Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
План
Виникнення, періоди розвитку і причини занепаду Київської Русі.
Монголо-татарське ярмо і його вплив на розвиток українських земель.
Виникнення, етапи розвитку і причини розпаду Галицько-Волинського князівства.
Питання 1. Виникнення, періоди розвитку і причини занепаду Київської Русі.
Теорії утворення Київської Русі як держави:
Норманська теорія була висунена в середині XVIII ст. німецькими істориками, членами Петербурзької Академії наук Г. Байєром і Г. Міллером, яких запросила в Росію Катерина ІІ. Спираючись на візантійські джерела і роботи ісламських географів і мандрівників, вони стверджували, що східні слов'яни не могли утворити власної держави без "варяжського чинника".
Антинорманська. На соціально-економічний, суспільно-політичний і культурний розвиток Київської Русі нормани не здійснили ніякого впливу. Вони виступили не творцями руської державності, а лише учасниками тих якісних змін в суспільно-політичному житті Русі, які були підготовлені багатовіковим соціально-економічним розвитком східного слов'янства. Прийшовши на Русь в кінці IX – на поч. X ст., варяги застали державну організацію, що тут склалася, а також міста і прокладені торгові шляхи.
Етапи розвитку Київської Русі:
Утворенню Київської Русі передувало: створення і розвиток в VI-VIII ст. племінних союзів і Полянського князівства, а також об'єднання в VIII - IX ст. полян, древлян і сіверян.
I. 882 (початок правління Олега) – 972 (загибель Святослава) рр. - період швидкої експансії. Київ перетворюється на головну базу на торговому шляху "із варяг у греки". Зародження державності. Боротьба київських князів з місцевою родоплемінною знаттю за консолідацію держави. Формування феодальних виробничих стосунків.
II. 980 (початок правління Володимира Святого) – 1054 рр. ( завершення правління Ярослава Мудрого) – період підйому і розквіту Київської Русі. Завершення процесу об'єднання східнослов'янських племен навколо Києва. Територіальні завоювання в основному закінчені. Зміцнення державності під впливом військової, адміністративної, релігійної реформ. Поява кодифікованого права ("Руська правда"), зміцнення правосвідомості і порядку. Київська Русь знаходиться на вершині політичної могутності, стабільності, економічного і культурного розквіту.
III. 1054-1240 рр. – політична роздробленість Київської Русі. Економічний застій. Набіги кочовиків. Міжусобні війни. Посилення центробіжних тенденцій. Послаблення держави. Руйнування Києва свідчить про остаточний розпад Київської Русі.
Причини роздробленості:
1. Прагнення окремих князівств до самостійності. Київський князь поступово перетворювався на формального керівника держави. Бажаючи тільки власного благополуччя і розширення власних володінь, нерідко за рахунок сусідів, місцеві еліти надалі менше цікавилися спільноруськими справами і захистом країни від ворогів.
2. Велика територія держави і етнічна неоднорідність населення. Безмежні простори східноєвропейської рівнини, колонізовані русичами, були свідоцтвом державної могутності Київської Русі, але одночасно вони стали і джерелом її слабкості. Через малу щільність населення, відсутність розвинених засобів комунікації і міцного апарату влади на місцях неможливо було ефективно управляти такою великою країною з єдиного центру.
Розширення меж Київської Русі вело до відтоку значних матеріальних і людських ресурсів від центрального державного ядра і тим самим послабляло країну. Усі численні народи і народності Київської Русі істотно відрізнялися своїм економічним, політичним і культурним розвитком. Об'єднати їх в яку-небудь міцну спільність було практично неможливо.
3. Відсутність сталого порядку успадкування влади. Здавна на Русі панував "горизонтальний" принцип престолонаслідування, коли влада переходила від старшого брата до молодшого, від сина старшого брата до наступного за віком. У кінці XI ст. було введено "вотчинний" або "вертикальний" принцип, за яким спадкоємство йшло від батька до сина. Змішування цих двох принципів вело до міжусобиць, підривало основи Київської держави.
4. Занепад торгівлі. На скорочення транзитної торгівлі через Русь вплинули два чинники: а) поява нового середземноморського торгового шляху, який безпосередньо зв'язав Європу з Візантією, Малою Азією і Близьким Сходом; б) блокування торгових шляхів до Чорного і Каспійського морів половецькими ордами, які захопили південні степи в XII - XIII ст.
