Поможем в ✍️ написании учебной работы

Имя

Поможем с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой

Выберите тип работыЧасть дипломаДипломная работаКурсовая работаКонтрольная работаРешение задачРефератНаучно - исследовательская работаОтчет по практикеОтветы на билетыТест/экзамен onlineМонографияЭссеДокладКомпьютерный набор текстаКомпьютерный чертежРецензияПереводРепетиторБизнес-планКонспектыПроверка качестваЭкзамен на сайтеАспирантский рефератМагистерская работаНаучная статьяНаучный трудТехническая редакция текстаЧертеж от рукиДиаграммы, таблицыПрезентация к защитеТезисный планРечь к дипломуДоработка заказа клиентаОтзыв на дипломПубликация статьи в ВАКПубликация статьи в ScopusДипломная работа MBAПовышение оригинальностиКопирайтингДругое

Нажимая кнопку "Продолжить", я принимаю политику конфиденциальности

 

Основним видом господарської діяльності є комерційна гос­подарська діяльність (підприємництво), основні положення щодо здійснення якої встановлені нормами гл. 4 ГК України (ст.ст. 42–51).

Згідно зі ст. 42 ГК України підприємництво – це самостійна, ініціативна, систематична на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб’єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Ознаками підприємницької діяльності є:

1) самостійність, що означає можливість здійснювати підприємницьку діяльність у будь-яких організаційно-правових формах, визначених чинним законодавством України, на вибір суб’єкта підприємництва; бути зареєстрованими та діяти як суб’єкти підприємницької діяльності без створення юридичної особи (фізичні особи – підприємці) або як юридична особа. Крім того, підприємець має можливість вільно обирати вид підприємницької діяльності та здійснювати її самостійно відповідно до потреб ринку, приймаючи на власний розсуд стосовно своєї діяльності рішення, що не суперечать чинному законодавству;

2) ініціативність, що означає добровільність здійснення під­приємницької діяльності. Жоден орган державної влади, місцевого самоврядування, посадова особа, недержавна організація тощо не можуть змусити особу до підприємницької діяльності. Але це не означає, що підприємець не може бути примушений до виконання своїх зобов’язань, добровільно взятих на себе, зокрема, за укладе­ним підприємцем під час здійснення своєї діяльності договором, або ж зобов’язань, покладених на підприємця державою, наприклад, здійснення певних видів господарської діяльності лише за наявності ліцензії, зобов’язання зі сплати податків тощо;

3) систематичність (регулярність). Щодо цієї ознаки на сьогодні існують певні труднощі з визначенням кількісних критеріїв систематичності, оскільки законодавством це питання не врегульо­вано. Донедавна для визначення систематичності підприємницької діяльності застосовувалися положення Декрету КМ України «Про податок на промисел», відповідно до ст. 1 якого систематичним вважався продаж вироблених, перероблених та куплених продукції, речей, товарів, який здійснюється більше чотирьох разів протягом календарного року. Зазначений Декрет втратив чинність з при­йняттям ПК України, а питання щодо визначення критеріїв систематичності на законодавчому рівні залишилося невирішеним стосовно здійснення підприємницької діяльності фізичними особами – підприємцями. Натомість юридичні особи, закріплюючи у своїх установчих документах види діяльності, які вони мають намір здійснювати, вважаються такими, що їх здійснюють систематично (в окремих випадках – за наявності дозвільних документів, якщо це прямо передбачено нормами чинного законодавства);

4) ризикованість, тобто здійснення підприємницької діяль­ності на власний ризик, що означає покладання на підприємця тягаря передбачення несприятливих наслідків (результатів) своєї діяльності та необхідності вжиття відповідних заходів щодо їх попередження або усунення, що не пов’язано з винною проти­правною поведінкою суб’єкта підприємницької діяльності;

5) легальність підприємницької діяльності. Будь-яка особа, що має намір займатися підприємницькою діяльністю, має пройти відповідну процедуру легалізації, що полягає, насамперед, у державній реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб як суб’єктів підприємницької діяльності, що здійснюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців»[8].

Після етапу державної реєстрації новостворений суб’єкт підприємницької діяльності проходить наступний етап легалізації – реєстрацію в інших державних органах та установах, до якої належать: реєстрація в органах державної статистики; реєстрація в органах державної податкової служби України; реєстрація в органах Пенсійного фонду України; отримання дозволу на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів; відкриття рахунків в установах банків.

Дозвільна (ліцензована) підприємницька діяльність може здійснюватися лише за спеціальним дозволом (ліцензією), що видається КМ України чи уповноваженим ним органом відповідно до Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності», ст. 9 якого містить вичерпний перелік видів госпо­дарської діяльності, що підлягають ліцензуванню.

