У процесі здійснення господарської діяльності юридичні та фізичні особи як суб’єкти господарювання вступають у найрізнома­нітніші правовідносини: договірні зобов’язання стосовно поставки продукції, перевезення вантажів, будівельних та інших робіт; зобов’язання з виконання поставок продукції для державних потреб тощо. Цим самим установлюється юридичний зв’язок між суб’єктами господарювання – вони в цих зобов’язаннях наділяються правами та обов’язками. Загальна теорія права визначає правовід­носини як урегульовані нормами права і забезпечувані державою вольові суспільні відносини, що виражаються в конкретному зв’язку між суб’єктами – правомочними (носіями суб’єктивних прав) і зобов’язаними (носіями обов’язків)[68].

Господарські правовідносини як галузевий вид правовідносин характеризуються переважно в навчальній літературі з госпо­дарського права. Як зазначає О. П. Віхров[69], автори більшості навчальних видань акцентують увагу на господарських відносинах, фактично обходячи мовчанням категорію господарських правовід­носин або лише торкаючись її. Така позиція обумовлена, з одного боку, наявним в науці різним баченням господарського права як правової галузі та її предмета – господарських відносин, а з іншого – багатоаспектністю категорії правовідносин, неоднозначним розу­мінням її в теорії права та галузевих юридичних науках.

Можна повністю погодитись з позицією Г. Л. Знаменського[70] щодо того, що до розряду суспільних відносин може належати лише така специфічна форма як господарські правовідносини, але ніяк не господарські відносини. З цієї причини питання про сутність і природу господарських правовідносин може бути визначене одним із найбільш складних і недостатньо розроблених у господарсько-правовій теорії.

Господарські правовідносини, зважаючи на специфіку право­вого регулювання, потрібно визначати у зв’язку з певними особливостями. Позицію з визначення господарських правовідносин як урегульованих нормами права суспільних відносин, що виникають у сфері господарювання щодо організації та без­посереднього здійснення господарської діяльності, відстоюють В. С. Мартем’янов, О. М. Вінник та В. В. Лаптєв[71]. Зокрема зазна­чено, що господарські правовідносини – це врегульовані нормами права суспільні відносини, які виникають у сфері господарювання щодо організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності, характеризуються особливим суб’єктним складом, поєднанням організаційних і майнових елементів, значним ступенем регулювання з боку як держави, так і суб’єктів цих відносин[72].

У свою чергу, Г. Л. Знаменський[73] вважає, що господарські правовідносини – це особливий вид суспільних відносин, що виникають у результаті впливу норми права на фактичні, реальні відносини в суспільстві і становлять проміжну ланку між нормою права та фактичними суспільними відносинами. На думку вченого, «традиційне» визначення правовідношення як «конкретного, реального суспільного відношення, що набуло правової форми і є результатом реалізації норм права» призводить до змішування правового чинника та об’єкта його впливу замість чіткого їх розрізнення.

Беручи за основу суб’єктний склад учасників господарювання, С. Й. Кравчук та В. С. Щербина тлумачать господарські правовід­носини через спектр відносин між владно-розпорядчими органами та суб’єктами господарювання. Зокрема, С. Й. Кравчук визначає господарські правовідносини як відносини між господарюючими суб’єктами та органами влади, що утворюються в процесі організації та здійснення господарської діяльності[74]. Натомість, B. C. Щербина вважає, що господарські правовідносини – це відносини між господарюючими суб’єктами та органами управ­ління, які утворюються у процесі організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності[75]. Фактично, можна стверджу­вати, що такий науковий підхід відбито в нормах законодавства України. Так, за ст. 1 ГК України господарські відносини – це відносини, які виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

В основі господарських відносин як фактичних економічних відносин здебільшого лежить приватний інтерес суб’єкта госпо­дарювання щодо отримання бажаного ефекту (найчастіше – прибутку) від господарської діяльності. Коло ж публічних інтересів, які підлягають урахуванню в господарсько-правових нормах, а відтак – і в господарських правовідносинах, надзвичайно широке і залежить від виду господарської діяльності та галузі/сфери її здійснення (це, зокрема, інтереси щодо: забезпечення розширеного відтворення в матеріальному виробництві; реалізації інвестиційних та інноваційних проектів з метою забезпечення розвитку високо­технологічного виробництва тощо)[76].

