Поняття і сутність зайнятості та безробіття населення

 

В умовах переходу до ринкової економіки фактор зайнятості населення є визначальним у формуванні як соціально-економічного становища держави в цілому, так і окремої людини. Зайнятість населення це не просто відсутність безробіття. Воно включає в себе комплекс соціальних, політичних, економічних, демографічних, кадрових, міграційних та інших проблем. Зайнятість - це певна сукупність соціально-трудових відносин між людьми з приводу [1]:

· забезпечення населення робочими місцями;

· формування, розподілу та перерозподілу трудових ресурсів (робочої сили) з метою участі у суспільно-корисній праці;

· забезпечення розширеного відтворення робочої сили.

Зайнятість населення розглядається як соціально-економічне явище [2]. Зайнятість з економічних позицій суспільства визначається як діяльність працездатного населення, пов’язана зі створенням суспільного продукту або національного доходу. Вона відбиває досягнутий рівень економічного розвитку, внесок живої праці в досягнення виробництва [3]. Зайнятість із соціальних позицій відображає потребу людини в самовираженні, а також у задоволенні матеріальних і духовних потреб через дохід, який особа отримує за свою працю [3].

У зв’язку з цим соціально-економічна система зайнятості виконує три функції: економічну – як фактор створення суспільного продукту; дохідну – як засіб одержання трудових доходів; суспільну – як засіб задоволення потреби в праці [2].

Трудові ресурси – це форма вираження людських ресурсів, частина працездатного населення, яка володіє фізичними й розумовими здібностями і знаннями, необхідними для здійснення корисної діяльності [3]. Вікові характеристики трудових ресурсів визначаються відповідно до чинного законодавства. Так, в Україні все населення залежно від віку поділяється на:

· осіб молодших працездатного віку;

· осіб працездатного віку;

· осіб старших працездатного віку, по досягненні якого установлюється пенсія за віком.

Залежно від здатності працювати розрізняють осіб працездатних і непрацездатних. Непрацездатні особи в працездатному віці – це інваліди 1-ї і 2-ї груп, а працездатні особи в непрацездатному віці – це підлітки і працюючі пенсіонери за віком. Особливої уваги з боку держави потребують найбільш соціально незахищені непрацездатні особи у працездатному та непрацездатному віці.

У зв’язку з цим до трудових ресурсів належать [3]:

·  населення в працездатному віці, крім непрацюючих інвалідів 1-ї та 2-ї груп та непрацюючих осіб, які одержують пенсію на пільгових умовах;

·  працюючі особи пенсійного віку;

·  працюючі особи віком до 16 років.

В Україні актуальною є тенденція скорочення частки населення молодшого від працездатний вік і працездатного віку та збільшення частки населення старшого працездатного віку.

Згідно з класифікацією Міжнародної організації праці (МОП) усе населення поділяють на дві категорії відповідно до його економічної поведінки, зайнятості, статусу на [4]:

· економічно активне населення;

· економічно неактивне населення.

Економічно активне населення – це та частина населення у віці 15-70 років, яка пропонує свою працю для виробництва товарів та послуг і складається із зайнятих трудовою діяльністю та безробітних, які не мають роботи, але бажають її одержати та готові приступити до підходящої роботи.

За визначенням МОП зайнятими економічною діяльністю вважаються особи у віці 15-70 років, які [4]:

- працювали впродовж обстежуваного тижня хоча б 1 годину: за наймом за винагороду в грошовому чи натуральному вигляді, індивідуально (самостійно), у окремих громадян або на власному (сімейному) підприємстві; працювали безкоштовно на підприємстві, у бізнесі, що належить будь-кому з членів домогосподарства, або в особистому селянському господарстві з метою реалізації продукції, виробленої внаслідок цієї діяльності;

- особи, які були тимчасово відсутні на роботі, тобто формально мали робоче місце, власне підприємство (бізнес), але не працювали впродовж обстежуваного періоду з незалежних від них особисто обставин.

