У сучасних ринкових відносинах прибуток є один з основних показників господарської діяльності підприємства. Він відображає кінцевий фінансовий результат його роботи і в певній мірі характеризує ефективність використання наявних ресурсів (матеріальних, трудових, фінансових). В умовах ринку прибуток є джерелом усіх фінансових ресурсів підприємства.
Прибуток - сума на яку доходи перевищують пов’язані з їх отриманням витрати.
Прибуток підприємства класифікується за наступними ознаками:
· за джерелом формування:
- прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг);
- прибуток від реалізації майна;
- прибуток від позареалізаційних операцій.
· за основними видами діяльності:
- прибуток від операційної діяльності;
- прибуток від інвестиційної діяльності;
- прибуток від фінансової діяльності.
· за складовими елементами:
- валовий прибуток;
- прибуток до оподаткування;
- чистий прибуток.
Під час аналізу використовуються наступні показники прибутку (збитку): валовий прибуток (збиток) - визначається як різниця між чистим доходом від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг); прибуток (збиток) від операційної діяльності - розраховуються як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат; прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування - визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів (прибутків), фінансових та інших витрат (збитків); прибуток від звичайної діяльності - розраховується як різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податків з прибутку (збиток від звичайної діяльності дорівнює збитку від звичайної діяльності до оподаткування та сумі податків на прибуток); чистий прибуток (збиток) - визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності та надзвичайного прибутку (збитку) і податків з надзвичайного прибутку.
Чистий прибуток підприємства формується наступним чином:
1. Доход від реалізації продукції (робіт, послуг) - ( Др)
2. Чистий доход від реалізації продукції (робіт, послуг) - ( Дч)
Д ч = Др - ПДВ - АС, (6.7)
де ПДВ - податок на додану вартість;
АС - акцизний збір.
3. Валовий прибуток ( Пв) розраховується за формулою
П в = Д ч – В п. м. – В оп – В ін. – В з.г. , (6.8)
де Вп. м. - прямі матеріальні витрати;
Воп - прямі витрати на оплату праці;
Він. - інші прямі витрати;
Вз.г. - загальногосподарські витрати.
4. Прибуток до оподаткування (П оп ) розраховується за формулою
П в = В а – В з – В оп. , (6.9)
де Ва - адміністративні витрати;
Вз - витрати на збут;
Воп - інші операційні витрати.
5. Чистий прибуток (Пч) розраховується за формулою
Пч = Пв – ПП, (6.10)
де ПП - податок на прибуток.
На формування прибутку як фінансового результату діяльності підприємства впливають:
§ ефективність господарської діяльності;
§ сфера діяльності;
§ галузь господарювання;
§ установлений порядок формування витрат на виробництво продукції, калькулювання собівартості продукції;
§ установлений порядок визначення позареалізаційних доходів, витрат;
§ установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.
Прибуток, отриманий підприємством у процесі операційної діяльності, може бути використаний для формування фінансових ресурсів самого підприємства, забезпечення його господарської діяльності, задоволення корпоративних інтересів власників тощо.
Основна ставка податку на прибуток, визначена в розмірі 30 % оподатковуваної бази, використовується стосовно переважної більшості суб'єктів підприємницької діяльності. Однак, передбачені й інші ставки: 3 %, 6% - для страхової діяльності; 15 % - для інноваційних продуктів тощо. Законодавством встановлені спрощені системи оподаткування для окремих суб’єктів підприємницької діяльності (фіксований податок, єдиний податок).
У процесі операційної діяльності підприємства використовують різні ресурси. З метою підвищення ефективності їхнього використання держава установлює відповідні податкові платежі за ресурси, джерелом оплати яких є прибуток. До них відносяться: плата податок на землю; збір за спеціальне використання природних ресурсів (лісовий податок, плата за воду, плата за корисні копалини, збір на рекультивацію земель, та ін.); збір за забруднення навколишнього середовища.
Принциповим при розподілі чистого прибутку є досягнення оптимального співвідношення між фондом накопичення і фондом споживання. В умовах адміністративно-командної системи здійснювалося державне регулювання пропорцій розподілу прибутку. В даний час, розподіл прибутку на першому етапі здійснюється на нормативній основі, а подальше використання прибутку визначається підприємством самостійно, виходячи з уставлених підприємством цілей.
