Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Найменування повного товариства повинно містити імена (найменування) всіх його учасників, слова «повне товариство» або містити ім’я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів «і компанія», а також слів «повне товариство».
На практиці попит на такий вид організаційно-правової форми, як повне товариство пояснюється вимогою законодавця щодо проведення ломбардних операцій, які можуть здійснюватися виключно державними підприємствами або повними товариствами. У відповідності до вимог Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»[199] інформація про повне товариство, що здійснює відповідні операції, вноситься до Державного реєстру фінансових установ.
Повне товариство діє на підставі засновницького договору, який повинен містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, щодо яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів, порядок ліквідації та реорганізації товариства, розмір частки кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення вкладів, форму їх участі у справах товариства. Якщо хоча б одним із учасників повного товариства є фізична особа, такий договір підлягає нотаріальному посвідченню.
Виходячи з того, що учасники повного товариства займаються спільною підприємницькою діяльністю і відповідно до укладеного між ними договору здійснюють підприємницьку діяльність від імені товариства, ГК України закріплює норму, за якою учасниками повного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності. Тому при нотаріальному посвідченні засновницького договору повного товариства його учасники – фізичні особи мають надати свідоцтво про їх державну реєстрацію як суб’єктів підприємництва.
Відповідно до ст. 68 Закону України «Про господарські товариства» ведення справ повного товариства здійснюється за загальною згодою всіх учасників. При цьому ведення справ товариства може здійснюватися або всіма учасниками, або одним чи кількома з них, які виступають від імені товариства. В останньому випадку обсяг повноважень учасників визначається дорученням, яке має бути підписано рештою учасників товариства.
Якщо в засновницькому договорі визначаються декілька учасників, які наділяються повноваженнями на ведення справ товариства, то передбачається, що кожен з них може діяти від імені товариства самостійно. У засновницькому договорі може бути відзначено, що такі учасники мають право вчиняти відповідні дії лише спільно.Учасники, яким було доручено ведення справ повного товариства, зобов’язані надавати решті учасників на їх вимогу повну інформацію про дії, що виконуються від імені та в інтересах товариства. Кожний учасник повного товариства, незалежно від того, чи уповноважений він вести справи товариства, має право ознайомлюватися з усією документацією щодо ведення справ товариства. Відмова від цього права чи його обмеження, зокрема за домовленістю учасників товариства, є нікчемною (ч. 3 ст. 121 ЦК України).Повноваження учасника на ведення справ товариства припиняються повністю або частково з припиненням діяльності самого товариства у зв’язку з відмовою учасника від доручення чи скасуванням доручення на вимогу хоча б одного з решти учасників. У разі спору між учасниками повного товариства повноваження на ведення справ товариства, надані одному чи кільком учасникам, можуть бути припинені судом на вимогу одного чи кількох інших учасників товариства за наявності для цього достатніх підстав, зокрема внаслідок грубого порушення учасником, уповноваженим на ведення справ товариства, своїх обов’язків чи виявлення його нездатності до розумного ведення справ. На підставі рішення суду до засновницького договору товариства вносяться необхідні зміни (ч. 3 ст. 122 ЦК України).Учасник, який діяв у спільних інтересах, не маючи повноважень, у випадках, коли його дії не будуть схвалені рештою учасників, вправі ставити до товариства вимогу відшкодувати витрати за умови, якщо доведено, що внаслідок його дій товариство зберегло чи відповідно надбало майно, яке перебільшує за вартістю понесені товариством витрати.
