Проблема зайнятості виступає однією з фундаментальних основ функціонування і усталеного розвитку суспільства. Безробіття (незайнятість) економічно-активного населення особливо загострюється в умовах трансформації українського суспільства, становлення ринкових відносин.

Ринок праці, як і будь-який інший соціальний інститут, має як позитивні, так і негативні риси. Вони проявляються у відтворенні соціальної нерівності, посиленні диференціації у суспільстві, орієнтації не на виробництво соціально необхідних товарів, а на задоволення потреб забезпечених споживачів.

Виникнення та зростання безробіття визначається цілою мережею факторів: структурні зміни в економіці ведуть до оптимізації кадрового складу, зменшення чисельності зайнятих у певних галузях виробництва, цьому також сприяє науково-технічний прогрес, який обумовлює скорочення перш за все робітників ручної праці; підвищення продуктивності праці також сприяє скороченню чисельності зайнятих; загострення екологічних проблем веде до згортання виробництв, які наносять шкоду навколишньому середовищу. Ці чинники є типовими для будь-якої країни.

Однак в умовах трансформації пострадянських країн на перший план виступають інші фактори, які обумовлені кризовим станом економіки, несформованістю ринку праці, перевищенням пропозиції робочої сили над її попитом. Суттєво впливає на розбалансованість ринку праці роздержавлення, приватизація, акціонування підприємств, оренда тощо, що ведуть до оптимізації чисельності зайнятих; ліквідації або скорочення збиткових і нерентабельних підприємств. В умовах системної кризи в країні проблеми безробіття загострюються через різке падіння виробництва (від 50% до 70% в різних галузях), дестабілізацію економіки, конверсію і скорочення виробництва військової техніки.

Соціальна робота у сфері зайнятості ускладнюється важкістю визначення чисельності безробітних, що пояснюється неоднозначною трактовкою самого терміна «безробітний» як науковцями, так і офіційними й неофіційними інституціями. За офіційними даними, як правило, занижується чисельність цієї категорії внаслідок того, що враховуються лише ті, хто стоїть на обліку в центрах зайнятості, в той час як соціологічні дослідження свідчать, що в ці установи з різних причин звертається лише кожний п’ятий з тих, хто не має роботи. Неконкурентоспроможними на ринку праці виявляються некваліфіковані і малокваліфіковані робітники, які не готові до перекваліфікації, працівники нерентабельних, збиткових підприємств, представники уразливих демографічних груп (молодь, люди передпенсійного та пенсійного віку, жінки, що мають дітей).

Законами та іншими нормативними актами України передбачається забезпечення рівних можливостей реалізації права на працю і вільного вибору її видів незалежно від статі, віку, соціального становища, національності, політичних пріоритетів тощо. У теорії соціальної роботи соціальна політика у сфері зайнятості розглядається як інструмент формування, розвитку та реалізації трудового потенціалу економічно-активних верств населення. Заходи, що спрямовані на допомогу безробітним, є лише одним із напрямків цієї роботи. У світовій практиці такий підхід до соціальної роботи у сфері зайнятості сформувався давно і реалізується на практиці.

Міжнародним центром економічного зростання визначені такі стратегічні цілі соціальної політики у сфері зайнятості:

Ø ефективне, раціональне використання робочої сили;

Ø створення умов продуктивної зайнятості (впровадження нової техніки, інноваційних технологій тощо);

Ø широке інвестування в людський капітал з метою підвищення індивідуальної продуктивності праці, адаптації технологічних процесів до можливостей працівника;

Ø розробка і впровадження механізмів, що забезпечують успішну адаптацію найманих працівників до вимог ринку праці, сприяння розвитку виробничої та соціальної інфраструктури;

Ø удосконалення системи підготовки кадрів у відповідності з вимогами часу з урахуванням потреб виробництва у різних сферах зайнятості;

Ø прогнозування потреб ринку праці у робочій силі, її кількісного та якісного складу на перспективу;

Ø оптимізація механізмів узгодження підготовки працівників, фахівців з середньою і вищою освітою з потребами ринку праці.

