Основу правового режиму майна суб’єктів господарювання, на якій базується господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права – право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійсню­ватися також на основі інших речових прав (право володіння, право користування тощо), передбачених ЦК України (ч. 1 ст. 133 ГК України).

Поняття правового режиму майна суб’єкта господарювання охоплює встановлені правовими нормами: а) структуру цього майна, б) порядок його набуття, використання і вибуття, в) межі розпо­рядження майном з боку третіх осіб, г) порядок звернення на нього стягнень кредиторів. Таке розуміння правового режиму майна дозволяє з’ясувати:

– по-перше, структуру (складові частини, види) майна, закріпленого за суб’єктом господарювання, що, у свою чергу, надає можливість визначити особливості правового режиму окремих видів зазначеного майна;

– по-друге, порядок (джерела, способи, процедуру) форму­вання майнової бази та майновий стан (шляхом відображення його засобами бухгалтерського обліку) суб’єкта господарювання;

– по-третє, порядок використання (експлуатації) різних видів майна у процесі здійснення господарської діяльності (у т. ч. його амортизації, застосування норм і нормативів тощо);

– по-четверте, порядок вибуття майна з майнової сфери суб’єкта господарювання (відповідно до умов укладених договорів, у т. ч. у вигляді санкцій за порушення договірних зобов’язань; шляхом використання у своїй господарській діяльності; у вигляді сплати податків та інших обов’язкових платежів; шляхом вилучення майна за рішенням уповноважених органів, у т. ч. санкцій за порушення правил здійснення господарської діяльності тощо)[281].

Відповідно до ч. 1 ст. 66 ГК України майно підприємства становлять виробничі та невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Необхідно зазначити, що законодавство України застосовує правову категорію «майно», вкладаючи в неї зміст залежно від виду правовідносин, їх характеру та мети правового регулювання, що завжди треба мати на увазі у правозастосовній практиці[282]. За ч. 1 ст. 139 ГК України майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне значення, виробляються чи використовуються у діяльності суб’єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб’єктів.

Згідно зі ст. 190 ЦК України майном як особливим об’єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки, однак для визнання цих об’єктів речами в розумінні ГК України необхідно, щоб вони відповідали таким ознакам: а) мали вартісне визначення; б) вироблялися чи використовувалися в діяльності суб’єктів господарювання; в) відображалися в балансі цих суб’єктів або враховувалися в інших установлених законом формах обліку майна цих суб’єктів.

Закон України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні»[283] у ст. 3 визначає, що майном, яке може оцінюватися, є об’єкти в матеріальній формі, будівлі та споруди (включаючи їх невід’ємні частини), машини, обладнання, транспортні засоби тощо; паї, цінні папери; нематеріальні активи, у тому числі об’єкти права інтелектуальної власності; цілісні майнові комплекси всіх форм власності.

Залежно від економічної форми майно, що використовується у процесі господарської діяльності, складають основні фонди і оборотні засоби, а також інші цінності (спеціальні фонди, грошові кошти, товари), вартість яких відображається на самостійному балансі підприємства (ч. 2 ст. 139 ГК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 139 ГК України основними фондами виробничого і невиробничого призначення є будинки, споруди, машини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно трива­лого використання, що віднесено законодавством до основних фондів.

Для цілей бухгалтерського обліку основні фонди класифі­куються, зокрема, на основні засоби (земельні ділянки, капітальні витрати на поліпшення земель, будинки, споруди та передавальні пристрої, машини та обладнання, транспортні засоби, інструменти, прилади, інвентар (меблі), робоча і продуктивна худоба, багаторічні насадження тощо), інші необоротні матеріальні активи (бібліотечні фонди, малоцінні необоротні матеріальні активи, тимчасові (нети­тульні) споруди, природні ресурси, інвентарна тара, предмети прокату тощо), незавершені капітальні інвестиції.

Оборотними засобами є сировина, паливо, матеріали, мало­цінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, що віднесено законодав­ством до оборотних засобів.

Законодавство про бухгалтерський облік відмовилося від терміна «оборотні засоби», вживаючи натомість термін «оборотні активи», під якими розуміються грошові кошти та їх еквіваленти, що не обмежені у використанні, а також інші активи, призначені для реалізації чи споживання протягом операційного циклу чи протягом дванадцяти місяців з дати балансу (п. 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затвердженого наказом Мінфіну України від 31 березня 1999 р. № 87).

За ч. 5 ст. 139 ГК України коштами у складі майна суб’єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призна­чені для здійснення товарних відносин цих суб’єктів з іншими суб’єктами, а також фінансових відносин відповідно до законо­давства.

Товарами у складі суб’єктів господарювання визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги (ч. 6 ст. 139 ГК України).

Особливим видом майна суб’єктів господарювання є цінні папери (ч. 7 ст. 139 ГК України). Підприємство випускає, реалізує та придбаває цінні папери відповідно до законодавства України (ч. 6 ст. 66 ГК України).

Частина 2 ст. 66 ГК України визначає джерела формування майна підприємства, до яких належать: 1) грошові та матеріальні внески засновників; 2) доходи, одержані від реалізації продукції, послуг, інших видів господарської діяльності; 3) доходи від цінних паперів; 4) кредити банків та інших кредиторів; 5) капітальні вкладення і дотації з бюджетів; 6) майно, придбане в інших суб’єк­тів господарювання, організацій та громадян у встановленому зако­нодавством порядку; 7) інші джерела, не заборонені законодавством України.

Суб’єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до чинного законодавства Украї­ни. Володіння і користування природними ресурсами підприємство здійснює в установленому законодавством порядку за плату, а у випадках, передбачених законом, на пільгових умовах.

Використання природних ресурсів у сфері господарювання, крім ГК України, регламентується також іншими законодавчими актами, зокрема, ЗК України, ВК України, ЛК України[284], Кодексом України про надра[285], законами України «Про охорону навколиш­нього природного середовища»[286], «Про нафту і газ» [287], «Про тварин­ний світ»[288], «Про рослинний світ»[289] тощо.

Реалізація майнових прав підприємства здійснюється в порядку, встановленому ГК України, іншими законодавчими актами України. Держава, у свою чергу, гарантує захист майнових прав підприємства. Вилучення державою у підприємства майна, що ним використовується, здійснюється лише у випадках і порядку, передбачених законом.