Проблема об’єкта господарських правовідносин дотепер не отримала достатньої детальної розробки. Представники госпо­дарсько-правової науки здебільшого лише констатують належність до таких об’єктів тих чи інших явищ об’єктивної реальності. Об’єкти господарських правовідносин зазвичай характеризуються відповідно до плюралістичного підходу: а) як речі та нематеріальні блага, використовувані при веденні господарської діяльності (О. М. Вінник[89]), або б) як речі, нематеріальні блага, дії зобов’язаних суб’єктів і власне діяльність суб’єкта права (Г. Л. Знаменський[90]). У свою чергу, О. П. Віхров висловлює думку, що більш обґрунтова­ною є моністична концепція об’єкта, за якою об’єктом правовідно­шення може бути тільки те, що здатне реагувати на відповідний правовий вплив, тобто фактична поведінка суб’єктів[91]. Зазначену позицію підтримує і В. В. Поєдинок[92], яка зазначає, що теоретично виправдано конструювати об’єкт господарських правовідносин відповідно до моністичного підходу, виділяючи при цьому: загальний об’єкт – фактичне господарське відношення та спеціальний об’єкт – об’єкт господарської діяльності, з приводу якого встановлюється правовідношення (речі та інші цінності, у тому числі нематеріальні активи). Це дасть можливість приділити достатню увагу безпосереднім об’єктам господарської діяльності, з якими пов’язані права та обов’язки суб’єктів господарських право­відносин.

Загальна теорія права визначає об’єкти правовідносин як матеріальні та нематеріальні блага, з приводу яких суб’єкти вступають у правовідносини, здійснюють свої суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Об’єкти правовідносин – це те, заради чого вони виникають. Якщо об’єкт права – суспільні відносини, що можуть бути предметом регулювання і вимагають такого регулю­вання, то об’єкт правовідносин – це частинка суспільних відносин, елемент, з приводу якого взаємодіють суб’єкти, те, на що спрямо­вані суб’єктивні юридичні права і обов’язки осіб[93].

У свою чергу, об’єкти господарських правовідносин – це сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи викорис­товуються в діяльності суб’єктів господарювання та відображаються в їх балансі або в інших передбачених законом обліках майна цих суб’єктів[94].

Правове регулювання питання щодо об’єктів господарських правовідносин визначається загальними положеннями про об’єкти відповідно до цивільного законодавства України. Так, об’єктами є ті матеріальні та духовні цінності, з приводу яких особи та соціально-публічні утворення вступають у господарські правовідносини. Законодавство не містить вичерпного переліку таких об’єктів. Зокрема, до основних з них належать: речі, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інші блага.

Першочергово необхідно визначити, що речі – це предмети матеріального світу, щодо яких можуть виникати права та обов’язки суб’єктів господарських правовідносин. Речі являють собою частину довкілля, відокремлену чи не відокремлену від інших його частин. Традиційно речі у вітчизняному законодавстві розглядаються як головний об’єкт цивільних і відповідно господарських прав. Речі потрібно трактувати у тому розумінні, що під останніми маються на увазі предмети, властивості та відносини, що мають матеріальний зміст і охоплюються сферою дії чинного законодавства. Об’єктами господарських прав можуть бути лише оборотоздатні речі. Стосовно речей, вилучених із обігу, права і обов’язки виникати, змінюватися і припинятися не можуть, а отже, вони не можуть бути і об’єктами господарських правовідносин. Класифікація речей можлива за різними ознаками. Зокрема, розрізняють такі речі: нерухомі та рухомі; які перебувають у вільному та обмеженому (зброя, наркотичні засоби) обороті; подільні та неподільні; визначені індивідуальними або родовими ознаками; споживні та неспоживні; головні та другорядні; прості та складні; загального та спеціального правового режиму тощо.

