У сфері права «принципи» (від лат. principium – начало, основа) є загальновизнаним поняттям, під яким прийнято розуміти вихідне положення будь-якої теорії, вчення, науки, світогляду тощо, твердження, яке приймається як правдиве завжди і всюди там, де воно застосовне. Щодо принципів господарювання, то вони відображають сутність і характер правового регулювання саме цього виду відносин.

Будь-яка господарська діяльність здійснюється на певних засадах, що враховують, з одного боку, ринкову орієнтацію вітчизняної економіки і відповідно передбачають значну свободу для суб’єктів такої діяльності (насамперед підприємців), а з іншого – соціальне спрямування господарської сфери, що зумовлює встановлення певних обмежень для суб’єктів господарювання з метою врахування публічних інтересів (суспільства, держави, тери­торіальної громади/громад, типових приватних інтересів громадян та організацій) у дотриманні встановленого державою суспільного господарського порядку, що передбачає дотримання суб’єктами господарювання різноманітних вимог щодо: якості продукції, робіт, послуг, їх безпечності для життя і здоров’я споживачів; екологічної безпеки виробництва; добросовісної поведінки у сфері економічної конкуренції; цивілізованого використання найманої праці (тобто з дотриманням вимог трудового законодавства) та ін.[18]

Принципи складають певну основу тієї чи іншої діяльності та визначають її напрям. Господарська діяльність базується на загаль­ноправових принципах, що властиві національному праву та зако­нодавству, та водночас спирається і на власні специфічні принципи.

Відповідно до ст. 6 ГК України загальними принципами господарювання визнаються:

– забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб’єктів господарювання;

– свобода підприємницької діяльності у межах, визначених законом;

– вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;

– обмеження державного регулювання економічних процесів у зв’язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості еко­номіки, добросовісної конкуренції у підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;

– захист національного товаровиробника;

– заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Якщо з’ясовувати зміст загальних принципів господарювання, то потрібно звернути увагу на те, що в їх формулюваннях знаходять свій відбиток відповідні положення Конституції України. Хоча деякі з них безпосередньо й не пов’язані з текстом конституційних положень, усе ж вони відображають головну ідею конституційної основи здійснення господарської діяльності.

Так, наприклад, джерелом принципу «забезпечення еконо­мічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб’єктів господарювання» є положення, закріплені у ч. 4 ст. 13 та ч. 1 ст. 15 Конституції України, відповідно до яких «держава забезпечує захист прав усіх суб’єктів права власності і господа­рювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб’єкти права власності рівні перед законом» та «суспільне життя в Україні ґрунтується на засадах політичної, економічної та ідеологічної багатоманітності».

Економічна багатоманітність передбачає визнання рівноправ­ності існування, функціонування та рівний юридичний захист різних форм власності, зокрема, приватної, державної та комунальної. Відповідно до ч. 2 ст. 318 ЦК України усі суб’єкти права власності є рівними перед законом, тобто усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав та гарантується рівність перед законом.

Свобода підприємницької діяльності також передбачена нормами Конституції України. Згідно зі ст. 42 Основного Закону України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Конституція України встановлює і певні обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності. Зокрема, відповідно до ч. 2 цієї статті підприємницька діяльність депутатів, посадових і службових осіб органів державної влади та органів місцевого самоврядування обмежується законом.

Принцип свободи підприємницької діяльності полягає у вільному виборі видів підприємницької діяльності; неприпустимості встановлення будь-яких обмежень в організації та здійсненні підприємницької діяльності з боку органів державної влади, місце­вого самоврядування та їх посадових осіб, крім випадків, перед­бачених чинним законодавством України; забороні незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого само­врядування, їх посадових осіб у підприємницьку діяльність.

