Згідно зі ст. 2 ГК України учасниками відносин у сфері господарювання є суб’єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господа­рювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Проте не всі названі категорії осіб є суб’єктами господарських правовідносин (господар­ського права). Такими суб’єктами є лише ті учасники відносин у сфері господарювання, яким притаманна сукупність необхідних для цього ознак (рис), а саме:

· безпосереднє здійснення господарської діяльності (вироб­ництво продукції, виконання робіт, надання послуг), що є предметом діяльності індивідуальних підприємців, підприємств різних організаційно-правових форм, виробничих кооперативів, інших господарських організацій основної ланки економіки, або керівництво господарською діяльністю, що притаманно власникам майна підприємств, господарським об’єднанням, промислово-фінансовим групам, а також господарським міністерствам;

· створення (набуття статусу суб’єкта господарських відно­син) у встановленому законом порядку, хоча порядок створення для різних суб’єктів господарських відносин різний – залежно від виду (суб’єкт господарювання чи орган/організація господарського керів­ництва), організаційно-правової форми (унітарне підприємство, господарське товариство, виробничий кооператив), основного або виключного виду діяльності (комерційний банк, страхова компанія, фондова біржа, промислово-фінансова група та ін.); набуття статусу суб’єкта господарських відносин (що зазвичай є завершальною стадією процесу створення господарської організації), як правило, пов’язується з їх державною реєстрацією; державна реєстрація може здійснюватися в загальному порядку (передбаченому ст. 58 ГК України та Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців» та/або в спеціальному порядку (передбаченому Законом України «Про банки і банківську діяль­ність», Законом України «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»[97] та ін.);

· наявність майна, необхідного для здійснення обраної суб’єктом або покладеної на нього господарської діяльності чи керівництва такою діяльністю; таке майно може закріплюватися за суб’єктами господарського права на різних правових титулах: праві власності (господарські товариства, виробничі кооперативи), праві повного господарського відання (державне та комунальне комер­ційні підприємства), праві оперативного управління (казенне під­приємство, комунальне некомерційне підприємство), праві користу­вання (може застосовуватися з будь-яким з названих правових титулів; є характерною ознакою орендного підприємства); для філій, представництв та інших відокремлених підрозділів нормами ГК України передбачається закріплення майна на праві оперативно-господарського використання, зміст якого визначає господарська організація, до структури якої належить такий підрозділ;

· наявність господарської правосуб’єктності, тобто визнаної державою за певним суб’єктом господарювання можливості бути суб’єктом прав (мати і здійснювати господарські права та обов’язки, відповідати за їх належне виконання і мати юридичну можливість захищати свої права та законні інтереси від можливих порушень); обсяг господарської правосуб’єктності учасників господарських правовідносин фіксується в законі та в їх установчих документах і залежить від низки чинників (зокрема, від правового титулу майна, виду та характеру діяльності).

Суб’єкти господарського права (господарських правовідно­син) – це учасники господарських відносин, що безпосередньо здійснюють господарську діяльність або управляють такою діяль­ністю, створені у встановленому законом порядку, мають необхідне для здійснення такої діяльності майно і володіють господарською правосуб’єктністю.

Суб’єкти господарського права надзвичайно різноманітні і тому їх класифікують, тобто поділяють на групи за певними критеріями (ознаками). За характером здійснюваної діяльності розрізняють:

– суб’єкти господарювання, тобто суб’єкти господарського права, які безпосередньо здійснюють господарську діяльність (індивідуальні підприємці, підприємства, виробничі кооперативи, більшість господарських товариств, комерційні банки);

– суб’єкти господарського права, які здійснюють керівницт­во господарською діяльністю, в т. ч. організацію такої діяльності (господарські міністерства, органи місцевого самоврядування та їх виконкоми, господарські об’єднання, промислово-фінансові групи, власники майна підприємств, фондові біржі, Національний депозитарій України).

Залежно від форм власності, на базі якої вони функціонують, розрізняють державні, комунальні, колективні, приватні та змішані (що функціонують на базі двох і більше форм власності) суб’єкти господарського права. До державних належать державні та казенні підприємства, державні господарські об’єднання, господарські міністерства; комунальних – комунальні підприємства, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи; колективних – господарські товариства, виробничі кооперативи, добровільні госпо­дарські об’єднання, унітарні підприємства, створені кооперативами, господарськими товариствами, громадськими та релігійними організаціями; приватних – індивідуальні підприємці, приватні підприємства; змішаних – орендні підприєм­ства, спільні підприєм­ства, а також промислово-фінансові групи, до складу яких можуть входити господарські організації різних форм власності.

