На сьогодні правове становище ЖБК та ЖК регулюється нормативними актами сучасної України і тими, що були прийняті ще за часів СРСР. До останніх треба віднести ЖК України[245], Примірний статут ЖБК[246] і т. ін. За часів незалежної України правовий статус ЖБК регламентується ГК України, ЦК України і ЗК України, Законом України «Про кооперацію» та підзаконними нормативно-правовими актами.

Що стосується першої групи, то їх дія є лише формальною. І вони вже давно не вписуються у систему сучасного кооперативного законодавства. Так, якщо звернутися до порядку створення ЖБК, то відповідно до вимог п. 2 Примірного статуту ЖБК кооперативи організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах та організаціях. До коопе­ративів, що організовуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, приймаються громадяни, які перебувають у відповідному виконавчому комітеті на обліку бажаючих вступити до кооперативу (у списку осіб, які користуються правом на вступ до кооперативу поза чергою), а до кооперативів, що організовуються при підприємствах, установах, організаціях, приймаються праців­ники цих підприємств, установ, організацій, які перебувають на обліку бажаючих вступити до кооперативу (у списку осіб, які користуються правом на вступ до кооперативу поза чергою), а також інші громадяни у випадках, передбачених законодавством.

Такий порядок створення юридичних осіб приватного права суперечить принципу добровільності їх створення. Адже для створення таких кооперативів потрібно не волевиявлення фізичних осіб, які є засновниками ЖБК, а органів місцевого самоврядування чи юридичної особи, при яких створюються кооперативи. Отже, такий порядок не відповідає загальним засадам створення юридичних осіб приватного права і кооперативів зокрема[247].

Недосконалість правового регулювання ЖБК стала підставою для висновку, що така юридична особа як ЖБК має бути транс­формована в об’єднання співвласників багатоквартирного будинку. Про це прямо було вказано у відповідній Постанові КМ України[248]. Так, для забезпечення ефективного використання житла рекомен­дувати житловим і житлово-будівельним кооперативам, члени яких повністю розрахувалися за надані їм на будівництво кредити, реорганізуватися в товариства (об’єднання) співвласників будинку. Але саму процедуру та механізм перетворення ЖБК у товариства співвласників будинку визначено не було.

Лише з прийняттям Закону України «Про об’єднання співвлас­ників багатоквартирного будинку»[249] у ст. 5 було прописано можли­вість реорганізації ЖБК в об’єднання співвласників багатоквартир­ного будинку.

Реорганізація відбувається за рішенням загальних зборів. Відповідно до статуту (положення) кооперативу збори можуть прийняти рішення про реорганізацію кооперативу в об’єднання. З моменту прийняття цього рішення зазначені збори вважаються установчими зборами об’єднання. Участь в установчих зборах бе­руть члени житлово-будівельного кооперативу, які повністю спла­тили вартість житлових приміщень і належної частки у вартості нежитлових приміщень та іншого майна і виявили таке бажання.

У разі неповної оплати вартості житлових приміщень і належної частки у вартості нежитлових приміщень та іншого майна окремими членами житлово-будівельного кооперативу вони можуть брати участь у зборах, зазначених вище, з метою вступу до об’єднання за згодою власника невиплаченої частки майна.

Держава заохочує створення таких об’єднань співвласників тим, що створені відповідно до цього алгоритму об’єднання звільняються від сплати реєстраційного збору.