Передача учасником повного товариства своєї частки (її частини) іншим учасникам цього товариства або третім особам може бути здійснена лише за згодою всіх учасників (ст. 69 Закону України «Про господарські товариства»). З передачею частки (її частини) третій особі здійснюється одночасно перехід сукупності прав та обов’язків, що належали учаснику, який вибув з повного товариства або відступив частину своєї частки.При реорганізації юридичної особи, учасника повного товариства, або смерті громадянина, учасника повного товариства, правонаступник (спадкоємець) має переважне право вступу до товариства за згодою решти учасників. Правонаступник (спадкоємець) несе відповідальність за борги учасника, що виникли за час діяльності товариства, перед повним товариством, а також за борги товариства перед третіми особами. У разі відмови правонаступника (спадкоємця) від вступу до повного товариства або відмови товариства у прийнятті правонаступника (спадкоємця) йому виплачують вартість частки, що належить реорганізованій юридичній особі (спадкоємцю), розмір якої визначається на день реорганізації (смерті) учасника. У цих випадках відповідно зменшується розмір майна товариства, вказаний у засновницькому договорі. Відповідно до ст. 70 Закону України «Про господарські товариства» учасники повного товариства не вправі від свого імені та в своїх інтересах здійснювати угоди, однорідні з цілями діяльності товариства, а також брати участь у будь-яких товариствах (крім акціонерних товариств), які мають однорідну з повним товариством мету діяльності. У разі порушення цих правил учасники повного товариства зобов’язані компенсувати збитки, заподіяні товариству цими діями.Відповідно до ст. 125 ЦК України зміни у складі учасників повного товариства можуть бути пов’язані з: 1) виходом учасника повного товариства з його складу з власної ініціативи; 2) виключенням зі складу учасників; 3) вибуттям зі складу учасників з причин, що не залежать від учасника.
Учасник повного товариства, що було створено на невизначений строк, може в будь-який час вийти з товариства, попередивши про це не пізніш як за три місяці (ст. 71 Закону України «Про господарські товариства»). Вихід із товариства, що було створено на визначений строк, допускається лише за наявності поважних причин та за умови, що попередження про це надійшло не пізніш як за шість місяців. Хоча ЦК України (ст. 126) містить дещо інше правило, за яким достроковий вихід учасника з повного товариства, що засноване на певний строк, допускається лише з поважних причин, не закріплюючи при цьому жодних часових рамок. Відмова від права вийти з повного товариства є нікчемною.Якщо при виході учасника з повного товариства це товариство зберігається, то учаснику виплачується вартість його внеску відповідно до балансу, складеного на день виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частина прибутку, одержаного товариством у даному році. Майно, передане учасникам товариства тільки для користування, повертається в натуральній формі без винагороди.Учасника повного товариства, який систематично не виконує чи неналежним чином виконує обов’язки або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства в порядку, передбаченому установчими документами (ст. 128 ЦК України, ст. 72 Закону України «Про господарські товариства»). Виключення учасника з повного товариства призводить до виплати вартості його внеску відповідно до балансу, складеного на день виходу та належної йому частини прибутку, одержаного товариством у даному році.Повне товариство може прийняти рішення про визнання учасника повного товариства таким, що вибув із його складу (ст. 129 ЦК України), у разі: 1) смерті учасника або оголошення його померлим – за відсутності спадкоємців; 2) ліквідації юридичної особи – учасника товариства, в тому числі у зв’язку з визнанням її банкрутом; 3) визнання учасника недієздатним, обмеження його цивільної дієздатності або визнання безвісно відсутнім; 4) призначення за рішенням суду примусової реорганізації юридичної особи – учасника товариства, зокрема у зв’язку з її неплатоспроможністю; 5) звернення стягнення на частину майна повного товариства, що відповідає частці учасника у складеному капіталі товариства.