Соціальна робота у сфері зайнятості як інструмент соціальної політики покликана сприяти досягненню не лише оперативних, тактичних, а й стратегічних цілей забезпечення продуктивної зайнятості. Інтегративний характер соціальної роботи, опора на широку теоретико-методологічну, методичну та технологічну базу дозволяють соціальним працівникам спрямовувати свою діяльність на удосконалення як об’єктивних умов, так і суб’єктивних чинників продуктивної зайнятості. Функції працівників центрів зайнятості мають включати діагностику стану економічної кон’юнктури, зокрема структури і динаміки робочих місць у регіоні, місті, селищі тощо, вимоги до працівників, їх кваліфікації, освіти відповідно змісту праці; створення загальнодоступного постійно оновлювального банку соціальної інформації про потреби робочої сили у різних регіонах країни, ініціювати оптимізацію правової бази щодо забезпечення мобільності кадрів з районів, що мають надлишкові трудові ресурси, до тих регіонів, де їх не вистачає.

Метою соціальної роботи працівників певних служб, установ є також надання послуг клієнтам з метою розвитку їх трудового потенціалу, сприяння покращенню якісних параметрів робочої сили – підвищенню рівня освіти, фахової підготовки, формуванню соціально-значущої трудової мотивації тощо.

Головна мета соціальної роботи у сфері зайнятості – це сприяння досягнення кожним членом суспільства, зокрема уразливих соціальних груп у сфері зайнятості, стабільного економічного стану, що передбачає використання соціальних технологій, накопичення та збереження людського капіталу, набуття певних знань, навичок, умінь протягом усього життя за допомогою освіти і фахової підготовки. У зарубіжних країнах утвердилася думка, що підвищення освітнього рівня малозабезпечених верств населення допомагає збільшити їх доходи і тим самим скоротити масштаби соціально-економічної нерівності, сформувати мотивацію до більш творчої праці. Однак, як свідчить досвід розвинених країн, підвищення ефективності праці працівників, їх особистих доходів і національного доходу країни можливо лише в тому випадку, якщо створені реальні умови для продуктивного використання робочої сили. Низька вартість робочої сили, притаманна нашій країні, веде до деградації людського потенціалу, зниження професійних компетенцій. Зростання безробітних висококваліфікованих працівників призвело до падіння престижу багатьох спеціальностей, що в свою чергу приведе до зниження якості робочої сили. Вже сьогодні поряд з надлишком малокваліфікованих працівників відчувається нестача спеціалістів високої кваліфікації. Тому актуалізується потреба у поліпшенні структури робочих місць, підвищенні якостей пропозицій і попиту.

Однією з актуальних задач соціальної політики у сфері зайнятості і, відповідно, соціальної роботи є розробка соціальних програм, спрямованих на розвиток і використання трудового, професійного потенціалу працездатного населення. Це передбачає використання індивідуальних форм соціальної роботи, забезпечення можливості підвищення кваліфікації в різних формах за індивідуальним планом, консультування з питань кар’єри.

Підвищення якості робочих місць, забезпечення фахового росту, підвищення заробітної плати, збагачення її змісту, поліпшення умов і безпеки праці є провідними напрямками соціальної політики у сфері зайнятості.

У зв’язку з тим, що трудова сфера є однією з основних у житті кожної людини, особливого значення набуває аналіз соціальної уразливості людини за статусом на ринку праці та у сфері зайнятості. Так, можна виділити наступні групи населення, які мають (або можуть мати) певні проблеми у соціальному функціонуванні та соціалізації у сучасних складних соціально-економічних умовах і у зв’язку з цим потребують допомоги з боку держави та суспільства і тому мають бути віднесені до соціально-уразливих груп населення за статусом на ринку праці та у сфері зайнятості:

Соціальні працівники вважають, що роль особистого чинника різко збільшується за умов перехідного періоду, а також структурної перебудови економіки в цілому, коли зростає потреба в таких якостях, як мобільність, здатність до перекваліфікації, до зміни спеціальності, галузі, режиму діяльності. Соціальна робота концентрує увагу на формуванні особистісного потенціалу різних вікових груп, тим самим сприяє оптимізації соціальної політики зайнятості. Справа в тому, що диференціація різних соціально-демографічних груп за їх соціально-професійним потенціалом досить значна. Особистісні характеристики, зокрема ціннісні орієнтації, соціальні настанови у значній мірі визначають поведінку індивіда у сфері зайнятості і трудовій діяльності. Саме соціальна робота на відміну від соціальної політики спроможна і реально враховує ціннісно-нормативні і психологічні характеристики в роботі з незайнятими при доборі вакансій для представників тієї чи іншої вікової групи безробітних.

Література

1. Гуслякова Л.Г. Социология социальной работы: основные направления исследования / Л.Г. Гуслякова. – Барнаул : АзБука, 2002. - 84 с.