Така правова конструкція, закріплена на законодавчому рівні, можлива лише для втілення у життя для тих кооперативів, усі члени яких сплатили повністю свій пай і можуть вважатися власниками житла. Але ця конструкція не пристосована до випадків, коли в ЖБК є члени кооперативу, які не повністю сплатили свій пай, оскільки виникає ряд певних неузгодженостей. Так, Закон виділив такий суб’єкт права власності у ЖБК як власник невиплаченої частки. Але відповідно до чинних нормативних актів, які регулюють діяльність ЖБК, такого об’єкта права власності як частка в кооперативі не існує. А якщо немає об’єкта права власності, то, безумовно, не існує й такого суб’єкта. Об’єктом права власності в ЖБК є пайовий внесок, власником якого є сам член кооперативу. ЖБК як суб’єкт права власності на жилий будинок не є власником ані паю, ані невиплаченої частки. Тому перетворення ЖБК на об’єднання спів­власників квартир є досить проблематичним і може бути проведено лише у випадку, коли всі члени кооперативу сплатили повністю пайові внески[250].

Основні принципові відмінності ЖБК від об’єднання співвласників багатоквартирного будинку полягають у такому:

− ЖБК створюється як для будівництва житлового будинку, так і для його експлуатації, а об’єднання лише для утримання та експлуатації без будівництва;

− у ЖБК діє принцип кооперації щодо рівності голосів при голосуванні, а в об’єднанні дозволяється не дотримуватися цього принципу, наприклад, залежно від житлової площі;

− ЖБК є власником будинку, а в об’єднанні власниками є всі співвласники житлового будинку.

Новітнє цивільне законодавство передбачає у ст. 384 ЦК України права житлово-будівельного (житлового) кооперативу та його членів на квартиру в будинку кооперативу. Так, будинок, споруджений або придбаний ЖБК чи ЖК, є його власністю. Член ЖБК чи ЖК має право володіння і користування, а за згодою кооперативу − і розпоряджання квартирою, яку він займає в будинку кооперативу, якщо він не викупив її.

У разі викупу квартири член ЖБК чи ЖК стає її власником, але це не означає його автоматичного виходу із членів кооперативу.

Сучасне визначення ЖБК міститься у Правилах утримання жилих будинків та прибудинкових територій[251], це − юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які добровільно об’єдналися на основі об’єднання їх майнових пайових внесків для участі в будівництві або реконструкції житлового будинку (будинків) і наступної його (їх) експлуатації.

Для правильного правозастосування норм, що регламентують діяльність ЖБК, ВС України на своєму Пленумі прийняв відповідну Постанову «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи»[252]. Пленум ВС України звернув увагу судів на необхідність усунення недоліків у практиці розгляду справ, пов’язаних з користуванням житловими приміщеннями в будинках ЖБК, забезпечити їх розгляд у точній відповідності з ЖК України, законодавством України про власність, Примірним ста­тутом ЖБК, статутом даного кооперативу, іншими нормативними актами про ЖБК, при неухильному додержанні норм процесуаль­ного законодавства.

Проблематика ЖБК полягає у розрізненому міжгалузевому правовому регулюванні (господарське, цивільне, житлове та інші галузі права) і недостатній правовій регламентації у законодавстві про кооперацію. Так, Закон України «Про споживчу кооперацію» не став базою для створення єдиної системи споживчих кооперативів, а Закон України «Про кооперацію» не визначив правового становища підприємницьких та непідприємницьких кооперативів. До останніх і потрібно відносити ЖБК, де існують специфічні майнові відносини між кооперативом і його членами.

Однією з причин непопулярності ЖБК у сучасних умовах є те, що члени ЖБК стають власниками квартири тільки після сплати повністю свого паю, а відповідно до ст. 384 ЦК України – після
викупу квартири. Тому до моменту повного внесення паїв (викупу квартири) членами кооперативу сам будинок з житловими примі­щеннями, які в ньому розташовуються, є власністю ЖК. Через це член кооперативу позбавлений багатьох прав, які має власник житла: відчужувати житло, передавати в спадщину, навіть у випад­ку, коли член кооперативу, наприклад, не сплатив лише сто гривень.

