Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
План
Причини, характер та рушійні сили революції .
Етапи національної революції середини XVII ст.
Причини поразки та особливості революції .
Питання 1. Причини, характер та рушійні сили революції
Причини:
Політичні:
1. Обмеження міського самоврядування і порушення магдебурзьких прав українських міст.
2. Ізоляція Запорізької Січі після будівництва фортеці Кодак в 1636 р.
3. Політична слабкість польського короля.
Соціально-економічні:
1. Невдоволення народних мас України політикою Речі Посполитої (зміцнення феодальної земельної власності і посилення кріпацтва, фільварково-панщинної системи, пограбування поляками козацтва і дрібної української шляхти, обезземелення селянських громад, введення непомірних грошових і натуральних податків для селянства).
2. Наступ на права козацтва і небажання Речі Посполитої надати козацькі права значному числу показачених селян і міщан (прийняття "Ординації" істотно обмежило самоврядування реєстрового козацтва).
3. Незахищеність православної шляхти від свавілля польських магнатів.
4. Відробітки реєстровим козацтвом панщини на польських командирів та повернення до колишніх панів тих сімей козаків, які загиблі в ході повстань кінця XVI - початку XVII ст.
5. Високі податки і повинності для міських жителів.
6. Засилля єврейства.
7. Розміщення на всій території України польських гарнізонів, що грабували населення.
8. Міжусобні війни шляхти, в ході яких страждало селянство.
Духовні:
1. Переслідування православного духівництва і національно-релігійні утиски інших груп населення (Річ Посполита створювала сприятливі умови для поширення уніатської церкви і фізичного знищення її супротивників).
2. Оголошення православної церкви поза законом після Брестської унії і окатоличування усіх верств населення.
3. Утворення уніатської церкви, що розколола український народ на дві частини.
4. Закриття українських шкіл і заборона використання української мови.
Військові:
1. Ординація 1638 р.
2. Заборона козакам здійснювати військові походи на Туреччину і в Крим.
Сприятливі чинники для початку революції:
1. Слабкість королівської влади і посилення центробіжних тенденцій в Речі Посполитій у зв'язку із зміцненням великого феодального землеволодіння.
2. Часткова втрата контролю влади над реєстровим козацтвом (казна була порожня і обмеження прав останнього було небезпечним).
3. В ході серії селянсько-козацьких повстань першої половини XVII ст. український народ набув військового досвіду, зросла його національна самосвідомість, посилювалася єдність козаків і селян у боротьбі за національне звільнення, оформилася психологічна готовність боротися до переможного кінця.
4. Посилення і розширення сфери впливу Запорізької Січі, яка у той час була своєрідним зачатком української державності і за певних умов могла стати основою для створення повноцінної держави.
5. Підготовка Речі Посполитої до війни з Туреччиною, для чого король Владислав IV зміцнював козацьке військо.
Характер:
1. Народна визвольна війна, оскільки колоніальна політика Речі Посполитої зачіпала інтереси усіх верств населення.
2. Боротьба за православну віру (Б. Хмельницький неодноразово підкреслював, що однією з першочергових цілей українців був захист православ'я).
Учасники революції: головними рушійними силами виступили селянство і козацтво. У визвольну боротьбу включилися також міщани і міська біднота, українська шляхта, православні священослужбовці.
Питання 2. Етапи національної революції середини XVII ст.
1. Лютий 1648 - червень 1652 рр. характеризується найбільшим розмахом національно-визвольної і соціальної боротьби. Створена українська держава де-факто отримує незалежність, а селянська війна закінчується ліквідацією дореволюційної системи феодальних стосунків на селі.
а) Січень-вересень 1648 р. – формування ідеї отримання автономії для козацького регіону (центральна і південна частина Київського воєводства) у складі Речі Посполитої.
Хід подій:
– дипломатична перемога Б. Хмельницького і отримання згоди кримського хана Іслам Гірея III на посилку козакам татарської кінноти в 5 тис. чоловік;
- безуспішні переговори Б. Хмельницького з коронним гетьманом Потоцьким про надання козацькій Україні автономії (березень);
- перемога під Жовтими Водами і Корсуню (травень) і розгром основних сил супротивника;
- висунення вимог полоненому Потоцькому (відновити усі козацькі права і вільності; ліквідовувати повноваження воєвод і старост; створити державу із чітко позначеними межами);
- відмова Кримського ханства підтримувати Б. Хмельницького, зосередження російських військ на кордоні з Україною, скромні вимоги козаків у Варшаві: реєстр до 12 тис. чол., виплата платні, припинення релігійного гніту;
- відмова Росії виступити проти Польщі і надання допомоги Україні зброєю, грошима і дипломатичним тиском.
