Поняття підприємства та його основні ознаки
Поможем в ✍️ написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

 

Одне із головних і домінуючих місць серед суб’єктів господа­рювання займає підприємство. Можна стверджувати, що воно є узагальнюючою категорією для таких поширених органі­заційно-правових форм суб’єктів господарювання як господарські товари­ства, виробничі кооперативи, інших господарських органі­зацій незалежно від форми власності, підпорядкування та організаційно-правової форми. Таким чином, необхідно визначити саме поняття підприємства та окреслити його основні ознаки.

Поняття підприємства потрібно розглядати з точки зору положень господарсько-правової доктрини та нормативно-правових актів. Зокрема, в ч. 1 ст. 62 ГК України закріплено, що під­приємство – це самостійний суб’єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами для задоволення суспіль­них та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому чинним законодавством України.

Проте недосконалість законодавчого визначення зумовлює науковий пошук, що потребує тлумачення досліджуваного поняття. Так, на думку О. М. Вінник, підприємство – це самостійний у правовому відношенні суб’єкт господарювання низової ланки економіки, який діє на підставі статуту, виконує виробничу, наукову-дослідницьку, торговельну та інші види господарської діяльності як відокремлений товаровиробник, має самостійний баланс, розрахункові та інші рахунки в банківських установах, має права та несе обов’язки, пов’язані з виконуваною ним діяльністю, в т. ч. має права юридичної особи[272].

Виходячи з положень господарсько-правової доктрини та господарського законодавства України, можна окреслити такі ознаки підприємства.

1) Є суб’єктом (об’єктом) права. ГК України та господарсько-правова доктрина, у першу чергу, займають позицію, за якою підприємство є суб’єктом права. Однак варто звернути увагу й на положення ч. 3 ст. 66 ГК України, за якою підприємство є об’єктом, оскільки має в собі цілісний майновий комплекс, що, у свою чергу, визнається нерухомістю і може бути об’єктом купівлі-продажу та інших угод, на умовах і в порядку, визначених цим Кодексом і зако­нами, прийнятими відповідно до нього. Тому необхідно говорити не стільки про підприємство як об’єкт майнових прав, скільки про цілісний майновий комплекс підприємства як об’єкт таких прав[273].

У противагу ГК України ЦК України в ст. 191 містить норму про цілісний майновий комплекс підприємства як про об’єкт права і не надає підприємству статусу юридичної особи. Проте це не означає, що підприємство, керуючись ЦК України, втрачає статус суб’єкта правовідносин. Про це, зокрема, свідчать ст.ст. 152, 167, 169, 708, 722, 913, 916, 918, 972 ЦК України, в яких застосовується поняття підприємства як суб’єкта майнових прав. У більш роз­ширеному значенні таке поняття характеризує підприємство як суб’єкта майнових правовідносин.


На думку О. П. Подцерковного та Т. В. Степанової, сьогод­нішні спроби деяких дослідників[274] розглядати підприємство винят­ково як річ (майно), є нічим іншим, як нав’язуванням сучасним поколінням термінів, що існували в дореволюційній Росії і склалися в деяких західних країнах. Адже не можна не помічати, що традиції правозастосування сьогоднішньої України мають своє власне корін­ня, яке не можна не ігнорувати.

Зокрема, Конституція України в ст.ст. 37, 46, 86, 103, 120, 142, 143 містить норми, в яких підприємство визнається суб’єктом, а не об’єктом права. БК України, ЗК України, КК України, ГК України, переважна більшість інших законодавчих актів розглядають підпри­ємство як суб’єкт правовідносин. Аналогічний підхід застосовується в Німеччині і в інших країнах, у законодавстві Європейського Союзу (наприклад, у ст.ст. 85, 86 Римського договору 1957 р.).

У контексті дискусії про тлумачення поняття «підприємство» варто підтримати позиції Ю. К. Толстого та А. П. Грибанова, на думку яких необхідно зайняти більш зважену позицію, вважаючи, що у двозначному застосуванні поняття «підприємство» немає нічого проблемного і його потрібно застосовувати як в одному, так і в іншому значеннях, а в законодавстві чи договірних відносинах слід надати чітке визначення цього терміна в кожному конкретному випадку, щоб учасники обороту і правозастосовчі органи одно­значно розуміли цей термін[275].

