Материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления пользователям Интернета и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав.
© 2018 - 2024
Предмет і проблеми наукової дисципліни «Методика викладання географії»
Методика навчання географії – це галузь педагогічної науки, яка досліджує закономірності й особливості процесу навчання географії в школі. Об’єктом її дослідження є система шкільної географічної освіти. Предмет – процес формування географічної компетентності учня та виховання його особистості засобами шкільної географії. Необхідність цієї науки зумовлена проблемами, які постають перед організацією шкільної географічної освіти, серед яких головними є: ЩО відібрати з величезного арсеналу Географії для вивчення в загальноосвітній школі?, НАВІЩО це вчити?, ЯК вчити? З ДОПОМОГОЮ ЧОГО вчити? Відповіді на ці питання дає методика навчання географії, яка сформувалась на стику педагогіки, психології та географії. Методику не можна розглядати як сукупність рекомендацій і порад щодо використання певних методів та прийомів навчання. Вона є науковою дисципліною, яка формує теоретичні й методичні засади навчання географії, озброюючи вчителя необхідним методичним апаратом для самостійної творчої роботи, сприяє зростанню методичної майстерності та підвищенню його професійного рівня.
До сучасних проблем методики навчання географії можна віднести:
розробку і вдосконалення змісту, структури й обсягу шкільної географії базового і профільного рівнів;
оновлення змісту курсів географії, удосконалення їхньої структури і послідовності вивчення з огляду на здобутки географічної науки, компетентнісний підхід в освіті та особистісно зорієнтоване навчання;
забезпечення багатоваріантності навчально-методичного комплексу до вивчення окремих курсів;
створення варіативних підручників і методичних посібників з окремих курсів;
удосконалення методів, прийомів, засобів і форм навчання (активізація пізнавальної діяльності учнів, розвиток навичок самостійного здобування знань, критичного і творчого мислення);
розроблення нових методів і прийомів застосування сучасних комп'ютерних технологій з розширенням їх можливостей у навчанні географії;
впровадження і поширення оригінальних авторських методик навчання географії, розроблених креативними педагогами та експериментально апробованих;
вдосконалення змісту й організації позакласної роботи з географії (факультативні заняття, шкільні олімпіади, гуртки, туристсько-краєзнавча робота тощо).
Дві проблеми є головними і завжди актуальними для методики географії – зміст освіти та доступність викладання.
Головні завдання шкільного курсу географії
предметна грамотність (елементарний рівень)
кругозір (концептуальний рівень),
передпрофесійна підготовка (профільне навчання для тих, хто має намір вибрати географічну чи суміжну з нею спеціальність).
Географічна грамотність – це орієнтування в найближчому просторі, в якому людина живе, тобто знання його особливостей, розуміння їх генезису, вміння в ньому поводитись, цінувати і любити його. Географічна грамотність повинна формуватись на базі знань про місцевість. Є думка, що це відбувається у 4-5 класі в рамках природознавства, але згідно існуючої програми цієї дисципліни – це не зовсім так, та й не географію вивчають учні у 4-5 класі. На нашу думку, у 6 класі мав би бути предмет «Географія рідного краю, але не з такою структурою змісту, яку він мав до того, як взагалі зник, а з пізнанням основ спостереження та особливостей рідного простору. У 7-му класі мав би бути простір рідної країни – «Географія України», де був би власне простір – природний, розселення (сільська і міська території), особливості проживання в цих середовищах; виробничий, культурний, рекреаційний. У 8-му класі – основи фізичної географії: поняття і закономірності та їх прояв на рівні краю, країни, материків Землі. У 9 класі – основи суспільної географії на рівні країни і світу. На цьому завершується основна школа. Для старшокласників – інтегральні конструктивні курси, спрямовані на формування компетенцій: «Географія і бізнес», «Медична географія», «Географія поведінки», «Географія культури», «Географія і туризм», «Рекреаційна географія», «Сакральна географія» та ін.
Отже три рівні компетентності та інтегративний характер географії логічно визначають таку структуру цього шкільного предмета, за якої він має займати «верхні поверхи» навчання – старшу школу (10-11 класи). Фізична має бути інтегратором фізики, хімії, біології, екології; суспільна – історії, основ економіки, безпеки життєдіяльності.