У свою чергу, О. П. Віхров[77], не погоджуючись з розумінням правовідношення як урегульованого правом суспільного відно­шення, стверджує, що правовідносини є відносинами правомірними, такими, що відповідають установленим правовим вимогам. Тому навряд чи обґрунтовано називати правовими реальні конкретні відносини, що регулюються нормами права, в яких поведінка суб’єктів включає як правомірні, так і неправомірні шляхи реалізації інтересів цих суб’єктів.

Стосовно співвідношення господарського правовідношення і господарського відношення В. В. Поєдинок[78] зазначає :

1) господарське відношення є економічним відношенням, що виникає в результаті прийняття його суб’єктами економічно значущих рішень, як правило, у їх приватних інтересах, а госпо­дарське правовідношення – ідеологічним відношенням, що виникає в результаті настання передбачених правовою нормою фактів і втілює публічний інтерес;

2) господарське правовідношення є проявою господарського відношення у правовій площині і є індивідуальною моделлю пове­дінки суб’єктів господарського відношення;

3) господарське правовідношення посідає власне місце в системі соціальних регуляторів господарських відносин поряд із нормами права, від яких відрізняється саме своїм індивідуальним характером.

Отже, господарські правовідносини визначаються як на легальному, так і на доктринальному рівнях. Зокрема, такі відно­сини є врегульованими нормами права. Суспільні відносини, які виникають у сфері господарювання щодо організації та безпо­середнього здійснення господарської діяльності, характеризуються особливим суб’єктним складом, поєднанням організаційних і майнових елементів, значним ступенем регулювання з боку як держави, так і суб’єктів цих відносин.

Зазначені правовідносини характеризуються такими специ­фічними ознаками: сфера виникнення, суб’єктний склад, об’єкт, зміст, поєднання майнових та організаційних елементів, відобра­ження в господарських правовідносинах публічних і приватних інтересів, підстави виникнення, зміни та припинення, ступінь державного і локального регулювання[79].

Зважаючи на наявність як легального, так і доктринального визначення господарських правовідносин, звернемося до розкриття істотних ознак вищезазначених відносин, оскільки останні уможливлюють розгляд таких юридичних відносин у цілісній системі.

Ознаки господарських правовідносин:

1) сфера виникнення – господарські відносини мають місце у сфері господарювання. Насамперед необхідно відзначити, що господарські правовідносини характеризуються специфічною сфе­рою виникнення. Зокрема, така сфера охоплює господарські системи будь-якого рівня. Рівневість охоплення сфери відносин господарю­вання включає державний рівень (економіка країни), територіальний (економіка певного регіону) та локальний (суб’єкти господарювання і господарські організації). Зазначені відносини спеціалізуються і за сферою регулювання;

2) особливий суб’єктивний склад. Як специфічну ознаку окреслених правовідносин необхідно виділяти й особливий суб’єктний склад. У цьому разі обов’язковим учасником таких відносин є суб’єкти господарювання – індивідуальні підприємці, господарські організації, суб’єкти організаційно/управлінсько-господарських повноважень. Щодо останніх, то ними виступають органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, господарські об’єднання, холдингові компанії, засновники та власники майна суб’єктів господарювання. Крім того, участь у цих відносинах беруть споживачі, громадяни, громадські та інші організації, які виступають засновниками суб’єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності. Коло учасників відносин у сфері господарювання легально визначене ч. 1 ст. 2 ГК України;

3) об’єкти господарських правовідносин. Як і будь-які юри­дичні відносини, господарські правовідносини мають специфічний об’єкт правового регулювання. Так, об’єктом господарських правовідносин є майно у формі речей і безтілесного майна (нематеріальних активів), у т. ч. об’єктів права інтелектуальної та права промислової власності, необхідне для організації та безпосереднього здійснення господарської діяльності;

4) зміст господарських правовідносин. У випадку госпо­дарських правовідносин змістом є суб’єктивні права та обов’язки суб’єктів господарювання й суб’єктів організаційно-господарських повноважень та інших учасників господарського життя, визначені нормативно-правовими актами, іншими документами, а також реальні дії зазначених осіб щодо реалізації цих прав та обов’язків, спрямовані на безпосереднє здійснення господарської діяльності;