Головна відмінність між інвестиційним (пайовим) будівницт­вом та будівництвом, яке проводить ЖБК, полягає у можливості кредитування такого будівництва та виникнення права власності на житло. У першому випадку використовуються кошти інвесторів, які виступають позичальниками за договорами кредиту і несуть само­стійну відповідальність за кредитними договорами. І це дає інвесторам можливість широкого залучення кредитних ресурсів у житлове будівництво, оскільки вони мають право заставляти майнові права чи саме житло для забезпечення виконання договорів кредиту. Тому комерційні банки надають кредити на інвестиційне та пайове будівництво, і не надають кредити ЖБК[253].

Новітнє законодавство не передбачає створення та державну реєстрацію нових організацій з такою організаційно-правовою формою як ЖБК[254].

§ 7. Правове становище інших підприємств колективної власності (кооперативів)

Щодо садівничих кооперативів, то кооперативним законодав­ством, а саме Законом України «Про кооперацію», за напрямом діяль­ності виокремлюється такий вид кооперативу як садово-город­ній. До прийняття цього Закону садівничі товариства в основному реєструвалися як громадські організації – об’єднання громадян, які провадять діяльність згідно із Законом України «Про об’єднання громадян»[255] виключно з метою захисту спільних інтересів своїх учасників – садівників. Таку реєстрацію можна було здійснити, оскільки у ст. 12-1 зазначеного Закону діяло поняття «товариство». Таку правову конструкцію застосовували і щодо об’єднань грома­дян, що використовували земельні ділянки для городництва[256].

Підзаконні нормативні акти визначають садівниче товариство як юридичну особу, що є добровільним об’єднанням громадян − власників садівничих ділянок[257].

Щодо організаційно-правової форми садівничого товариства, треба зазначити, що відповідно до ст. 83 ЦК України юридичні особи можуть створюватися у формі товариств, установ та в інших формах, установлених законом. У свою чергу, товариства поді­ляються на підприємницькі та непідприємницькі і тому, якщо садівниче товариство не має на меті отримання прибутку для його наступного розподілу між учасниками, то його можна віднести до непідприємницького.

Згідно зі ст. 2 Закону України «Про кооперацію» обслуго­вуючий кооператив − кооператив, який утворюється шляхом об’єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності. Обслуговуючі коопера­тиви надають послуги іншим особам в обсягах, що не перевищують 20 відсотків загального обороту кооперативу. Подібна норма міститься у ст. 2 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію». Такі кооперативи, здійснюючи обслуговування членів кооперативу, не ставлять за мету отримання прибутку.

Разом з тим необхідно зазначити, що відповідно до п. 6 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про громадські об’єднання»[258] його дія не поширюється на непідприємницькі товариства (які не є громадсь­кими об’єднаннями), утворені на підставі інших законів. А садово-городній кооператив прямо віднесений до окремого різновиду кооперативів Законом України «Про кооперацію». Закон, який регулює діяльність громадських об’єднань у п. 5 ч. 1 ст. 3, перед­бачає серед принципів утворення і діяльності цих об’єднань такий: відсутність майнового інтересу їх членів (учасників). Майновий інтерес членів садівничого кооперативу присутній – це отримання врожаю зі свого саду. Отже, відповідно до новітнього законодавства України садівниче товариство треба відносити до такої організа­ційно-правової форми, як обслуговуючий кооператив.

Але Державний комітет України з питань регуляторної полі­тики та підприємництва з метою запобігання виникненню порушень прав власності членів садівничих товариств та створенню напруженої ситуації навколо садівничих товариств відкликав свій лист від 9 червня 2008 р. за № 4899, що був виданий на наказ Держспоживстандарту «Про затвердження національних стандартів України, державних класифікаторів України, національних змін до міждержавних стандартів, внесення зміни до наказу 31 березня 2004 р. за № 59 та скасування нормативних документів», яким надавалися роз’яснення про організаційно-правову форму «обслуговуючий кооператив» (код 320), що введена Законом України «Про кооперацію».