Засоби навчання
Це різні види джерел знань, які використовуються у навчальному процесі з метою формування в учнів відповідних знань, умінь і навичок. До засобів навчання географії можна віднести не тільки ті предмети, які зазвичай є в шкільних кабінетах географії – глобуси, карти, телевізор, комп’ютер .В географії, яка охоплює весь реальний простір існування людини, джерелами навчальної інформації можуть бути як окремі елементи геопростору (річка, шматок гірської породи, дерево, житловий будинок, вулиця, підприємство і т.д.) так і структуровані територіальні системи чи комплекси – ПТК і ТВК різних рівнів, адміністративні одиниці, окремі населені пункти, країни тощо.
Класифікація засобів навчання географії. Для ефективного використання в навчальному процесі засобів навчання, розмаїття яких динамічно зростає, вчителеві необхідно орієнтуватись в цьому багатогранному комплексі традиційних і сучасних джерел знань і наочностей. Тому актуальним завданням є їх класифікація На наш погляд, найбільш вдалою є класифікація засобів навчання, розроблена російським педагогом С.Г. Шаповаленко, представлена у вигляді кругової діаграми, остільки вона дає уявлення про засоби навчання як ієрархічну систему. Центральне місце в цій схемі займають головні засоби навчання географії – концепції навчання,ідеї навчання, програми з предмета, підручники, географічні карти, глобуси. Усі ці засоби навчання визначають напрям шкільної географії (концепції і програми) та її основні предметні ознаки (карти і глобуси), тому логічно займають центральне місце на круговій схемі класифікації. Окремі сегменти на схемі займають вербально-інформаційні засоби навчання, які несуть інформацію через слово (для вчителя – це навчально-методичні посібники, наукова література, методичні періодичні видання, інструктивні матеріали та ін.; для учня – підручники, посібники, збірники задач, зошити на друкованій основі, дидактичні матеріали, схематичні посібники та ін..), наочні засоби, які можна розділити на підгрупу натуральних об’єктів (природні і техногенні об’єкти, гербарії, колекції гірських порід та ін.) та їх моделей (картини, фотографії, відео-і звукозаписи та ін..), технічні і технологічні засоби навчання (до першої підгрупи можна віднести вимірювальні прилади, компас, калькулятор, телевізор, комп’ютер, до другої – мультимедійні засоби і програмне забезпечення, яке дає можливість технологізувати навчальний процес).
Принципи навчання географії
принцип гуманізації освіти. Він передбачає спрямування предмета на розвиток особистості учня, на творення з нього Людини, так і застосування таких форм і методів навчання і виховання, які б сприяли розкриттю здібностей дитини, формуванню в неї всіх тих компетентностей, про які йшла мова раніше. Наріжним у цьому принципі є глибока повага до гідності юної людини
принцип гуманітаризації передбачає, що людина і її життя мають бути в центрі географічної освіти.
принцип науковості полягає в тому, що зміст шкільної географічної освіти повинен відображати наукові факти, поняття, закони, теорію. Для реалізації цього принципу, вчитель повинен керуватись такими вимогами 1)відбирати найсуттєвіший зміст географічної науки;2)всебічно аналізувати географічні об’єкти і явища, виявляючи причинно-наслідкові зв’язки;3)однозначно і чітко формувати географічні терміни;4)ознайомлювати учнів з науковими теоріями.
принцип систематичності і системності. Систематичність характерна ознака наукового пізнання, передбачає засвоєння учнями географічної інформації у логічному зв’язку і наступності. Цей принцип забезпечується навчальним планом і програмами, встановленням тісного і міцного зв’язку між вивченими темами і розділами, постійною і планомірною перевіркою та обліком знань і вмінь учнів. Систематичність покликана формувати в учнів систему географічних знань.
Принцип свідомості й активності у навчанні. Зобов’язує мотивувати пізнавальну діяльність учнів, їх активну та самостійну роботу. Вчитель застосовує різні методи і форми роботи, які активізують пізнавальну діяльність учнів. Цей принцип передбачає засвоєння знань не в готовому вигляді, а здобування їх учнем у процесі самостійної розумової діяльності. Активність забезпечується пізнавальним інтересом до предмета. Його можна формувати цікавим викладом матеріалу, використанням нестандартних методів, створенням сприятливого емоційної атмосфери, неординарністю особистості вчителя.