б) Вересень 1648 - серпень 1649 рр. – завершення процесу формування політичної програми, яка уперше передбачала створення незалежної держави в межах етнографічних земель України.
Хід подій:
- розгром 40-тис. польського війська під Пилявцями (Волинь);
- похід на західноукраїнські землі, підтриманий масовою визвольною війною поляків;
- залишивши свої гарнізони, Б. Хмельницький повернув військо в Україну;
- заява Б. Хмельницького на переговорах з польськими послами (лютий 1649 р.): а) влада в козацькій Україні належить йому, а не королю; б) згода на перемир'я, за яким заборонялося перебування польських військ і шляхти на козацьких землях;
- заява на переговорах з московськими послами (квітень): а) Українська держава незалежна від Польщі; б) Боротьба з Річчю Посполитою до тих пір, поки не буде визнана незалежність Україні в її етнографічних межах, в яких володіли нею київські князі.
- в) Серпень 1649 - травень 1652 р. – внаслідок позиції Криму потерпіла крах спроба добитися створення незалежної України.
Хід подій:
- розгром польського війська під Зборовом спільними зусиллями козаків і татар;
- зрада кримського хана і підписання договору (обмеження території України Брацлавським, Київським і Чернігівським воєводствами, установлення 40-тисячного реєстру, повернення польської шляхти на українські землі);
- спочатку 1651 р. поляки відновили війну з метою ліквідації української автономії;
- поразка української армії у битві під Берестечком (червень) і підписання у вересні Білоцерківського договору (реєстр 20 тисяч, повернення шляхти у свої володіння, заборона для гетьмана проводити зовнішньополітичну діяльність, фактична ліквідація автономії).
- перемога козаків під Батогом (травень 1652 р.) відновила владу гетьмана над Брацлавським і Чернігівським воєводствами.
2. Червень 1652 - серпень 1657 рр. відзначається погіршенням геополітичного положення Козацької України і активними пошуками союзників на міжнародній арені з метою розгрому Речі Посполитої і возз'єднання в межах держави усіх етноукраїнських земель. У політичному розвитку намітилася чітка тенденція відносно затвердження монархічної форми правління у вигляді спадкового гетьманату.
а) Червень 1652 - березень 1654 рр., – невдачі у боротьбі за незалежність, пошуки протекторату за межами Речі Посполитої і орієнтація на Росію.
Хід подій:
- критична ситуація влітку 1653 р.: утворення антиукраїнської коаліції у складі Речі Посполитої, Трансільванії, Молдавії і Валахії; невдалий похід козацького війська в Молдавію; відмова Польщі від будь-яких переговорів;
- 1 жовтня 1653 р. рішення Земського собору про прийняття Війська Запорізького до складу Росії;
- 8 січня 1654 р. у Переяславі рада козацької старшини погоджується з рішенням про перехід під верховенство царя, яке підтримали представники усіх шарів українського народу;
- укладання договору від 21 березня 1654 р.
Переяславсько-Московська угода 1654 р.
1. Прагнучи залучити Російську державу у війну зі шляхетською Польщею, Б. Хмельницький звернувся з листом до царя Олексія Михайловича 8 червня 1648 р. Впродовж усієї війни він підтримував зв'язки з російським урядом, підкреслюючи необхідність спільного захисту єдиної для російського і українського народів православної віри, розвінчував перебільшені повідомлення про силу Польщі, наполягав на перевагах, які отримає Росія у разі переходу України під владу царя.
2. У Москві розуміли значущість союзу з Україною, оскільки він відкривав шлях на південь – до Чорного моря і на захід. Цей союз послабляв Польщу, не допускав можливий союз Хмельницького з Туреччиною, зміцнював Росію досвідченим 300-тисячним козацьким військом. Але тривалий час в складних внутрішніх і зовнішніх умовах і в прагненні ослабити обидві воюючі сторони – Польщу та Україну царський уряд займав позицію очікування, обмежуючись відправкою в Україну хліба і солі, обміном посольствами тощо.