Прийняття постанови КМ України «Деякі питання реалізації права власності на землю громадянами України»[259] створило нову проблему: з’ясувалося, що, коли громадяни − члени садівничих товариств звернулися за отриманням актів на володіння земельними ділянками, їм було відмовлено через те, що вони нібито не мають права володіння власними ділянками, оскільки ці права належать вже не їм, а обслуговуючим кооперативам.

Останнім часом багато садівничих товариств були перетворені без узгодження з усіма членами такого товариства на обслуговуючі кооперативи. А обслуговуючі кооперативи мають інші повнова­ження, ніж садівничі товариства. Усе це призвело до зловживань з метою заволодіння колективною власністю садівничого товариства шляхом його перетворення керівництвом на обслуговуючий кооператив проти волі пайовиків.

З огляду на викладене за дорученням Прем’єр-міністра України Держкомпідприємництвом разом з Держкомстатом і Держ­споживстандартом змінено Класифікацію організаційно-правових форм − повернення організаційно-правових форм садівничих та інших товариств (наказ Держспоживстандарту від 25.09.2009 № 342) шляхом запровадження нового коду для садівничого кооперативу − 950 (попередній код − 183).

Таким чином, незважаючи на пряме законодавче визначення садівничого товариства як виду кооперативу, його відповідно до Класифікації організаційно-правових форм господарювання було виключено із різновидів кооперативів та віднесено до інших організаційно-правових форм. Хоча законодавством передбачено, що державна реєстрація нових юридичних осіб з такими організаційно-правовими формами не передбачається. Тобто ті садівничі товариства, які реєструватимуться, будуть змушені обирати іншу форму господарювання. Це стосується і гаражних кооперативів, правовий статус яких окремо в цьому навчальному виданні не розглядатиметься.

Перетворення садівничих та інших товариств на обслуговуючі кооперативи можливе тепер лише за умови узгодження з усіма членами садівничого товариства (протокол загальних зборів із нотаріальним засвідченням підписів більшості членів товариства). В іншому випадку відомості про діючі садівничі товариства до Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб − підприємців не включаються.

Кооперативні банки – одна із форм господарювання коопе­ративів. Відповідно до Класифікації організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004 до них належать фінансові коопера­тиви  (кооперативні банки  та кредитні спілки).

ГК України у ст. 338 визначає, що кооперативний банк − це банк, створений суб’єктами господарювання, а також іншими особами за принципом територіальності на засадах добровільного членства та об’єднання пайових внесків для спільної грошово-кредитної діяльності. Відповідно до закону можуть створюватися місцеві та центральний кооперативні банки. Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї. Кожен учасник кооперативного банку незалежно від його участі (паю) у статутному капіталі банку має право одного голосу, що відповідає одному із основних принципів діяльності кооперативів.

Кооперативні банки створюються в Україні відповідно до ст. 8 Закону України «Про банки і банківську діяльність», а також законодавства про кооперацію. При цьому законодавство про кооперацію поширюється на кооперативні банки в частині, що не суперечить зазначеному Закону. Кооперативні банки створюються за принципом територіальності і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки.

Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області) кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протя­гом одного року збільшити їх кількість до мінімальної необхід­ної, діяльність такого банку припиняється шляхом зміни організаційно-правової форми або ліквідації.

Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві кооперативні банки. До функцій центрального кооперативного банку, крім передбачених цим Законом, належать централізація та перерозподіл ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків регіонального рівня.

Органами управління кооперативних банків є загальні збори учасників (пайовиків), спостережна рада банку та правління банку. Органом контролю є ревізійна комісія банку. Органи управління та контролю кооперативного банку створюються та здійснюють свої повноваження відповідно до цього Закону.

Рівень мінімального розміру статутного капіталу кооператив­ного банку встановлюється НБ України відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Прибутки або збитки кооперативного банку за результатами фінансового року розподіляються між учасниками пропорційно розміру їх паю.