Безробітні за методологією (МОП) – особи у віці 15–70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють трьом умовам: не мали роботи (прибуткового заняття); впродовж останніх чотирьох тижнів активно шукали роботу або намагались організувати власну справу; впродовж найближчих двох тижнів були готові приступити до роботи, тобто почати працювати за наймом або на власному підприємстві з метою отримання оплати або доходу. До категорії безробітних також відносяться особи, які приступають до роботи протягом найближчих двох тижнів; знайшли роботу, чекають відповіді; навчаються за направленням державної служби зайнятості.

Економічно неактивне населення – це особи працездатного віку, які не можуть бути класифіковані як зайняті або безробітні, тобто те населення, яке не входить до складу трудових ресурсів. До них належать: учні, студенти, які навчаються в денних навчальних закладах; особи, які одержують пенсію за віком або на пільгових умовах; особи, які одержують пенсію у зв’язку з інвалідністю, та інші особи, яким немає необхідності працювати незалежно від джерела доходу.

Використання трудових ресурсів характеризується показником зайнятості. Політику держави у сфері зайнятості регламентує Закон України «Про зайнятість населення», який визначає правові, економічні та організаційні засади зайнятості населення, його захисту від безробіття, а також соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю, спрямовані на утвердження ефективної моделі вільно обраної повної зайнятості. Зайнятість розуміється як діяльність громадян, пов’язана із задоволенням особистих та суспільних потреб і така, що, як правило, приносить дохід у грошовій або іншій формі. Зайнятість населення, що проживає на території України, забезпечується державою шляхом проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на задоволення його потреб у добровільному виборі виду діяльності, стимулювання створення нових робочих місць і розвитку підприємництва [5, ст. 1].

В Україні до зайнятого населення належать громадяни, що проживають на території держави на законних підставах [5, ст. 1]:

а) працюючі за наймом на умовах повного або неповного робочого дня (тижня);

б) громадяни, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві;

в) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, управління та громадських об’єднаннях;

г) особи, які проходять службу в Збройних Силах України, Службі безпеки України, інших військових формуваннях, створених відповідно до законодавства України;

е) особи, які проходять професійну підготовку, перепідготовку і підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; навчаються в денних загальноосвітніх школах і вищих навчальних закладах;

ж) працюючі громадяни інших країн, які тимчасово перебувають в Україні і виконують функції, не пов’язані із забезпеченням посольств і місій.

Незайняте населення - це працездатні громадяни у працездатному віці, які не мають постійної або тимчасової роботи, не шукають роботи, не зареєстровані в державній службі зайнятості і мають дохід за межами трудової діяльності.

Тимчасово незайняте населення - це працездатні громадяни у працездатному віці, що не мають підходящої роботи, зареєстровані у державній службі зайнятості як ті, що шукають роботу.

У ЗУ «Про зайнятість населення» безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Принципи реалізації політики зайнятості [3]:

· право громадян розпоряджатися своєю здатністю до продуктивної і творчої праці. Тобто людина, незалежно від статі, віку, національності, має пріоритетне право брати або не брати участі в суспільній праці, самостійно вибирати для себе зручні режими праці та зайнятості. Роль суспільства полягає в створенні для всіх однакових умов щодо реалізації їхніх здібностей;

· відповідальність держави за створення умов для реалізації права громадян на працю, сприяння розкриттю інтересів і потреб людини через свободу і добровільність вибору сфери суспільно корисної діяльності. Вплив держави на зайнятість має бути непрямим і ґрунтуватися переважно на заохочувальних і стимулюючих заходах, виявлятися в активній і заінтересованій участі суб’єктів (найманих працівників в особі своїх профспілок, роботодавців і уряду) соціально-трудових відносин у вирішенні питань розвитку зайнятості та її регулювання.

Дата: 2018-12-21, просмотров: 138.