3. Особливо пожвавилися зв'язки Б. Хмельницького з російським урядом в останні місяці національної революції 1652-1653 рр. 22 квітня 1653 р. його посли просили царя узяти українців "під свою государеву високу руку". Для остаточного вирішення питання про стосунки України з Росією 1 жовтня 1653 р. в Москві був скликаний Земський собор, який дав згоду на це прохання. У Переяслав відправили посольство на чолі з боярином В. Бутурліним. 8 січня 1654 р. Переяславська рада ухвалила рішення Б.Хмельницького, але конкретних умов договору не було визначено. З цих питань в Москві у кінці березня - початку квітня йшли переговори.
4. Результатом цих переговорів стало те, що українські землі увійшли до складу Росії на правах широкої автономії, закріпленої спеціальним договором – "Березневими статтями" Б. Хмельницького, що складалися з 23 пунктів:
- підтвердження прав і привілеїв Війська Запорізького на землеволодіння;
- визначення козацького реєстру у розмірі 60 тисяч;
- збереження місцевої адміністрації, податкової і судової системи;
- закріплення права на вибори гетьмана;
- право гетьмана на самостійні дипломатичні стосунки з іноземними державами, за винятком Польщі і Туреччини;
- невтручання царських воєвод у внутрішні справи України;
- збереження прав Київського митрополита;
- похід російської армії на Смоленськ;
- обов'язок Росії охороняти Україну від татар тощо.
Багато питань в цьому договорі, оригінал якого не зберігся, визначалися неясно, неоднозначно, внаслідок чого кожна із сторін трактувала зміст документу по-своєму і далеко не всі пункти виконувалися обома сторонами.
б) Березень 1654 - серпень 1657 рр. – боротьба Б. Хмельницького за возз'єднання усіх українських земель спочатку (березень 1654 - травень 1656) в союзі з Росією, а потім (червень 1656 - липень 1657) в коаліції зі Швецією і Трансільванією.
Хід подій:
- восени 1654 р. 30-тисячна польська армія Станіслава Потоцького вторглася в Поділля і спільно з татарськими загонами спустошила Брацлавщину (200 тис. подолян опинилися в татарському полоні);
- навесні 1655 р. почався генеральний наступ українсько-російських військ на західноукраїнські землі, в ході якого під Городком (неподалік від Львова) армія Потоцького була розгромлена і всі етнічні землі України звільнені;
- влітку 1655 р. Швеція оголошує війну Речі Посполитій та займає значні території Литви і Польщі. Шведський король Карл Густав вимагає від Хмельницького повернути західноукраїнські землі Польщі, але це не розриває партнерські стосунки зі Швецією;
- після нетривалих і безуспішних для обох сторін боїв в листопаді 1655 р. між Україною і Кримським ханством був підписаний взаємовигідний мирний договір;
- в травні 1656 р. Росія оголошує війну Швеції, що викликає невдоволення козацької старшини;
- рішення українського питання без українських представників і підписання Росією в жовтні 1656 р. з Польщею сепаратного Віленського перемир'я. Хмельницький розцінив це як відмову від зобов'язань про допомогу Україні у боротьбі з Польщею;
- восени формується коаліція (Трансільванія, Україна, Швеції), одна із сторін якої знаходилася у стані війни з Росією;
- в грудні козаки разом із трансильванцями і шведами розгромили під Замостям польську армію і зайняли Краків, Люблін, Варшаву та інші міста;
- взимку 1656 - навесні 1657 рр. Австрія, Данія і Кримське ханство надали допомогу Речі Посполитій і трансильвансько-українські війська вимушені були повернутися в Україну з великими втратами. Польща залишилася в руїнах, а Україна зазнала чергової поразки.
3. Вересень 1657 - червень 1663 рр. час різкого загострення соціально-політичної боротьби, яка вилилася в громадянську війну і розколола Українську державу на два гетьманства.
Б. Хмельницький прагнув обгрунтувати власну династію і заповідав, щоб його наступником був його 16-річний син Юрій. Проте скоро з'ясувалося, що юнак не здатний керувати державою. На Корсунській раді 25 жовтня 1657 р. гетьманом був обраний генеральний писар Б. Хмельницького – Іван Виговський. Він прагнув відстояти незалежність України, але його пропольська орієнтація, а також елітарна внутрішня політика викликали бунт козацьких мас. Це повстання, таємно підтримане Москвою, очолили Мартін Пушкар і Яків Барабаш.
