План

8.1 Поняття науки, її зв’язок із філософією. Стисла характеристика основних етапів у розвитку науки. Норми наукової етики.

8.2 Методи і форми емпіричного рівня наукового пізнання.

8.3 Загальнологічні методи наукового пізнання.

8.4 Методи і форми теоретичного рівня наукового пізнання.

Ключові поняття теми: наука, емпіричний рівень наукового пізнання, теоретичний рівень наукового пізнання, спостереження, експеримент, науковий факт, наукова проблема, гіпотеза, теорія, аксіоматичний, гіпотетико-дедуктивний методи наукового пізнання, метод ідеалізації, метод єдності історичного і логічного аналізу, загальнологічні методи.

Поняття науки, її зв’язок із філософією. Стисла характеристика основних етапів у розвитку науки. Норми наукової етики

Наука – це особлива сфера духовної діяльності , спрямована на отримання і систематизацію нових ( і, зокрема, практично корисних ) об’єктивних знань про природу, суспільство , людину, тощо . Це є не тільки адекватним відображенням якого-небудь фрагменту дійсності у даний момент часу, але й виявлення тенденцій зміни цього фрагменту. Це – спеціалізована діяльність , яка виконується професійно підготовленими людьми, має свій інструментарій пізнання , свої установи, досвід і традиції , спеціальне устаткування, тощо . Під наукою можна розуміти як пізнавальну діяльність , так і результати цієї діяльності , які , якщо їх гранично узагальнити та систематизувати , створюють наукову картину світу . Науку можна визначити як цілісну систему об’єктивних знань , яка постійно розвивається . Структура наукової картини світу включає:

1) центральне теоретичне ядро, яке є відносно стійким,

2) фундаментальні допущення, які умовно вважаються неспростовними,

3) конкретні теоретичні моделі, які постійно добудовуються.

Наукова картина світу має певний імунітет, спрямований на збереження даної концептуальної основи. В її межах відбувається кумулятивне (тобто поступальне, безперервне) накопичення знання. Наукова картина світу має парадигмальний характер, тобто задає систему настанов і принципів освоєння світу, накладає певні обмеження на характер допущень, впливає на формування норм наукових досліджень. Наукова революція передбачає повне або часткове заміщення елементів наукової картини світу.

Основне завдання наукового пізнання – виявлення об’єктивних законів дійсності (природних, соціальних, законів самого пізнання, мислення тощо), тобто постійне заглиблення у сутність процесів і явищ , що вивчаються . Інакше кажучи, безпосередня мета і вища цінність наукового пізнання – отримання об’єктивної істини. Пізнавальна діяльність – раціонально-предметна діяльність, тобто метою наукового пізнання є побудова мислених моделей предметів, які вивчаються.

Наукове пізнання (як і будь-яке пізнання) має конкретно-історичний характер. На розвиток науки впливають соціокультурні чинники ( причому наука сама є їхнім елементом ), а також індивідуальні особливості вченого і особливості його пізнавальної діяльності .

Традиційно науку розглядають 1) як особливу систему знань , 2) як особливий вид діяльності ( пізнавально-соціальної ), 3) як особливий соціальний інститут .

Наука як особлива система знань

Наука – це раціональне знання , яке відповідає наступним необхідним умовам :

Це об’єктивне знання,

Це об’єктний тип знання ( тобто будь-яке наукове знання – це знання про об’єкти ) ,

3) воно виявляється через мову , через використання понять ( воно є дискурсивним , від лат. «довід, міркування») ,

Воно є обґрунтованим – логічно і ( або ) емпірично,

Воно може бути перевіреним ( верифікованим , – від лат . « істинний » і « роблю »), тобто є відкритим критиці та змінам,