Принцип зв’язку навчання з життям (теорії з практикою). Учні мають застосовувати теоретичні знання на практиці.
Принцип доступності навчання. Вимагає побудови навчального процесу відповідно до вікових та інтелектуальних можливостей учнів, їхньої загальної підготовки.. Доступність педагоги розуміють не як легкість засвоєння географічної інформації, а як міру посильної трудності.
Принцип індивідуального підходу до учнів у навчанні передбачає таку організацію навчального процесу, за якої враховуються індивідуальні та вікові особливості кожного учня. Він передбачає поділ класу на групи (за інтересами, здібностями, успішністю, психологічними особливостями) для яких вчитель підбирає різний зміст і рівень складності навчальної інформації, методи і форми навчання. Індивідуалізація—це мета, а диференціація—засіб її досягнення.
Принцип наочності. Він передбачає демонстрацію конкретних предметів, явищ, процесів, моделей або їх образних відтворень. Географія використовує словесну і предметну наочність, натуральну і схематичну.. Серед предметної наочності особливе місце належить технічним засобам навчання.
Принцип міцності засвоєння знань, умінь і навичок. Реалізація цього принципу ґрунтується на психологічній властивості пам’яті до сприйняття, зберігання і відтворення інформації.
Принцип емоційності Позитивні емоції від змісту і способів навчання створюють сприятливе тло для засвоєння навчальної інформації. Емоції завжди використовували у навчанні, але простіше застосувати негативні, ніж позитивні.
Принцип виховного характеру навчання
Краєзнавчий принцип. Передбачає вивчення своєї місцевості та застосування у навчанні краєзнавчого матеріалу.
Рольові ігри
У позакласний час зазвичай організовують ігри сюжетно-рольового характеру, що імітують різну діяльність: експедиції, подорожі, прес-конференції тощо Метою проведення таких ігор є закріплення, поглиблення, узагальнення знань учнів, професійна орієнтація, виховання активної громадянської позиції. Для проведення та організації сюжетно-рольової гри необхідна значна підготовка, що включає кілька етапів.
Підготовчий етап. Визначення мети, програми, методики проведення гри. Вчитель підбирає необхідний матеріал, знайомить учнів з задумом і умовами гри. Учні, отримавши певне завдання, підбирають необхідну літературу, аналізують її.
Ігровий етап. Учитель виконує роль ведучого, будучи одночасно і учасником колективних дій. На початку гри вчитель знайомить учасників з вмістом, правилами гри, нагадує її тему і цілі.
Учні вирішують поставлені перед ними завдання, розігрують ситуації, обмірковують ігрові дії. У ролі ведучого може бути і учень.
Заключний етап. Аналіз отриманих результатів, висновки на майбутнє. Особливо важливо після кожної гри прийняти значиме рішення.
Не меншою популярністю користується географічна гра «Що? Де? Коли? », Яка проводиться за аналогією з телепередачею. Основу гри складають питання, традиційні для географічних вікторин, але організовують цей захід дещо інакше.
Наступною формою позакласної роботи з географії є ігри-подорожі. У грі беруть участь команди з 10 чоловік.
Рольові ігри проводжу на уроках та в позаурочний час. Під час таких ігор формується дослідницьке, творче ставлення до дійсності навчання.Сюжетно-рольова гра – це самостійний метод активного навчання.З цікавістю учні виконують ролі в іграх “Суд над Людиною”, “Судове слухання”, “Посвята в географи”, “Планети – Сонячної системи”.В умовах становлення особистісно орієнтованої освіти віссю навчального процесу є не сам учень, а його особистість із проекцією в майбутнє.Для впровадження ідей особистісного навчання можна використовувати величезну палітру методів і форм, що розроблені в сучасній педагогіці. Але найбільше імпонують мені ті методи і форми, в яких школярі не тільки отримують готові знання, а самі стають активними учасниками процесу пізнання, самостійно вирішують проблемні питання, розв’язують проблемні ситуації, знаходять істину, застосовують набуті знання в житті.