Основними принципами розподілу прибутку є:
ü отриманий підприємством прибуток, що є результатом виробничо-господарської та фінансової діяльності, розподіляється між державою і підприємством як господарюючим суб’єктом;
ü прибуток для держави надходить у відповідні бюджети у вигляді податків та зборів, ставки яких не можуть бути змінені довільно. Склад і ставки податків, порядок їх розрахунку та внесків до бюджету установлюються законодавчо;
ü розмір прибутку підприємства, що залишається в його розпорядженні після сплати податків, не повинен знижувати його зацікавленість у зростанні обсягу виробництва та покращенні результатів виробничо-господарської та фінансової діяльності;
ü прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства, в першу чергу спрямовується на нагромадження, яке забезпечує його подальший розвиток, і тільки решта - на споживання.
Розподілу на підприємстві підлягає чистий прибуток, тобто прибуток, що залишається у розпорядженні підприємства після сплати податків та інших обов’язкових платежів. З чистого прибутку стягуються санкції, що сплачуються до бюджету та деяких позабюджетних фондів.
Чистий прибуток підприємства є джерелом формування резервного фонду, фонду розвитку виробництва, фонду матеріального заохочення, фонду соціального розвитку, викупного фонду, фонду дивідендних виплат.
Далі розглянемо основні моменти формування фінансових результатів на підприємствах міського електричного транспорту.
Фінансовий результат господарської діяльності підприємства МЕТ залежить від цілого ряду факторів. Визначальним серед них поряд з витратами на функціонування підприємства є сума одержуваних доходів від цієї діяльності в будь-якій формі, включаючи бюджетну дотацію. Відволікаючись від форми одержання доходу, двома основними напрямками його збільшення залишаються ріст обсягу реалізації послуг і підвищення відпускної ціни реалізованої послуги. В інших сферах матеріального виробництва, якщо за якимись причинами неможливі ні те ні інше, виробник змушений істотно змінити характеристики своєї продукції чи перейти на випуск іншого товару. Підприємство МЕТ такої можливості позбавлено. Максимум, на що воно може піти, відкрити нові маршрути. Але це не завжди забезпечує одержання додаткового прибутку.
Прибуток (збитки) підприємств міського електричного транспорту визначають за різницею між доходами, одержаними від перевезення пасажирів, і собівартістю їх перевезення за формулою:
ПР = Д - С, тис. грн., (6.11)
де Д - доходи від перевезення пасажирів, тис. грн.;
С - собівартість перевезення пасажирів, тис. грн.
Основним джерелом фінансових ресурсів повинний бути доход, отриманий підприємством. Джерелом ресурсів, спрямованих на його розвиток, виступає прибуток, тобто різниця між сумарними доходами і витратами підприємства. Підприємство вправі розпоряджатися тільки тією частиною прибутку, що залишається після сплати усіх установлених податків. Вона визначається за формулою:
По = (Д - Р) - НП, (6.12)
де По - прибуток, що залишається на підприємстві;
Д - сумарні доходи;
Р - сумарні витрати;
НП - сумарні податки, відрахування й інші платежі, встановлені законодавством.
Фінансовий стан підприємства прямо залежить від співвідношення засобів, якими воно володіє, від структури джерел їхнього покриття і характеру витрат, що утворяться в ході виконання господарських і виробничих операцій. Фінансовий стан безупинно змінюється, і оцінюється за результатами діяльності за визначені фіксовані періоди. Фінансовий результат господарської діяльності підприємства МЕТ визначається різницею доходів і витрат.
Доходи складають засоби, отримані від споживачів транспортної продукції і отримані в результаті іншої діяльності підприємства. У них входять також засоби, виділені за рахунок прямого чи непрямого розподілу бюджетних чи позабюджетних джерел різних рівнів, за рахунок спонсорських внесків, а також гроші, отримані за рахунок штрафів, судових позовів і т.д. З формули, приведеної вище, видно, що збільшення доходів за рахунок кожного з можливих джерел, веде до прямого збільшення прибутку. Аналогічно ріст витрат по кожній статті зменшує величину прибутку. На величину прибутку впливають також внесені підприємством податки, інші платежі і збиток, понесений через різного роду непродуктивні витрати.