Обмеження, установлені цим Законом для операцій банку з пов’язаними особами, не поширюються на операції кооперативного банку.

КМ України схвалено Концепцію розвитку системи кредитної кооперації[260]. Ця Концепція визначає стратегічні напрями державної політики у сфері кооперативного кредитування, що розвивається на ринкових засадах з мінімально можливим втручанням держави, та принципи функціонування системи кредитної кооперації з ураху­ванням позитивного міжнародного досвіду.

У зазначеній Концепції звертається увага, що хоча законо­давством і передбачена можливість створення кооперативних банків, проте жодного такого банку не створено.

У Концепції передбачається створення дво-, трирівневої системи кредитної кооперації. Перший рівень − кредитні спілки, що безпосередньо надають фінансові послуги споживачам − своїм членам. Другий рівень − кооперативні банки та об’єднані кредитні спілки, що забезпечують для кредитних спілок можливість доступу до необхідних фінансових ресурсів як шляхом їх перерозподілу у межах системи кредитної кооперації, так і шляхом залучення відповідних ресурсів із зовнішніх джерел. Через кооперативні банки може здійснюватися рефінансування, диверсифікація ризиків, до­ступ до міжбанківської системи розрахунків, забезпечення переказу коштів у межах небанківських платіжних систем. При цьому на законодавчому рівні необхідно: визначити, що засновниками кооперативних банків, які утворюються за участю кредитних спілок та об’єднаних кредитних спілок, можуть бути тільки кредитні спілки; установити можливість заснування кредитними спілками регіональних і міжрегіональних кооперативних банків; надати право створювати об’єднані кредитні спілки лише на базі членства в асоціаціях кредитних спілок.

Установи другого рівня системи кредитної кооперації можуть утворювати третій рівень − центральні кооперативні банки та/або об’єднані кредитні спілки.

Зокрема, кредитні спілки є фінансовими кооперативами, які незалежно від того ким вони створені – споживачами чи підпри­ємцями, мають спільну ознаку: мета їх діяльності – не отримання прибутку, а економія коштів своїх членів, надання якісніших послуг за кращих умов[261].

Всесвітня рада кредитних спілок (WOCCU) на початок листопада 2012 р. об’єднувала 51 тис. кредитних спілок, які мали 196 млн членів кредитних спілок у 100 країнах. Сумарні активи спілок становили 1 трлн 563 млрд доларів[262]. Міжнародний день кредитних спілок відзначається щорічно з 1948 року кожен третій четвер жовтня. Святкування Міжнародного дня кредитних кооперативів − це данина історії руху кредитних спілок, міжнародне визнання позитивного впливу кредитних кооперативів на зміни в економічній і соціальній сфері.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про кредитні спілки» під кредитною спілкою треба розуміти неприбуткову організацію, що заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об’єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об’єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Кредитна спілка є фінансовою установою, виключним видом діяльності якої є надання фінансових послуг.

Відповідно до ст. 21 зазначеного вище Закону кредитна спілка як суб’єкт господарювання здійснює некомерційну господарську діяльність. Так, кредитна спілка відповідно до свого статуту надає кредити своїм членам на умовах їх платності, строковості та забезпеченості в готівковій та безготівковій формі (отримувати кредити від імені членів кредитної спілки можуть також фермерські господарства та приватні підприємства, які знаходяться у їх власності); залучає на договірних умовах кредити банків, кредити об’єднаної кредитної спілки, кошти інших установ та організацій виключно для надання кредитів своїм членам, якщо інше не встановлено рішенням уповноваженого органу тощо.

На жаль, доводиться констатувати, що п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону України «Про кредитні спілки» обмежує склад учасників кредитних операцій з боку господарюючих суб’єктів, лише від імені членів кредитної спілки можуть виступати фермерські господарства та приватні підприємства, які знаходяться у власності членів такої спілки. Проте на сучасному етапі найбільш поширеною універсаль­ною організаційно-правовою формою господарювання можна визнати господарські товариства, зокрема акціонерні товариства. Тому аналізована норма є дещо дискримінаційною[263].