Інтерактивне навчання
Інтерактивне навчання (від англ. "inter" - взаємний і "act" - діяти) базується на взаємодії учнів між собою і вчителем. Це спеціальна форма організації навчальної діяльності, мета якої - створити такі умови навчання, коли кожен учень відчуває свою необхідність, може розкрити свої здібності та продемонструвати знання з предмету, відчути впевненість у собі. Інтерактивне навчання здійснюється за постійної активної участі всіх учнів. Жоден учень не домінує над іншим, як не домінує тільки одна думка. Думки учнів можуть співпадати, а можуть і відрізнятися від думки інших (і вчителя у тому числі). Учень має право на помилки й на власну думку, яка може відрізнятися від думки інших учнів і вчителя, може відкрито демонструвати свої знання та здібності.
.В інтерактивному навчанні головним є те, що навчальний процес відбувається за умов постійної взаємодії всіх учнів.Це спів навчання, взаємо навчання. де вчитель і учень є рівноправним суб’єктом пізнавальної діяльності. Педагог виступає в ролі організатора процесу навчання, лідера групи. Організація інтерактивного навчання передбачає спільне розв’язання проблем, формування особистісних цінностей, навичок і вмінь, створення атмосфери співпраці.На основі вислову сформульовано девіз інтерактивного навчання: Те, що я чую, я забуваю.Те, що я бачу й чую, я трохи пам’ятаю.Те, що я чую, бачу й обговорюю – я починаю розуміти. Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю – я набуваю знань і навичок.Коли я передаю знанні іншим, я стаю майстром.Інтерактивне навчання спрямоване не на навчальний предмет і подання учневі певної суми знань, а перш за все – на розвиток особистості учня.(сенкан, кубування, гранування, мозковий штурм, мікрофон, )
Картографічні уміння.
Картографічна грамотність (навченість) учнів визначається трьома позиціями: розуміння карти, читання карти, знання карти.
Розуміти карту – означає сприймати основні її риси як науково-технічного здобутку людства – знати мову карти (умовні позначення, тематичний зміст, географічну основу (гідросітку, адміністративно-політичні межі, шляхи сполучення, населені пункти)), засвоїти її головні властивості, як моделі земної поверхні – розумітись на геодезичній (градусна сітка) та математичній (проекції, масштаб, картографічні спотворення) основі. Розуміння карти приходить до учнів шляхом багаторазового виконання різних вправ.
Читати карту – означає відтворювати географічну дійсність за її зображенням на карті умовними позначеннями. Читання може бути простим, якщо, знаючи умовні позначення, учень створює образ території, «зчитуючи» їх з карти. Наприклад, на фізичній карті півкуль можна «прочитати» географічне положення, рельєф і гідросітку будь-якого материка чи меншого регіону планети. Складне читання передбачає встановлення зв’язків між зображеними на карті компонентами, в результаті чого, можливо «прочитати» таку інформацію, яка на карті не зазначена. Наприклад, за географічним положенням, густотою гідросітки можна зробити висновок про клімат материка.
Знати карту – означає уявляти взаємне розташування об’єктів, їх контури, розміри, тобто тримати карту в пам’яті. Цей рівень знання карти включає і попередні – тобто розуміння і вміння читати карту.Формування цих рівнів картографічної компетентності відбувається упродовж вивчення всіх шкільних курсів географії.
Під час вивчення курсу загальної географії (6 клас) учні формують картознавчі компетенції через уміння орієнтуватися на місцевості, визначати азимут, складати і читати план місцевості й топографічну карту, користуватися масштабом, градусною сіткою географічних карт, описувати
за картою окремі об’єкти, форми поверхні, водойми, моря й океани, уміння
показувати великі держави світу, розселення різних етносів тощо.
Розширення форм роботи з різними за змістом і масштабом картами (загальні, тематичні, фізичні, материків, регіонів, країн тощо) є одним із головних завдань курсу «Географія материків і океанів» (7клас).
Під час вивчення курсу «Географія України» (8-9 класи) учні систематизують знання про карту як інформаційно-знакову модель. В рамках курсу розширюється і поглиблюється вміння читати карту, остільки дев’ятикласники працюють з економічними картами.