У більшості випадків на міському електротранспорті цей результат негативний: витрати значно перевищують доходи. Багато підприємств МЕТ мають потребу в постійних дотаціях з бюджетів різних рівнів. Потреба ця щорічно збільшується в міру росту витрат, що випереджають збільшення проїзної плати, і скорочення частки витрат, що покриваються цією платою. Недофінансування по всіх статтях доходів, у тому числі і по бюджетних дотаціях, веде до погіршення фінансового стану, збитковості, зниженню обсягів експлуатаційної діяльності чи погіршенню її якості, а також уповільненню розвитку підприємств МЕТ.
Здавалося б, прагнення транспортного підприємства максимально використовувати наявні потужності, розширити масштаби надання транспортної послуги повинне супроводжуватися зростанням доходів і, отже, прибутку. В дійсності це не так. Мобілізація резервів, якщо вони маються, природно, веде до збільшення обсягів «транспортної роботи». Але для збільшення обсягів «транспортної продукції» необхідно, щоб виросла потреба в конкретних переміщеннях, що відповідають росту потенційної транспортної рухливості. Якщо цього не має, додаткові доходи швидше за усе виявляться нижче відповідних витрат. Виробник транспортної послуги не завжди в стані самостійно визначити дійсно необхідні масштаби збільшення власних потужностей, рівень їхнього розвитку, ступінь доцільної інтенсифікації використання. Йому важко врахувати всі містобудівельні, демографічні, соціально - економічні процеси розвитку і функціонування всього міста.
Таким чином, в обсязі транспортної роботи маються нерівноцінні частини. Виділяються економічно активний і пасивний обсяги з досить строго обумовленими границями. При цьому доцільний приріст доходу можливий тільки за рахунок економічно активно виконуваної транспортної роботи, тобто при визначеному рівні платоспроможного попиту на послуги. Однак підприємство не вправі відмовитися від невигідного і пасивного обсягу, що не підлягає компенсації в силу дії соціальних пріоритетів і відповідних вимог органів муніципального керування.
Можливий ще один шлях - інтенсифікація виробничих процесів. Вирішення цієї задачі можливе за рахунок збільшення кількості рухомих одиниць у русі чи продовження часу їхньої роботи, можливо тільки в зоні «економічної активності». Далеко не завжди бажано «ущільнення» наповнюваності салону. Це неминуче відіб'ється на комфортності поїздки і, отже, зменшить конкурентну здатність відповідного виду транспорту, та й просто утруднить збір виручки. Залишається єдиний шлях - підвищення експлуатаційної швидкості, при неодмінному забезпеченні необхідної безпеки руху. Саме підвищення швидкості дозволить або збільшити обсяг перевезень за рахунок додаткового пробігу без росту випуску чи тривалості роботи, або виконати колишній обсяг меншою кількістю рухомого складу.
Можна виділити чотири додаткові напрямки діяльності, що приносять доходи. По-перше, стягування плати за використання елементів транспортної інфраструктури (всередині салону, бортова й аналогічна реклама й інформація, використання в цих цілях зупинних павільйонів, опор контактної мережі, здача в оренду приміщень тощо). По-друге, виробнича і невиробнича комерційна діяльність, що не пов’язана з перевезеннями (ремонт технічних засобів для сторонніх замовників, торгово-посередницька діяльність тощо). По-третє, виробнича і невиробнича діяльність, пов'язана з перевезеннями (організація спеціальної подачі рухомого складу, власна рекламно-інформаційна діяльність, послуги по поширенню проїзних документів тощо). По-четверте, організація на комерційній основі рейсів по діючим маршрутах у звичайний час за підвищеною ціною. Такий спосіб підвищення прибутковості можна допустити тільки за умови повного виконання всіх рейсів, передбачених розкладом для відповідного маршруту.
Відношення до даної діяльності і використання її в якості джерела фінансування підприємства неоднозначне. Представляється, що критерієм вибору варто прийняти відповіді на два близьких по суті питання: чи не заважає діяльність, не пов'язана з перевезенням пасажирів, основній діяльності транспортного підприємства і чи допомагає вона в необхідній мері основній діяльності транспортного підприємства?