ГК України врегульована діяльність підприємств громадських об’єднань, релігійних органі­зацій, профспілок, політичних партій. У ст. 112 цього Кодексу перед­бачається можливість створення підпри­ємств громадським об’єднанням або релігійною організацією. Таке підприємство є унітарним, заснованим на власності громадського об’єднання (громадської організації або спілки, політичної партії) або власності релігійної організації для здійснення господарської діяльності з метою виконання їх статутних завдань. Характерною ознакою унітарного підприємства є те, що воно створюється одним засновником (громадським об’єднанням або релігійною організа­цією), який виділяє необхідне для цього майно, формує відповідно до закону не поділений на частки (паї) статутний капітал, затверд­жує статут, розподіляє доходи безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колек­тив на засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 21 Закону України «Про громадські об’єднання» громадське об’єднання зі статусом юридичної особи має право здійснювати підприємницьку діяльність безпосередньо, якщо це передбачено його статутом, або через створені в порядку, передбаченому законом, юридичні особи (товариства, підприєм­ства), якщо така діяльність відповідає меті (цілям) громадського об’єднання та сприяє її досягненню. Зазначений Закон прямо передбачає можливість самого громадського об’єднання зі статусом юридичної особи чи створеної ним юридичної особи (товариство, підприємство) бути виконавцем державного замовлення відповідно до закону.

Створені громадськими об’єднаннями юридичні особи (товариства, підприємства) зобов’язані вести бухгалтерський облік, фінансову та статистичну звітність, бути зареєстрованими в органах державної податкової служби та сплачувати до бюджету обов’язкові платежі відповідно до закону. Надання таким юридичним особам (товариствам, підприємствам) пільг, у тому числі з оподаткування, здійснюється на підставах та в порядку, визначених законом.

Громадське об’єднання зі статусом юридичної особи для вико­нання своєї статутної мети (цілей) має право володіти, користува­тися і розпоряджатися коштами та іншим майном, яке відповідно до закону набуте в результаті підприємницької діяльності такого об’єднання, підприємницької діяльності створених ним юридичних осіб (товариств, підприємств).

Право власності громадського об’єднання зі статусом юридич­ної особи реалізовує його вищий орган управління в порядку, передбаченому законом і статутом громадського об’єднання. Окремі функції щодо управління майном за рішенням вищого органу управління громадського об’єднання можуть бути покладені на створені ним відповідно до статуту юридичні особи (товариства, підприємства).

Різновидом громадського об’єднання виступають молодіжні та дитячі громадські організації. Індивідуальними членами молодіжних громадських організацій можуть бути особи віком від 14 до 35 років, а індивідуальними членами дитячих громадських організацій − особи віком від 6 до 18 років. Законом України «Про молодіжні та дитячі громадські організації»[264] у ст. 9 передбачено форми державної підтримки молодіжних і дитячих громадських організацій. Вона здійснюється шляхом сприяння створенню підприємств, установ та організацій, які надають послуги молоді й дітям або допомагають зайнятості молоді.

В Україні, окрім громадських об’єднань, діють благодійні організації − членські благодійні організації; благодійні фонди; благодійні установи; інші благодійні організації (фундації, місії, ліги тощо). Благодійні організації − це недержавні організації, головною метою діяльності яких є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб згідно із Законом України «Про благодійництво та благодійні організації»[265]. Права благодійних організацій визначаються ст. 13 зазначеного Закону, ними передбачається, що з метою здійснення благодійної діяльності ці організації мають право засновувати засоби масової інформації, підприємства та організації, займатися видавничою діяльністю. Можливість створення такого підприємства має бути закріплено у статуті благодійної організації. Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 19 Закону України «Про благодійництво та благодійні організації» джерелами формування майна та коштів благодійного фонду можуть бути доходи від цінних паперів та надходжень від підприємств, що перебувають у його власності. На фінансування благодійних прог­рам повинна використовуватися уся сума надходжень, що надійшла за фінансовий рік від підприємств, які перебувають у власності благодійної організації, за винятком адміністративно-господарських витрат, пов’язаних із функціонуванням благодійної організації, але не більше 20 % кошторису цієї організації в поточному році[266].

