З метою дослідження впливу особистісних достоїнств старшокласників на успішність навчальної діяльності та спілкування, нами було проведено експериментальне дослідження на базі Зимогір’ївської загальноосвітньої школи I – III ступенів, Зимогір’ївської гімназії та Луганської спеціалізованої школи № 57, у якому взяло участь 87 респондентів.

Для проведення дослідження були обрані наступні методи: бесіда, спостереження, метод експертної оцінки та комплекс психодіагностичних методик, який складається з:

1. Тест діагностуючий вміння дякувати (Майкл МакКаллоу і Роберт Еммонс). [Селигман Мартин Новая позитивная психология: Научный взгляд на счастье и смысл жизни/Перев. с англ. – М.: Издательство «София», 2006. – 102 с.]

"Спа – си - бі! Ці три склади можуть змінити наше життя", - упевнений Роберт Эммонс (Robert Emmons), соціальний психолог, професор Каліфорнійського університету(США). Эммонс підкреслює, що почуття вдячності благотворне, тільки коли ми виражаємо його осмислено. Це відбувається так: спочатку ми відмічаємо, що отримали дар (матеріальний подарунок, допомогу або моральну підтримку), який має певну цінність, а потім визнаємо, що "джерело благ знаходиться поза нами самими". Цим джерелом може бути інша людина, але також і саме життя.

Важливим у житті кожної людини є пробачення того поганого, що сталося в минулому. Адже негативні емоції, які супроводжують спогади про нанесені образи, це перепони на шляху до спокою, задоволеності собою та життям. Також слід зі вдячністю ставитися до тих, хто зустрічається на нашому шляху, адже взаємодія з зовнішнім предметним світом та світом людей не проходить дарма, а залишає свій відбиток на нашій поведінці та характері. Саме на дослідження вміння людини відчувати вдячність до оточуючих спрямований даний тест. Особливістю даного тесту є те, що він досліджує не тільки міжособистісні відносини, але загальне ставлення людини до життя та світу загалом.

Щоб визначити, наскільки сильно впливає на наше життя почуття вдячності, Роберт Эммонс і його колега Майкл Маккаллох (Michael McCullough) провели цікавий эксперимент. Вони запросили для дослідження декілька сотень добровольців і розділили їх на три групи. Перша група щодня записувала в щоденник усі свої переживання; друга - тільки неприємні; а в третій групі кожен учасник повинен був щодня записувати імена людей і подій, що викликали у нього почуття вдячності. Через десять тижнів виявилося, що третя група налагоджена позитивніше, ніж інші: її учасники займалися повсякденними справами із задоволенням, а в майбутнє дивилися з оптимізмом. Вони менше тривожилися про своє здоров'я і краще піклувалися про себе, зокрема займаючись спортом. Роберт Эммонс відмічає, що зміни на краще відбуваються, коли ми налаштовані на вдячність: чим частіше намагаємося відшукати для цього причини, тим легше їх знаходимо. Крім того, чим частіше ми дякуємо оточенню, тим вище воно нас цінує, тим тепліше до нас відносяться, і у нас з'являються нові приводи для вдячності. Ми немов включаємося в нескінченний кругообіг добра у Всесвіті.

Тест складається з шести тверджень, відповіді які слід оцінити у семибальній шкалі. Питання спрямовані на дослідження ставлення людини до власного життя та того, що в ньому відбувається, загальної задоволеності життям.

2. Методика вивчення оптимізму LOT (Ч. Шейєр і М. Карвер). Опитувач диспозиційного оптимізму(Life Orientaton Test, LOT), методика, розроблена американськими психологами Майклом Шейером і Чарльзом Карвером в 1985 році на основі моделі поведінкової саморегуляції. Опитувач призначений для оцінки оптимізму - песимізму.

У основу моделі поведінкової саморегуляції лягли уявлення про те, що оптимізм - це узагальнені очікування відносно майбутніх подій, які носять позитивне забарвлення. Диспозиційний оптимізм в зв'язку з цим розглядається як стабільна особова характеристика, що відбиває позитивні очікування суб'єкта відносно майбутнього. Витоком моделі поведінкової регуляції вважається теорія мотивації, в якій оптимізм розглядається як очікувана цінність. Теорія мотивації підкреслює дві важливі умови мотиваційної активності - привабливість результату і віра в його досяжність.

