Ринок праці – сфера формування попиту і пропозиції на робочу силу. Через ринок праці здійснюється продаж робочої сили на визначений термін. Ринок праці – це система соціально-економічних відносин між роботодавцями та найманими працівниками з приводу купівлі-продажу трудових послуг за цінами, що складаються під впливом співвідношення попиту і пропозиції. Суб’єктами відносин на ринку праці виступають власники підприємств (працедавці) – «покупці» і окремі особи – «продавці» [1].

Ринок праці є важливою складовою всієї ринкової системи, однією з найважливіших ланок ринкової системи. Він функціонує лише у взаємозв’язку з іншими типами ринків, забезпечує рух товарів і послуг, спрямовуючи та вилучаючи ресурси з галузей народного господарства відповідно до руху капіталів і товарів.

Отже, ринок праці є відносно самостійною, комплексною системою в ринковій економіці, яка, з одного боку, залежить, від інших ринків, з іншого − сама впливає на них.

Основними функціями сучасного ринку праці є такі:

1) суспільний розподіл праці;

2) інформаційна – надає інформацію про структуру попиту і пропозиції робочої сили;

3) посередницька – узгоджує економічні інтереси між власниками робочої сили та власниками робочих місць;

4) консультативна − професійне консультування тих, хто шукає роботу, або власників засобів виробництва відносно правових аспектів використання найманої робочої сили;

5) регулююча – профвідбір робочої сили та її профадаптація щодо формування оптимальної професійно-кваліфікаційної структури;

6) ціноутворююча – забезпечення конкурентного середовища для суб’єктів трудових відносин;

7) регулююча пропорційність розподілу робочої сили відповідно до структури суспільних потреб і розвитку науково-технічного прогресу;

8) резервна – сприяє формуванню резерву трудових ресурсів для забезпечення нормального процесу суспільного відтворення.

Вказані функції тісно пов’язані між собою і доповнюють одна одну. Вони характерні для всіх видів ринку праці: внутрішнього, зовнішнього або потенційного та циркулюючого, що складають національний ринок праці.

Функціонально-організаційна структура ринку праці включає в себе системи підготовки кадрів, найму, перепідготовки і перекваліфікації робітників, яку здійснюють біржі праці, принципи державної політики в галузі зайнятості, правове регулювання трудових відносин.

Повний ринок охоплює сферу обігу робочої сили: тих, хто має попит на робочу силу, працездатне населення, яке реально шукає роботу у державних і недержавних секторах економіки й потребує профорієнтації, професійної підготовки та перепідготовки.

Фіксований ринок – офіційна частина повного ринку, де рух робочої сили здійснюється через службу зайнятості. Фіксований ринок праці охоплює незайняте населення, що зареєстровано у службі зайнятості за місцем проживання, вільні вакансії на підприємствах, в організаціях і установах, а також місця в системі формальної освіти. На цьому ринку безробітних працевлаштовують за допомогою центрів зайнятості, що можуть організувати перепідготовку кадрів у центрах освіти і на різноманітних курсах. Кожний обласний центр України в системі служби зайнятості має центри профорієнтації й профосвіти.

За ступенем розвитку ринку праці розрізняють тіньовий (нерегульований), регульований і організований.

На територіальному рівні існують такі ринки праці:

– внутрішній – місцевий, регіональний, національний;

– зовнішній – транснаціональний та світовий.

Відкритий ринок праці включає в себе працездатних осіб, які перебувають на обліку в державних службах зайнятості, а також випускників середньо-професійних та вищих навчальних закладів, яким надаються послуги з працевлаштування з офіційним оформленням на роботу.

Тимчасово зайнятими можна вважати трудівників, які працюють на нестабільних підприємствах, організаціях і в будь-який час можуть опинитися без роботи у зв’язку зі скороченням обсягів виробництва, його конверсії, згортання економічних і виробничих зв’язків, у разі банкрутства (наявні робочі місця, на яких зайняті працівники, можуть бути офіційно відкритими, а не тільки тіньовими, прихованими). Однак в ринкових умовах у таку ситуацію може потрапити будь-який підприємець, підприємство, організація.

Прогнозування попиту та пропозиції робочої сили на ринку праці здійснюється в межах окремих джерел їх формування.

