Характерний вплив на розвиток господарського права зазви­чай має і система нормативно-правових актів, які вста­новлюють режим правового регулювання відносин, що входять до його предмета. Господарське право є дещо специфічним, оскільки основу його законодавчого масиву становлять нормативні акти, що мають публічно-правовий і приватноправовий характер.

На сьогодні галузь господарського законодавства є системою нормативно-правових актів (розташування господарсько-правових актів з урахуванням їх зв’язків і властивостей[54]), норми яких у цілому (або тільки їх окремі норми) спрямовано на впорядкування господарського обороту.

Проте варто враховувати відмінність між поняттями «джерела господарського законодавства» та «джерела господарського права». Так, система господарського законодавства – це розміщення норм, що становлять господарське законодавство, у відповідному порядку, враховуючи зміст, якості та внутрішні зв’язки між різними актами, тобто норми, прийняті компетентними органами державної влади та санкціоновані державою. Водночас коло джерел господарського права є дещо ширшим, оскільки, крім джерел господарського законодавства, містить і акти локальної правотворчості (статути, установчі договори, положення про структурні підрозділи юридич­них осіб і т. ін.).

В. С. Мілаш зауважує, що нормативно-правові акти, які регу­люють (упорядковують) процес організації та здійснення господар­ської діяльності, можуть бути розподілені як за формальною ознакою (правовою силою нормативного акта), так і за змістовною ознакою (зміст відносин, які вони регулюють)[55]. За формальною ознакою, на думку вченого-правника, до нормативних актів, які входять до галузі господарського законодавства, належать Консти­туція України, ГК України, закони України, постанови Верховної Ради України, декрети, постанови та розпорядження КМ України, укази та розпорядження Президента України, нормативні акти міністерств, державних комітетів, комісій та інших центральних органів виконавчої влади (правила, накази, інструкції тощо), акти територіальної (локальної) дії місцевих рад та держадміністрацій з господарських питань. У той же час увесь масив господарського законодавства за змістовною ознакою, на погляд В. С. Мілаш, можна розподілити на низку блоків[56].

Характерною рисою господарського законодавства є те, що правове регулювання здійснюється з опосередкуванням норматив­них актів, що мають різну галузеву спрямованість, коли право­відносини, що виникають у рамках господарювання, підпадають під дію декількох нормативних актів. Чинне законодавство у сфері господарської діяльності є складною і розгалуженою системою, яка базується на відповідних правових актах. Аналіз дії на території України нормативно-правових актів, що регулюють господарську діяльність, дозволяє зробити висновок, що на теперішній час створено комплексну та специфічну систему, яка може позитивно впливати на відповідну систему суспільних відносин.

Однією з ознак комплексності господарського права є джерела його правового регулювання. Виходячи з цього, можна виділити їх групи (рівні):

1. Конституційний рівень правового регулювання господарсь­ких правовідносин. До складу нормативно-правових актів зазна­ченого рівня належить Конституція України[57], конституційні закони, які передбачають першочергові пріоритети і цінності в суспільстві та самостійність України в усіх сферах життя. Такий рівень регулювання господарської діяльності (підприємництва) обумов­лений побудовою законодавства України навколо Конституції України та відповідає нормативним конституційним положенням, що мають вищу юридичну силу на території України. Саме в Конституції України закріплено основні положення суспіль­ного та державного життя, характер взаємовідносин особи та держави, регламентовано права та свободи особи в суспільстві, визначено компетенцію органів державної влади та управління і, що найголовніше, встановлено основні правові принципи для госпо­дарської діяльності і господарського законодавства.

Так, ст. 42 Конституції України передбачено право кожного на підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом. Тобто можемо стверджувати, що законодавець нормами прямої дії встановлює пріоритет розвитку відносин, побудованих на рівності сторін (реалізація суб’єктивного права). Крім того, звертаємо увагу на правила ст. 41 Основного Закону, де закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Виходячи з положень цієї статті, можна стверджувати, що законодавцем закріп­лено пріоритет особистості у приватноправових відносинах і, як наслідок, похідного елементу – права приватної власності, у т. ч. і під час реалізації суб’єктивного права на заняття господарюванням (підприємництвом).