Курс «Соціально-економічна географія світу» (10 клас) завдяки вимогам систематичної роботи з географічними картами формує в учнів цілісне уявлення про світ, взаємозв’язок природи, населення, господарства Землі.
39.Репродуктивний методґрунтується на відтворенні знань, повторенні способів діяльності за завданнями і зразком, який подає педагог. Основні його прийоми—інструктаж,проводиться перед виконанням практичних та самостійних робіт, вправа, зміст якої полягає у повторенні певних дій, які забезпечують формування умінь і навиків застосування вже набутих знань. Навчальною програмою передбачені практичні роботи в кожному курсі шкільної географії. До навичок, якими повинні володіти учні належать визначення географічних координат, чи пошук за ними точок на глобусі і карті, орієнтування на місцевості, складання плану місцевості, визначення місцевого і поясного часу і т. д.
За дидактичною метою виділяють вправи письмові, графічні і технічні. Для географії властиві графічні роботи (побудова графіків, діаграм). Чимало й технічних. Характеристика географічних об’єктів за типовими планами є властивим для географії прийомом репрод. Методу.
Прийом РОЗПОВІДЬ.
Пояснювально-ілюстративнийметод .Основне призначення—допомогти засвоєнню знань школярам завдяки поєднанню живого слова вчителя з підручником, картою та іншими наочними посібниками. Вчитель організовує навчання так, щоб учні засвоїли відібрану ним готову навчальну інформацію. Це стосується насамперед тем, в яких розглядаються складні теоретичні питання. Основні його прийоми: розповідь—живий, емоційний, не дуже тривалий в часі (5-10 хв у 5-7 кл, 110-15 хв у 8-10 кл) виклад будь-якого питання теми. Залежно від змісту розрізняють описові, художні, науково-популярні розповіді. Розповідь-опис—це послідовний виклад ознак, особливостей, властивостей, якостей предметів і явищ навколишнього світу. Художня розповідь застосовується для образного переказу фактів або історичних подій. Для ознайомлення з різними науковими гіпотезами, дослідженнями використовують науково-популярну розповідь, в якій є порівняння, аналіз, синтез, узагальнення.
Прийом БЕСІДА.
Пояснювально-ілюстративнийметод .Основне призначення—допомогти засвоєнню знань школярам завдяки поєднанню живого слова вчителя з підручником, картою та іншими наочними посібниками. Вчитель організовує навчання так, щоб учні засвоїли відібрану ним готову навчальну інформацію. Це стосується насамперед тем, в яких розглядаються складні теоретичні питання.
Бесіда—це діалог вчителя та учнів, який передбачає формулювання запитань, з допомогою яких учні відтворюють раніше набуті знання або самостійно роблять висновок. Перевага бесіди полягає в тому, що вона сприяє розвитку активності і самостійності учнів. Залежно від дидактичної мети розрізняють вступну (на початку уроку з метою виявлення рівня підготовки учнів до сприймання матеріалів), повідомлювальну (застосовується під час аналізу наочних посібників, схем, таблиць, малюнків) і підсумкову бесіду з метою узагальнення і систематизації вивченого.
Прийом ПОЯСНЕННЯ.
Пояснювально-ілюстративнийметод .Основне призначення—допомогти засвоєнню знань школярам завдяки поєднанню живого слова вчителя з підручником, картою та іншими наочними посібниками. Вчитель організовує навчання так, щоб учні засвоїли відібрану ним готову навчальну інформацію. Це стосується насамперед тем, в яких розглядаються складні теоретичні питання.
Пояснення, на відміну від розповіді має доказовий характер і застосовується як спосіб вивчення географічних закономірностей, механізмів процесів, явищ. Під час пояснення вчитель використовує схематичні рисунки, математичні формули, картографічний матеріал.
40.Проблемна ситуація.
Проблемна ситуація—це такийпсихічний стан учня, який характеризують як інтелектуальне утруднення, спосіб подолання якогоучень має шукати і може знайтитільки завдяки власній пізнавальній активності і самостійності.
Якщо учень усвідомлює, що саме викликає утруднення,тоді проблемне завдання переростає в навчальну проблему, яку він прагне вирішити. Вчитель керує процесом вирішення навчальної проблеми, привчаючи учнів до певного алгоритму (послідовних етапів) її розв'язання.