Виговський подавив бунт, але Гетьманщина виявилася ослабленою як у військовому, так і в політичному відношенні. Припускаючи, що зіткнення з Москвою неминуче, гетьман розпочав переговори з польським королем про повернення України до складу Речі Посполитої.
У вересні 1658 р. між Гетьманщиною і Польщею був підписаний Гадяцький договір:
- Київське, Брацлавське і Чернігівське воєводства повинні були скласти Руське князівство, яке разом з Польщею і Литвою стало б рівноправною частиною Польщі, користуючись широкою автономією;
- гетьман був правителем князівства і підкорявся б тільки королю, мав би власну армію, суди, казну і монетний двір;
- без запрошення гетьмана польським військам заборонялося вступати на територію князівства;
- козакам поверталися їх давні права, а щорічно сотня козаків повинна була отримувати дворянство;
- поляки пішли на поступки в тому, що дія Брестської унії 1596 р. на землях князівства припинялася, а в усій Речі Посполитій православні зрівнювалися у правах з католиками;
- на Україні передбачалося відкрити два університети і "скільки потрібно буде" шкіл і друкарень.
Договір, що був компромісним рішенням польських і українських дипломатів, обіцяв серйозні наслідки, але цього не сталося, оскільки 150-тис. армія Олексія Трубецького весною 1659 р. вступила в Україну.
Московські війська були розбиті під Конотопом об'єднаними українсько-польськими військовими формуваннями. Незважаючи на це, політика Виговського викликала невдоволення і повстало багато козацьких полковників (наприклад, Іван Богун, Іван Сирко, Іван Безпалий та ін.). Відчувши втрату підтримки, Виговський у вересні 1659 р. сховався в Польщі.
Старшина обрала гетьманом Юрія Хмельницького (1659-1663 рр.). Москва, направивши в Україну нове військо, змусила молодого гетьмана переглянути статті Переяславської ради. Було укладено нові домовленості, які урізали автономні права Гетьманщини:
- гетьман з усією Україною знаходиться в підданстві у царя;
- нового гетьмана не можна переобирати або обирати нового без царської санкції;
- царські воєводи з військами повинні розташовуватися (окрім Києва) в Ніжині, Переяславі, Чернігові, Брацлаві, Умані;
- з Білорусі українські війська мають бути виведені;
- гетьманам заборонялося вступати в зовнішньополітичні контакти та ін.
Юрій Хмельницький, невдоволений новим російсько-українським договором, в жовтні 1660 р. виступив на стороні Польщі, допоміг їй розбити московські війська під Чудновим і підписав з Річчю Посполитою новий договір. Але лівобережні полки під командуванням Якима Сомка залишилися вірними Москві і виступили проти Ю. Хмельницького. Не зумівши спільно володіти ситуацією і покласти край внутрішнім конфліктам, він 1663 р. зрікся влади і постригся в ченці. Почався період перманентної спустошливої війни, що дістала назву Руїни.
4. Липень 1663-вересень 1676 рр. ознаменувався намірами польського і російського урядів поділити Українську державу і наполегливою боротьбою національно-патріотичних сил за збереження її єдності. Нове загострення політичної боротьби, посилення втручання іноземних держав у внутрішні справи України, ліквідація державних інститутів на Правобережжя і поразку революції.
В цей час Україна була поділена на дві сфери впливу: Польську – Правобережжя і Московську – Лівобережжя, включаючи Київ. На півдні відчувалася зовнішньополітична присутність Туреччини. Усі козацькі гетьмани в цей період залежали від тих або інших зовнішніх сил. Гетьманська влада ослаблялася безперервними внутрішніми розбратами, соціальною напругою між козацькими низами і старшиною, яка прагнула монополізувати політичну владу і нав'язати незаможним козакам трудові повинності.
Але і серед козацької старшини, якою вдало маніпулювали могутні сусіди України, загострювалася внутрішня стихійна боротьба, інтриги, мотивовані вузькими особистими цілями.
Прагнучи до ліквідації суверенності України, московські царі та їх емісари налаштовували народні маси проти козацької старшини, одночасно щедро роздаючи їй маєтки і привілеї в обмін на зраду інтересів української держави.