2. Андрющенко А.И. Социальная работа : практикум / А.И. Андрющенко, И.А. Евдокимова. – Х. : ХНУ имени В.Н. Каразина, 2007. – 108 с.

3. Павленок П.Д. Социология / П.Д. Павленок, Л.И. Савинов. – М. : Дашков и К, 2007. - 580 с.

4. Гуслякова Л.Г. Основы виталистской теории социальной работы / Л.Г. Гуслякова. – М. : Русаки, 2010. – 306 с.

5. Українське суспільство 1992 - 2010. Соціологічний моніторинг / [О. Вишняк, О. Резнік, І. Бекешкіна, О. Іващенко, Є. Головаха та ін.]; за ред. В. Ворони, М. Шульги. – К. : Інститут соціології НАН України, 2010. – 636 с.

6. Балакірєва О.М. Політична ситуація у дзеркалі громадської думки: липень 2007 р. / О.М. Балакірєва, Д.А. Дмитрук // Український соціум. – 2007. - №4. – С. 119-128.

7. Головаха Є. Українське суспільство 1992 - 2008: Соціологічний моніторинг / Є. Головаха, Н. Паніна. – К., 2008. – 85 с.

8. Мельникова Н.Н. Диагностика социально-психологической адаптации личности / Н.Н. Мельникова. – Челябинск : ЮУрГУ, 2004. – 57 с.

9. Мудрик А.В. Социальная педагогіка / А.В. Мудрик ; под. ред. В.А. Сластенина. – 4-е издание. – М. : Академия, 2003. - 173 с.

10. Дворецька Г.В. Соціологія. [ Електронний ресурс ] / Г.В. Дворецька. – Наукова бібліотека «Буковина». – Режим доступу: http://buklib.net/index.php?option=com_jbook&catid=190

11. Молодь та молодіжна політика в Україні: соціально-демографічні аспекти /[ С. Аксьонова, В. Головенько, Ю. Клименко, Б. Крімера, І. Курило та ін.]; за ред. Е.М. Лібанової. – К. : Інститут демографії та соціальних досліджень ім. М.В. Птухи НАН України, 2010. – 248 с.

12. Мартинюк І. Ставлення молоді до суспільних проблем і перспектив / І. Мартинюк ; за ред. В. Ворони, М. Шульги // Українське суспільство 1992 - 201 0: Соціологічний моніторинг. – К. : Інститут соціології НАН України, 2010. – С. 373 – 379.

13. Философский энциклопедический словарь / [ред. Л.Ф. Ильичева, П.Н. Федосеева и др.]. - М. : Советская энциклопедия, 1983. -  836 с.

14. Социологический энциклопедический словарь. На русском, английском, немецком, французском и чешском языках / [ред. Г.В. Осипов]. - М. : ИНФРА-М-НОРМА, 1998. - 448 с.

15. Эффективность по В. Парето [Электронный ресурс]. - Википедия. Свободная энциклопедия. – Режим доступа: http://ru.wikipedia.org/wiki/Эффективность_по_Парето

16. Kinder und Jugendliche: Aspekte der Vorbeugung dargestellt an Eckpfeilern der kindlichen Sozialisation; Dokumentation; 12. Mainzer Opferforum vom 14./15. – Oktober, 2000. – 68 s.

17. Райзберг Б.А. Современный экономический словар ь / Б. А. Райзберг, Л. Ш. Лозовский, Е. Б. Стародубцева: 5-е изд., перераб. и доп. — М. : ИНФРА-М, 2007. — 495 с.

18. Друкер П.Ф. Эффективный руководитель / П.Ф. Друкер. – М. : СП « Бук Чембэр Интернэшнл » , 2007. - 224 с.

19. Яковлев А.И. Эффективность социальной работы // Теория и методы социальной работы / Под ред. П.Д. Павленка. – М. : ГАСБУ, 1995. – Вып. 2. - С. 26.

20. Оценка эффективности деятельности учреждений социальной поддержки населения / [П. Романов, Е. Ярская-Смирнова, Е. Чуева, Я. Крупец, Л. Чеглакова и др.]; под ред. П.В. Романов а и Е.-Р. Ярской-Смирновой. – М. : Московский общественный научный фонд; Центр социальной политики и гендерных исследований, 2007. – 234 с.

21. Усманова С.Р. Оценка эффективности деятельности социальных служб : дис. …канд. социол. наук: 22.00.08./ С . Р . Усманова. – М. : РГБ, 2005. – 175 с .