Насамперед учитель допомагає учням сформулювати навчальну проблему. Далі він організовує учнів на вирішення проблеми: висунення гіпотези, наведення фактів для її підтвердження. Найчастіше на всіх цих стадіях вирішення проблеми застосовують прийом евристичну бесіду.
Види проблемних запитань з географії:
Завдання, які містять розрив між раніше відомим і новими фактами;
(кількість опадів на одній широті: мінімум в Сахарі і максимум на схилах Гімалаїв; температура—чим далі від екватора—тим тепліше –широта тропіків, а мало б бути навпаки
Завдання на встановлення численних причинно-наслідкових зв’язків (Які наслідки в майбутньому матиме трудова міграція українців)
Завдання, які вимагають розуміння діалектичних суперечностей, уміння оперувати ними. Міркування над такими завданнями відбувається за принципом «і те і те водночас», тобто не можливо відкинути жодне із тверджень. Наприклад, у високотехнологічних суспільствах залежність людини від природних явищ посилилась чи послабилась?.
Завдання-парадокси (з Силіконовою долиною, розливом річок в Середній Азії, високою густотою населення в горах Південної Америки)
Складні задачі
Його суть полягає в тому, що вчитель не тільки повідомляє кінцевий результат знань, але й показує шлях їх відкриття.. Застосовуючи цей метод, вчитель сам ставить проблему і сам її вирішує, показуючи учням найсуттєвіші суперечності, логіку доказів тощо. Іншими словами вчитель демонструє зразок наукового пізнання.
!!!!!!!!!Головним у проблемному викладі знань є постановка і розв’язання проблеми. Під проблемою розуміють таку навчальну задачу (запитання, завдання), результат якої або способи його здобуття учневі невідомі.
В шкільній географії знайдеться чимало тем, в яких можливий проблемний виклад. Наприклад, вивчаючи тему міське розселення в Україні, можна поставити проблему «Які міста кращі для проживання--великі чи малі» Далі послідовно показати, опираючись на факти переваги і недоліки кожного з типів міст з тч. зору зайнятості, освіти, культури , охорони здоров’я, екології, транспорту, соціальної сфери. Завершити виклад висновками, що однозначно проблему вирішити неможна, остільки кожен із типів міст має недоліки і переваги.
ОІС.
Основними рисами ОІС є опорність, інформаційність і схематичність. Опорність характеризується тим, що після вивчення нового матеріалу учні мають складений у логічній послідовності з використанням умовних позначень і скорочень конспект, за допомогою якого вони можуть швидко пригадати і повторити великий обсяг інформації. Інформаційністьозначає, що дана схема є носієм певної навчальної інформації з конкретного питання. Схематичність окреслює наявні зв'язки і залежності та відображає послідовність вивченого матеріалу. Існують певні правила складання ОІС, серед яких найважливішими є: 1) основу схеми становлять поняття, на яких ґрунтується навчальна інформація з теми; а факти і приклади мають доповнюючу роль; 2) мовою схеми є умовні позначення, які легко запам'ятати і відтворити і які мають асоціативний характер; 3) ієрархію компонентів знань відображає кольорова гама: основні поняття виділяють червоним кольором, їхні складові – синім, фактичні відомості (географічну номенклатуру, статистичні дані) – жовтим.
Вікторина.
Традиційною ігровою формою для закріплення, поглиблення і розширення вивченого матеріалу на уроці чи в серії уроків з однієї теми, є вікторина, або «гра переможців», як можна буквально перекласти це латинське слово. Це гра-змагання за те, щоб якомога швидше дати повну відповідь на питання. Види вікторин і форми їх проведення можуть бути різними. Навчальний матеріал з курсу «Географія материків і океанів» дає в цьому плані ширші можливості, ніж попередній курс «Загальна географія». В кінці уроку проводять прості вікторини, а наприкінці вивчення океанів, материка чи кілька материків, можна організувати вікторину-урок, яка складається з серії таких ігор як «Назва команд» (оцінюється оригінальність назви і пов’язаність її з темою), «Розминка» (її можна присвятити географічній номенклатурі), «Клімат», «Рекорди природи», «Кросворди», «Країни та їх столиці», «Що взяти з собою у подорож?», «Завдання в конверті» тощо.