У цілому, коли йдеться про конституційний рівень регулю­вання, необхідно зазначити, що законодавство, зокрема, госпо­дарське, не повинно суперечити Конституції України, в іншому випадку такі нормативні акти або їх окремі норми вважаються недійсними. Конституційний рівень регулювання господарської діяльності містить ряд попередніх конституційних актів України: «Декларацію про державний суверенітет України», «Акт прого­лошення незалежності України», які хоча й інкорпоровані в Конституцію України, але зберегли і своє самостійне значення.

2. Нормативні акти міжнародного характеру (міжнародні договори, угоди, конвенції), що стосуються відносин, які входять у предмет регулювання господарських правовідносин. Міжнародні нормативні акти є одним з найважливіших джерел правового регулювання господарської діяльності в Україні.

Підписані та належним чином ратифіковані Україною міжна­родні договори є невід’ємною частиною національного законо­давства України та застосовуються в передбачуваному для норм національного законодавства порядку. Саме ст. 9 Конституції України регламентує, що міжнародний договір, учасником якого є Україна, має таку саму юридичну силу, як і національний закон. Закон України «Про міжнародні договори України»[58] передбачає здійснення ратифікації міжнародних договорів (тих, які потребують ратифікації відповідно до ст. 9 цього ж Закону) не у формі постанови Верховної Ради України, як це було раніше, а шляхом прийняття спеціального закону про ратифікацію.

Укладання таких міжнародних нормативних актів викликане такими факторами:

– необхідністю посісти визначене місце на світових ринках і співпрацювати за загальноприйнятими правилами з іншими держа­вами, міжнародними економічними, торговельними установами та міжнародними корпораціями;

– наявністю інших договорів про забезпечення прав і свобод людини та створення безпечних для життя та здоров’я умов, їх безумовне виконання; завдяки такому договору будь-яка з держав, яка його уклала, отримує можливість реалізації прав своїх громадян в іншій державі;

– для іноземного суб’єкта господарювання принципово важливо, щоб сторона, яка приймає, надавала належний захист і забезпечувала безпеку його капіталовкладень у цій державі;

– створення договірного регулювання надає певну гарантію впровадження передбаченого договором правового режиму (ст. 7 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»), незалежно від того, які зміни законодавства можуть мати місце в країні-партнері за договором у майбутньому;

– зменшення податкового тиску на суб’єктів підприємництва за рахунок разового обкладення товару митом;

– здійснення контролю за межею критичного експорту (ім­порту), забезпечення національних інтересів та інтересів національ­ного товаровиробника.

Серед міжнародних конвенцій, які встановлюють порядок здійснення господарської діяльності, варто відзначити Вашингтон­ську Конвенцію про порядок вирішення інвестиційних спорів між державами та іноземними особами, за якою встановлено порядок вирішення спорів за участю іноземних інвесторів як суб’єктів господарської діяльності.

3. Кодифіковані акти, які становлять основи приватного порядку та механізм здійснення господарської діяльності, а також механізм державних гарантій дотримання прав та охоронюваних законом інтересів суб’єктів господарської діяльності. Зазначений рівень джерел у системі господарського законодавства представлено кодифікованими законодавчими актами, до складу яких належить ЦК України[59], ГК України, Кодекс торговельного мореплавства[60], КпАП України[61] та ін.

ЦК України у зазначеній системі правових актів посідає особливе місце, оскільки є стрижнем усього приватного права. Він об’єднує як загальні, так і спеціальні норми приватного права, що регулюють господарські (підприємницькі) правовідносини. У ЦК України встановлено загальні засади регулювання приватних відносин, закріплено правове становище суб’єктів господарської (підприємницької) діяльності, організаційно-правові форми госпо­дарської (підприємницької) діяльності, детально урегульовані договірні відносини в господарській (підприємницькій) діяльності та ін. У КпАП України передбачається відповідальність суб’єктів господарської діяльності, а також її учасників за порушення вста­новлених законодавчих норм.

