Для клініки раку легень велике значення має вихідна локалізація пухлини. У більшості випадків раковий процес починається у великих бронхах (у 80%) і топічно розташовується у прикореневій ділянці (це так званий центральний рак). Значне місце у клініці центрального раку займають симптоми обтурації бронхов та ателектазу ураженої долі легені. Головні симптоми: надсадний кашель (у зв‘язку із подразненням кашльових рецепторів в місцях розгалуження бронхів), задуха.

При периферичній локалізації раку клінічні симптоми з‘являються зазвичай лише тоді, коли пухлина починає здавлювати сусідні анатомічні структури або проростає в них. Однією з перших на шляху росту пухлини виявляється плевра, отже і першим симптомом часто є біль у грудній клітці на боці ураження.

При огляді хворого звертає на себе увагу блідість, ціаноз, сухість шкіри та слизових оболонок, почащене дихання, відставання половини грудної клітки в акті дихання. При пальпації – збільшення периферичних лімфовузлів, болючість міжреберних проміжків, змінення голосового тремтіння (посилення). При перкусії – притуплення (над зоною пухлини) чи притуплений тимпаніт (над ділянкою ателектазу). При аускультації можна вислухати різні порушення дихання (жорстке, бронхіальне, послаблене, сухі та вологі хрипи, подовження видиху). Головна роль для виявлення раку належить ренгенографії , бронхоскопії із біопсією.

Після засвоєння синдрому ущільнення легеневої тканини вивчаються клінічні прояви сухого та ексудативного плевриту. При розпиті хворого треба з’ясувати характерні скарги: біль у грудній клітині, кашель, утруднення дихання. Біль посилюється при кашлі, глибокому диханні, натисканні на міжребір’я, вона часто ірадіює у шию, плече. Плевральний біль зростає при нахилі у здоровий бік. При так званому діафрагмальному плевриті біль локалізується у ділянці передньої черевної стінки, супроводжується нестримною гикавкаю. При накопиченні ексудату біль зменшується та зникає, поступаючись місцем відчуттю важкості у грудях та зростанню задишки.

Початок захворювання зазвичай гострий, пов’язаний із переохолодженням, перевтомленням, гострою респіраторною інфекцією і т.і. Підвищується температура тіла, іноді із ознобом, профузним потом, загальною слабкістю.

Об’єктивні дані: при сухому плевриті пацієнт береже уражений бік та лежить на здоровому боці. Хвора частина грудної клітки відстає при цьому в акті дихання. Перкуторно можна визначити обмеження рухомості нижнього легеневого краю, аускультативни відзначається послаблене везикулярне дихання, шум тертя плеври (афрікт). Він може бути ніжним, що нагадує крепітацію, або грубим (хруст снігу, скрипу нової підошви).

При ексудативному плевриті пацієнт лежить лежить на хворому боці і тільки при масивних випотах займає положення напівсидячи. Спостерігається відставаання ураженого боку в акті дихання, збільшення об’єму нижнього відділу грудної клітки, розширення та вибухання міжреберних проміжків. При випоті не менше 300-400 мл спостерігається притуплення перкуторного тону. При великому випоті перкуторний тон стає тупим, а верхня межа ексудату приймає характерну параболічну форму, яка обмежує зону накопичення найбільшої кількості ексудату – лінія Соколова–Еліса –Дамуазо. Над ділянкою легені вище цієї межи внаслідок стискування легеневої тканини ексудатом формується ділянка, яка носить назву зона Шкоди, при перкусії над нею тон стає притуплено-тимпанічним, аускультативна картина виявляє везикуло-бронхіальне дихання. Подібні дані фізикального обстеження формуються при масивних випотах над трикутником Гарлянда, сторонами якого є лінія Дамуазо, перпендикуляр від найвищої її точки на хребет та сам хребет. У випадках, коли кількість випоту перевищує 2 л відбувається зміщення середостіння на здоровий бік з утворенням так званого трикутника Грокко-Раухфуса, сторонами якого виступають: продовження лінії Дамуазо на здоровий бік, діафрагма та хребет. Оскільки трикутник сформований органами середостіння, то при перкусії над ним тон стає тупим, при аускультації дихання не вислуховується.

Особливо несприятливим при зміщення органів середостіння є їх зсув праворуч у зв’язку із можливим перегибом нижньої порожнистої вени в місці її проходження через діафрагму та затрудненням притоку крові до серця. При лівобічних випотах зникає півмісяцевий простір Траубе. У ділянці тупого перкуторного тону над рідиною голосове тремтіння та бронхофонія послаблені, дихання різко послаблене або зовсім не прослуховується.

До рентгенологічних ознак сухого плевриту належать: високе стояння куполу діафрагми, відставання його при глибокому диханні, обмеження рухливості нижнього краю легені на ураженому боці. При ексудативному плевриті рентгенологічна картина характеризується наявністю гомогенної тіні над куполом діафрагми та зміщенням органів середостіння на здоровий бік. При лівобічному випоті збільшується відстань між дном шлунка та базальною поверхнею легені, зміщується серцево-діафрагмальний кут.