5) поєднання майнових та організаційних елементів: ство­рення підприємства складається з організаційних (укладення засновницького договору, скликання та проведення установчих зборів у випадках, передбачених законом, державна реєстрація, ліцензування тощо) і майнових елементів (наділення підприємства відповідною майновою базою). Так, щодо поєднання майнових та організаційних елементів, то створення господарської організації вимагає сукупності організаційних дій засновників у формі укладення засновницького договору (якщо засновників два і біль­ше), скликання і проведення установчих зборів (у передба­чених законом випадках), здійснення державної реєстрації новоство­рюваної організації, отримання необхідних ліцензій, інших дозволів, наділення новостворюваної організації необхідним для започатку­вання та здійснення нею відповідної господарської діяльності майновою базою з визначенням правового титулу майна (право власності, право господарського відання, право оперативного управління);

6) у господарських відносинах має місце особлива мета – досягнення економічних і соціальних результатів та отримання прибутку;

7) регулюються особливими нормами – поєднанням законо­давчого та локального регулювання. Зокрема, такі відносини регулюються господарсько-правовими нормами, що містяться в актах господарського законодавства, а в окремих випадках ще й у господарських договорах, які створюють можливість регулювання окремих питань господарювання;

8) юридичний факт як підстава виникнення господарських правовідносин. Можна повністю погодитись з О. М. Вінник[80], на думку якої, розглядаючи основні ознаки будь-яких правовідносин, помилково було б не звернути увагу на підстави виникнення, зміни та припинення таких відносин. У випадку відносин, що розгля­даються, такими підставами є юридичні факти, що можуть відбиватися в діях чи бездіяльності суб’єктів правовідносин, подіях.

Господарські правовідносини є цілісними за своєю юридич­ною та економічною природою. Однак у рамках цієї цілісності має місце їх видова різниця, визначена значною кількістю зв’язків учасників відносин у сфері господарювання. Господарські право­відносини мають широке коло застосування. Зокрема, розрізняють відносини у сфері господарювання за характером відносин, за сферою виникнення та дією, за взаємним становищем сторін, за галузями економіки і сферами управління, за характером дозволу. Різноманітність і складність господарських відносин вимагає їх поділу на відповідні види за різними критеріями.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 ГК України господарські відносини поділяються на господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські. Так, ч. 5 ст. 3 ГК України дає визначення господарсько-виробничих відносин як майнових та інших відносин, що виникають між суб’єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності (наприклад, такі відносини виникають між постачальником і покупцем). У таких відносинах не існує підпорядкування суб’єктів один одному, вони діють як рівні та незалежні контрагенти.

За ч. 6 ст. 3 ГК України під організаційно-господарськими відносинами розуміються відносини, що складаються між суб’єк­тами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю (між органами господарського контролю та підприємцями, між органами державного управління та державними підприємствами); при державній реєстрації та ліквідації суб’єктів господарювання; при видачі ліцензій, патентів, дозволів на розміщення об’єктів торгівлі.

У свою чергу, ч. 7 ст. 3 ГК України під внутрішньогос­подарськими відносинами розуміються відносини, що складаються між структурними підрозділами суб’єкта господарювання, та відно­сини суб’єкта господарювання з його структурними підрозділами (філіали, представництва).

Основним видом господарських правовідносин вважаються майнові та інші відносини, що виникають між суб’єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської (насамперед, підприємницької) діяльності. Такі відносини полягати­муть у вчиненні суб’єктами господарювання дій щодо виробництва та реалізації товару, виконання робіт і надання послуг за плату.

Організаційно-господарські відносини завжди пов’язані з господарсько-виробничими (майновими та особистими немайно­вими) відносинами, оскільки спрямовані або ж на створення та реалізацію умов для заняття господарською діяльністю (державна реєстрація, ліцензування тощо) або ж на створення та забезпечення меж здійснення такої діяльності (конкурентне законодавство, законодавство про забезпечення якості та безпеки товарів тощо). Внутрішньогосподарські правовідносини також пов’язані з госпо­дарсько-виробничими відносинами та стосуються організації діяльності суб’єкта господарювання при здійсненні господарської діяльності (корпоративні відносини). Таким чином, можна вважати, що організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відно­сини є відносинами, пов’язаними з господарсько-виробничими (май­но­вими та особистими немайновими) правовідносинами.

Виходячи із зазначеного, господарські правовідносини можна визначити як господарсько-виробничі (майнові та особисті немай­нові) та пов’язані з ними організаційно-господарські та внутріш­ньогосподарські відносини, які виникають між суб’єктами господар­ських правовідносин при здійсненні господарської (підприєм­ницької) діяльності, спрямовані на досягнення господарської мети та врегульовані нормами господарського права.

