Економічна діяльність суб`єктів господарювання значною мірою характеризується обсягами та формами інвестицій.

Відповідно до Закону України "Про інвестиційну діяльність" інвестиції розглядаються як вкладення капіталу (майнових та інтелектуальних цінностей) в об'єкти підприємницького та іншого видів діяльності з метою його подальшого збільшення, отримання соціального ефекту та ін.

Термін “інвестиція” походить від лат. Invest, що означає “вкладати”. Нині інвестиції – це вкладення капіталу з метою подальшого його збільшення. Приріст капіталу в результаті його інвестування є компенсацією за ризик втрат від інфляції та неодержання процентів від банківських вкладень капіталу. Джерелом приросту капіталу, основним мотивом інвестування є одержуваний прибуток. Обидва процеси – вкладення капіталу і одержання прибутку – відбиваються в певному поточному часі, а саме: можна поступово вкладати капітал, а потім одержати прибуток; паралельно вкладати капітал й одержувати прибуток; вкладати капітал з інтервалами, а через деякий час одержати прибуток. У першому випадку прибуток буде одержано одразу після завершення інвестування в повному обсязі; у другому випадку прибуток можливий за умови повного завершення процесу інвестування; у третьому випадку між періодом інвестування та одержанням прибутку минає певний час, що залежить від форми інвестування та особливостей інвестиційного проекту.

У сучасній зарубіжній літературі термін “інвестування” часто трактується як придбання цінних паперів (акцій, облігацій). У нашій країні термін "інвестування" ідентифіковано з терміном "капітальні вкладення". Проте термін "інвестування" значно ширший. Поняття "капітальні вкладення" трактується більш вузько, ніж "інвестиції". Відповідності до своєї назви капітальні вкладення являють собою вкладення тільки в основний капітал, тоді як вкладення у інші види економічних ресурсів, такі як інформаційні ресурси, цінні папери, духовний потенціал, матеріальні запаси іменувати капітальними вкладеннями не прийнято або це робиться з застереженнями. Капіталовкладення слід розглядати лише як частку інвестицій у відтворення основних фондів (будинків, споруд, передавальних пристроїв, устаткування та ін). Вони складаються із витрат на реконструкцію, розширення, технічне переоснащення діючих та спорудження нових підприємств, заміни основних фондів, що вибули, новими.

Досить цікавим щодо капіталовкладень є досвід західноєвропейських і американських підприємств. В економічно розвинених країнах капіталовкладення розподіляються на групи залежно від їх мети:

· перша - вимушені капіталовкладення;

· друга - збереження позицій на ринку;

· третя - оновлення основних виробничих фондів, особливо верстатів і апаратів;

· четверта - економія витрат;

· п`ята - збільшення прибутків;

· шоста - “ризикові” капіталовкладення.

До першої групи належать капіталовкладення, які здійснюються, наприклад, з метою підвищення надійності й техніки безпеки на виробництві відповідно до нових законодавчих актів або інших обов`язкових обставин. У цьому разі не постає питання, здійснювати інвестиції чи ні.

Друга група охоплює капіталовкладення, які потрібні для того, щоб підприємство змогло втримати свої позиції на ринку, а також зберегти створену репутацію і стабільний економічний стан.

Капіталовкладення третьої групи призначені для підтримування безперервної діяльності підприємства й підвищення технічного рівня виробництва, наприклад, за рахунок встановлення досконаліших і продуктивніших верстатів і апаратів, впровадження нової технології виробництва.

До четвертої групи належать капіталовкладення, які мають на меті зменшити витрати, що в кінцевому підсумку сприятиме підвищенню продуктивності праці на підприємстві та його прибутковості.

Капіталовкладення п`ятої групи спрямовані на збільшення прибутків, що, у свою чергу, сприяє підвищенню прибутковості. Це часто пов`язується з розширенням “традиційних” сфер діяльності підприємства.

До шостої групи належать капіталовкладення, пов`язані зі значним ризиком (наприклад, призначені для завоювання нових сфер ринку або створення нових видів продукції). Вони можуть бути успішними в тих галузях, де відсутня серйозна конкуренція й існує велика свобода дій.