Звернення стягнення на частку учасника у повному товаристві за його власними зобов’язаннями не допускається. При недостатності майна учасника для покриття боргів за зобов’язаннями кредитори можуть вимагати у встановленому порядку виділення частки учасника-боржника. Решта учасників вправі з метою збереження товариства виділити частку учасника-боржника в грошовій або натуральній формі відповідно до балансу, складеного на день вибуття такого учасника з товариства.Повне товариство ліквідовується на підставах, установлених ст. 110 ЦК України[200], а також у разі, якщо в товаристві залишається один учасник. Цей учасник має право протягом шести місяців з моменту, коли він став єдиним учасником товариства, перетворити таке товариство в інше господарське товариство у порядку, встановленому ЦК України.Якщо при ліквідації повного товариства виявиться, що наявного майна не вистачає для сплати всіх боргів, за товариство у недостатній частині несуть солідарну відповідальність його учасники всім своїм майном, на яке відповідно до законодавства України може бути звернено стягнення. Учасник товариства відповідає за борги товариства незалежно від того, виникли вони після чи до його вступу до товариства.Учасник повного товариства, який вибув із товариства, відповідає за зобов’язаннями товариства, що виникли до моменту його вибуття, рівною мірою з учасниками, що залишилися, протягом трьох років з дня затвердження звіту про діяльність товариства за рік, у якому він вибув із товариства (ч. 3 ст. 124 ЦК України).Учасник, який сплатить повністю борги товариства, вправі звернутися з регресною вимогою у відповідній частині до решти учасників, які несуть перед ним відповідальність пропорційно своїй частці у майні товариства.Командитним товариством є товариство, в якому разом з учасниками, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном (повними учасниками), є один чи кілька учасників (вкладників), які несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в діяльності товариства (ст. 133 ЦК України). Найменування командитного товариства повинно містити імена (найменування) всіх повних його учасників, слова «командитне товариство» або містити ім’я (найменування) хоча б одного повного учасника з доданням слів «і компанія», а також слів «командитне товариство». Якщо у найменування командитного товариства включено ім’я вкладника, такий вкладник стає повним учасником товариства.Командитне товариство об’єднує риси ТзОВ та повного товариства. Як і у повному товаристві, у командитному товаристві повні учасники – один або декілька, які здійснюють від імені товариства підприємницьку діяльність і солідарно несуть додаткову (субсидіарну) відповідальність за зобов’язаннями товариства усім своїм майном, на яке законом може бути звернено стягнення. Подібно до ТОзВ, вкладники командитного товариства, тобто один чи кілька учасників, несуть ризик збитків, пов’язаних із діяльністю товариства, у межах сум зроблених ними вкладів та не беруть участі в управлінні діяльністю товариства.Оскільки командитне товариство має багато спільних рис з повним товариством, законодавець поширив норми про діяльність повного товариства на функціонування командитного товариства (ст.ст. 119–132 ЦК України та ст.ст. 67–74 з урахуванням особливостей, передбачених ст.ст. 78–83 Закону України «Про господарські товариства»). Специфікою командитного товариства є взаємовідносини між повними учасниками та вкладниками, права і обов’язки вкладників, відповідальність вкладників, особливості засновницького договору (ст.ст. 134–139 ЦК України).
Відповідно до ч. 7 ст. 80 ЦК України повними учасниками командитного товариства можуть бути лише особи, зареєстровані як суб’єкти підприємницької діяльності. Ця норма є похідною зі ст. 167 ГК України, за якою володіння корпоративними правами не вважається підприємництвом, однак законом можуть бути встановлені обмеження певним особам щодо володіння корпоративними правами та/або їх здійснення. Тому при нотаріальному посвідченні засновницького договору командитного товариства повні учасники – фізичні особи мають надати виписку з державного реєстру про набуття ними статусу суб’єктів підприємницької діяльності.
Якщо у командитному товаристві беруть участь два або більше учасників з повною відповідальністю, вони несуть солідарну відповідальність за боргами товариства. Особа може бути повним учасником тільки в одному командитному товаристві. Повний учасник командитного товариства не може бути учасником повного товариства. Повний учасник командитного товариства не може бути вкладником цього самого товариства (ч. 2 ст. 135 ЦК України).Якщо внаслідок виходу, виключення чи вибуття у командитному товаристві залишився один повний учасник, засновницький договір переоформляється в одноособову заяву, підписану повним учасником. Якщо командитне товариство створюється одним повним учасником, то установчим документом є одноособова заява (меморандум), яка містить усі відомості, встановлені для командитного товариства (ч. 3 ст. 134 ЦК України).