Спостереження.
Спостереження – найбільш поширений метод вивчення й узагальнення досвіду вчителів, аналізу власної педагогічної діяльності. В педагогіці розрізняють такі види спостережень:
а) самоспостереження під час педагогічного процесу;
б) об’єктивне спостереження;
в) наукове спостереження.
Самоспостереження – це своєрідний самоконтроль і спостереження вчителя за реакцією учнів на організоване ним навчання. Воно допомагає вчителю уникнути повторення помилок, сприяє підвищенню його майстерності й авторитету серед учнів, стимулює до урізноманітнення методів і форм навчання, використання різних видів контролю та оцінки знань.
Об’єктивне спостереження – це стеження за педагогічним процесом зі сторони (колегою, методистом), яке дозволяє запозичити для себе щось корисне або порадити колезі ефективніші методи, прийоми і засоби для вивчення учнями певної теми чи розділу навчальної програми, виконання практичної роботи, проведення екскурсії. Об’єктивне спостереження значно триваліше, тому його висновки можуть мати вагоміше значення. Воно передбачає аналіз роботи кількох учителів і багатьох учнів з метою вивчення певної системи навчання географії і поширення передового досвіду. Ефективність об’єктивного спостереження посилюється, якщо його поєднують із спеціальними методами перевірки діяльності учнів, якості їх знань.
Наукове спостереження в методиці викладання географії характеризується комплексністю і цілеспрямованістю. Для цього необхідно, насамперед, з’ясувати мету спостереження, яка орієнтує дослідника. Її визначають, виходячи із практичних завдань дослідження.
47. Дослідницький метод сприяє залученню школярів до творчої діяльності, наукового пізнання На відміну від частково-пошукового, учні вирішують поставлену проблему повністю, спостерігаючи і вивчаючи певні просторові процеси і явища. Висувають гіпотезу, планують шляхи дослідження самостійно і під керівництвом вчителя. Важливе місце належить в цьому методі прийому спостереження. Його можна проводити безпосередньо, або з допомогою приладів (метеорологічних, астрономічних). Наукове спостереження обов’язково проводиться за певною програмою.
В сучасній методиці навчаня географії розрізняють навчально-дослідницький метод,яким можуть оволодіти всі учні, які в навчальній діяльності під керівництвом учителя виконують роль дослідників. Це може відбуватись у стінах класу (гра у дослідників, які проектують будівництво підприємства певної галузі, враховуючи властиві для неї фактори розміщення чи визначають за статистичним довідником демографічну ситуацію свого району, області). Науково-дослідний метод, який здебільшого реалізується в позакласній краєзнавчій роботі, коли учні під керівництвом вчителя працюють над розв’язанням якоїсь проблеми тривалий час. Це може бути опрацювання метеорологічних і фенологічних спостережень і написання статті про особливості місцевого клімату. Або робота в сільській місцевості з погосподарськими книгами і з'ясування особливостей природного та механічного руху односельців за кілька десятків років, вивчення особливостей місцевого господарювання, звичаїв та ін.З існуючих класифікацій методів навчання у практиці навчання географії іноді важливим є застосовування методів, які виділяються за логікою викладу. Вона може бути індуктивною (від часткового до загального), або дедуктивною (від загального до часткового). Індуктивний підхід часто застосовують для формування географічних уявлень у курсі «Загальна географія».
Мозковий штурм
Мозковий штурм
Технологія колективного обговорення, яка використовується для прийняття кількох рішень з конкретної проблеми. Метою мозкового штурму є збирання якомога більшої кількості ідей щодо проблеми від усіх учнів впродовж обмеженого часу.
Етапи:
1. Учитель записує на дошці проблемне питання.
2. Учням пропонується висловити ідеї, коментарі, фрази чи слова, пов'язані з цією проблемою.
3. Усі пропозиції записуються на дошці в порядку їх висловлювання без зауважень, коментарів чи запитань.
В кінці потрібно обговорити й оцінити запропоновані ідеї, вибрати найбільш вдалі.
Приклад запитання: Україна має великі і якісні сільськогосподарські угіддя, але значну частину сільськогосподарської продукції імпортує. Що треба зробити для того, щоб АПК України повністю забезпечувало населення нашої держави продуктами харчування, промисловість - сировиною, а залишки експортувалися?
