Сучасною практикою вироблені чотири групи методів управління операційними системами: 1)організаційні, 2)адміністративні, 3)економічні і соціально-психологічні. Розглянемо їхню концептуальну сутність.
Організаційні методи. Суть їх полягає в тому, що перш ніж якась діяльність буде здійснюватися, вона повинна бути оптимально організована: спроектована, націлена, регламентована, нормована, постачена інструкціями, що фіксують правила виконання робіт і поведінку персоналу.
 |
Система організаційних методів представлена на рис. 2. Необхідно спочатку створити підприємство, цех, ділянку, відділ, тобто розробити нормативні акти, що регламентують, нормують і інструктують їхню діяльність, підібрати і розставити по місцях людей, забезпечити їх планами, дати завдання, показати напрямок дій, а потім вже керувати їх діями. Таким чином, організаційні методи передують самої діяльності, створюють для неї необхідні умови, а, отже, є пасивними, складаючи базу трьох інших груп — активних методів.
Рис. 2. Організаційні методи операційного менеджменту
(концептуальна схема)
Адміністративні методи. Їх називають також методами владної мотивації, і вони зводяться, насамперед, до відкритого примусу людей до тієї чи іншої діяльності або до створення можливостей для такого примусу.
Економічні методи. У результаті переходу до ринкових відносин адміністративні методи перестали відповідати реальним потребам управління. Економічні методи припускають непрямий вплив на об'єкт
В основі цих методів - економічна зацікавленість працівника в результатах своєї праці.
Соціально-психологічні методи.
Концептуально вони зводяться до двох основних напрямків:
• формуванню сприятливого морально-психологічного клімату в колективі, що сприяє більшій віддачі при виконанні роботи завдяки підвищенню настрою людей
• виявленню і розвитку індивідуальних здібностей кожного, що дозволяють забезпечити максимальну самореалізацію особистості в операційному процесі.
Усі приведені методи операційного менеджменту реалізуються відповідно до визначених принципів і правил. Розглянемо найбільш значимі з них в аспекті освітлюваної тематики.
Цілеспрямованість управління. Цей принцип — один з найважливіших. Управлінський процес повинен бути цілеспрямованим, тобто завжди орієнтований на вирішення конкретних проблем, досягнення конкретних цілей.
Функціональна соціалізація в сполученні з універсальністю. Суть цього принципу полягає в тому, що до кожного об'єкту управління повинен бути свій підхід, що враховує його специфіку. Наприклад, спортивною командою не можна керувати так само, як акторами на сцені, а групою лікарів — як військовим підрозділом. Але оскільки в цих випадках має місце управління людьми, то існує деякий універсальний підхід до них незалежно від того, хто вони — солдати чи вчені, чиновники чи будівельники.
Послідовність управлінських процесів. Будь-який управлінський процес будується відповідно до принципу послідовності, тобто елементи чи стадії, з яких він складається, повинен випливати друг за другом у визначеному порядку. Не можна, наприклад, спочатку віддати розпорядження, а потім обмірковувати його правомірність.
Оптимальне сполучення централізованого регулювання керованої підсистеми з її саморегулюванням. Поведінку об'єкта управління необхідно контролювати безупинно, тому що він, постійно знаходячись під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів, увесь час відхиляється в той чи інший бік від запланованого регламенту поведінки.
Забезпечення відповідності прав, обов'язків і відповідальності. Це один з найважливіших принципів управління. Перевищення прав у порівнянні з обов'язками призводить до управлінської сваволі, недолік же паралізує ділову ініціативу, оскільки зайва активність може загрожувати великими неприємностями.
Забезпечення загальної зацікавленості всіх учасників управління в досягненні цілей, що стоять перед підприємством, досягається шляхом матеріального і морального заохочення працівників, що відрізнилися, а також максимального залучення виконавців у процес підготовки рішень на самих ранніх стадіях роботи над ними. Це також один з основних принципів менеджменту, що базується на тому, що рішення, у які вкладені власна праця й ідеї, будуть виконуватися швидше і якісніше, ніж спущені зверху.
Усіляке забезпечення змагальності учасників управління. Мова йде про необхідність заохочення конкуренції при заміщенні посад у сфері управління.
Дата: 2018-11-18, просмотров: 475.
