Діяльність таких кооперативів регулюється ГК України, ЦК України, Законом України «Про кооперацію», а також спеціальним нормативно-правовим актом – Законом України «Про сільсько­господарську кооперацію». Останній регламентує відносини в окремій сфері, отже, його норми мають відповідати нормам Закону України «Про кооперацію» та ГК і ЦК України[239]. Названі законодавчі акти мають безпосередній зв’язок, який дозволяє розглядати правове регулювання цих кооперативів системно і взаємопов’язано. Потрібно також взяти до уваги, що дія Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» не поширюється на споживчі кооперативи, хоча б вони і працювали у сільському господарстві.

ГК України у ст. 94 не вказує окремо на сільськогосподарські кооперативи. Ця норма не заперечує, а отже, дозволяє створення в аграрній галузі сільськогосподарських кооперативів, діяльність яких регулюється Законом України «Про кооперацію» у ст. 6, перелі­чуючи за напрямами діяльності кооперативи, не виокремлює сільськогосподарські. Прийняття цих нормативних актів поставило питання про доцільність існування в системі кооперативного законодавства Закону України «Про сільськогосподарську коопе­рацію»[240]. Відмітною ознакою с/г кооперативу є те, що його заснов­никами (членами) мають право бути лише с/г товаровиробники – фізична або юридична особа незалежно від форми власності та господарювання, в якої валовий дохід, отриманий від операцій з реалізації с/г продукції власного виробництва та продуктів її переробки, за наявності с/г угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень тощо) та/або поголів’я с/г тварин у власності, користуванні, в тому числі й на умовах оренди, за попередній звітний (податковий) рік перевищує 75 % загальної суми валового доходу. Це обмеження не поширюється на осіб, які ведуть особисте селянське господарство.

ПК України у пп. 235 п. 1 ст. 14 для визначення фіксованого с/г податку надає інше поняття с/г товаровиробника: юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом с/г продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосхо­вищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Існують відмінності між Законом України «Про кооперацію» та Законом України «Про сільськогосподарську кооперацію» щодо можливості прийняття у члени с/г кооперативу спадкоємців. Остан­ній не надає такого права членам с/г виробничих кооперативів. Адже ч. 2 ст. 25 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» вказує на те, що право власності членів кооперативу – фізичних осіб на пай є спадковим. Тому в разі смерті члена с/г кооперативу його спадкоємці не стають членами кооперативу, оскільки членство в кооперативах є індивідуальним, а мають лише право на отримання вартості паю чи отримання у натурі земельної ділянки, як у випадку виходу з членів кооперативів[241].

Відповідно до Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» під с/г кооперацією необхідно розуміти систему с/г кооперативів, об’єднань, створених з метою задоволення економіч­них потреб членів кооперативу. Сільськогосподарський коопера­тив − юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, що є с/г товаровиробниками, на засадах добровільного членства і об’єднання майнових пайових внесків для спільної виробничої діяльності у сільському господарстві та обслуговування переважно членів кооперативу.

За цілями, завданнями і характером діяльності с/г кооперативи поділяються на виробничі та обслуговуючі. Законодавство не виокремлює жоден підвид виробничого с/г кооперативу.

Виробничі − здійснюють господарську діяльність на засадах підприємництва з метою отримання прибутку (доходу). Тому ознакою виробничого с/г кооперативу є виробництво с/г продук­ції, обов’язкова трудова участь дійсних членів кооперативу у його діяльності і відповідно участь у ньому тільки фізичних осіб. У такому кооперативі можуть бути також асоційовані члени, які не зобов’язані брати обов’язкову трудову участь у діяльності коопера­тиву. Асоційованими членами можуть бути як фізичні, так і юри­дичні особи, що зробили пайовий внесок і користуються правом дорадчого голосу в кооперативі. Їм надаються права на одержання дивідендів на паї та рентних платежів (орендної плати) за передані в користування кооперативу земельні ділянки (земельні частки). Члени кооперативу можуть переоформити членство в ньому на асоційоване членство в порядку, визначеному статутом коопера­тиву. Розміри пайових внесків асоційованих членів визначаються статутом кооперативу. У разі ліквідації кооперативу його асоці­йовані члени мають першочергове право на отримання свого майнового внеску та відповідних часток доходу і повернення їх земельних ділянок у натурі (на місцевості).

Щодо обслуговуючих кооперативів, то вони спрямовують свою діяльність на обслуговування с/г та іншого виробництва учасників кооперації для надання комплексу послуг, пов’язаних з вироб­ництвом, переробкою, збутом продукції рослинництва, тварин­ництва, лісівництва і рибництва. Залежно від виду діяльності вони поділяються на:

· переробні − займаються переробкою сільськогосподарської сировини (виробництво хлібобулочних, макаронних виробів, овоче­вих, плодово-ягідних, м’ясних, молочних, рибних продуктів, виробів і напівфабрикатів з льону, коноплі, лісо- і пиломатеріалів тощо);

· заготівельно-збутові − здійснюють заготівлю, зберігання, передпродажну обробку, продаж продукції, надають маркетингові послуги тощо;

· постачальницькі − створюються з метою закупівлі та поста­чання засобів виробництва, матеріально-технічних ресурсів, необ­хідних для виробництва с/г продукції та продуктів її переробки; виготовлення сировини і матеріалів та постачання їх с/г товаро­виробникам;

· сервісні − виконують технологічні, транспортні, меліора­тивні, ремонтні, будівельні, еколого-відновні роботи, здійснюють ветери­нарне обслуговування тварин і племінну роботу, займаються теле­фонізацією, газифікацією, електрифікацією в сільській місце­вості, надають медичні, побутові, санаторно-курортні, науково-консульта­ційні послуги, послуги з ведення бухгалтерського обліку, аудиту та ін.;

· багатофункціональні − у разі поєднання кількох видів діяльності тощо.