Ще однією складовою легалізації підприємницької діяльності є її патентування. Відповідно до ПК України патентуванню підлягають такі види підприємницької діяльності: а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів; б) діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним КМ України; в) торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти; г) діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей);

6) мета – досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Підприємницька діяльність має суттєвий вплив на розвиток економіки та соціальної сфери. Спрямованість підприємницької діяльності на досягнення економічних і соціальних результатів означає спрямованість її на задоволення суспільних потреб у това­рах, роботах і послугах. Соціальна ефективність відображає поліп­шення соціальних умов життя людей, зокрема, покращення умов праці та побуту, довкілля, підвищення рівня занятості та безпеки життя людей тощо. Серед економічних результатів можна виділити створення конкурентного середовища, насичення ринку товарами і послугами, розвиток міжнародних економічних стосунків тощо.

Досягнення економічних і соціальних результатів як мета підприємництва відображає публічний аспект підприємницької діяльності стосовно задоволення суспільних потреб. Своєю діяль­ністю підприємець приносить користь суспільству тією мірою, якою результати діяльності підприємця задовольняють потреби спо­живачів[9].

Проте досягнення економічних і соціальних результатів є ознакою, властивою не лише підприємницькій, а господарській діяльності в цілому. Тому цілеспрямованість на отримання прибутку є ознакою, властивою безпосередньо підприємницькій діяльності, що відрізняє її від іншого виду господарської діяльності – некомер­ційної. Отже, якщо метою тієї чи іншої діяльності не є отримання прибутку, її не можна віднести до підприємницької.

Мета отримання прибутку, як правило, відбивається в установ­чих документах суб’єкта підприємницької діяльності і просте­жується, виходячи з характеру його діяльності.

Відповідно до ч. 1 ст. 142 ГК України прибуток (доход) суб’єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб’єкта господарювання за певний період на суму валових витрат і суму амортизаційних відрахувань.

Одержання прибутку в процесі підприємницької діяльності має розглядатися як спонукальний мотив до економічної активності, а не як самоціль, мета задоволення лише приватних потреб та інтересів. Об’єктивною соціальною функцією підприємництва є створення нових матеріальних і духовних благ в інтересах суспіль­ства шляхом задоволення потреб його окремих осіб[10].

ГК України у ст. 44 містить перелік принципів, на яких має базуватися підприємницька діяльність, серед них:

1) вільний вибір підприємцем видів підприємницької діяльності. Суб’єкт підприємницької діяльності самостійно приймає рішення, якою діяльністю він має намір займатися, з урахуванням обмежень, передбаченим чинним законодавством. Так, наприклад, відповідно до ст. 4 Закону України «Про підприємництво»[11] діяльність, пов’яза­на з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями;

2) самостійне формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресур­сів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону. Забезпечення еконо­мічної самостійності суб’єкта підприємницької діяльності перед­бачає створення умов для реалізації його економічного суверенітету як господарюючого суб’єкта, що виражається, насамперед, в реалі­зації права та реальної можливості вибору виду діяльності, вільного вибору постачальників і споживачів продукції, місця, часу та інших умов придбання товарів, прийняття рішення про те, що, в якій кількості, кому та за якими цінами реалізовувати;

3) вільний найм підприємцем працівників. Тобто підприємець є самостійним у підборі осіб, з якими він має намір вступити в трудові правовідносини. Хоча цей принцип дещо обмежується положеннями спеціального законодавства. Наприклад, законодавством про зайня­тість населення обмежуються трудові права іноземних громадян та осіб без громадянства – ст. 8 Закону України «Про зайнятість населення»[12] передбачає необхідність отримання дозволу державної служби зайнятості України на працевлаштування цих осіб.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»[13] з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях. У свою чергу, підприєм­ства, установи та організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі необхідності створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій, громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, ч. 1 ст. 19 зазначеного Закону встановлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньо­облікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб – у кількості одного робочого місця;

4) комерційний розрахунок та власний комерційний ризик. Як економічна категорія комерційний розрахунок – це система еконо­мічних відносин, що виникають з приводу порівняння витрат і результатів господарської діяльності з метою максимізації прибутку. З огляду на принцип комерційного розрахунку кожен суб’єкт під­приємництва має покривати свої витрати за рахунок одержуваних доходів, при цьому забезпечувати не тільки самоокупність, а й певне перевищення доходу над витратами, тобто досягати прибутковості своєї діяльності.

Власний комерційний ризик виявляється у відповідальності суб’єктів комерційної господарської діяльності за результати своєї діяльності або бездіяльності, при цьому отримані збитки покриваються за рахунок власних коштів самих підприємців;

5) вільне розпорядження прибутком, що залишається у під­приємця після сплати податків, зборів та інших платежів, перед­бачених законом. На практиці цей принцип обмежується шляхом установлення правил щодо цільового використання коштів суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи, обмежень щодо проведення операцій у готівкових коштах тощо;

6) самостійне здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд. Проте ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»[14] також установлює певні обмеження зазначеного принципу. Зокрема, відповідно до цієї статті виручка резидентів в іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності – з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелек­туальної власності.