5. Геополітичне розміщення Київської Русі. Вона знаходилася на межі з численними степовими кочовиками - гунами, аварами, хазарами, уграми, печенігами, половцями, з якими більше двох століть велася напружена боротьба. Не було року, щоб половці не здійснювали спустошливих набігів на Русь. Ситуація ускладнювалася тим, що самі князі поріднилися з половецькими ханами, використовуючи кочівників в міжусобних війнах.
Наслідки роздробленості Київської Русі:
1. Виділення окремих політичних утворень – Галицького, Волинського, Переяславського, Чернігово-Сіверського та інших князівств.
2. Зміни в етнічній сфері. Формування етнічних спільностей росіян (Суздальська і Ростовська землі), білорусів (Полоцька, Псковська і Смоленська землі), українців (землі південної і південно-західної Русі на чолі з Києвом і такими містами як Галич, Чернігів, Переяслав, Володимир-Волинський).
3. Зміна форми державного устрою від централізованої монархії до федерації, в основі якої знаходився порядок спільного правління, що дістав в історичній науці назву "Колективного сюзеренітету". Мала місце і система дуумвірата, тобто двох співправителів - представників, як правило, ворогуючих династій. Цим київське боярство, яке уклало з ними договір, прагнуло досягти відносної рівноваги сил, а відповідно і спокою.
4. Безперервна боротьба за владу на Русі. Впродовж останнього століття перед вторгненням на Русь монголо-татар київський престол 46 разів переходив з рук до рук. Найтриваліше правління тривало 13 років, а у 35 князів – менше одного року.
5. Розвиток економіки і культури на місцях. Відділення князівств створювало умови для вдосконалення державного апарату, подальшого формування великого землеволодіння, розвитку сільського господарства, розквіту міст – центрів ремесла і торгівлі. Спостерігалося зростання населення.
6. Перемога сепаратистських тенденцій. Якщо у ХІІ ст. утворилося 15 князівств, то до початку ХІІІ ст. їх число збільшилося до 50. Загальна картина того часу зводилася до постійного процесу появи і зникнення окремих князівств, постійної зміни їх меж і володарів. Зникла система колективного управління Руссю. Змінився статус Києва. Якщо раніше князі бажали зайняти провідну позицію в державі і київський престол, то тепер прагнули об'єднати інші землі навколо своїх спадкових володінь.
Роздробленість була історично суперечливим явищем. Одночасно з процесами розділення відбувалися і процеси об’єднання, особливо в період зовнішньої небезпеки. Роздробленість ослабила державу політично. Монголо-татарське ярмо застало Київську Русь розділеною, ослабленою нескінченними усобицями і нашестями половців.
Причини розпаду Київської Русі:
1. Велика територія держави і князівські міжусобиці, послаблення військово-політичної могутності київських князів.
2. Неврегульованість процедури престолонаслідування, дроблення єдиної держави на удільні князівства і поступова втрата ними своїй незалежності.
3. Втрата Києвом ролі регіонального центру політичних сил.
4. Помилки у зовнішній політиці, залучення іноземних держав до вирішення внутрішньополітичних проблем.
5. Нашестя степових кочовиків (печенігів, половців, татар).
6. Замкнений характер феодального господарства, посилення закріпачення селянства та їх повстання як наслідок.
7. Погіршення економічного життя у зв'язку з війнами, розоренням князівств, міжусобицями князів і втратою торгового шляху до Чорного моря.
8. Зміна торгової кон’юктури: Західна Європа стала безпосередньо торгувати з Близьким Сходом, а Київська Русь втратила мирні торгові шляхи.
9. Київська Русь мала можливість вийти з кризи, як це було у інших держав, але татарське нашестя в 1240 р. призвело до остаточного падіння Києва.
Питання 2. Монголо-татарське ярмо і його вплив на розвиток українських земель.
Суть монголо-татарського ярма – формування і зміцнення жорсткої системи залежності слов'янських земель від завойовників. Вона проявлялася в трьох сферах:
1. Економічній – система податей і повинностей (данина, мито, плужні тощо);
2. Політичне затвердження Ордою князів на престолах і видача їм ярликів для управління землями;
3. Військовою – обов'язок князів направляти своїх воїнів в монголо-татарське військо і брати участь у військових походах.
Стежили за збереженням і зміцненням системи залежності ханські намісники в слов'янських землях - баскаки. Крім того, з метою послаблення Русі Золота Орда практикувала періодичні спустошливі походи. Тільки до середини ХІV ст. на землі Південно-Східної і Південно-Західної Русі було здійснено близько 20 нашесть.
