Безпосередньою метою пізнання є отримання істини. Більш детально питання про розуміння істини в історії філософії розкрито у спеціальній літературі. Можна навести кілька висловлювань. Платон вважав, що той, хто говорить про речі відповідно до того, якими вони є, говорить істину, той, хто говорить інакше, хибить. Аристотель стверджував, що істина – це відповідність наших знань дійсності. І це – дуже широко поширена точка зору. Проте, визначення істини як знання, відповідного об’єкту, є дуже неконкретним, розпливчатим. Зупинимося на понятті істини, яке найчастіше використовується у науковому пізнанні. У діалектичному матеріалізмі (як і у науці) є поняття об ’ єктивної істини, яка, разом з тим, в певному значенні, конкретна, абсолютна і відносна. Об’єктивна істина – це знання, яке відповідає об’єктивній реальності. Вона об’єктивна і в тому сенсі, що знання, яке ми вже можемо назвати істиною, починає існувати об’єктивно, жити своїм, самостійним, вже окремим від її творця і незалежним від нашої свідомості, життям. Ми можемо надалі поставити її під сумнів, можемо знайти її історично обумовлену обмеженість тощо, проте й тоді ми сприйматимемо її як щось існуюче об’єктивно. Крім того, при отриманні істини вчений спирався на об’єктивно існуючий пізнавальний досвід. Конкретність істини можна розуміти і в значенні її повноти і адекватного відображення об’єкту (це всебічне, вичерпне про нього знання), і в значенні включення даного знання про об’єкт у систему вже існуючих знань про світ, і в сенсі практичної націленості знання, і в значенні відповідності, співвіднесеності з даною історичною епохою та її соціокультурними особливостями, а також особливостями суб’єкта, який пізнає. Абсолютна істина – це знання абсолютно повне, вичерпне, всебічне. Відносна істина – це знання принципово вірне, проте неповне, невичерпне. Вважаю, що розуміти під абсолютною істиною суму відносних неправильно, не діалектично. Будь-яка істина є і відносною, і абсолютною водночас. Як отримана в даний конкретно-історичний момент часу даним конкретно-історичним суб’єктом-професіоналом, який має певний рівень духовного розвитку взагалі і підготовки до пізнання зокрема, користується певними методиками, приладами тощо і прагне сумлінно виконати свою пізнавальну задачу, істина є абсолютною. Проте з огляду на те, що процес пізнання нескінченно розвивається, будь-яка об ’ єктивна істина є відносною. Абсолютизація моменту відносності веде до агностицизму і скептицизму, а абсолютизація моменту абсолютності – до догматизму.

Під критерієм істини розуміють засіб, за допомогою якого встановлюється відповідність або невідповідність знання певному об’єкту. У якості основних критеріїв істини, як правило, називають практику, пізнавальний і логічний критерії. Під практикою можна розуміти цілеспрямовану людську діяльність з перетворення природи, суспільства і самої людини. Перш за все, до практики відносять матеріальне виробництво, проте до практичної діяльності можна віднести і експеримент, і революційну діяльність, і педагогічну, і художню, і адміністративну. За допомогою практики можна безпосередньо зіставити отримане знання з об’єктом. Практика взагалі грає дуже велику роль у пізнанні, особливо науковому: розвиток наук викликаний, врешті-решт, потребами практики, яка до того ж забезпечує процес пізнання приладами, необхідними матеріалами. Практика – це не тільки критерій істини, це основа суспільного життя, основа пізнання, джерело та його рушійна сила, його кінцева мета. Пізнавальний критерій передбачає контроль за всім ходом процесу пізнання: постійну перевірку приладів, перевірку методик проведення експерименту або спостереження і методик обробки їхніх результатів, одержання достовірних наукових фактів. Логічний критерій полягає в суворому дотриманні законів і правил формальної логіки, в суворій несуперечливості мислення. Узяті самі по собі, окремо, ці критерії є обмеженими, тому вони повинні використовуватися в єдності. Іноді у якості критеріїв висувають економічність, зручність, корисність, загальнозначущість, простоту, красу, витонченість теорії. Але ці критерії самі виявляються похідними від істинності теорії. Коли теорія корисна і зручна, загальнозначуща, а водночас і економічна? Коли вона, перш за все, істинна. Крім того, вченому далеко не завжди наперед відомо, чи буде нова теорія корисною. До того ж, те, що є корисним для одного, може бути протилежним для іншого. Прихильники ідеалістичної позиції намагалися шукати критерій істини, не виходячи за межі розуму (ідеї, свідомості), домарксовий матеріалізм – по суті, не виходячи за межі сприйняття.

Питання для самоперевірки :

1. Надайте визначення процесу пізнання, поясніть чинники, що впливають на цей процес та його активізують.

2. Що означає твердження: процес пізнання має конкретно-історичний характер?

3. Якою є логіка (тобто спрямованість) процесу пізнання?

4. Надайте визначення гносеології. Які види пізнання Вам є відомими? Які головні особливості їм є притаманними?

5. У чому полягає сутність таких точок зору відносно результату пізнання як пізнавальний оптимізм та агностицизм? Якими є корені, підстави таких точок зору? Що означає позиція «агностицизм» з точки зору діалектичного зв’язку між сутністю та явищем?

6. У чому полягає сутність позицій «скептицизм» і «конвенціоналізм»? Чи мають ці точки зору відношення до агностицизму? Чому? Які особливості процесу пізнання сприяли виникненню таких точок зору? Чи є у них якесь «раціональне зерно»?

7. Надайте визначення об’єкту і суб’єкту пізнання. Що може бути об’єктом, а хто – суб’єктом пізнання?

8. Поясність діалектичний зв’язок між суб’єктом і об’єктом пізнання. Чи є вибір суб’єктом об’єкту стихійним? Чому? Яку роль у цьому відіграє конкретно-історичний характер пізнання?

9. У чому полягають особливості чуттєвого пізнання?

10. Які чинники впливають на формування людської здібності відчувати, сприймати та уявляти?

11. Надайте визначення основним формам чуттєвого пізнання та поясніть їхній зв’язок.

12. У чому полягають недоліки чуттєвого пізнання?

13. Чому відчуття, сприйняття та уявлення створюють суб’єктивний образ об’єктивного світу, який у певному сенсі також є об’єктивним за змістом?

14. Які два типи логічного мислення можна виокремити? Як вони взаємопов’язані?

15. У чому полягає особливість раціонального пізнання?

16. Надайте визначення основним формам раціонального пізнання – поняттю та судженню. Коли судження є істинним, а коли – хибним?

17. Що таке абстрагування та узагальнення? Яке відношення мають ці мисленнєві операції до понять?

18. Що означає твердження: судження і умовивід – це форми руху понять?

19. Розкрийте зв’язок раціонального і чуттєвого пізнання.

20. Що таке сенсуалізм і раціоналізм? Наведіть приклади цих точок зору з історії філософії.

21. Надайте визначення поняттю «об’єктивна істина», «абсолютна істина», «відносна істина». Чому (в якому сенсі) будь-яка об’єктивна істина є водночас і абсолютною, і відносною?

22. Надайте визначення критерію істини. Перерахуйте та поясніть основні критерії перевірки на істинність.