Пропозиція робочої сили визначається за сукупністю таких показників:

– зареєстровані громадяни, не зайняті трудовою діяльністю на початок року;

– вивільнені з галузей народного господарства, які потребують робочого місця;

– випускники навчальних закладів;

– раніше зайняті в домашньому господарстві, які виходять на ринок праці.

Попит на робочу силу розраховується як сума:

– потреб у працівниках для заміщення вільних робочих місць, вакантних посад;

– потреб у працівниках для комплектування новостворених робочих місць.

Характерними особливостями ринку праці України є значне перевищення пропозиції робочої сили над попитом, відчутна невідповідність між обсягом та якістю роботи, рівнем заробітної плати, низька мобільність робочої сили внаслідок несформованості ринку житла, значними витратами, пов’язаними з переїздом на нове місце проживання.

Формування ринку праці

Отже, ринок праці є відносно самостійною комплексною системою в ринковій економіці, яка, з одного боку, залежить, від інших ринків, з іншого — сама впливає на них.

Елементами ринку праці виступають: товар, попит, пропозиція та ціна робочої сили. Співвідношення попиту, пропозиції і ціни робочої сили визначають кон’юнктуру ринку праці.

Важливим фактором розвитку ринку праці України на сучасному етапі є глобалізація світової економіки. Вона сприяє посиленню міжнародного розподілу праці, кооперації та інтеграції суб’єктів господарювання, викликає небачені раніше масштаби трудової міграції, динамізм міжнародної торгівлі тощо. У цих умовах зростає роль світової валютно-фінансової системи, а також таких міжнародних і наднаціональних інститутів, як Міжнародний валютний фонд, Всесвітній банк, Світова організація торгівлі тощо. Унаслідок концентрації та централізації капіталу зростає кількість великих компаній, діяльність яких виходить за межі національних кордонів. Набуваючи транснаціонального характеру, вони створюють попит на робочу силу не лише в країнах базування, а й за їхніми кордонами.

Трансформаційні процеси останнього часу дають підстави стверджувати, що глобалізація економіки впливає на ринок праці нашої країни у двох аспектах. По-перше, через міграційні потоки та зростання попиту на робочу силу в Україні з боку транснаціональних і міжнаціональних компаній, що впливає на поступові зміни ринку праці, відбувається посилення зв’язку з глобальним ринком праці, інтеграція з ним. По-друге, глобалізація економіки впливає на ринок праці України опосередковано через різноманітні канали і чинники, до яких насамперед слід віднести: міжнародну торгівлю і прямі іноземні інвестиції; зміну цін на міжнародних ринках на товари і послуги, що посідають важливе місце в українському експорті та імпорті (особливо енергоносії, метал, продукція сільського господарства); зміну курсу національної валюти тощо.

Основні негативні наслідки трудової міграції для ринку праці України такі:

- погіршення якості робочої сили через відплив за кордон найбільш активної частки населення та її заміщення некваліфікованими працівниками-іммігрантами;

- фактичне обмеження трудових прав українських емігрантів за кордоном, через що більшість з них стикається з порушенням їхніх трудових прав і несприятливими умовами праці;

- утрата багатьма українськими працівниками професійних навичок під час еміграції;

- зниження розмірів оплати праці працівників певних галузей і секторів економіки в Україні через готовність більшості іммігрантів одержувати заробітну плату, нижчу за її мінімальним рівень, і зростання неформальної зайнятості в Україні через імміграцію, що супроводжується криміналізацією ринку праці та посиленням експлуатації працівників.

Тобто головними стратегічними заходами, спрямованими на мінімізацію впливу на ринок праці негативних наслідків входження України в глобальну економіку, мають стати:

• значне підвищення розміру оплати праці та наближення його до розмірів, що існують у розвинених країнах;

• підвищення конкурентоспроможності вітчизняних товарів;

• розвиток виробництва інноваційної продукції на базі сучасних робочих місць та новітніх технологій;

• підвищення професійно-кваліфікаційних характеристик вітчизняної робочої сили та її конкурентоспроможності;

• розвиток інститутів ринку праці;

• участь у розробці міжнародних норм регулювання трудових відносин [6, с. 300].