2) Є самостійним суб’єктом господарювання. На думку В. С. Щербини, суть визначення «суб’єкт господарювання» полягає в тому, що підприємство є товаровиробником, трудовий колектив якого на професійній основі (у вигляді промислу) виробляє і реалі­зує свій товар з метою одержання прибутку. Як правило, під­приємства належать до комерційних, спрямованих на прибуток організацій (на відміну від неприбуткових організацій – релігійних, об’єднань громадян тощо), хоча можуть створюватися і для некомерційної діяльності[276] (про що мова піде далі).

3) Є господарською організацією (ч. 2 ст. 55 ГК України).

4) Є юридичною особою (наявність організаційної єдності, відокремленого майна, здатність від свого імені набувати права та нести обов’язки, самостійно відповідати за своїми зобов’язаннями, наявності самостійного балансу, рахунків в установах банків, печат­ки зі своїм найменуванням та ідентифікаційним кодом, здатність від свого імені виступати позивачем і відповідачем в суді, третейському та господарському судах).

5) Створюється компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб’єктами відповідно до законодавства України.

6) Є статутним суб’єктом господарювання (якщо законом не встановлено інше, діє на основі статуту або модельного статуту).

7) Метою створення та діяльності підприємства є:

– задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торго­вельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому ГК України та іншими законами;

– здійснення як підприємницької, так і некомерційної господарської діяльності.

Підприємства незалежно від форми власності, організаційно-правової форми, а також установчих документів, на основі яких вони створені та діють, мають рівні права та обов’язки.

Особливістю внутрішньої організації підприємства є те, що воно не має у своєму складі інших юридичних осіб.

Підприємство самостійно визначає свою організаційну струк­туру, встановлює чисельність працівників і штатний розклад. Відповідно до ст. 64 ГК України підприємство може складатися з виробничих структурних підрозді­лів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лаборато­рій тощо), а також функціональних структурних підрозділів апарату управління (управлінь, відділів, бюро, служб тощо). Функції, права та обов’язки структурних підрозділів підприємства визначаються положеннями про них, які затверджуються в порядку, визначеному статутом підприємства або іншими установчими документами.

Підприємство має право створювати філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи, погоджуючи питання про розміщення цих підрозділів з відповідними органами місцевого самоврядування в установленому законодавством порядку. Такі відокремлені підрозділи не мають статусу юридичної особи і діють на основі положення про них, затвердженого підприємством. Підприємства можуть відкривати рахунки в установах банків через свої відокремлені підрозділи відповідно до закону (ч. 4 ст. 64 ГК України). Діяльність розташованих на території України відокрем­лених підрозділів підприємств, що знаходяться за її межами, регулюється ГК України та іншими законами.

Відповідно до ст. 65 ГК України управління підприємством здійснюється відповідно до його установчих документів на основі поєднання прав власника щодо господарського використання свого майна і участі в управлінні трудового колективу.

Власник здійснює свої права щодо управління підприємством безпосередньо або через уповноважені ним органи відповідно до статуту підприємства чи інших установчих документів.

Для керівництва господарською діяльністю підприємства власник (власники) або уповноважений ним (ними) орган призначає (обирає) керівника підприємства. У разі найму керівника підпри­ємства з ним укладається договір (контракт), в якому визначаються строк найму, права, обов’язки та відповідальність керівника, умови його матеріального забезпечення, умови звільнення його з посади, інші умови найму за погодженням сторін.


Керівник підприємства без доручення діє від імені підпри­ємства, представляє його інтереси в органах державної влади і орга­нах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами. Керівника підпри­ємства може бути звільнено з посади достроково на підставах, передбачених договором (контрактом) відповідно до закону.

На всіх підприємствах, які використовують найману працю, між власником або уповноваженим ним органом і трудовим колективом або уповноваженим ним органом повинен укладатися колективний договір, яким регулюються виробничі, трудові та соціальні відносини трудового колективу з адміністрацією під­приємства. Вимоги до змісту і порядок укладення колективних договорів визначаються законодавством про колективні договори.

Трудовий колектив підприємства становлять усі громадяни, які своєю працею беруть участь у його діяльності на основі трудо­вого договору (контракту, угоди) або інших форм, що регулюють трудові відносини працівника з підприємством. Повноваження трудового колективу щодо його участі в управлінні підприємством установлюються статутом або іншими установчими документами відповідно до вимог ГК України, законодавства про окремі види підприємств, Закону СРСР «Про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями».

Рішення із соціально-економічних питань, що стосуються діяльності підприємства, виробляються і приймаються його орга­нами управління за участі трудового колективу та уповноважених ним органів.

Особливості управління підприємствами окремих видів (організаційних форм підприємств) установлюються ГК України та законами про такі підприємства.

 



Дата: 2018-12-28, просмотров: 260.