Правове становище споживчих кооперативів
Поможем в ✍️ написании учебной работы
Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

 

Станом на 19.03.2012 р. за результатами анкетування, прове­деного ПрАТ «Інюрполіс» у рамках правового аудиту структури та активів споживчої кооперації України, пайовиками споживчої кооперації є майже 500 тис. осіб[226]. ГК України, регламентуючи у ст. 94 господарську діяльність кооперативів, прямо передбачає такий різновид кооперативів.

ЦК України відніс споживчі кооперативи до непідприєм­ницьких товариств, тобто до таких, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. У ч. 1 ст. 86 ЦК України прямо вказано на можливість непідприємниць­кими товариствами (споживчими кооперативами) поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої їх було створено, та сприяє її досягненню.

Прийняття у 1992 році спеціального Закону України «Про споживчу кооперацію» лише значною мірою узаконило у новій державі елементи радянської споживчої кооперації, основним завданням якої було обслуговування сільського населення, скупову­вання у нього дешевої продукції[227].

Вказаний нормативно-правовий акт визначав лише становище споживчих товариств та їх спілок, які існували ще за часів Радянського Союзу. Таким чином у назві закону закладено явне протиріччя. До елементів споживчої кооперації віднесено тільки споживчі товариства та їх спілки, а всі інші споживчі кооперативи начебто не є елементами споживчої кооперації. Але ототожнювати споживчу кооперацію з частиною її елементів нелогічно[228].

Законом України «Про споживчу кооперацію» визначено, що споживча кооперація в Україні − це добровільне об’єднання громадян для спільного ведення господарської діяльності з метою поліпшення свого економічного та соціального становища. Вона здійснює торговельну, заготівельну, виробничу та іншу діяльність, не заборонену чинним законодавством України, сприяє соціальному і культурному розвитку села, народних промислів і ремесел, бере участь у міжнародному кооперативному русі[229]. Таким чином, одне з головних завдань цього нормативного акта − це сприяння розвитку села, а також народних промислів і ремесел.

Аналізуючи поняття споживчого товариства, яке надано у ст. 5 Закону України «Про споживчу кооперацію», з нього навряд чи можна було б визначити вид організаційно-правової форми, в якій створюється це товариство. Так, первинною ланкою споживчої кооперації є споживче товариство − самостійна, демократична організація громадян, які на основі добровільності членства і взаємодопомоги за місцем проживання або роботи об’єднуються для спільного господарювання з метою поліпшення свого економічного і соціального становища. Як бачимо, у цьому визначенні немає навіть нагадування про те, що споживче товариство є одним із видів кооперативів.

Незважаючи на його назву, споживче товариство не можна віднести до непідприємницьких товариств, оскільки відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 6 Закону України «Про споживчу кооперацію» їх члени мають право одержувати частку прибутку, що розподіляється за результатами господарської діяльності відповідно до їх пайового внеску. Це також підтверджується Законом України «Про віднов­лення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», відповідно до ч. 4 ст. 5 споживчі товариства нарівні з усіма іншими підприємницькими юридичними особами можуть визнаватися банкрутами.

Складність визначення правової природи споживчих товариств полягає у тому, що Законом України «Про споживчу кооперацію» не досить чітко визначено об’єкти права власності членів споживчих товариств. Згідно зі ст. 9 цього Закону кожний член споживчого товариства має свою частку в його майні, яка визначається розмірами обов’язкового пайового та інших внесків, а також нарахованих на них дивідендів[230]. Це також зазначено у п. 5 ст. 111 ГК України: власність (у розумінні об’єкта права власності) споживчої кооперації складається з власності споживчих товариств, спілок (об’єднань) та їх спільної власності і є однією з форм колективної власності. Кожен член споживчого товариства має свою частку в його майні[231].

Прийняття Закону України «Про кооперацію» не стало підставою для зміни правових підходів до визначення майнових прав членів споживчих кооперативів і визначення місця споживчого товариства у системі організаційно-правових форм юридичних осіб приватного права. Закон поставив знак рівності між поняттям споживчого кооперативу та споживчим товариством, установивши, що споживчий кооператив (споживче товариство) − кооператив, який утворюється шляхом об’єднання фізичних та/або юридичних осіб для організації торговельного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг з метою задоволення споживчих потреб його членів. Тобто з цього можна зробити висновок про відсутність підстав для виділення такої організаційно-правової форми юридич­них осіб як споживче товариство. Відповідно до Закону України «Про споживчу кооперацію» члени споживчого кооперативу мають рівні майнові права у порівнянні з іншими видами кооперативів[232].