Необхідно взяти до уваги те, що такий поділ на виробничі та обслуговуючі, наведений у Законі України «Про сільськогоспо­дарську кооперацію», не збігається з видами діяльності виробничого кооперативу за ч. 2 ст. 95 ГК України, де вказано, що виробничі кооперативи можуть здійснювати виробничу, переробну, заготі­вельно-збутову, постачальницьку, сервісну і будь-яку іншу підпри­ємницьку діяльність, не заборонену законом. Тобто ГК України дозволяє умовно відносити обслуговуючі сільськогосподарські кооперативи до виробничих.

В умовах відродження кооперативного руху в Україні набу­вають актуальності підстави поділу кооперативів на види за такими ознаками: рід діяльності; предмет діяльності; спосіб створення; рівень усуспільнення майна; правовий режим земель; функціональна спрямованість; територія діяльності; ступінь включення в госпо­дарський обіг; підстави об’єднання тощо[242].

Обслуговуючі кооперативи, здійснюючи обслуговування чле­нів кооперативу, не ставлять за мету отримання прибутку та на­дають послуги відповідно до статуту іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 % загального обороту кооперативу.

Кооперативи можуть на добровільних засадах утворювати об’єднання, які, у свою чергу, можуть утворювати об’єднання вищого рівня за галузевими чи територіальними ознаками. Кооперативи та їх об’єднання мають право виступати засновниками різних видів підприємств, мати представництва в інших регіонах України та за її межами.

Порівнюючи загальні принципи кооперації з принципами діяльності с/г кооперативів, необхідно зазначити, що вони дещо не збігаються з тими, що відображені в Законі України «Про коопе­рацію», їх перелік трохи ширший:

− добровільність членства фізичних і юридичних осіб у кооперативі та безперешкодний вихід з нього;

− обов’язкова трудова участь членів у діяльності виробни­чого кооперативу;

− обов’язкова участь членів у господарській діяльності обслуговуючого кооперативу;

− відкритість і доступність членства для тих, хто визнає статут кооперативу, бажає користуватися послугами цього коопера­тиву та в разі потреби погоджується брати участь у фінансуванні його на умовах, установлених статутом кооперативу;

− демократичний характер управління, рівні права у при­йнятті рішень за правилом «один член кооперативу − один голос»;

− обмеження виплат часток доходу на паї;

− розподіл доходу між членами кооперативу відповідно до їх участі у його діяльності;

− контроль членів кооперативу за його роботою у порядку, передбаченому статутом цього кооперативу.

Є відмінності і щодо створення с/г виробничого кооперативу від несільськогосподарського виробничого. Так, останній відповідно до Закону України «Про кооперацію» можуть створити громадяни України, іноземці та особи без громадянства. Аналогічна стаття Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», передба­чаючи загальні умови створення с/г виробничого кооперативу, наголошує, що засновниками такого кооперативу можуть бути лише громадяни України. Таке обмеження існуватиме доти, доки не буде відмінено мораторій, який стосується іноземців та осіб без грома­дянства щодо права власності цих суб’єктів на землі с/г призначення.

Для здійснення господарської та іншої діяльності с/г коопе­ратив за рахунок власного майна формує відповідні майнові фонди. Майно кооперативу відповідно до його статуту поділяється на пайовий і неподільний фонди. Неподільний фонд утворюється за рахунок вступних внесків і майна кооперативу (за винятком землі). Пайові внески членів кооперативу до нього не включаються. Порядок формування і розміри неподільного фонду встановлюються статутом. Він має вартісне вираження і не може бути поділений між членами кооперативу.

Розміри пайових внесків до кооперативу встановлюються у рівних частинах і/або пропорційно очікуваній участі члена коопера­тиву в його господарській діяльності.

Пайовий фонд с/г кооперативу становлять майно, яке внесли члени кооперативу, вступаючи до організації, та кооперативні виплати, нараховані на наявні паї. Пайовий фонд кооперативу і пай конкретного члена кооперативу не є сталими величинами, вони змінюються залежно від різних чинників, а тому паї потребують обліку[243].

Облік паїв членів кооперативу здійснюється в регістрах первинного, аналітичного і синтетичного обліку. Первинний облік паїв може здійснюватися у регістрах двох видів: у пайових книжках або пайових посвідченнях.

Пайова книжка відкривається на кожного члена кооперативу, видається йому на руки і є документом, що засвідчує розмір та динаміку його паю. Характер ведення пайової книжки багато в чому схожий з веденням ощадних книжок. Пайова книжка завіряється головою кооперативу, головним бухгалтером, скріплюється печат­кою і підписується власником книжки, а щорічні записи завіряються підписами бухгалтера та власника книжки. Аналітичний облік паїв ведеться в книзі аналітичного обліку − Книзі паїв членів кооперативу з такими реквізитами, як і в пайовій книжці. Записи в Книгу паїв і в пайові книжки чи виписка свідоцтва здійснюються раз на рік після складання річного звіту с/г кооперативу і розподілу прибутку[244].

Щодо структури управління с/г кооперативами, порядку створення, функціонування і ліквідації, то вони збігаються з положеннями, викладеними у Законі України «Про кооперацію» для виробничих кооперативів.