Разом із легальною класифікацією доктрина господарського права виділяє більш розширений поділ зазначених правовідносин. Такий поділ має місце з різних міркувань: нормотворчості (ураху­вання в процесі правового регулювання специфіки певних видів господарських відносин), з навчальною метою (вивчення харак­терних ознак певних видів господарських відносин і пов’я­заних з цим особливостей їх правового регулювання), для наукових цілей (дослідження певних видів господарських відносин, винай­дення найбільш оптимальних шляхів їх правового регулювання та надання відповідних рекомендацій законодавцеві та практичним праців­никам).

За характером правовідносин господарські відносини поді­ляються на:

– відносини щодо безпосереднього здійснення господарської діяльності (виробництво та реалізація товару);

– відносини щодо керівництва (організації) господарською діяльністю (державна реєстрація, контроль власника майна за ефективністю використання останнього підприємством).

За взаємним становищем сторін розрізняють:

– горизонтальні – відносини, які складаються безпосередньо між господарюючими суб’єктами (між самими господарськими організаціями, підрозділами одного підприємства). Для цих відносин характерна юридична рівність сторін;

– вертикальні – це відносини в сфері управління. У цих відносинах одним з учасників виступає орган управління, у тому числі власник майна чи уповноважений ним орган.

За сферою дії правовідносини поділяються на:

– внутрішньогосподарські, що виникають усередині госпо­дарської організації між її структурними підрозділами, а також між господарською організацією та її структурними підрозділами;

– міжгосподарські (зовнішньогосподарські), що виникають між юридично самостійними суб’єктами господарювання.

За галузями народного господарства і сферами управління, в яких вони виникають, відносини поділяються на:

– правовідносини в галузі промисловості;

– правовідносини в галузі сільського господарства;

– правовідносини в галузі транспорту;

– правовідносини в галузі капітального будівництва;

– правовідносини у сфері приватизації;

– правовідносини у сфері зовнішньоекономічної діяльності тощо.

С. Й. Кравчук вважає, що господарські правовідносини поділяються на:

· вільні. В основі вільних господарських правовідносин лежить положення, визначене ст. 6 ГК України про те, що підприємець має право без обмежень здійснювати будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству.

· дозвільні. В основі дозвільних господарських правовід­носин лежить визначений у ч. 3 ст. 5 ГК України та ст. 8 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» перелік видів підприємницької діяльності, яка може здійснюватися лише за спеціальним дозволом, що видається уповноваженим органом. Цю категорію господарських правовідносин, на думку вченого, можна поділити на чотири групи:

― відносини, пов’язані з виготовленням та реалізацією певних продуктів і речовин (алкогольні напої, тютюнові вироби, ветери­нарні медикаменти, хімічні речовини);

― відносини з внутрішніх і міжнародних перевезень пасажи­рів та вантажів автомобільним, залізничним, морським, повітря­ним шляхом, виконання авіаційно-хімічних робіт і аерозйомок, обробки поштової кореспонденції, прийому грошових переказів тощо;

― відносини щодо проведення спеціальних робіт (пошук та експлуатація корисних копалин, виробництво та ремонт спортивної та мисливської вогнепальної зброї, виготовлення грошових знаків тощо);

― надання населенню специфічних послуг (медичних, ветери­нар­них, юридичних)[81].

Як бачимо, коло господарських правовідносин має широкий спектр, що визначається різноманітними критеріями та якостями. Відтак відмежування господарського права від інших галузей права здійснюється за предметною ознакою, тобто порівнянням предмета правового регулювання з предметами, які притаманні кожній окремій галузі.

Зокрема, у ст. 4 ГК України закріплено, що у сфері господа­рювання можуть виникати відносини, що не мають усіх ознак господарських правовідносин і не є предметом регулювання господарського законодавства. До них належать:

1) майнові та особисті немайнові відносини, що регулюються ЦК України;

2) земельні, гірничі, лісові та водні відносини, відносини щодо використання й охорони рослинного і тваринного світу, територій та об’єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря;

3) тру­дові відносини;

4) фінансові відносини за участі суб’єктів госпо­дарювання, що виникають у процесі формування та контролю виконання бюджетів усіх рівнів;

5) адміністративні та інші відносини управління за участю суб’єктів господарювання, в яких орган державної влади або місце­вого самоврядування не є суб’єк­том, наділеним господарською компе­тенцією, і безпосередньо не здійснює організаційно-господар­ських повноважень щодо суб’єкта господарювання.