У цей період гетьманом на Правобережжі був Павло Тетеря (1663-1665 рр.), а на Лівобережжі – Іван Брюховецький, який уклав з Росією так звані "Московські статті":
- після смерті гетьмана нового гетьмана обирати тільки з козаків.
- вибори повинні відбуватися у присутності царського представника, а новий гетьман повинен їхати в Москву на аудієнцію до царя;
- гетьманські клейноди після смерті гетьмана і грамоту, що дарується, вручає новому гетьманові сам цар;
- цар велів надіслати до Гетьманщини спеціальних воєвод для збору податків і керівництва містами і містечками;
- збільшувалося число російських гарнізонів (Канів, Полтава, Новгород-Сіверський, Кодак, Кременчук);
- договором підтверджувалися декілька пунктів колишніх угод, а деякі просто декларувалися.
Антимосковські настрої в Україні підігріла звістка про укладення 20 січня (за іншими джерелами – 9 лютого) 1667 р. Андрусівського перемир'я між Росією і Річчю Посполитою. Знекровлені багаторічною війною за українські землі, ці дві держави пішли на взаємні поступки і уклали компроміс: а) перемир'я на 13,5 років; б) Україна ділилася по р. Дніпро на дві частини, Лівобережжя залишалося у складі Московії, а Правобережжя, окрім Києва, знову відходило під владу Польщі; в) Київ з околицями на 2 роки передавався Московії; г) Запорізька Січ була під протекторатом обох держав; д) Москві поверталися Смоленськ і Сіверщина.
У відповідь на свавілля московського уряду і промосковську політику І.Брюховецького по Лівобережжю прокотилася хвиля антимосковських повстань, тому гетьман, відчувши загрозу своїм інтересам, міняє політичну орієнтацію і очолює антимосковські виступи. У січні 1668 р. він на таємній старшинській раді в Гадячі висловився за ліквідацію царської влади на Лівобережжі і за перехід України під турецький протекторат.
Заручившись підтримкою старшини, гетьман направляє посольства до турецького султана і кримського хана, а також активізує зв'язки з правобережним гетьманом II. Дорошенко. На початку березня 1668 р. спалахнуло антимосковське повстання, в результаті якого велика частина території Лівобережжя була звільнена від влади московського уряду. Проте, це не допомогло І. Брюховецькому. 18 травня 1668 р. його убили свої ж козаки, невдоволені його колишньою промосковською політикою.
Андрусівське перемир'я викликало протест по обох сторонах Дніпра. Спалахнуло повстання, яке очолив черкаський полковник і правобережний гетьман Петро Дорошенко (1666-1676 рр.), що вирішив об'єднати усю Україну під верховною гетьманською владою. Після вбивства І. Брюховецького новим гетьманом Лівобережжя був затверджений колишній чернігівський полковник Дем’ян Многогрішний, який підписав з царським представником договір, що дістав назву "Глухівські статті":
- значно скорочувалася кількість воєвод в Україні (до 5), а їх функції обмежувалися тільки командуванням гарнізонами;
- вводилася обов'язкова участь українських делегатів в зовнішньополітичній діяльності Російської держави;
- реєстрове козацьке військо скорочувалося удвічі – до 30 тис. чол.;
- Київ з прилеглою територією був приєднаний до Гетьманщини.
Глухівський договір зіграв таку ж роль, що і статті 1659 р. і встановлював той самий правовий статус що і "березневі статті" Б. Хмельницького. Проте багато в чому він залишався лише на папері.
У вересні 1676 р. П.Дорошенко добровільно віддав гетьманські клейноди лівобережному гетьманові Івану Самойловичу, який прагнув мати гарні відносини і із старшиною, і з московським царем.
У 1677-1678 рр. разом з турками Ю. Хмельницький двічі організував походи на Чигирин. Не досягнувши однозначної перемоги, він напав на Лівобережжя. Проте успіху не добився, і вимушений був задовольнятися невеликою, відведеною йому турками частиною Поділля, де столицею обрав Немирів. Він встановив деспотичне управління, обклав населення важкими податками, тому не мав підтримки і втратив навіть своїх радників і прибічників. Нарешті турки в 1681 р. стратили його самого, повісивши в Кам’янці-Подільському.