Поняттям речей охоплюються також гроші та цінні папери. При цьому гроші виступають як законний платіжний засіб. Разом із тим вони можуть бути самостійним об’єктом майнових прав (наприклад, предметом договору). Гроші являють собою особливе рухоме майно і належать до категорії подільних речей. Законним платіжним засобом на всій території України є грошова одиниця України – гривня. Визнання гривні законним платіжним засобом означає, що вона може бути засобом платежу у зобов’язаннях незалежно від згоди кредитора. Застосовуються два способи пла­тежу: готівкою та шляхом безготівкових розрахунків. При платежах готівкою засобом платежу є грошові знаки, що передаються одним суб’єктом іншому за товари, роботи, послуги тощо. При безготів­кових розрахунках використовуються цифрові записи про грошову масу, що знаходиться в обігу. При цьому певна грошова сума списується з рахунку однієї особи і зараховується на рахунок іншої. Безготівкові розрахунки можуть здійснюватися шляхом викорис­тання платіжних доручень, чеків, акредитивів, платіжних вимог, векселів, депозитних сертифікатів, пластикових карток банків тощо. Випадки і порядок використання іноземної валюти як платіжного засобу визначаються Законом України «Про Націо­нальний банк України»[95] і Декретом КМ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», а також виданими відповідно до них нормативними актами. Згідно із зазначеними актами здійснюються розрахунки в іноземній валюті на території України.

Особливу увагу необхідно звернути на цінні папери як особливий вид об’єктів господарських правовідносин. Цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізи­тами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його розмістила (видала), і власником та передбачає виконання зобов’язань згідно з умовами його розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа, іншим особам. Цінні папери – це грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Залежно від сфери застосування цінні папери виконують роль інструменту в комерційній діяльності суб’єктів підприєм­ництва, застосовуються для підтвердження і оформлення кредитних відно­син, використовуються в товарному обігу. Форма цінного папера, реквізити та зобов’язання за цінним папером визначаються відповідно до вимог чинного законодавства рішенням емітента в інформації про розміщення цінних паперів. Інформація затверд­жується Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку при реєстрації випуску та є підставою для взяття цих цінних паперів у документарній формі, цінних паперів на пред’явника в документарній формі або цінних паперів у бездокументарній формі, іменна ідентифікація власників яких здійснюється на підставі облікового реєстру рахунків власників у зберігача. Законом України «Про цінні папери та фондовий ринок» передбачено розподіл цінних паперів, які за порядком їх розміщення поділяються на емісійні та неемісійні. В Україні у цивільному обороті можуть бути такі групи цінних паперів:

· пайові цінні папери (цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі, надають власнику право на участь в управлінні емітентом і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента);

· боргові цінні папери (цінні папери, що посвідчують відно­сини позики і передбачають зобов’язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов’язання);

· іпотечні цінні папери (цінні папери, випуск яких забезпе­чено іпотечним покриттям та які посвідчують право власників на отримання від емітента належних їм коштів);

· приватизаційні цінні папери (цінні папери, які посвідчують право власника на безоплатне одержання у процесі приватизації частки майна державних підприємств, державного житлового фонду, земельного фонду);

· похідні цінні папери (цінні папери, механізм випуску та обігу яких пов’язаний з правом на придбання чи продаж протягом строку, встановленого договором, цінних паперів, інших фінансових або товарних ресурсів);

· товаророзпорядчі цінні папери (цінні папери, які надають їхньому держателю право розпоряджатися майном, зазначеним у цих документах).

Необхідно зауважити, що майно як особливий об’єкт – це окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов’язки. У контексті господарських правовідносин майнові права виступають як рід прав, що виникають стосовно певного майна. Вони мають економічний зміст, споживчу цінність і можуть бути виражені у грошовій формі.

Ще одним об’єктом господарських правовідносин є резуль­тати робіт. Результати робіт як об’єкти господарських правовід­носин виступають у вигляді матеріальних або духовних цінностей, які створюються на замовлення учасника цивільних відносин зусиллями іншого учасника таких відносин. У свою чергу, послуги – це робота, яка виконується одним учасником господарських відносин для задоволення матеріальних або духовних потреб іншого учасника таких відносин. Якщо послуги мають матеріальний результат, то він, як правило, невіддільний від самої діяльності[96].

