Перший підрозділ нашої теоретичної частини дозволить розглянути дослідження за даною проблематикою. Отже, достоїнство – це невід'ємна частина особистості, її вроджені властивості. Поняття «достоїнство» тісно пов'язане з поняттям «моральність», яка визначає цінність кожної особистості. Достоїнство дозволяє людині відчувати себе потрібним і корисним суспільству. Воно надає людині впевненість у своїх силах, у своїх справах і вчинках. У результаті чого людина досягає гармонії внутрішнього «Я» із зовнішньою позитивною оцінкою суспільства. Така гармонія приводить людину до відчуття щастя і наповненості життя. Достоїнство окрилює людину, змушує її ставити нові цілі та добиватися більш високих результатів. У суспільному житті використовується внутрішнє достоїнство. Наприклад, виконувати доручену роботу відповідально і з почуттям обов'язку. Людині, яка знаходиться в екстремальній ситуації, особистісні достоїнства допоможуть правильно й організовано діяти, рятуючи себе та інших. Достойна людина дотримується норм і правил поведінки в суспільстві, тому що повага до інших - це один із проявів цієї якості.

 Кожен науковець інтерпретує особистісні достоїнства зі своєї точки зору. Так, ознайомившись з роботами представника гуманістичної психології А. Маслоу, ми стикаємося з поняттям самоактуалізація особистості - це особистість, яка не обтяжена безліччю дрібних вад, таких як заздрість, злоба, цинізм та інше; яка не схильна до депресії, песимізму, егоїзму. Людина відрізняється високою самооцінкою, приймає інших і природу, незалежна від умовностей, проста та демократична, має почуття гумору філософського плану, схильна до переживання "пікових почуттів" типу натхнення. [С. Ю. Головин. Словарь практического психолога]. А. Маслоу акцентує увагу на таких особистісних достоїнствах: висока самооцінка, прийняття інших, демократичність, почуття гумору, почуття натхнення. Наступним, хто займався вивченням особистісних достоїнств був М. Селігман. Він говорить про індивідуальні достоїнства та чесноти. Бути доброчесною людиною - це значить проявляти на практиці шість основних чеснот: мудрість, мужність, гуманізм, справедливість, помірність і духовність (трансцендентність). Кожна чеснота наповнена індивідуальними достоїнствами: 1) мудрість і знання (допитливість, любов до знань, здатність до судження, здоровий глузд, оригінальність, товариськість, уміння бачити перспективу); 2) мужність (хоробрість, чесність, завзятість); 3) любов і людяність (доброта, щедрість, здатність любити); 4) справедливість (колективізм, лідерські якості);  5) помірність (самокерування, скромність, обережність, смирення);

6) духовність (почуття прекрасного, подяка, надія, оптимізм, віра, осмисленість, прощення, гумор, захопленість). Виявляються ці чесноти по - різному: так, справедливість виражається у лояльності владі, вмінні працювати в команді, лідерських якостях, у здібності завжди залишатися добропорядним громадянином своєї країни. Саме способи прояву чеснот у М. Селігмана називаються достоїнствами. На відміну від більш абстрактних чеснот, позитивні якості можна виховувати і вони цілком піддаються вимірюванню. Так, наприклад, рівень життєрадісності (щастя), оптимізму людини можна виміряти за допомогою формули: С = У + Про + З, де З - характеризує рівень сталого тривалого щастя, У - успадкованого рівня «щасливості», О - обставини життя, а З - фактори, що залежать від нас. А для того, щоб визначити позитивні характеристики людського характеру, М. Селігман виділяє три критерії відбору: 1) вони повинні визнаватися у всіх народів світу; 2) цінуватися самі по собі, а не тільки як засоби досягнення якихось цілей; 3) вони повинні розвиватися, а не бути суто вродженими. [Селигман М.Е.П. Новая позитивная психология: пер. с англ. М.: София, 2006, С. 367]. Інший автор, а саме С. А. Водяха, наводить опис можливого виміру індивідуальних рис особистості при дотриманні наступних принципів:

1) достоїнства мають бути в діапазоні потоку усвідомлення своїх звичних почуттів і дій (самооцінювання); 2) достоїнства характеру сприяють формуванню особистісного стандарту, за яким оцінюється якість життя не тільки своєї власної, а й інших людей; 3) кожне достоїнство характеру розвивається у відповідності зі своєю внутрішньою логікою, яка часто не зовсім узгоджується зі стереотипними критеріями успішності поведінки і особливо з моральною оцінкою (якщо здібна людина займається антигромадською діяльністю, то її креативність або духовність не може розглядатися як достоїнства характеру); 4) прояв достоїнств характеру однією людиною не зменшує значущості для інших людей, а скоріше збільшує їх; 5) формування достоїнств характеру й чеснот залежить від стадій психосоціального розвитку; 6) достоїнства характеру являють собою конкретизовану форму існування чесноти; 7) достоїнства характеру можуть не залежати від інших достоїнств. На основі теоретичних уявлень