Прийоми роботи з глобусом.
Для вивчення курсу «Географія материків і океанів» поруч з картами необхідним засобом наочності є глобус, який дає можливість сформувати в учнів правильне уявлення про конфігурацію і співвідношення площ материків і океанів, здійснювати вимірювання віддалей у високих широтах без спотворень, змоделювати своє положення у будь-якій точці Землі, дати відчуття присутності на території, яку вивчаєш, сформувати уміння орієнтувати глобус.
59.Прийоми роботи з контурними картами. В початкових курсах географії вчитель повинен докласти зусиль для вироблення в учнів навичок заповнення цих карт: використання умовних позначень (гори зображуються пунктирною коричневою лінією в напрямку їх поширення, низовини, височини, плоскогір'я – суцільною лінією, діючі вулкани – зірочкою тощо), правильного нанесення підписів (ріки підписуються за течією (у верхній, середній і нижній течії), гори – за протяжністю, міста – від пунсона паралельно паралелям, великі площинні об'єкти – в їх контурі тощо).
Робота з контурними картами повинна ускладнюватися з класу в клас: якщо в 6-9-х класах основним видом роботи є знаходження, позначення і підписування об'єктів, то у старших класах робота має бути творчою. Учні виконують такі творчі завдання: на основі контурної карти скласти нову картосхему, картодіаграму, використовуючи підручник і додаткові джерела інформації. Оформити легенду карти.
Контурні карти використовуються з різною дидактичною метою: для перевірки знань, при вивченні нового матеріалу, його закріпленні, узагальненні і систематизації. За ними проводяться картографічні диктанти.
Робота з контурними картами в основному повинна здійснюватися на уроці. Вдома вчитель пропонує закінчити або виконати аналогічну роботу.
Предмет і проблеми наукової дисципліни «Методика викладання географії»
Методика навчання географії – це галузь педагогічної науки, яка досліджує закономірності й особливості процесу навчання географії в школі. Об’єктом її дослідження є система шкільної географічної освіти. Предмет – процес формування географічної компетентності учня та виховання його особистості засобами шкільної географії. Необхідність цієї науки зумовлена проблемами, які постають перед організацією шкільної географічної освіти, серед яких головними є: ЩО відібрати з величезного арсеналу Географії для вивчення в загальноосвітній школі?, НАВІЩО це вчити?, ЯК вчити? З ДОПОМОГОЮ ЧОГО вчити? Відповіді на ці питання дає методика навчання географії, яка сформувалась на стику педагогіки, психології та географії. Методику не можна розглядати як сукупність рекомендацій і порад щодо використання певних методів та прийомів навчання. Вона є науковою дисципліною, яка формує теоретичні й методичні засади навчання географії, озброюючи вчителя необхідним методичним апаратом для самостійної творчої роботи, сприяє зростанню методичної майстерності та підвищенню його професійного рівня.
До сучасних проблем методики навчання географії можна віднести:
розробку і вдосконалення змісту, структури й обсягу шкільної географії базового і профільного рівнів;
оновлення змісту курсів географії, удосконалення їхньої структури і послідовності вивчення з огляду на здобутки географічної науки, компетентнісний підхід в освіті та особистісно зорієнтоване навчання;
забезпечення багатоваріантності навчально-методичного комплексу до вивчення окремих курсів;
створення варіативних підручників і методичних посібників з окремих курсів;
удосконалення методів, прийомів, засобів і форм навчання (активізація пізнавальної діяльності учнів, розвиток навичок самостійного здобування знань, критичного і творчого мислення);
розроблення нових методів і прийомів застосування сучасних комп'ютерних технологій з розширенням їх можливостей у навчанні географії;
впровадження і поширення оригінальних авторських методик навчання географії, розроблених креативними педагогами та експериментально апробованих;
вдосконалення змісту й організації позакласної роботи з географії (факультативні заняття, шкільні олімпіади, гуртки, туристсько-краєзнавча робота тощо).
Дві проблеми є головними і завжди актуальними для методики географії – зміст освіти та доступність викладання.
Дата: 2016-10-02, просмотров: 273.