Створювати кооперативні підприємства мають також право професійні спілки. Це − добровільні неприбуткові громадські орга­нізації, що об’єднують громадян, пов’язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). Згідно зі ст. 35 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»[267] профспілки мають право на господарську та фінансову діяльність. З метою реалізації статутних завдань профспілки, їх об’єднання, які є юридичними особами, можуть здійснювати необхідну господарську та фінансову діяльність:

– надавати безоплатні послуги, роботи;

– створювати в установленому законодавством порядку підприємства, установи або організації зі статусом юридичної особи;

– формувати відповідні фонди, кредитні спілки[268].

Політичним партіям та юридичним особам, що ними створюються, забороняється засновувати підприємства, за винятком засобів масової інформації, підприємств, що здійснюють продаж суспільно-політичної літератури, інших пропагандистсько-агітацій­них матеріалів, виробів з власною символікою, проведення виста­вок, лекцій, фестивалів та інших суспільно-політичних заходів. Це закріплено у п. 3 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про політичні партії в Україні»[269], де прямо передбачено, що політичні партії мають право засновувати з підприємств лише власні засоби масової інформації, як передбачено відповідними законами України.

Релігійні організації здійснюють виробничу і господарську діяльність відповідно до ст. 19 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації»[270].

Релігійні організації у порядку, визначеному чинним законо­давством, мають право для виконання своїх статутних завдань засновувати видавничі, поліграфічні, виробничі, реставраційно-будівельні, сільськогосподарські та інші підприємства. Прибуток від виробничої діяльності та інші доходи підприємств релігійних організацій оподатковуються відповідно до чинного законодавства у порядку і розмірах, установлених для підприємств громадських організацій.

Релігійні організації як власники належного їм майна можуть при заснуванні ними підприємств закріплювати за такими під­приємствами майно на праві господарського відання з метою здійснення підприємницької діяльності або на праві оперативного управління для здійснення некомерційної діяльності[271].

Законодавчими актами України можуть установлюватися й інші обмеження щодо створення і діяльності підприємств громад­ських організацій, політичних партій або релігійних організацій.

Запитання для самоконтролю

1. Документи чинного законодавства України, що регулюють діяльність підприємств кооперативної власності (кооперативів).

2. Види підприємств кооперативної власності (кооперативів), що існують у світовій практиці.

3. Поняття та юридичне визначення підприємств кооперативної власності (кооперативів).

4. Особливості правового регулювання фінансових коопера­тивів (кооперативних банків та кредитних спілок).

5. Споживчі кооперативи.

6. Поняття та юридичне визначення підприємств громадських об’єднань, благодійних і релігійних організацій, профспілок, політичних партій.

7. Принципи діяльності кооперативу.

8. Класифікація кооперативів.

9. Порядок створення виробничого кооперативу.

10. Порядок та умови виникнення членства в підприємствах коопе­ративного типу.

11. Порядок та умови припинення членства в підприємствах коопе­ра­тивного типу.

12. Система органів управління підприємств кооперативної влас­ності (кооперативів).

13. Вищі органи самоврядування виробничих кооперативів, їх компетенція.

14. Голова кооперативу, його повноваження і відпо­відальність за стан господарювання підприємства. Правління кооперативу, його повноваження згідно зі статутом.

15. Правове становище виконавчого директора виробничого коопе­ративу.

16. Правомочність спостережної ради виробничого кооперативу, ревізійної комісії (ревізора) та їх повноваження.

Сядристий А.О.