Наслідки монголо-татарського ярма:
1. Катастрофічні руйнування: за підрахунками археологів, з 74 слов’янських міст в ХІІ-ХІІІ ст., відомих за розкопками, 49 були розорені, з них 14 не піднялися з руїн, а 15 стали просто селами. За 50 років панування завойовників на Русі не було побудовано жодного міста, а «домонгольського» рівня кам'яне будівництво досягло лише через 100 років після нашестя Батия.
2. Руйнування міст, загибель і рабство значної частини ремісників призвело до втрати спадкоємності в ремісництві, ліквідації цілих його галузей (виробництво емалі, дзеркал, різьблення по каменю та ін.), що зумовило занепад торгівлі.
3. Фізичне знищення, рабство і втеча стали трьома ключовими чинниками, які помітно зменшили чисельність населення на Півдні Русі. Хоча тотального збезлюднення цієї території не сталося, все ж знищення значної частини феодальної еліти (загибель у боротьбі із завойовниками багатьох професійних воїнів-феодалів, князів, дружинників) по суті затримало розвиток феодального землеволодіння, усієї системи феодальних стосунків.
4. Золотоординське ярмо дало імпульс тенденціям, які помітно вплинули на динаміку східно-слов'янського розвитку, якісно змінило характер державних структур, наклало помітний відбиток на ментальність народу:
а) переміщення і своєрідне роздвоєння центру громадського життя східних слов'ян. Занепад Києва привів до втрати ролі об'єднувача слов'янських земель, що сприяло появі і розквіту нових політичних центрів (спочатку на заході – Галицько-Волинське князівство в ХIII - першій половині ХV ст., а незабаром на Сході – Московське князівство в середині XIV - ХV ст. Не останню роль в цьому процесі зіграла масова еміграція еліти південних князівств (боярство, патриціат, церковна ієрархія і кваліфіковані ремісники) спочатку у Володимир, а потім в Москву;
б) консервація і поглиблення феодальної роздробленості;
в) поступове витіснення у відносинах між князями і місцевою знаттю принципу васалітету і впровадження принципу підданства.
5. Послаблення обороноздатності Русі привело до того, що південні і західні землі в XIV - ХV ст. ввійшли у склад Литовського князівства і Польського королівства. На думку частини вчених, в результаті розпалася єдина староруська народність.
Таким чином, монголо-татарське ярмо загальмувало розвиток багатьох слов'янських народів, у тому числі і українського.
Питання 3. Виникнення, етапи розвитку і причини розпаду Галицько-Волинського князівства.
Виникнення Галицько-Волинського князівства:
У XII ст. Київська Русь розпалася на 12 окремих князівств, серед яких виділялися три: Ростово-Суздальське (сучасна Росія), Полоцько-Мінське (Білорусь) і Галицько-Волинське (Україна) князівства.
Галич і Волинь ще у 980-990 рр. відвоював у поляків і приєднав до своїх володінь київський князь Володимир Великий. Київським князям вдалося закріпити ці землі за своїми наступниками. Першими в Галичині правили Ростиславичі, нащадки онуків Ярослава Мудрого. На Волині до влади прийшли Мстиславичі, що вели свій рід від Володимира Мономаха.
До 1097 р. Галицькі землі, а волинське князівство до середини XII ст. розвивалися у межах Київської Русі. Згодом розвиток обох князівств відбувався самостійно (до 1199 р.).
Виникненню Галицько-Волинського князівства сприяли наступні чинники:
1. Вигідне географічне положення (князівства знаходилися на перетині стратегічно важливих торгових шляхів).
2. Спочатку Галичину населяли племена дулібів, тіверців і білих хорватів, а Волинь – також дуліби і білі хорвати.
3. Віддаленість від Києва послабляла вплив центральної влади.
4. Природні умови робили ці землі занадто доступними для степових кочовиків; необхідність спільної боротьби двох князівств проти Польщі і Угорщини.
5. Наявність на території Галицько-Волинського князівства великих покладів солі, від якої залежала вся Русь.
6. Енергійна об'єднувальна політика Романа Мстиславича і Данила Галицького.
Галичина зміцніла за часів правління князя Володимирко (1124-1153 рр.). Енергійний, хитрий і рішучий князь зумів здолати усі перешкоди на шляху до самостійної держави: йому вдалося підпорядкувати своїй владі усі галицькі землі і успішно протистояти впливу великих київських князів. Він заснував у 1144 р. і зміцнив столицю Галич, зробивши її великим торговим центром.