Досліджуваний за допомогою опитувача диспозиційного оптимізму розкриває віру в досягнення результату або, по - іншому, очікування відносно майбутнього.

Згідно моделі поведінкової саморегуляції, люди здійснюють спрямовані на подолання труднощів для досягнення поставлених цілей зусилля лише до тих пір, поки очікування відносно їх майбутніх успіхів досить сприятливі. Якщо ж у людини виникають сумніви з приводу досягнення результату, він схильний залишати спроби досягти своїх цілей.

Переживання, супроводжуючі очікування, завжди носять різне емоційне забарвлення. Суб'єктивне відчуття наближення до наміченої мети завжди носить позитивний афективний сплеск, на противагу цьому, виникнення перешкод на шляху до мети супроводжується негативним афективним вираженням.

В цілому результати досліджень підтвердили, що оптимізм - це досить стабільна характеристика особи. Дослідження на американських вибірках з використанням LOT показали кореляцію оптимізму з рівнем прибутку та якістю освіти.

Дана методика дозволяє виявити рівень оптимізму. [Психология оптимизма: учебно – методическое пособие к спецкурсу О. А. Сычёв; Бийский пед. гос. ун – т им. В. М. Шукшина. – Бийск: БПГУ им. В. М. Шкушина, 2008. – 56 - 57 с. ] В такій якості людини, як цілеспрямованість, особливе місце займають оптимістичні риси характеру. Потрібно не тільки чітко представляти результат діяльності та знати ради, чого «я хочу цього досягти», але й вірити у його досягнення. Дана методика відрізняється своєю стислістю, легкістю обробки та пропонованих запитань респондентам. Саме тому сьогодні вона є однією з провідних стосовно вивчення даної проблематики. Методика складається з чотирьох негативних та чотирьох позитивних тверджень, двох доповнюючих тверджень. Відповіді на запитання даються у вигляді згоди чи незгоди з твердженням, а також декількох проміжних відповідей. Результати тесту поділяються за чотирма категоріями: «вище середнього»/«нижче середнього», «низький рівень оптимізму»/«високий рівень оптимізму».

3. Методика «Оцінка своїх достоїнств» (М. Селігман) [Селигман Мартин Новая позитивная психология: Научный взгляд на счастье и смысл жизни/Перев. с англ. – М.: Издательство «София», 2006. –189 c.]складається з 24 особистісних достоїнств: допитливість, інтерес до оточуючого середовища; любов до знань; здібність до суджень; оригінальність; знання людей і себе самого; уміння бачити перспективу; хоробрість; працьовитість; чесність; доброта і щедрість; здібність любити; колективізм; справедливість; лідерські якості; самоконтроль; скромність; розсудливість; почуття прекрасного; подяка; надія і оптимізм; віра і релігійність; прощення; почуття гумору; пристрасть і ентузіазм. На кожне особистісне достоїнство респондентам пропонуються дві протилежні думки А і Б, на кожну з яких потрібно відповісти – поставити оцінку від 1 до 5. Результатом методики є підведення підсумків, в ході яких достоїнства які набрали 9 - 10 балів є домінуючими, а ті що є меншими ніж 6 балів являються уразливими місцями.

4. Тест вивчення рівня товариськості (В. Ф. Ряховський). Тест дає змогу виявити рівень комунікабельності людини.[http://testoteka.narod.ru/mlo/1/07.html]Тест складається з шістнадцяти запитань, на які потрібно відповісти швидко та однозначно: так, ні, іноді. Результати тесту підводяться підрахуванням отриманої кількості балів. Найбільша кількість балів характеризує некомунікабельну людину, яка є заручником своєї замкнутості, від чого страждає не тільки вона, але й оточуючі. Далі до середніх результатів респондентів, які характеризуються як замкнуті, неговіркі люди, які надають перевагу самотності. Середні показники отримали товариські, комунікабельні, допитливі респонденти. Низькі показники отримали дійсно товариські, дружні респонденти. Які є своїми у будь - якій компанії та обстановці, легко йдуть на контакт, відчувають себе комфортно. Дуже низькі показники характеризують комунікабельність, як хворобу, яка заважає конструктивній побудові взаємовідносин та взаємодій. Такі люди намагаються судити про те, на чому не розуміються, втручаються в ті справи, які не стосуються їх. Про таку людину говорять «її дуже багато».