Саме тоді Правобережна Україна остаточно втратила політичну і економічну самостійність. Згідно укладеного 23 січня 1681 р. Бахчисарайського перемир'я вона була поділена між Туреччиною, Кримським ханством і Московією:
- Лівобережна Україна, Київ і Запоріжжя залишалися за Москвою;
- Північна Київщина, Брацлавщина і Поділля переходили під владу Туреччини;
- татари зберігали право кочувати в південних степах України.
Проте антиукраїнська політика Москви не могла не викликати суперечок між українським населенням і російською владою. Козаки і шляхта неодноразово повставали проти московського уряду, що воював з Річчю Посполитою, тому не дивно, що війна Росії з Польщею закінчилася мало результативним для Москви "Вічним миром" від 16 травня 1686 р., за яким:
- Річ Посполита визнавала за Москвою Лівобережну Україну, Київ, Запоріжжя, Чернігово-Сіверську землю з Черніговом і Стародубом (за відмову від претензій на Київ Польща отримала 146 тис. карбованців компенсації);
- Брацлавщина і Південна Київщина ставали нейтральною незаселеною зоною між Польщею і Московією;
- Північна Київщина, Волинь і Галичина відходили до Польщі, а Поділля залишалося під владою Туреччини (у 1699 р. Поділля було приєднане до Польщі);
- Московська держава анулювала колишні договори з Туреччиною і Кримським ханством, вступила в антиросійську "Священну Лігу" (Польща, Австрія, Венеція і Ватикан) і зобов'язалася організувати військовий похід проти Кримського ханства.
У кінці XVII ст. під владою гетьмана знаходилася лише третина тієї території, якою правив свого часу Б. Хмельницький.
Питання 3. Причини поразки та особливості революції .
Причини поразки національної революції:
1. Відсутність загальновизнаної суспільством національно-державної ідеї: перевага регіонально-кланових інтересів правлячої верхівки.
2. Перманентна політична боротьба між старшинськими угрупуваннями, в ході яких вони утворювали блоки з іноземними державами, часто ігноруючи інтереси свого народу.
3. Ігнорування більшістю еліти ідеї створення спадкового гетьманства, затвердження республікансько-олігархічної форми правління, що призводило до суперництва за гетьманську булаву і вело до численних зловживань старшини на місцях.
4. Принципові помилки в проведенні соціально-економічних перетворень, що зумовило розкол в українському суспільстві і появу ворогуючих соціумів.
Особливості української національної революції:
1. Вперше ідея створення власної держави опанувала соціальні низи, які стали силою у боротьбі за українську державність.
2. Запорізька Січ як політичне утворення була зародком Української національної держави, продовженням національно-державної традиції українського народу, перерваної зникненням з історичної арени Київської Русі і Галицько-Волинського князівства.
3. Республіканська форма правління, яка передбачала участь широких мас у вирішенні життєво важливих питань, забезпечувала політичну активність і мобільність козацької держави.
4. У організації політичної системи стихійно виділився примітивний розподіл влади на законодавчу, виконавчу і судову, хоча концептуально і законодавчо він не був оформлений.
5. Козацька держава була форпостом усвідомленої, організованої боротьби за інтереси і права українського народу, захисником його національно-культурних і духовних цінностей.
6. Якісно новий рівень існування української державно-творчої традиції, однієї з домінантних рис якої було самоврядування, став потужним імпульсом для розвитку політичної самосвідомості українського народу.
7. Козацька держава, знаходячись в руслі державно-освітньої традиції України-Русі, стала її політичним спадкоємцем, розвинула ідею створення української держави. Якщо спочатку своєї боротьби Б. Хмельницький не ставив перед собою мети утворення Української національної держави, то незабаром він сформулював положення про соборність українських земель.
8. Народні маси набули досвіду боротьби проти національно-релігійного гніту, соціальної нерівності і економічного тиску.
9. Були зірвані плани Ватикану укласти "універсальну унію".
10. Події 1648-1676 рр. мали загальні типові риси з європейськими революціями XVI-XVII ст., які свідчили про зародження і затвердження на континенті нових громадських стосунків, нової цивілізації. Проте на відміну від нідерландської і англійської революцій, які завершилися перемогою, українська зазнала поразки в умовах гострого релігійного, соціального, економічного протиборства.
Дата: 2019-03-05, просмотров: 289.