Отже, об’єкти господарських правовідносин – це матеріальні і нематеріальні блага, з приводу яких суб’єкти вступають у право­відносини та здійснюють свої суб’єктивні права та юридичні обов’язки. Було встановлено, що правове регулювання об’єктів господарських правовідносин регулюється загальними положен­нями про об’єкти відповідно до цивільного законодавства України. На легальному рівні відсутній вичерпний перелік таких об’єктів. Зокрема, до основних з них належать: речі, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, твор­чої діяльності, інші блага. Зазначені об’єкти було розглянуто вище, з’ясовано їх суть і значення.

Об’єктами господарських правовідносин є об’єкти цивільних майнових та особистих немайнових правовідносин.

Відповідно до ст. 177 ЦК України об’єктами цивільних прав є речі, у т. ч. гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага. Немає необхідності наводити загальну характеристику відповідних об’єктів, оскільки вона дається у загальній теорії цивільного права. Зупинимося на деяких особливостях вказаних об’єктів як об’єктів саме господарських правовідносин.

1. Речі. Розглядаючи речі як об’єкт господарських право­відносин, слід зазначити, що деякі з них мають особливий правовий режим порівняно з аналогічними речами, які є об’єктами загально-цивільних правовідносин. Так, певні речі у господарській діяльності набувають особливих позначень (основні фонди, оборотні засоби) та спеціального правового режиму. Особливості у цьому разі можуть стосуватись порядку відсудження, користування тощо. Правовий режим таких речей може полягати у встановленні обмежень і порядку розпорядження ними, порядку їх придбання (нафтопро­дукти, ліки).

Певні речі будуть властиві саме для господарських правовід­носин. До останніх можна віднести поняття «підприємство». Відповідно до ст. 191 ЦК України підприємство є єдиним майновим комплексом, який використовується для заняття підприємницькою діяльністю. До його складу входять усі види майна, призначені для діяльності підприємства, включаючи земельні ділянки, будівлі, споруди, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, а також право на торгівельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ГК України підприємство розглядається перш за все як самостійний суб’єкт господарювання, який є юридичною особою (ст. 62). У зв’язку з цим постає питання про те, у якому розумінні необхідно використовувати поняття «підприємство» – як об’єкт чи як суб’єкт правовідносин. При розгляді підприємницьких товариств поняття «підприємство» використовується у розумінні єдиного майнового комплексу, який належить товариству (тобто як об’єкт права). Таких майнових комплексів (підприємств) у товариства може бути декілька. Ті ж єдині майнові комплекси, які законом визнані юридичними особами (державні, комунальні підприємства), розгля­даються як суб’єкти правовідносин.

2. Гроші. Форми розрахунків, прийнятих у господарській діяльності, поділяються на готівкові та безготівкові. Різновидом грошей є валюта як засіб платежу, що використовується в господарській сфері для розрахунків за зовнішньоекономічними договорами (контрактами).

3. Цінні папери. Певні цінні папери є об’єктом винятково господарських правовідносин.

4. Майнові права. Отримавши загальне визначення в ЦК України, у господарських правовідносинах майнові права мають власну специфіку (наприклад, особливим видом господарських майнових прав визнаються корпоративні права (хоча відповідна позиція не отримала одностайності в наукових колах)).

5. Роботи та послуги. Певні роботи та послуги можуть мати місце винятково при занятті господарською діяльністю. Це стосується побутового підряду, перевезення транспортом загального користування, страхування.

6. Об’єкти права інтелектуальної власності. Відповідно до ст. 420 ЦК України до об’єктів права інтелектуальної власності належать: літературні та художні твори, комп’ютерні програми, фонограми, відеограми, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин, комерційні (фірмові)

найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні позначення, комерційна таємниця.

Певні об’єкти права інтелектуальної власності можуть існу­вати лише у господарських правовідносинах. Це, зокрема: комер­ційне (фірмове) найменування, торговий знак, комерційна таємниця.

7. Інші матеріальні та нематеріальні блага. У сфері господарю­вання можуть існувати специфічні матеріальні та нематеріальні блага, що визнаються об’єктами господарських правовідносин (наприклад, вартість ділової репутації (гудвіл)).