5. Методика яка досліджує сприйняття індивідом групи (Е. В. Залюбовська) [Ильин Е. П. Мотивация и мотивы. – СПб.: Питер, 2002 – 407 – 408 с.]

Міжособистісне сприйняття в групі залежить від безліч чинників. Найбільш дослідженими з них є: соціальні установки, минулий досвід, особливості самосприйняття, характер міжособистісних стосунків, міра інформованості один про одного, ситуаційний контекст, в якому протікає процес міжособистісної перцепції і так далі. В якості одного з основних чинників на міжособистісне сприйняття можуть впливати не лише міжособистісні стосунки, але і відношення індивіда в групі. Сприйняття індивідом групи є своєрідним фоном, на якому протікає міжособистісне сприйняття. У зв'язку з цим дослідження сприйняття індивідом групи є важливим моментом в дослідженні міжособистісного сприйняття, зв'язуючи між собою два різних соціально - перцептивних процесів.

Останніми роками велику увагу привертають проблеми пов'язані з соціальною перцепцією. Як і раніше найбільш вивченою залишається область міжособистісного сприйняття - один з різновидів соціально - перцептивного процесу.

Методика спрямована на виявлення одного з трьох типів ставлення особистості до групи:

1. Колективістичне – індивід сприймає групу як самостійну цінність. На перший план для індивіда виступають проблеми групи і окремих її членів, спостерігається зацікавленість, як в успіхах кожного члена групи, так і групи в цілому, прагнення внести свій внесок у групову діяльність. Проявляється потреба в колективних формах роботи.

2. Індивідуалістичне – індивід сприймає групу як перешкоду своєї діяльності або відноситься до неї нейтрально. Група не є самостійною цінністю для індивіда. Це проявляється в ухиленні від спільних форм діяльності, в перевазі індивідуальної роботи, в обмеженні контактів.

3. Прагматичний – індивід сприймає групу як засіб, сприяючий досягненню тих або інших індивідуальних цілей. При цьому група сприймається і оцінюється з точки зору її "корисності" для індивіда. Віддається перевага компетентнішим членам групи, здатним надати допомогу, узяти на себе вирішення складної проблеми або послужити джерелом необхідної інформації.

Методика складається з чотирнадцяти незакінчених тверджень, які пропонується продовжити одним із запропонованих варіантів відповідей.

6. Методика «Соціометрія»  - була розроблена Джорджом Морено. Використання соціометрії дозволяє проводити вимір авторитету формального і неформального лідера для перегрупування людей в командах так, щоб понизити напруженість в колективі, що виникає із - за взаємної неприязні деяких членів групи. Соціометрична методика проводиться груповим методом, її проведення не вимагає великих тимчасових витрат (до 15 хв.). Вона дуже корисна в прикладних дослідженнях, особливо в роботах по вдосконаленню стосунків в колективі. Але вона не є радикальним способом вирішення внутрішньогрупових проблем, причини яких слід шукати не в симпатіях і антипатіях членів групи, а в глибших джерелах. Вона спрямована на вивчення соціально - емоційних зв’язків у групі (симпатії, емоційні переваги, неприйняття, байдужість). За допомогою цієї системи фіксується зовнішня сторона виділених зв’язків та не відкривається природа цих зв’язків. Соціально - емоційні зв’язки завжди зовнішньобачені відносини в групі, поверхневі, найчастіше ситуативні. Диференціація в групі на основі соціометрії може бути наступна:

1. виділяють емоційних лідерів (тих, з ким цікаво проводити вільний час);

2. професійних лідерів (тих, хто краще за всіх розбирається у зазначеному виді діяльності);

3. морально - вольові лідери (це ті, хто відображають еталони групи або прийнятої моралі).