Найбільшої могутності Галицьке князівство досягло в роки правління Ярослава, сина Володимирка (1153-1187 рр.). Він недаремно прозвався Осмомислом. Спираючись на досягнення батька цей князь, розширив межі князівства на південь аж до гирла Дністра, тобто включив в нього частину території сучасної Молдови. Одночасно з цим при Осмомислі зміцнилися позиції бояр.
Після його смерті, почалося беззаконня: Галицьке князівство вступило в смугу міжусобної боротьби між галицькими боярами, багато з яких були в союзі з угорськими і польськими феодалами. Угорський король став втручатися у справи князівства.
Син Ярослава Володимир (1187-1199 рр.), останній з Ростиславичів, не любив радитися з боярами, які збунтувалися і змусили князя бігти в Угорщину. Угорський король Андрій обіцяв повернути Володимиру престол, але, прийшовши в Галичину, оголосив її власною вотчиною. Народ повстав проти чужоземця і Володимир, помирившись з боярами, вигнав угорця. Зайнявши престол він став залежний від боярства. І знову країна поринула в хаос. Поява нової "сильної руки" різко змінила ситуацію в князівстві.
Етапи розвитку Галицько-Волинського князівства:
Створення і становлення (1199-1205 рр.).
Спираючись на середнє і дрібне боярство, а також на міщан, волинський князь Роман в 1199 р. ламає опір великих бояр і об'єднує Галичину і Волинь. Сміливий воїн, талановитий політик, а іноді жорстокий володар, князь проводив активну зовнішню політику і вже у 1202 р. завойовує Київ, і фактично стає великим князем. Але Роману не вдалося остаточно об'єднати Русь. У 1205 р. він трагічно загинув в сутичці з воїнами краківського князя.
Тимчасовий розпад держави (1205-1238 рр.). Після смерті Романа починається майже тридцятирічна боротьба за галицький престол. Цей період характеризується прогресуючими суперечками бояр, втручанням у внутрішні справи західноукраїнських земель сусідніх Польщі і Угорщини, наростаючої монгольсько-татарської загрози після битви на р. Калка (1223 р.) і енергійною боротьбою за державну єдність Данила Галицького, яка успішно закінчилася в 1238 р.
Об'єднання і розквіт (1238-1240 рр.).
Галицько-Волинського князівства набирає силу і повертає втрачені позиції. Весною 1238 р. Данило розгромив тевтонських лицарів Добжинського ордену, незабаром знову поширив свій вплив на Київ і, передбачаючи загрозу із заходу і сходу, побудував цілий ряд міст-замків.
Боротьба з монголо-татарським ярмом і поступовий занепад (1240-1340 рр.).
Спадкоємці Данила Галицького (Лев I, Юрій I, Лев II, Юрій II) прагнули зберегти єдність і могутність Галицько-Волинського князівства, але безуспішно.
Причини розпаду: а) нескінченні феодальні міжусобиці і розбрати бояр; б) постійне втручання сусідніх держав; в) неослабний прес монголо-татарського ярма.
Впродовж короткого часу землі князівства опиняються під владою чужоземців: Галичина – під Польщею, Волинь – під Литвою, Буковина – у складі Молдавського князівства
Значення Галицько-Волинського князівства:
- воно успадкувало політичні традиції Київської Русі, збагативши і розвинувши їх в контексті європейських політичних тенденцій того часу;
- позиція Галицько-Волинського князівства істотно впливала на політичні процеси тодішньої Європи, а її правителі під час розквіту держави (Роман Мстиславич, Данило Романович) знаходилися серед видатних особистостей європейської політики;
- по своєму політичному положенню, території, економічній і військовій могутності воно було однією з великих держав, яка, за винятком Чернігівського князівства, об'єднувала усі етнічно українські землі і розвивалася на єдиній етнічній основі (Київська Русь була поліетнічною державою), боролася за возз'єднання і консолідацію земель;
- в руслі політичних традицій того часу Галицько-Волинське князівство мало впорядковану систему організації влади;
- після занепаду Києва воно ціле століття було головним політичним центром для усієї України, продовжило існування державного утворення на слов'янських землях, нарощувало сили для подальшого розвитку української державності;
- сприяло захисту населення від фізичного знищення монголо-татарами;
- сприяло розвитку господарства, міст, ремесла, торгівлі, культури;
- завдяки інтенсивним стосункам із Західною Європою Галицько-Волинське князівство відмовилося від однобокої орієнтації на Візантію, від непродуктивних азіатських впливів.
Галицько-Волинське князівство було відчутним геополітичним чинником в Європі і вітчизняній історії.
Дата: 2019-03-05, просмотров: 210.