Відповідно ч. 2 ст. 55 ГК України розрізняють такі категорії суб’єктів: господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підпри­ємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку; громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Проте в цій статті не враховані суб’єкти господарювання, які важко віднести до зазначених категорій, зокрема: пайові інвести­ційні фонди, які створюються на договірних засадах і не мають статусу юридичної особи (Закон України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)»[98]; особисте селянське господарство, яке може реалізовувати надлишки сільськогосподарської продукції, надавати послуги зеленого туриз­му на платних засадах, проте не визнається юридичною особою і суб’єктом підприємництва та відповідно не підлягає державній реєстрації, а лише обліку, що здійснюється сільськими, селищними, міськими радами народних депутатів за місцем розташування зе­мельної ділянки (правове становище визначається Законом України «Про особисте селянське господарство»[99]).

Суб’єкт господарювання створюється і діє на підставі уста­новчих документів (документа), які мають відповідати встановле­ним вимогам. Загальні вимоги до установчих документів визна­чаються ст. 57 ГК України, а спеціальні – в законах, які визначають особливості правового статусу суб’єктів господарювання з виключ­ними видами діяльності (Закони України: «Про банки і банківську діяльність»; «Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні»; «Про страхування»[100] та ін.).

Загальні вимоги щодо установчих документів стосуються: видів установчих документів; змісту установчих документів (в них мають бути зазначені найменування та місцезнаходження суб’єкта господарювання, мета і предмет господарської діяльності, склад і компетенція його органів управління, порядок прийняття ними рішень, порядок формування майна, розподілу прибутків та збитків, умови його реорганізації та ліквідації, якщо інше не передбачено законом); спеціальні вимоги до засновницького договору, статуту, положення.

Обсяг правосуб’єктності (прав та обов’язків) у суб’єктів господарювання залежить від низки чинників, у т. ч. від правового титулу майна (право власності, право господарського відання, право оперативного управління, право оперативно-господарського вико­ристання), від основного виду діяльності та відповідно – можливості чи неможливості здійснювати інші види господарської діяльності (спеціальна правосуб’єктність і відповідно – можливість здійсню­вати лише окремі види діяльності характерна, наприклад, для інститутів спільного інвестування, комерційних банків, страхових компаній, фондових бірж).

Права та обов’язки суб’єктів господарювання можна поділити на дві категорії – загальні права та обов’язки, які притаманні всім суб’єктам господарювання, і спеціальні – характерні лише для певних видів суб’єктів господарювання.

Обсяг загальних прав залежить від правового титулу майна суб’єкта господарювання. Право власності забезпечує суб’єктові господарювання максимальний обсяг прав, серед яких: право вибору видів господарської діяльності (з дотриманням вимог закону); право вибору контрагентів та укладення з ними господарських договорів; право розпорядження отриманим прибутком та іншим майном, що належить суб’єктові господарювання на праві власності; право на визначення внутрішньої структури господарської організації та створення філій, представництв, інших відокремлених підрозділів та ін.

Спеціальні права необхідні суб’єктам господарювання з виключними видами діяльності (банківські операції, страхування, спільне інвестування, біржові операції) і передбачаються у відпо­відних Законах України – «Про банки і банківську діяльність» (ст. 9 – право комерційних банків створювати та брати участь у банківському об’єднанні, ст. 47 – право здійснювати на підставі банківської ліцензії банківські операції та ін.).

Загальні обов’язки суб’єктів господарювання досить численні, а саме: отримання дозволів ліцензії для здійснення тих видів господарської діяльності, щодо яких закон передбачає необхідність отримання спеціальних дозволів (ліцензій) у порядку, визначеному Законом України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»; отримання в передбачених законом випадках патенту; дотримання вимог антимонопольно-конкурентного законодавства; ведення бухгалтерського обліку і звітності; сплата податків та інших обов’язкових платежів; забезпечення безпеки виробництва (еколо­гічна, пожежна, радіаційна, санітарно-епідеміологічна, охорона праці тощо); дотримання прав та законних інтересів інших осіб; виконання інших вимог, передбачених законодавством.