Це метод - технологія вивчення процесів, які відбуваються в групі.

Загальна схема дій при соціометричному дослідженні полягає в наступному. Після постановки завдань дослідження і вибору об'єктів вимірів формулюються основні гіпотези і положення, що стосуються можливих критеріїв опитування членів груп. Тут не може бути повної анонімності, інакше соціометрія виявиться малоефективною. Вимога експериментатора розкрити свої симпатії і антипатії нерідко викликає внутрішні утруднення у опитуваних і проявляється у деяких людей в небажанні брати участь в опитуванні. Коли питання або критерії соціометрії обрані, вони заносяться на спеціальну картку або пропонуються в усному виді за типом інтерв'ю. Кожен член групи зобов'язаний відповідати на них, вибираючи тих або інших членів групи залежно від більшої або меншої схильності, переваги їх в порівнянні з іншими, симпатій або, навпаки, антипатій, довіри або недовіри і т. д. Суть соціометрії складається в тому, що респонденту даються питання та пропонується написати три прізвища за ступенем значущості по кожному з питань. На основі відповідей формується ієрархія групи.

    Метод експертної оцінки (додаток 4) – це метод організації роботи зі спеціалістами – експертами й обробки думки експертів. Експерти повинні володіти досвідом в області, відповідно вирішувального завдання. При підборі експертів важливо облічувати момент особистісної зацікавленості, яка може постати істотною перешкодою для одержування об’єктивного судження. Цей метод включає наступні дві групи: індивідуальні оцінки (заснований на використанні думки окремих експертів, незалежних один від іншого) та колективістичні оцінки (використання колективної думки експертів).      

 Аналіз та проведення вище описаних методик стали підґрунтям для розробки власної методики  - Анкети виявлення особистісних достоїнств.   Основою нашої анкети є виділена класифікація Мартіна Селігмана. Кожна особистісна якість співвіднесена зі шкалою от 1 до 7 балів, де цифра 1 розташована ближче до негативних якостей (злість, скупість та інші), тоді, коли цифра 7 ближча до позитивних якостей (доброта, щедрість та інші). Експерт робить свій вибір обираючи одну цифру. Тобто ми використовуємо у методі експертних оцінок метод парних (бінарних) порівнянь. Цей метод заснований в зіставленні експертом альтернативних варіантів з яких потрібно вибирати найбільш переважаючий. [Орлов А. И. Организационно – экономическое моделирование: учебник в 3 ч./А. И. Орлов. – М.: Изд – во МГТУ им. Н. Э. Баумана. – 2009. Ч. 2: Экспертные оценки. – 2011. – 486 с.]

Принципи проведення анкетування:

· Принцип відповідальності, коли дослідник відповідає за достовірність і конфіденційність отриманої інформації.

· Принцип компетентності, тобто знання основних практичних процедур психодіагностики і правильне їх використання.

· Принцип професійної таємниці, тобто обмеження поширення психодіагностичних методик.

· Принцип забезпечення суверенних прав особи, тобто кожна людина має право на таємницю, і принцип інформування клієнта про цілі обстеження, який полягає в тому, що випробовуваний повинен представляти загальні завдання дослідження;

· Принцип етичної і юридичної правомочності, який полягає у використанні отриманої інформації у рамках чинного законодавства.

· Принцип об'єктивності, тобто безсторонність проведення, оцінки і інтерпретації психодіагностичної інформації.

· Принцип конфіденційності, тобто не розголошування відомостей про випробовуване, що становлять зміст інтимних, особових сторін його життєдіяльності.

· Принцип благополуччя,  який полягає в тому, що у випробовуваного за результатами тестування не погіршиться психологічний і соматичний стан здоров’я, а також матеріальне становище.

· Принцип морально - позитивного ефекту обстеження, що полягає в тому, щоб домагатися в результаті обстеження і консультації підвищення настрою і зниження у випробовуваних вірогідності прояву негативних особливостей їх поведінки.

· Принцип громадянськості і патріотизму, що полягає в умілому поєднанні принципу благополуччя випробовуваного із забезпеченням ефективності функціонування професійної або соціальної спільності, де ця людина живе і працює.