Відмінностями між споживчим і виробничим кооперативами вважають предмет і мету діяльності, а також відсутність ознаки обов’язкової трудової участі членів некомерційного кооперативу в його діяльності. Водночас необхідно враховувати, що відмежо­вувати основну діяльність від неосновної є дуже складним завдан­ням на практиці. У юридичній літературі існує думка, що по-справжньому споживчими кооперативами є такі, які задовольняють тільки потреби своїх членів. Це − житлово-будівельні, дачно-будівельні, гаражно-будівельні кооперативи та ін. З точки зору теорії права, вказаних відмінностей недостатньо, щоб розглядати виробничий і споживчий кооперативи як дві самостійні організа­ційно-правові форми юридичної особи. Більше того, детальне вивчення законодавства про кооперацію показує, що й ці відмін­ності значно вирівнюються[233]. Таким чином, законодавство про кооперацію не дозволяє ясно і недвозначно розмежувати поняття «виробничий кооператив», «споживчий кооператив», «споживче товариство».

Аналізуючи останнє поняття, можна дійти висновку, що прийняте в Законі України «Про споживчу кооперацію» визначення зазнало змін у ГК України і надалі розвивається у підзаконних нормативних актах. Так, відповідно до п. 1.3.1. Положення «Про організацію пайового господарства споживчої кооперації України»[234] під споживчим товариством треба розуміти юридичну особу, яка утворена добровільним об’єднанням фізичних та/або юридичних осіб, на основі членства для організації торговельного обслугову­вання, заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції і надання різноманітних послуг з метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб його членів. Тобто у цьому визначенні прямо вказується на виробництво продукції і надання послуг. Таким чином, споживче товариство можна віднести як до виробничого, так і до обслуговуючого кооперативу.

Того ж року Укоопспілка у п. 1.4.1 Положення «Про порядок участі членів, асоційованих членів споживчого товариства (з числа фізичних осіб) у його господарській діяльності (придбання товарів в об’єктах роздрібної торгівлі споживчої кооперації України)»[235] визнає споживче товариство як об’єднання фізичних осіб для організації торговельного обслуговування, заготівель сільськогосподарської продукції, сировини, виробництва продукції та надання інших послуг його членам.

Аналізуючи ці визначення, необхідно зазначити, що споживче товариство – це кооператив пайовиків, який має функціонувати в їх інтересах, а виробничий кооператив – це кооператив працівників, що надає їм матеріальні вигоди. На часі існує проблема перерод­ження споживчих кооперативів у виробничі. Для того щоб цього уникнути, необхідні індикатори для віднесення кооперативу до того чи іншого виду. На кшталт віднесення до обслуговуючого чи с/г кооперативу, що чітко визначено законодавцем.

Можливо, для збереження статусу непідприємницького това­риства члени споживчих товариств не повинні мати на меті отри­мання прибутку від діяльності товариства, що й має бути закріплено законодавчо. А ті споживчі товариства, які існують сьогодні і мають на меті здійснювати підприємницьку діяльність та розподіляти свої прибутки між членами товариства, повинні здійснювати перетво­рення у виробничі кооперативи чи господарські товариства[236].

Держава підтримує споживчу кооперацію, надаючи окремі податкові пільги для такої категорії кооперативів. Так, відповідно до абз. б пп. 2 п. 1 ст. 267 ПК України, розташовані у селах, селищах і містах районного значення підприємства та організації споживчої кооперації не є платниками збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг.

Аналізуючи правову природу споживчих кооперативів, необ­хідно відзначити, що первинною ланкою таких кооперативів є споживче товариство. Основним документом, що регулює діяльність споживчого товариства, є статут. Він розробляється відповідно до Примірного статуту споживчого товариства[237]. У ньому визначається порядок вступу до товариства і виходу з нього, права та обов’язки членів товариства, його органи управління, контролю та їх компетенція, порядок утворення майна товариства і розподілу прибутку, умови реорганізації і ліквідації товариства та інші положення, що не суперечать законодавчим актам України.

Споживче товариство вважається створеним, визнається юридичною особою і може здійснювати господарську та іншу діяльність з дня його державної реєстрації.

Членство у споживчому товаристві може бути індивідуальним і колективним:

− індивідуальними членами споживчого товариства можуть бути громадяни, які досягли 16-річного віку і виявили бажання брати участь у здійсненні цілей і завдань споживчого товариства. Членами учнівських споживчих товариств, що створюються при загальноосвітніх школах та інших навчальних закладах, можуть бути особи, які досягли 14-річного віку;

− колективними членами споживчого товариства можуть бути фермерські господарства, колективні сільськогосподарські підприємства, господарські товариства, кооперативні, державні та інші підприємства, що поділяють його цілі та інтереси.

Господарські відносини між споживчим товариством і його колективним членом будуються на договірних засадах.

Член споживчого товариства має право:

а) брати участь у діяльності споживчого товариства, обирати і бути обраним до його органів управління і контролю, вносити пропозиції щодо поліпшення діяльності товариства та усунення недоліків у роботі його органів і посадових осіб;

б) на перевагу у придбанні товарів і одержанні послуг у магазинах та інших підприємствах споживчої кооперації;

в) одержувати частку прибутку, що розподіляється за резуль­татами господарської діяльності між членами споживчого това­риства відповідно до їх пайового внеску;

г) бути прийнятим у першочерговому порядку на роботу в споживче товариство відповідно до освіти і професійної підготовки та одержувати направлення у навчальні заклади, в тому числі на правах господарського стипендіата на договірних засадах.