Вкладник командитного товариства зобов’язаний зробити вклад до складеного капіталу. Внесення вкладів посвідчується свідоцтвом про участь у командитному товаристві. Вкладники командитного товариства повинні вносити вклади і додаткові внески у розмірі, способами і у порядку, передбаченими засновницьким договором. Сукупний розмір часток вкладників не повинен перевищувати 50 % майна товариства, зазначеного у засновницькому договорі. На момент реєстрації командитного товариства кожний з вкладників повинен внести не менше 25 % свого внеску.
Придбання частки вкладником врегульовано п. 3 ч. 2 ст. 137 ЦК України та п. «в» ч. 1 ст. 79 Закону України «Про господарські товариства». У разі відчуження вкладником своєї частки (її частини) у складеному капіталі інші вкладники мають право переважно перед третіми особами набувати цю частку в порядку, встановленому ст. 147 ЦК України. Судова практика виходить з того, що зазначені норми передбачають переважне право вкладника на придбання частки тільки у разі її оплатного відчуження. Якщо бажання викупити частку (її частину) виявили декілька вкладників, зазначена частка розподіляється між ними відповідно до їхніх часток у складеному капіталі товариства.
Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦК України вкладник командитного товариства має право:
1) одержувати частину прибутку товариства відповідно до його частки у складеному капіталі товариства в порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом);
2) діяти від імені товариства у разі видачі йому довіреності та відповідно до неї;
3) переважно перед третіми особами набувати відчужувану частку (її частину) у складеному капіталі товариства відповідно до положень ст. 147 ЦК України (учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток). Якщо бажання викупити частку (її частину) виявили декілька вкладників, зазначена частка розподіляється між ними відповідно до їхніх часток у складеному капіталі товариства;
4) вимагати першочергового повернення вкладу у разі ліквідації товариства;
5) ознайомлюватися з річними звітами та балансами товариства;
6) після закінчення фінансового року вийти з товариства та одержати свій вклад у порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом);
7) передати свою частку (її частину) у складеному капіталі іншому вкладнику або третій особі, повідомивши про це товариство.
Засновницьким договором (меморандумом) командитного товариства можуть бути передбачені також інші права вкладника.
Вкладник командитного товариства, який не вніс передбаченого засновницьким договором (меморандумом) вкладу, несе відповідальність перед товариством у порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом) (ч. 2 ст. 138 ЦК України).Вкладник командитного товариства відповідає за борги товариства, які виникли до його вступу у товариство, перед третіми особами в тому ж порядку, що й інші вкладники. Передання вкладником усієї своєї частки іншій особі припиняє його участь у командитному товаристві.Засновницький договір про командитне товариство повинен містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування та місцезнаходження, розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства та порядок прийняття ними рішень, включаючи перелік питань, щодо яких необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок внесення змін до установчих документів та порядок ліквідації, реорганізації товариства, розмір часток кожного з учасників з повною відповідальністю, розмір, склад і порядок внесення ними вкладів, форму їх участі у справах товариства. У засновницькому договорі стосовно вкладників зазначаються тільки сукупний розмір їх часток у майні товариства, а також розмір, склад і порядок внесення ними вкладів. Відповідний документ має бути підписаний тільки повними учасниками.Управління справами командитного товариства здійснюється тільки учасниками з повною відповідальністю. У командитному товаристві, де є тільки один учасник з повною відповідальністю, управління справами здійснюється цим учасником самостійно. Вкладники не вправі перешкоджати діям учасників з повною відповідальністю в управлінні справами командитного товариства.Якщо вкладник командитного товариства вчиняє правочин від імені та в інтересах товариства без відповідних повноважень, то в разі схвалення його дій командитним товариством він звільняється від відповідальності перед кредиторами за вчинений правочин. Якщо схвалення не буде одержано, вкладник відповідає перед третьою особою самостійно усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення.Передача частки повними учасниками та вкладниками також має відмінності у правовому регулюванні. Порядок передачі частки повними учасниками командитного товариства майже аналогічний порядку передачі учасником частки (її частини) у складеному капіталі повного товариства (ст. 127 ЦК України). Однак треба пам’ятати про специфіку командитного товариства – повний учасник повинен отримати згоду на таку передачу лише від усіх повних учасників командитного товариства, а не його вкладників. Вкладник має право передати свою частку іншим вкладникам або третім особам незалежно від згоди інших учасників товариства – повних чи вкладників, оскільки п. 7 ч. 2 ст. 137 ЦК України та п. «є» ч. 1 ст. 79 Закону України «Про господарські товариства» передбачено обов’язок вкладника лише повідомити командитне товариство про таку передачу.Вибуття зі складу повних учасників з причин, що не залежать від них, вирішується аналогічно з виходом учасника з повного товариства (ст. 126 ЦК України), тобто учасник товариства, яке було створено на невизначений строк, може у будь-який момент вийти з нього, заявивши про це не пізніше ніж за три місяці до фактичного виходу. При цьому достроковий вихід учасника з повного товариства, що засноване на певний строк, допускається лише з поважних причин.Стосовно вкладників, то у випадку смерті (оголошення померлим) фізичної особи, реорганізації (ліквідації) юридичної особи їх спадкоємці, правонаступники мають право одержати вклад спадкодавця, право попередника у порядку, встановленому засновницьким договором (меморандумом). Виходячи з того, що вкладники мають право лише на їх вклад до складеного капіталу командитного товариства (ст. 137 ЦК України, ст. 79 Закону України «Про господарські товариства»), стягнення за зобов’язаннями вкладника може бути звернено лише на його частку в капіталі, а не на частку майна товариства, пропорційну його частці[201].Статтями 135, 151 ЦК України, ст.ст. 65, 77 Закону України «Про господарські товариства» передбачено можливість виключення з командитного товариства лише повного учасника і не передбачено можливість виключення вкладників. Підставами для виключення повного учасника є систематичне невиконання чи неналежне виконання ним своїх обов’язків або перешкоджання ним досягненню цілей командитного товариства. Це питання як елемент управління командитним товариством належить до компетенції повних учасників. У юридичній літературі[202] зауважено, що судова практика виходить з того, що питання про виключення повного учасника не може бути предметом розгляду суду, який лише перевіряє обґрунтованість і законність прийняття рішення про виключення учасника у разі подання останнім позову про визнання такого рішення недійсним.Припинення діяльності командитного товариства відбувається шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) або ліквідації з дотриманням вимог законодавства про захист економічної конкуренції (ст. 19 Закону України «Про господарські товариства»). Крім того, командитне товариство припиняється також у разі вибуття всіх учасників з повною відповідальністю.У разі вибуття всіх вкладників учасники з повною відповідальністю вправі замість ліквідації товариства перетворити його в повне товариство. У цьому випадку, як і у разі ліквідації товариства, необхідно внести відповідні зміни до засновницького договору і державного реєстру. Командитне товариство не зобов’язане ліквідовуватись, якщо в ньому залишаються хоча б один повний учасник і один вкладник.Наявні у командитного товариства грошові кошти, включаючи і виручку від продажу його майна під час ліквідації, після розрахунків з оплати праці найманих працівників товариства і виконання обов’язків перед банками, бюджетом, іншими кредиторами у першу чергу розподіляються між вкладниками для повернення їм їх вкладів, а потім між учасниками з повною відповідальністю у порядку і на умовах, передбачених Законом України «Про господарські товариства» та засновницьким договором. У разі нестачі коштів товариства для повного повернення вкладникам їх вкладів наявні кошти розподіляються між вкладниками відповідно до їх частки у майні товариства.Запитання для самоконтролю
1. Поняття та ознаки АТ.2. Порядок створення та припинення АТ.3. Види АТ та правове становище акціонерів.4. Правові умови створення органів АТ.5. Порядок управління діяльністю АТ.6. Поняття та ознаки ТзОВ.7. Порядок створення та припинення ТзОВ.8. Правове становище учасників ТзОВ.9. Порядок управління ТзОВ.10. Поняття та правове становище ТзДВ.11. Поняття та правове становище повного товариства.12. Порядок управління повним товариством.13. Поняття та правове становище командитного товариства.14. Порядок управління командитним товариством.