Сповільнити темп росту збитковості дозволяють такі міри, як постійне удосконалювання маршрутної схеми, підвищення надійності роботи рухомого складу, поліпшення збору проїзної плати, зниження витрат на ремонт і утримання технічних засобів за допомогою жорсткого режиму економії ресурсів, підвищення ефективності використання основних фондів тощо. Не втрачають свого значення ці міри і у нових умовах. У той же час комерціалізація відносин виводить на перший план пошук додаткових доходів, у тому числі і за рахунок діяльності, безпосередньо не пов'язаної з перевезеннями пасажирів.
В цілому можна зазначити, що прибуток підприємства сам по собі не характеризує рівень ефективності господарської діяльності підприємства. Тому для більш повної оцінки роботи підприємства використовують відносний показник прибутку - рентабельність.
Показники рентабельності
Рентабельність виробництва в її класичному визначенні розраховується як відношення прибутку до середньої вартості основних виробничих фондів та нормованих оборотних коштів. На зміну цього показника впливають різноманітні фактори, які тісно зв'язані із структурою виробничих фондів, їх використанням, величиною прибутку.
Крім наведеного вище показника рентабельності, у практиці аналітичної роботи використовують і ряд інших показників.
Ряд комунальних підприємств розраховують рентабельність за співвідношенням прибутку, отриманого від реалізації продукції (робіт, послуг) і її собівартості. Залежно від поставленої мети і цілей аналізу можна обчислювати і досліджувати різноманітні показники-індикатори, що характеризують рентабельність капіталу, активів, продукції, інвестиційних проектів та ін.
Усі ці показники відносні і показують, скільки одиниць прибутку (валового, операційного, оподаткованого, чистого тощо) приходиться на одиницю реалізованої продукції (продажів) або на одиницю застосованих ресурсів (капіталу).
У сучасних умовах господарювання важливого значення під час аналізу набуває оцінка фінансової діяльності підприємства на основі наступних показників рентабельності продажу:
Ø валова рентабельність реалізованої продукції (продажу) - відношення валового прибутку до величин виручки від реалізації;
Ø операційна рентабельність реалізованої продукції (продажу) - відношення операційного прибутку до величини виручки від реалізації;
Ø чиста рентабельність реалізованої продукції (продажу) - відношення чистого прибутку до величини виручки від реалізації.
Коефіцієнти рентабельності розрізняються за об’єктом визначення та видом прибутку:
1. Коефіцієнт рентабельності витрат (Рв):
Рв = 
, (6.13)
де Пр - прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), тис.грн.;
В - витрати на реалізацію продукції (робіт, послуг), тис.грн.
2. Коефіцієнт чистої рентабельності витрат (Рчв):
Рчв = 
, (6.14)
де ЧПр - чистий прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), тис.грн.
3. Коефіцієнт рентабельності активів (Ра):
Ра = 
, (6.15)
де ОФс.р. - середньорічна вартість основних фондів, тис.грн.;
ЗОК - середній залишок оборотних коштів, тис. грн.
4. Коефіцієнт чистої рентабельності активів (Рча):
Рча = 
, (6.16)
5. Коефіцієнт рентабельності доходів (Р д):
Рд = 
, (6.17)
де Д - доходи від реалізації продукції (робіт, послуг), тис.грн.
6. Коефіцієнт чистої рентабельності доходів (Рчд):
Рчд = 
, (6.18)
Коефіцієнт рентабельності характеризує розмір прибутку, який припадає на 1 грн. того чи іншого економічного показника і збільшення цього показника свідчить про покращення фінансово-господарської діяльності підприємства.
Питання для самоконтролю
1. Що таке ціна? Які методи регулювання цін ви знаєте?
2. Що таке “комунальний тариф”?
3. Охарактеризуйте особливості ціноутворення на підприємствах міського електричного транспорту.
4. Як обчислити суму доходу підприємства?
5. Як розраховується величина доходів від перевезення пасажирів на підприємствах міського електричного транспорту?
6. Що таке прибуток? Як він обчислюється?
7. Приведіть методику розрахунку чистого прибутку.
8. Як визначають рівень рентабельності підприємств міського господарства?
9. Назвіть основні принципи розподілу прибутку.
10. Назвіть основні напрями використання прибутку підприємства.
11. Які основні чинники впливають на величину прибутку від реалізації послуг?
12. Які показники рентабельності застосовують для оцінки господарської діяльності підприємств?
13. Які основні чинники впливають на зміну рівня рентабельності виробничих фондів?
Дата: 2019-11-01, просмотров: 231.