На підприємствах міського електричного транспорту під “капітальними вкладеннями” розуміють - витрати на просте і розширене відтворення основних фондів, їхнє збільшення і удосконалення, зростання потужності на впровадження нової техніки і модернізацію існуючої. Інакше кажучи, це засоби, на які ведеться будівельне виробництво, здобуваються матеріали, обладнання, утримується персонал, оплачуються послуги спеціалізованих організацій. Капітальні вкладення виконуються в об'єкти виробничого і невиробничого призначення. До виробничих об'єктів відносяться депо, шляхи і лінії, тягові підстанції, диспетчерські станції, пристрої зв'язку і сигналізації, до невиробничих - житлові будинки, гуртожитки, бази відпочинку тощо.

До складу капітальних вкладень виробничого призначення на міському електротранспорті входять витрати на будівельно-монтажні роботи, придбання обладнання і рухомого складу. Крім того, сюди відносять і інші витрати, необхідні для ведення будівництва тощо.

Структура капітальних вкладень визначається співвідношенням обсягів будівельно-монтажних робіт (будинки і споруди) і витрат на створення активної частини основних фондів (рухомий склад і обладнання, що вимагає виробництва монтажних робіт). Структура капітальних вкладень впливає на їхню економічну ефективність. Так, підвищення частки витрат на обладнання в порівнянні з вартістю будівельно-монтажних робіт сприяє відносному зниженню питомих капіталовкладень на одиницю продукції. Збільшення витрат на реконструкцію в загальних капітальних вкладеннях дозволяє одержати велику віддачу від виконуваних робіт тощо.

Окремі автори, визначаючи термін “інвестиції”, вважають, що останні існують тільки у грошовій формі. Але інвестування капіталу може здійснюватися також у будь-якій іншій майновій формі або у формі немайнових активів (досвіду роботи, пакетів програм, інших форм інтелектуальної власності); сукупності технічних, технологічних, комерційних та інших знань; виробничого досвіду; права використання землі, води, ресурсів, споруд, а також інших майнових прав.

Інвестиції в об`єкти підприємницької діяльності класифікуються за певними ознаками:

ü За об`єктами вкладення майна (коштів) розрізняють інвестиції реальні та фінансові. Під реальними інвестиціями розуміють вкладення коштів (майна) у реальні активи – матеріальні та нематеріальні (іноді інвестиції в нематеріальні активи, що пов`язані з науково-технічним прогресом, характеризують як інноваційні). Фінансові інвестиції – це вкладення коштів у фінансові інструменти (активи), серед яких переважають цінні папери.

ü За характером участі в інвестуванні розрізняють інвестиції прямі та непрямі. Пряме інвестування здійснюють інвестори, які безпосередньо добирають об`єкти інвестування та вкладають в них кошти (майно, активи). Як правило, інвестори добре обізнані з об`єктом інвестування і знають механізми інвестування. Непрямі інвестиції здійснюють інвестиційні чи фінансові посередники. Оскільки не всі інвестори мають необхідну кваліфікацію для ефективного добору об`єктів інвестування та управління інвестиціями, то певна їх частина купує цінні папери, які випускають інвестиційні та фінансові посередники. Зібрані кошти посередники вкладають у найефективніші, на їх погляд, об`єкти інвестування, керують ними, а потім розподіляють одержаний прибуток між своїми клієнтами – інвесторами.

ü   За періодом інвестування інвестиції поділяють на коротко- та довгострокові. Короткострокові інвестиції здійснюють на період до одного року. До них належать короткострокові депозитні вклади, придбання короткострокових ощадних сертифікатів. Довгострокові інвестиції здійснюють на період понад рік. Великі інвестиційні компанії розподіляють їх на чотири види: до двох років; від двох до трьох років; від трьох до п`яти років; понад п`ять років.

ü За формами власності інвесторів розрізняють інвестиції приватні, державні, іноземні та спільні. Приватні інвестиції здійснюють фізичні особи, а також юридичні особи з приватним капіталом, державні - державні та місцеві органи влади, державні (казенні) підприємства, з бюджетних і позабюджетних фондів, власних і позичкових коштів, іноземні - фізичні та юридичні особи іноземних держав, спільні - суб`єкти певної держави та іноземних держав.

ü За регіональною ознакою розрізняють інвестиції в державі та поза її межами. Внутрішні інвестиції здійснюють в об`єкти інвестування в межах держави, а іноземні - поза її межами. До іноземних інвестицій належить також придбання різних фінансових інструментів інших держав - акцій іноземних компаній, облігацій інших держав тощо.

Наведена класифікація інвестицій відображає їх найістотніші ознаки. У наукових джерелах зустрічаються також інші класифікації.