Шуміло І. А., Шуміло О.М.
ГЛАВА 9. Правове регулювання діяльності підприємств колективної власності (кооперативів)
1. Законодавство, що регулює діяльність підприємств кооперативної власності (кооперативів).
2. Правове становище виробничого кооперативу.
3. Колективні сільськогосподарські підприємства.
4. Правове становище споживчих кооперативів.
5. Сільськогосподарські кооперативи.
6. Житлово-будівельні та житлові кооперативи.
7. Правове становище інших підприємств колективної власності (кооперативів).
§ 1. Законодавство, що регулює діяльність підприємств кооперативної власності (кооперативів)
Кооперація (лат. cooperatio – співробітництво, спільна праця) – співпраця, взаємозв’язок людей у процесі їхньої діяльності[203]. К. Маркс розглядав кооперацію як форму праці, за якою багато осіб планомірно працюють поруч та у взаємозв’язку одна з одною в одному й тому самому процесі виробництва або в різних, але пов’язаних між собою процесах виробництва[204]. Але він не вбачав у кооперативному русі можливості усунення причин експлуатації робітників, хоча визнавав сприяння деякому її зменшенню та створенню кращих умов для працюючих.
Аналізуючи кооперативний рух в Україні, треба зазначити, що через 20 років після створення першого кооперативу у Великій Британії, а саме 6 жовтня 1866 року, у Харкові виникло споживче товариство, статут якого було зареєстровано органами влади Російської імперії[205]. На відміну від англійського досвіду засновниками товариства стали вчені Харківського Імператорського університету та громадські діячі. Гроші засновників та внески пайовиків стали стартовим капіталом для господарської діяльності. Це дозволило організувати у Харкові, а згодом у сільській місцевості продаж товарів, сільськогосподарської продукції, розвинути власне виробництво, відкрити декілька бібліотек і читалень. Діяльність Харківського споживчого товариства була успішною не тільки з оцінки його пайового фонду і товарообігу, але й прийняття у вересні 1869 року до «Північно-Англійського товариства оптових закупівель» та «Швейцарської спілки споживчих товариств»[206].
У світлі сучасних вимог правознавства законодавство про кооперацію можна розглядати як складову механізму реалізації фундаментальних прав людини: права громадян на об’єднання, права власності й права на захист своєї власності; свободи економічної діяльності; свободи світогляду та ін. Отже, для створення кооперативу і його повноцінного функціонування згідно з фундаментальними принципами кооперації необхідний цілий комплекс суб’єктивних прав[207].
ГК України (ст. 93) за ознакою форми власності, на базі якої функціонують підприємства, виділяє такий їх різновид, як підприємства колективної власності. До них належать: а) виробничий кооператив; б) колективне підприємство (у т. ч. КСП); в) унітарне дочірнє підприємство, створене виробничим кооперативом чи колективним підприємством; г) унітарне підприємство, що створюється суб’єктами права колективної власності (споживчим товариством, релігійною організацією, громадською організацією та ін.)[208].
