкових стосунків, нових тенденцій громадського життя за допомогою державної централізації і впорядкування правлячою династією усіх сфер життя держави і суспільства.

В ході реформ:

1. Дворянство було відсторонене від керівництва місцевою адміністрацією, а на його місце введено управління державними чиновниками.

2. Впорядкована система обліку і контролю, проведені перші статистичні переписи земельних володінь і населення, ліквідовані внутрішні межі і численні мита, введено податок з доходів.

3. В економіці – проводиться політика протекціонізму, яка сприяла розвитку промисловості, торгівлі, в'їзду до країни іноземних фахівців.

4. Змінена система комплектування війська: введена обов'язкова воїнська повинність (їй не підлягали дворяни і люди інтелігентних професій) і централізований набір рекрутів.

5. З метою підвищення продуктивності землеробства і збільшення численності населення – реформувалися аграрні стосунки. Імператриця Марія Терезія видала ряд патентів (законів), відповідно до яких проведений опис і оцінка земельних угідь, обмежені і встановлені норми селянської кріпацької повинності, обмежено право поміщиків судити кріпаків.

Суть реформ Йосипа II:

1. Патентом від 5 квітня 1782 р. була ліквідована особиста залежність селян від поміщиків і надані елементи цивільного права: одружуватися без дозволу пана, міняти місце проживання, вибирати професію, передавати своє майно у спадок, навчати дітей грамоті в школі або ремеслу в місті.

2. Патент від 16 червня 1786 р. обмежував панщину до 3-х днів на тиждень.

3. У 1787 р. був складений 1-й земельний кадастр (реєстр – опис і оцінка об'єктів, що підлягають оподаткуванню) – Йосифовська метрика.

4. Тоді ж селянські землі були відокремлені від панських, а поміщикам було заборонено самовільно розпоряджатися ними.

5. Селяни отримали право спадкового користування своїми наділами.

6. Були заборонені (1788) тілесні покарання селян. Їм було надано право вільного продажу продуктів виробництва, право скаржитися на панів, право самоврядування.

7. Вершиною реформаторської діяльності Йосипа II став "урбаріальний" патент від 10 лютого 1789 р., який ліквідовував панщину і замінював її чиншем, розмір якого залежав від прибутку селянського господарства. Селяни змогли залишати собі до 70% прибутку, а інші 12% йшли як державний податок і 18% як чинш поміщикові. Для Галіції державний податок був зменшений до 8%.

8. Помітні зміни були внесені в життя церкви і її підпорядкування державі. Дещо ослаблена монополія католицької церкви за рахунок зняття обмежень і дискримінації некатолицьких конфесій. Ліквідована частина монастирів, на кошти яких був створений релігійний благодійний фонд. Держава узяла на себе підготовку і зміст священнослужителів, відкрило їм широке поле діяльності в моральному вихованні молоді в учбових закладах. Окремим законом були зрівняні у правах євреї.

9. Важливими були зміни в системі освіти. Уперше шкільна освіта була перекладена на державний кошт. Створена мережа початкових учбових закладів - в селах і містечках, і "головних" учбових закладів – в центрах провінцій. Колишні монастирські середні школи перетворені на гімназії. Школи працювали по державних учбових програмах і обов'язкових підручниках.

Усі ці реформи були для свого часу радикальними і сприяли загальному прогресу. Проте центристсько-абсолютистські тенденції і бюрократичний спосіб їх проведення зумовили загострення соціально-політичних протиріч в країні. Вони наштовхнулися на протистояння різних сил і врешті-решт частина з них (зокрема, "урбаріальний" патент 1789 р.) була скасована самим Йосипом II і його наступниками.

Відхід від реформаторського курсу, який почався після смерті Йосипа II, тривав до середини XIX ст., коли уряд, прагнучи контролювати внутрішньополітичну ситуацію, почав новий виток реформ. Рядом законодавчих актів в 1846 р. в Галичині ліквідована гужова повинність селян, дещо зменшена панщина, селяни отримали право вільно розпоряджатися земельними наділами (продавати, передавати у спадок тощо), оскаржувати дії поміщиків в адміністративних органах.

Питання 3. Революція 1848 р. і зміни в українських землях.

1. Під час революції 1848 р. імператорським патентом 17 квітня 1848 р. проголошено звільнення селян від панщини і інших повинностей на користь поміщиків в Галіції, а з 1 липня дія цього патенту була поширена у Буковині. Після схвалення Угорським сеймом (березень 1848 р.) і підтвердження імператорським указом (березень 1853 р.) вільним стало селянство Закарпаття. Відміна панщини остаточно ліквідовувала юридичну залежність селянина від панського двору. Селяни також стали власниками своїх земель.

2. Революція започаткувала демократичні реформи в громадському житті. 25 квітня 1848 р. Австрія була проголошена конституційною монархією, в якій законодавчу владу спільно мали імператор і парламент. Були регламентовані демократичні свободи (особистості, совісті і віросповідання, друку, зборів, організацій, гласність суду, відповідальність міністерств перед парламентом тощо). Усім народам була гарантована недоторканість їх національності і мови.

3. Однак незабаром після революції почалася 9-річна епоха неоабсолютизму, яка характеризувалася:

- відновленням необмеженої влади імператора і зведенням до мінімуму реформаторської діяльності;

- лише частково було підтверджено аграрне законодавство революції 1848 р.

- був виданий закон (1851 р.) про свободу підприємницької діяльності в промисловості;

- громадянські права: обмежена свобода, введена цензура;

- проголошено принцип загальної початкової освіти (6-12 років). Увага приділялася німецькій мові, вивчення національних мов допускалося тільки в початкових школах.

2. Новий цикл реформ в Австрії почався в 60-ті роки – неоабсолютиський режим було ліквідовано і відновлено конституційно-парламентське правління. 20 жовтня 1860 р. прийнята Федеральна конституція, яка розподілила законодавчу владу між імператором, рейхстагом і провінційними сеймами. Австро-Угорський компроміс закінчився перетворенням на дуалістичну імперію і прийняттям в грудні 1867 р. Конституції, яка на півстоліття визначила статус держави як конституційній монархії.

3. Революція 1848 р. активізувала національно-визвольний рух, центром якого для українців стала Східна Галіція.

Питання 4. Особливості соціально-економічного розвитку українських земель у складі Австро-Угорщини у другій половині XIX ст.

- при збереженні феодальних пережитків після революції була відкрита дорога розвитку капіталізму. Формується Дрогобицько-Бориславський промисловий регіон, але підприємства були в основному дрібними, навіть в нафтовидобувній і деревообробній галузях. Чисельність робочого, багатонаціонального класу досягла 300 чол.;

- сільське господарство розвивалося прусським шляхом. Як і раніше пануюче положення займали великі землеволодіння, що належали польським, угорським, румунським, єврейським, а також українським поміщикам. Селяни страждали від малоземелля і безземелля, що разом з нерозвиненістю промисловості викликало масову еміграцію українських бідняків до США, Канади, Бразилії, Аргентини (тільки з 1890 по 1914 рр. залишили країну більше 400 тис. українців);

- національне гноблення здійснювалося не в таких грубих формах, як в Росії. Діяли крайові сейми. Вибори проводилися за участю усього населення, хоча закон встановлював високий майновий ценз. Українська мова і культура формально не заборонялися, хоча в Закарпатті проводилася політика мадяризації, в Північній Буковині – румунізації, а в Східній Галіції – полонізації українського населення;

- західноукраїнські землі знаходилися в колоніальній залежності від Австро-Угорської імперії, були її аграрно-сировинним придатком і порівняно зі Східною Україною відставали в соціально-економічному розвитку.