Принцип вільного руху капіталів, товарів та послуг на території України полягає у самостійній розробці суб’єктами господарювання програми своєї діяльності, вільному виборі постачальників і споживачів своєї продукції, залученні необхідних для здійснення господарської діяльності ресурсів, установленні цін на продукцію та послуги, вільному наймі суб’єктом господарювання працівників, розпоряджанні прибутком, що залишається у суб’єктів господарської діяльності після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом, на власний розсуд тощо.

Згідно з ч. 2 ст. 42 Конституції України держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

Відповідно до чинного законодавства держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та всіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів, забезпечує екологічний захист населення, безпеку суспільства і держави, захист національного товаровиробника тощо.

Нормативно-правова база захисту національного товарови­робника в Україні складається із норм загального законодавства, зокрема, ГК України, Законів України «Про основи національної безпеки України»[19], «Про захист економічної конкуренції»[20], «Про зовнішньоекономічну діяльність» тощо та трьох спеціальних зако­нів: «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту»[21], «Про захист національного товаро­виробника від субси­дованого імпорту»[22], «Про застосування спеціальних заходів щодо імпорту в Україну»[23]. Зокрема, останній визначає національного товаровиробника як сукупність виробників подібного чи безпосередньо конкуруючого товару або тих із них, сукупне виробництво яких становить основну частину всього обсягу виробництва в Україні цього товару.

Підтримка національного товаровиробника передбачає застосування певних заходів щодо підвищення його конкуренто­спроможності та захисту від застосування органами іноземних держав, митними союзами або економічними угрупованнями антидемпін­гових, компенсаційних і спеціальних захисних заходів, зростаючого або навіть масового імпорту в Україну, що завдає значної шкоди або загрожує спричиненням такої шкоди вітчиз­няному товаровиробнику подібного або безпосередньо конкурую­чого товару.

Законом може бути передбачено спеціальні заходи щодо захисту національного товаровиробника від демпінгового імпорту та спеціальні заходи щодо імпорту, який завдає або може завдати істотної шкоди національним товаровиробникам, а також визначено перелік видів товарів і послуг, експорт, імпорт та транзит яких через територію України забороняється. Захист національного товарови­робника в Україні може здійснюватися шляхом встановлення обов’язковості або заборони певних дій, видачі певних дозволів (ліцензій, патентів тощо), здійснення реєстраційних дій, встанов­лення стандартів, квот, надання субсидій, дотацій, компенсацій, застосування економічних санкцій тощо.

Зокрема, заходами у відповідь на дискримінаційні та/або недружні дії інших держав, митних союзів або економічних угруповань є: застосування повної заборони (повного ембарго) на торгівлю; застосування часткової заборони (часткового ембарго) на торгівлю; позбавлення режиму найбільшого сприяння або пільго­вого спеціального режиму; запровадження спеціального мита; запровадження режиму ліцензування та/або квотування зовнішньо­економічних операцій; установлення квот (контингентів); запро­вадження комбінованого режиму квот і контингентів; запровад­ження індикативних цін щодо імпорту та/або експорту товарів; інші заходи, передбачені законами та міжнародними договорами України.

Заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини передбачає: заборону безпосереднього незаконного впливу органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб на суб’єктів господарської діяльності; заборону прийняття органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами нормативно-правових актів, що порушують права та інтереси суб’єктів господарювання або створюють для суб’єктів господарської діяльності умови менш сприятливі, ніж ті, що встановлені законами; здійснення контролю зазначеними суб’єктами влади за діяльністю суб’єктів господа­рювання винятково на засадах законності, плановості, об’єктив­ності, незалежності та гласності.

Запитання для самоконтролю

1. Поняття господарської діяльності.

2. Зміст ознак господарської діяльності.

3. Види господарської діяльності.

4. Характеристика видів господарської діяльності залежно від їх мети.

5. Поняття підприємницької діяльності.

6. Ознаки підприємницької діяльності.

7. Принципи підприємницької діяльності.

8. Класифікація підприємницької діяльності за різними критеріями.

9. Принципи господарювання.

10. Зміст загальних принципів господарювання.

Андрєєва О.Б., Жорнокуй Ю.М.