На час набуття Україною незалежності правові підходи до регулювання діяльності кооперативів не мали системного характеру. Був відсутній єдиний систематизований законодавчий акт, який регулював би діяльність усіх видів кооперативів, і тому кооперативне законодавство надалі розвивалося шляхом прийняття законодавчих актів, які врегульовували діяльність окремих видів кооперативів, вони діють і зараз. Назвемо ці законодавчі акти у хронологічному порядку:
1) Закон України «Про споживчу кооперацію»[209] (1992 р.) визначив правовий статус споживчих товариств та їхніх спілок;
2) Закон України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» (1992 р.) визначив правові, економічні, соціальні та організаційні умови діяльності колективного сільськогосподарського підприємства;
3) Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію»[210] (1997 р.) урегулював діяльність виробничих та обслуговуючих с/г кооперативів та їх об’єднань (асоціацій, спілок);
4) Закон України «Про банки і банківську діяльність» (2000 р.) установив, що однією з організаційних форм банків є кооперативи;
5) Закон України «Про кредитні спілки»[211] (2001 р.) прямо не встановив, що кредитні спілки є кооперативами, але, визначаючи поняття кредитної спілки та об’єднаної кредитної спілки, закріпив, що вони діють на кооперативних засадах;
6) Закон України «Про кооперацію»[212] (2003 р.) визначив правові, організаційні, економічні та соціальні основи функціонування кооперації в Україні та набув чинності до введення в дію ГК України та ЦК України.
Розкриваючи у ст. 5 поняття законодавства про кооперацію, цей закон вказує, що воно базується на нормах Конституції України і ЦК України, самого Закону України «Про кооперацію», інших нормативно-правових актів з питань кооперації. Незрозумілим є обминання ГК України, який є також базовим для цього спеціального закону і рівною мірою впливає на всю систему кооперативного законодавства;
7) ЦК України (2003 р.) відніс виробничі кооперативи до підприємницьких товариств, а обслуговуючі − до непідприємницьких;
8) ГК України (2003 р.) виокремив підприємства колективної власності, якими визнаються корпоративні або унітарні підприємства, що діють на основі колективної власності засновника (засновників). Підприємствами колективної власності є:
– виробничі кооперативи;
– підприємства споживчої кооперації;
– підприємства громадських та релігійних організацій;
– інші підприємства, передбачені законом.
Чинні нормативно-правові акти, які визначають правовий статус споживчих і виробничих кооперативів, свідчать про відсутність між ними системного та послідовного зв’язку, що негативно позначається на ефективності діяльності кооперативів в Україні, тоді як на необхідності існування таких видів юридичних осіб наголошується в актах ЄС[213].
Законодавчі документи, що регулюють діяльність кооперативних підприємств (кооперативів), наведено у табл. 1.
Таблиця 1
Нормативно-правові акти, що регулюють діяльність кооперативних підприємств (кооперативів)
| Конституція України | |||||
| Міжнародні нормативно-правові акти: Регламент Ради (ЄС) № 1435/2003 від 22.07.2003 р. «Про статут європейського кооперативного товариства (SСE) (ЄКТ)»; Директива Ради 2003/72/ЄС від 22.07.2003 р., яка доповнює Статут про Європейське Кооперативне Товариство щодо залучення працівників[214] | |||||
| ЦК України; ГК України | |||||
| Споживчі кооперативи | Сільськогосподарські колективні підприємства та кооперативи | Житлово-будівельні та житлові кооперативи | Садово-городні кооперативи | Фінансові кооперативи (кооперативні банки та кредитні спілки) | Підприємства громадських об’єднань, релігійних організацій, профспілок, політичних партій |
| Закон України «Про кооперацію» | Закони України «Про громадські об’єднання»; «Про свободу совісті та релігійні організації»; «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності»; «Про політичні партії в Україні» | ||||
| Закон України «Про споживчу кооперацію» | Закони України «Про колективне сільськогосподарське підприємство»; «Про сільськогосподарську кооперацію» | ЖК України; Закон України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» | ЗК України; | Закони України «Про банки і банківську діяльність»; «Про кредитні спілки» | |
Дата: 2018-12-28, просмотров: 321.