Загальні збори (збори уповноважених) можуть установлювати для членів споживчого товариства й інші переваги, а також пільгові умови користування послугами кооперативних підприємств та установ. Але ці переваги не можуть вступати у протиріччя з основними принципами кооперації, що викладені у ст. 4 Закону України «Про кооперацію».

Член споживчого товариства відповідає за зобов’язаннями споживчого товариства лише в межах внесеного ним обов’язкового пайового внеску, якщо інше не передбачено статутом.

Вищим органом управління споживчого товариства є загальні збори його членів, які приймають статут, визначають розміри вступного та обов’язкового пайового внесків, обирають керівні і контрольні органи товариства, а також вирішують інші питання, пов’язані з його діяльністю.

Для оперативного вирішення питань, що належать до компетенції загальних зборів споживчих товариств (крім питань прийняття статуту, ліквідації, реорганізації та виходу зі спілки), можуть скликатися збори уповноважених.

Споживчі товариства можуть на добровільних засадах об’єд­нуватися у місцеві спілки, Центральну спілку споживчих товариств України і мають право вільного виходу з них.

Взаємовідносини між споживчими товариствами та їх спілками будуються на договірних засадах. Товариства можуть делегувати спілкам частину своїх повноважень та виконання окремих функцій.

На сьогодні устрій системи Укоопспілки не повною мірою від­повідає положенням Закону України «Про споживчу кооперацію». Зокрема, відповідно до ст. 8 цього Закону «об’єднуватися у місцеві спілки, в тому числі Центральну спілку споживчих товариств України», можуть лише споживчі товариства. Тобто законодавчий акт чітко визначає, що споживспілки можуть бути створені лише споживчими товариствами. Самим споживспілкам Закон такого права не надає. Як наслідок, прямими засновниками спілок, які входять до складу системи (райспоживспілок, облспоживспілок та Укоопспілки), можуть бути тільки споживчі товариства, а не їх спілки різного рівня. Така організація системи дає підстави споживспілкам відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про споживчу кооперацію» здійснювати делеговані повноваження щодо «представництва і захисту прав та інтересів споживчих товариств, їх членів та обслуговуваного населення у відповідних державних та інших органах, а також у міжнародних організаціях».

Система споживчої кооперації України побудована інакше, ніж це передбачено Законом України «Про споживчу кооперацію». В існуючій системі споживчі товариства є прямими засновниками райспоживспілок. В окремих областях деякі зі споживчих товариств є прямими засновниками обласних спілок. У більшості ж випадків членами обласних спілок є не споживчі товариства, як це передба­чено Законом, а райспоживспілки. Аналогічна ситуація і щодо Укоопспілки, яка об’єднує обласні спілки споживчих товариств та Кримспоживспілку, а не споживчі товариства. Тобто структура системи споживчої кооперації не повною мірою узгоджується з положеннями основного Закону про споживчу кооперацію України[238].

Наведені обставини свідчать про необхідність перегляду засад організації системи споживчої кооперації та її перебудови для того, щоб адаптувати до умов ринкової економіки, сучасного законо­давства.

Вищим органом управління спілки є з’їзд (конференція), який приймає статут, обирає розпорядчі, виконавчі та контрольні органи, вирішує інші питання діяльності спілки. Взаємодія і підпорядко­ваність розпорядчих, виконавчих і контрольних органів спілки визначається статутом.

Спілка визнається юридичною особою і може здійснювати господарську та іншу не заборонену чинним законодавством діяль­ність з дня її державної реєстрації. Вона не відповідає за зобов’язан­нями споживчих товариств і не має щодо них розпорядчих функцій.

Власність споживчої кооперації є однією з форм колективної власності. Вона складається з власності споживчих товариств, спілок, підпорядкованих їм підприємств та організацій і їх спільної власності. Кожен член споживчого товариства має свою частку в його майні, яка визначається розмірами обов’язкового пайового та інших внесків, а також нарахованих на них дивідендів.

Реорганізація та ліквідація споживчого товариства прова­диться за рішенням загальних зборів його членів або за рішенням суду, а в разі банкрутства − за рішенням господарського суду.

 


У разі ліквідації споживчого товариства його майно, що залишилося після сплати членам товариства пайових та інших внесків і дивідендів на них, розрахунків з оплати праці, виконання зобов’язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами, розрахунків зі спілкою, розподіляється між членами, що входили до складу споживчого товариства.

Реорганізація та ліквідація спілки споживчих товариств про­вадиться за рішенням конференції, з’їзду з повідомленням про це спілки, до складу якої вона входить.

У разі ліквідації спілки її майно, що залишилося після розрахунків з оплати праці, виконання зобов’язань перед бюджетом, банками та іншими кредиторами, розподіляється між членами спілки.

 


Дата: 2018-12-28, просмотров: 317.