Беручи до уваги положення ГК України, варто зауважити, що він має на меті забезпечити зростання ділової активності суб’єктів господарювання, розвиток підприємництва, і на цій основі – підвищити ефективність суспільного виробництва, його соціальну спрямованість, утвердити суспільний господарський порядок в економічній системі України, сприяти її гармонізації з іншими економічними системами. Крім того, ГК України визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господа­рювання.

4. Закони України і Декрети КМ України, що встановлюють правові форми господарювання та основи правового становища його суб’єктів (наприклад, Закони України «Про зовнішньоекономічну діяльність», «Про господарські товариства»[62], «Про цінні папери та фондовий ринок»[63]). Так, якщо перший закріпив економічні основи відповідного виду діяльності, то другий визначає загальні правові, економічні й соціальні основи здійснення господарської діяльності фізичними та юридичними особами в Україні третій, у свою чергу, має за мету нормативне забезпечення обороту цінних паперів як об’єктів господарських правовідносин і правового становища фондової біржі як учасника господарської діяльності.

Для цієї групи характерними є і спеціальні законодавчі акти, що безпосередньо встановлюють правове становище суб’єктів господарської діяльності чи порядок обороту окремих категорій об’єктів у сфері господарювання. Серед них необхідно відзначити Закони України «Про інвестиційну діяльність», «Про режим іноземного інвестування»[64], «Про акціонерні товариства»[65], «Про банки і банківську діяльність»[66] та ін. Ці нормативні акти спрямовані на забезпечення рівного захисту суб’єктивних прав, охоронюваних законом інтересів і майна суб’єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, а також на ефективне функціо­нування національної економіки України, розвиток міжнародного економічного співробітництва та інтеграції.

До цієї групи належать і Декрети КМ України, прийняті Урядом у період наділення його особливими повноваженнями і чинні у сфері господарювання (наприклад, Декрет КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»[67]).

5. Підзаконні нормативні акти. Цей рівень правового регулювання базується на застосуванні іншого нормативного блоку актів правотворчості, який включає нормативно-правові акти органів державної влади та локальні нормативно-правові акти. До нормативно-правових актів органів державної влади належать:

а) укази і розпорядження Президента України. Важливо зазначити, що такі нормативні акти дозволяють оперативно регулювати ті чи інші відносини, реагувати на складну ситуацію, вчасно усунути прогалини в законодавстві, а в період бездіяльності Верховної Ради заповнити необхідну законодавчу нішу;

б) постанови та розпорядження КМ України. Такі постанови більшою мірою мають технологічний характер і, дублюючи норми законів, їх деталізують;

в) постанови, накази та інструкції міністерств, відомств і державних комітетів, які носять галузеву спрямованість;

г) рішення і розпорядження місцевих органів влади в межах наданих їм повноважень.

6. Локальні акти. Акти локальної нормотворчості представлені тими актами, що мають обов’язкову силу лише для осіб, які їх приймали та визначали зміст. При цьому необхідно звернути увагу на те, що норми локального акта повинні відповідати вимогам чинного законодавства. При цьому, якщо до відносин, врегульова­них локальними актами, законодавцем не встановлено імперативні вимоги, то суб’єкти господарювання наділяються правом визначати їх зміст на власний розсуд. Однак усе це не означає надання можливості ігнорувати вже існуючі форми локальної нормотвор­чості та вимоги до їх змісту. До локальних нормативно-правових актів доцільно відносити рішення, характерні для окремих (само­стійних) суб’єктів господарської діяльності (наприклад, рішення загальних зборів акціонерів в АТ стосовно виплати дивідендів).

Запитання для самоконтролю

1. Поняття господарського права.

2. Предмет і методи господарського права.

3. Принципи господарського права.

4. Функції господарського права.

5. Вчення, що складають першу частину господарського права.

6. Вчення, що складають другу частину господарського права.

7. Класифікація джерел господарського права.

Жорнокуй Ю.М.