Види та організаційно-правові форми підприємств
Поможем в ✍️ написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

 

У юридичній літературі запропоновано значну кількість думок стосовно класифікації підприємств як суб’єктів господарювання, в основу яких закладено різні критерії поділу. Не вдаючись до детального аналізу правової доктрини з цього питання, вважаємо за необхідне звернути увагу на законодавчий підхід до видового виокремлення підприємств. Так, відповідно до ст. 63 ГК України можна виділити:

залежно від форм власності:

а) приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб’єкта господарювання (юридичної особи);

б) підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

в) комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

г) державне підприємство, що діє на основі державної власності;

ґ) підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об’єднання майна різних форм власності).

Як видно з наведеної класифікації, перелік підприємств є невичерпним і в умовах сучасного господарювання та розвитку господарських відносин можуть створюватись й інші види під­приємств. Зважаючи на ці обставини, законодавцем зроблено заува­ження про те, що в Україні можуть діяти також інші види підприємств, передбачені законом (ч. 1 ст. 63 ГК України);

залежно від наявності іноземної інвестиції в статутному капіталі підприємства (її наявності та розміру) виділяють (ч. 2 ст. 63 ГК України):

а) іноземне підприємство (у статутному капіталі іноземна інвестиція становить 100 %);

б) підприємство з іноземними інвестиціями (у статутному капіталі підприємства іноземна інвестиція становить не менш як 10 %).

Таке саме положення міститься й у Законі України «Про режим іноземного інвестування», відповідно до ст. 1 якого підпри­ємство з іноземними інвестиціями – це підприємство (організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному капіталі якого, за його наявності, становить не менше 10 %. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс[277];

залежно від способу утворення (заснування) та форму­вання статутного капіталу в Україні діють підприємства унітарні та корпоративні.

Унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статутний капітал, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розподіляє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства. Унітарними є підприємства державні, комунальні, підприємства, засновані на власності об’єднання громадян, релігійної організації або на приватній власності засновника (ч. 4 ст. 63 ГК України).

Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об’єднання майна та/або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, на основі корпоративних прав, у тому числі через органи, що ними створюються, участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства. Корпоративними є кооперативні підприємства, підприємства, що створюються у формі господарсь­кого товариства, а також інші підприємства, у т. ч. засновані на приватній власності двох або більше осіб (ч. 5 ст. 63 ГК України).

Особливості правового статусу унітарних і корпоративних підприємств установлюються ГК України та іншими законодавчими актами. Такими нормативно-правовими актами, зокрема, є закони України «Про споживчу кооперацію», «Про господарські това­риства», «Про акціонерні товариства» тощо.

На думку В. С. Щербини, унітарні та корпоративні підприєм­ства можна розглядати як дві організаційні форми підприємств[278], хоча в ГК України вони подаються саме як види підприємств;

залежно від кількості працюючих та доходів від будь-якої діяльності за рік можуть належати до суб’єктів малого підприєм­ництва, у т. ч. до суб’єктів мікропідприємництва, середнього або великого підприємництва (ч. 3 ст. 55 ГК України).

Суб’єктами мікропідприємництва є юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом НБ України.

Суб’єктами малого підприємництва є юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб і річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом НБ України.

Суб’єктами великого підприємництва є юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом НБ України.

Інші суб’єкти господарювання належать до суб’єктів середнього підприємництва.

Треба зазначити, що названі види підприємств (малі, середні та великі) не є окремими організаційними формами. Ця класифікація має практичне значення для формування економічної політики у сфері податкових (наприклад, можливості запровадження спрощеної системи оподаткування) і господарських (організаційних) пільг, здійснення інших заходів державної підтримки малих підприємств, також розмежування режимів державної підтримки, що надається законодавством, тим чи іншим підприємствам тощо[279].

за сферою діяльності розрізняють підприємства промислові, торгівлі, у сфері послуг тощо[280];

 


за метою створення підприємства, виходячи з положень ч. 2 ст. 62 ГК України, поділяються на підприємницькі (комерційні) і непідприємницькі (некомерційні).

Відповідно до ч. 9 ст. 63 ГК України для підприємств певного виду та організаційних форм законами можуть установлюватися особливості господарювання.

 


Дата: 2018-12-28, просмотров: 235.