Почнемо з міфу. Слово «міф» походить від давньогрецького слова, що означає «сказання», «переповідання». Для первісних людей (а міфи зароджуються у первісному суспільстві) міф не був казкою, але він не був і лише безпосереднім поясненням чогось, його значення було набагато більшим. Первісні люди жили в міфі. У свідомості первісної людини все було пов’язано з усім, усе могло перетворитися на все, а сама людина тільки починала відокремлювати себе від природи і від роду. У міфологічній свідомості не було чіткої межі між світом і людиною, життям і смертю, думкою і емоцією, реальністю і фантазією, символом і тим, що він позначає. Пояснюючи що-небудь, міфи могли створювати тим самим певний спосіб поведінки у зв’язку із певними обставинами. Первісні люди при цьому або нібито наново разом із першопредками безпосередньо створювали світ, або нібито переміщалися у ті часи, коли світу і людей ще не було, тобто у часи «до початку всього». Ритуальні дії первісної людини мали творче значення. Вважалося, що вони будуть успішними в тій мірі, в якій точно повторюватимуть дії, які виконувалися богами, героями, першопредками. Так відбувалася «реанімація» первісного творіння. Час у такий спосіб ніби зациклювався; майбутнє, бажане, ідеальне опинялося у минулому. Життя стародавніх людей багато у чому відповідало природним ритмам, циклам: чергуванню пір року, дня і ночі. Циклічність в уявленнях людей багато в чому була викликана циклічністю в природі. Поступово міфи починають координуватися. Ритуал (наприклад, начала будування чогось або підготовки до полювання), пояснений міфом, слугував для відновлення світового порядку і зв’язку із попередніми поколіннями, для збереження роду, родового «ми».

До основних рис найдавнішого міфологічного світогляду можна віднести:

− антропоморфізм (олюднення природи),

− натурморфізм (перенесення природних рис на людське суспільство при поясненні суспільного буття),

− некритичне сприйняття досвіду предків,

− зациклення часу,

− суб’єктивізм у поясненні чого-небудь і чуттєво-образне відображення світу.

Виникненню міфів сприяла природна допитливість стародавніх людей та їхнє бажання пояснити, зрозуміти світ навколо себе. Велику роль у формуванні міфів відігравала трудова діяльність. Її розвиток, ускладнення, ускладнення умов життя, накопичення досвіду в різних сферах людської діяльності, вдосконалення навичок, зміни в економічній, політичній, соціальній, духовній сферах впливали і на зміст міфів, і на їхню форму.

Основні функції найдавніших міфів:

− світоглядна і пов’язана з нею функція пояснення (міф – це особлива форма світогляду, пов’язана, перш за все, з прагненням пояснити певні явища природи і людського життя),

− регулятивна (міф був засобом впорядкування відносин і передачі досвіду, традицій, ним визначалися норми поведінки людей),

− компенсаторна (міф компенсував людині недостатній обсяг її знань, зусиль, упевненості, тощо),

− об’єднавча (міф був засобом об’єднання племені),

− функція творення культури (міфи зробили важливий внесок у розвиток первісної культури).

Релігія також є однією з історичних форм світогляду. Можна вважати, що слово «релігія» походить від латинських слів «благочестя», «святиня», «набожність» і визначити її як таку форму світогляду , в якій світ поділяється на природний і надприродний. Це такий світогляд і відповідна йому поведінка і культ, які ґрунтуються на вірі в реальне існування надприродного начала та його головну роль у житті людей і природи . Можна вважати, що слово «релігія» походить від латинського слова «зв’язок» і визначити релігію як встановлення усвідомленого зв’язку між людиною і певним надприродним началом.

Отже, релігія ґрунтується на релігійній вірі. Віра (будь-яка, не тільки релігійна) – це є особливий стан душі (або суб’єктивний стан), при якому людина переконана у достовірності (істинності) чого-небудь без звернення до теоретичного доказу або чуттєвого досвіду. Людина є «просто» упевненою. Споконвіку люди вірили в можливість утворення справедливого суспільства, яке могло уявлятися різним чином: як суспільство загальної соціальної рівності або як Царство Боже, наприклад. Проте завжди люди хотіли знати, во що вони вірять. Тому релігійна віра протистоїть не знанню, а науковому доказу, науковій теорії (хоча щодо останнього твердження існують дискусії).

Часто можна зустріти такий погляд на походження релігії: релігійна свідомість породжується безсиллям давніх людей у боротьбі з пануючими над ними сліпими, грізними, таємничими природними і суспільними явищами, яких люди боялися, причин яких не розуміли. Згідно з такою точкою зору, релігія виникає як компенсування людського безсилля, незнання перед стихією (чужим, вищим, долею). А сьогодні? Чому вірують у Бога фізики й хіміки, біологи та антропологи, лауреати різних наукових премій, адже, здається, вони могли б обійтися без надприродного в поясненні різних явищ і процесів, як природних, так і соціальних? Проте вони вірують, заявляючи, що їхні релігійні переконання анітрохи не суперечать їхнім науковим поглядам. І Нільс Бор, і Вернер Гейзенберг стверджували, що релігія допомагає гармонізувати життя в суспільстві, одне з її завдань – нагадувати про великий Устрій світу. Норберт Вінер вважав, що принципи порядку у Всесвіті, ймовірно, не дуже відрізняються від того, чим для релігійної людини є Бог. Макс Планк заявив, що немає ніяких перешкод для того, щоб ототожнювати світовий порядок науки з Богом релігії. Божество виявляється за своєю природою тим самим, чим є сила природних законів. Джерело релігійної віри можна угледіти в безпосередньому відчутті Бога (богів) людиною, в переживанні реальності Вищого начала, прагненні до цього переживання, що надає людині, яка вірує, можливість душевного очищення, спокій і надію, зміцнює її дух і дозволяє пережити хвилини подяки, довіри, світлої радості або печалі.

До основних функцій релігії можна віднести такі:

− компенсаторна: уявлення про ідеальний світ (наприклад, про рай, якого віруючий християнин повинен прагнути у потойбічному житті) певною мірою позбавляє людину від життєвих проблем; компенсується безсилля перед природними і соціальними силами, обмеженість наукових знань, недосконалість людини і людського життя взагалі;

− світоглядна (у віруючого формується специфічний світогляд);

− регулятивна (релігія є засобом соціальної регуляції, впорядкування, збереження традицій, оскільки вона скеровує віруючих на поведінку у відповідності до певної системи цінностей і норм);

− інтегруюча, тобто така, що об’єднує, а також дезінтегруюча (така, що роз’єднує);

− політична (мається на увазі активний вплив на політику, але не кожна релігія виконує цю функцію);

− формування культури (релігія впливає на розвиток духовної й матеріальної культури);

− терапевтична (релігія допомагає зберегти або відновити внутрішній спокій, психологічну рівновагу, позбутися наслідків стресу, тощо).