22. Соціологія: словник термінів і понять / [Є.А. Біленький, В.М. Дебой, М.А. Козловець та ін.].– К. : Кондор, 2006. – 372 с.

23. Вешкурцева С.А. Комплексная модель эффективности коммерческих организаций / С.А. Вешкурцева // Антикризисное управление. - 2003. -  № 5-6. – С. 28-30.

24. Парсонс Т. Система современных обществ / Т . Парсонс ; [пер. с англ. М.С. Ковалева, Л.А. Седова]. - М. : Аспект Пресс, 1997. – 270 с.

25. Blumer Herbert Symbolic Interactionism // Four Sociological Tradi­tions. Selected Readings / Ed. by Randall Collins. New York-Oxford, 1994. – 321 pgs.

26. Hasenfeld Y. Human service organizations. – NJ: Prentice-Hall, 1983. – 276 p.

27. Гілета О . П . Ефективність некомерційних організацій : теоретичні підходи / О . П . Гілета // Соціологічні дослідження сучасного суспільства : методологія , теорія , методи . – 2008. -  № 795. – С .72-77.

28. Холл Р.Х. Организации: структуры, процессы, результаты / Р.Х. Холл. – СПб. : Питер, 2001.

29. Боденко Б.Н. Проблема оценки эффективности практической социальной работы (к построению теории социальной работы) / Б.Н. Боденко // Работник социальной службы. – 1997. – №2. – С. 51-54.

30. Погрібна В.Л. Соціологія професіоналізму : монографія / В.Л. Погрібна. – К. : Алерта: КНТ: ЦУЛ, 2008. – 336 с.

31. Гибсон Дж.Л. Организации: поведение, структура, процессы/ Дж.Л. Гибсон, Д.М. Иванцевич, Д.Х. – мл. Доннелли ; пер. с англ. – 8-е изд. – М. : ИНФРА-М, 2000. – 662 с.

32. Forbes D.P. Measuring the immeasurable: Empirical studies of nonprofit organization effectiveness from 1977 to 1997// Nonprofit and Voluntary Sector Quarterly. – 1998. - № 27. – Р . 183 – 202.

33. Сухов С.В. Развитие организации: цели и эффективность. [Электронный ресурс]/ С.В. Сухов. – Корпоративный менеджмент. – Режим доступа: http://www.cfin.ru/management/strategy/change/targets_n_effect.shtml

34. Арістова І.В. Державна інформаційна політика: організаційно-правові аспекти / І.В. Арістова ; за ред. О.М. Бандурки. – Х . : Ун-т внутр. справ, 2000. – 368 с.

35. Быковская Л.И. Оценка качества социальных услуг в системе социальной работы как объективная необходимость / Л.И. Быковская // Перспективы развития и актуальные проблемы социальной работы в условиях модернизации российского общества. – Киров : ГОУ ВПО КГМА, 2007. – С. 68-73.

36. Инкижинова С.А. Об оценке эффективности социальных услуг / С.А. Инкижинова. – Официальный сайт Института социологии РАН. – Режим доступа: http://www.isras.ru/abstract_bank/1209033706.pdf

37. Холостова Е.И. Содержание и эффективность деятельности учреждений социального обслу­живания населения / Е.И. Холостова. — М. : Институт социальной работы, 1997.

38. Шишка К.П. Социально-экономическая эффективность деятельности учреждений социального обслуживания : дис. …канд. экономич. наук: 08.00.05. / К . П . Шишка. – М. : РГБ, 2003. – 227 с.

39. Державний стандарт України системи управління якістю ISO 9001:2009 [Електронний ресурс]/ Державний стандарт України системи управління якістю. – Офіційний сайт Управління Головдержслужби України в Вінницькій області. – Режим доступу: http://www.guds.gov.ua/sub/vinnitska/ua/publication/content/13354.htm?s216900905=4fb34e4f5f2cb9b69cfe975baa74f488

40. Інноваційні моделі соціальних послуг: Проекти Українського фонду соціальних інвестицій: у 3 т. / [Л.В. Бондарчук, Л.П. Дума, Н.В. Кабаченко та ін.]; з а ред. Н.М. Шкуратової. -  К. : ЗАТ «ВІПОЛ». – Т. 3. -  2007. -  320 с.

41. Базаров Т.Ю. Психологическая диагностика в управлении персоналом / Т.Ю. Базаров, М.Ю. Калашников, Е.А. Аксенова; под ред. Е.А. Климов а . – М. : РПО, 1999. – 184 с.