Спеціальні обов’язки притаманні для суб’єктів господарських правовідносин зі спеціальним (виключним) предметом діяльності. Так, комерційні банки, страхові компанії, інститути спільного інвестування зобов’язані дотримуватися вимог відповідних законів щодо розміру та складу майна, видів діяльності (операцій), конт­ролю за використанням активів.

Отже, суб’єкти господарських правовідносин – це учасники господарських відносин, що безпосередньо здійснюють господар­ську діяльність або управляють такою діяльністю, створені у встановленому законом порядку, мають необхідне для здійснення такої діяльності майно і володіють господарською правосуб’єкт­ністю. У контексті розгляду питання суб’єктів господарювання було розглянуто їх легальний і доктринальний поділ залежно від широ­кого кола критеріїв. Важливе значення для суб’єктів зазначених відносин має правосуб’єктність останніх, яка поділяється на загальну та спеціальну, що визначає коло їх прав і обов’язків. Було встановлено специфічні ознаки, притаманні як суб’єктам загалом, так і окремим елементам суб’єктного складу (щодо видів, правосуб’єктності та юридичної належності).

У сфері господарювання беруть участь особи, що мають спеціальний правовий статус. Відповідно до ЦК України та ГК України цей статус – це статус підприємця для фізичних осіб і статус юридичної особи для організацій.

Відповідно до ЦК України суб’єктами господарських право­відносин виступають: 1) фізичні особи – підприємці та 2) юридичні особи. Натомість за ст. 55 ГК України суб’єктами господарювання є: 1) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які зареєстровані як підприємці, та 2) господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, підприємства, створені відповідно до ГК України, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Можна критично поставитися до спроби віднесення до суб’єктів господарювання відокремлених підрозділів юридичної особи. Це пов’язано з тим, що такі підрозділи не мають самостійних прав та обов’язків. Відповідні права та обов’язки виникають у юридичних осіб, що їх створили. Діяльність відокремлених під­розділів умовно можна віднести до їх господарської діяльності, оскільки вона не буде самостійною (юридична особа визначає предмет їх діяльності, встановлює повноваження їх керівників), ініціа­­тивною (вони діють не на свій розсуд, а відповідно до вста­новлених завдань, не мають можливості приймати рішення щодо вступу у правовідносини та виходу з них), не має ризикового харак­теру (майно, яким вони володіють, належить відповідній юридичній особі).

ГК України у ст. 2 виділяє категорію «учасники відносин у сфері господарювання». Окрім власне суб’єктів господарювання, до таких учасників належать споживачі, органи державної влади та місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також особи, які є засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Засновниками традиційно прийнято називати осіб, що беруть участь у створенні господарського товариства та його діяльності (ст. 3 Закону України «Про господарські товариства»). Для приват­них та інших підприємств замість поняття «засновник» викорис­товується поняття «власник майна підприємства». І у першому, і у другому випадках особа передає належне їй майно іншій особі та набуває відповідних прав щодо неї. Відмінність полягатиме в тому, що в першому випадку право власності на майно переходить до товариства, а у другому ні: підприємство володіє майном на праві господарського відання чи оперативного управління, особа зали­шається власником майна.

Споживач відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» – це громадянин, який придбає, замовляє чи має намір придбати або замовити товари (роботи, послуги) для особистих побутових потреб. Споживачем може виступати фізична особа та фізична особа – підприємець (при цьому важливо, щоб він придбав (замовив) товар (роботу, послугу) для задоволення власних побуто­вих потреб. Про це може свідчити кількість придбаного товару, відповідність придбаного товару тому, яким торгує такий продавець, можливість використання придбаного товару у власному виробницт­ві та інші обставини.

Органи державної влади та місцевого самоврядування забезпе­чують дотримання умов і меж здійснення господарської діяльності (органи державної реєстрації, ліцензійні органи, АМК України, інші контролюючі органи тощо). Такі органи повинні діяти відповідно до своєї компетенції.

Запитання для самоконтролю

1. Господарські правовідносини.

2. Ознаки господарських правовідносини.

3. Класифікація господарських правовідносин.

4. Елементи господарських правовідносин.

5. Підстави виникнення господарських правовідносин.

6. Правовий режим об’єктів господарських правовідносин.

7. Загальні положення про суб’єктів господарських правовідносин.

Жорнокуй Ю.М., Загородній А.С.