К. Пітерсона і М. Селігмана у своїй статті С. А. Водяха представив ​​методику «Опитувальник особистісних достоїнств», де викладається зміст конструкту та психометричні показники. [http://journals.uspu.ru/attachments/article/95/П_2012_2_водяха.pdf] Джордж Вайан терміну достоїнства дає іншу назву, а саме властивості особистості. До таких властивостей він відносить: альтруїзм, здатність не вимагати миттєвої відплати за добрі справи, турбота про майбутнє і гумор. А оптимізм – це лише одна з багатьох рис характеру, що допомагає людям жити щасливо.

Л. Овдійчук вивчала педагогічні та методичні аспекти формування естетичних почуттів старшокласників у процесі навчання літературі у школі. Нею розглянуто ознаки та властивості естетичних почуттів із психологічної точки зору, а також розкриваються педагогічні та методичні аспекти формування вищих людських почуттів, методичні прийоми та засоби впливу на естетичні почуття старшокласників у процесі вивчення літератури.

[Психолого - педагогічні основи гуманізації навчально - виховного процесу в

школі та ВНЗ. Збірник наукових праць. Частина II. - Рівне, 2008. 53 - 61 с.]

В. В. Лук’яненко досліджувала самокерування, самовпевненість. [Психологічні перспективи. Випуск 16. 2010. С. 158 – 167] В. В. Рибалка  висвітлював культурно - психологічні та аксіопсихологічні питання визначення феноменів честі та достоїнства особистості, їх значення для педагогіки і психології. [Психологічні перспективи. Випуск 16. 2010. С. 261 – 266] Солодушкіна М. В. аналізує причини швидкого просування позитивної психології та наслідки такого просування. Вона оцінює потенціал і достоїнства нового напряму, подальші перспективи, можливі лінії розвитку, пропонує шляхи подолання деяких проблем становлення позитивної психології. [Солодушкіна М.В. Позитивна психологія: успіхи, проблеми та перспективи / / Психологічні дослідження. Т. 5, № 24. С. 3.] А. А. Хвостова розкриває значущість особистісних якостей і поняття достойної людини. Дослідження С. А. Багрецова спрямовані на вивчення особистісних достоїнств. Він вказує на високу значущість таких якостей особистості, як: активність у суспільному житті, широке коло інтересів, прагнення до постійного професійного вдосконалення, здатність до співпраці та взаємодопомоги, діловитість, товариськість, почуття гумору, чесність, життєрадісність. По С. А. Багрецову, керівникам властиві такі якості: віддавати накази, бути справедливими й вимогливими; а для помічників -  ретельність, акуратність у роботі, вміння підкорятися, старанність, витриманість. [Світ психології - 2002 - № 2 - с.172 - 173] Л. П. Куценко дослідила залежність самовиховання від самопізнання морально – психологічних якостей у старшокласників. В її дослідженнях десятикласники оцінювали у себе такі риси характеру: товариськість, ввічливість, чуйність, великодушність, чесність, працьовитість, силу волі, самостійність та інше. Найвищі бали поставлені за такі риси, які виражають ставлення учнів до людей, до праці. Вивченням  особистісних характеристик життєдіяльності юнаків займалися А. С. Чернишов та Ю. А. Луньов. Вони виділили сім особистісних характеристик: A - прагнення усвідомити й реалізувати особистісний потенціал; B - усвідомлення (формування) позитивного образу Я; C - прагнення допомагати іншим як мета життя; D - співпраця як стиль життя; E - творча дія як зміст життя; F - прагнення належити до спільноти «Ми - сильні»; G - усвідомлення особистості як цінності. [Мир психологии – 2002 - №2 – с. 100]

У наукових статтях нами були здійснені перші спроби вивчення особистісних достоїнств: 1) «Воля і її значення в житті кожної людини», у якій висвітлювалася проблема самокерування у спілкуванні підліткового та юнацького віку, вивчався рівень терплячості, завзятості, наполегливості.

2) «Вплив рис особистості на адаптаційну поведінку студентів молодших курсів», де якостями особистісного достоїнства виступали такі показники, як співпраця у колективі та товариськість. 3) «Соціально – психологічна адаптація студентів перших курсів». Ми визначали рівень прийняття інших, прийняття самого себе, діагностували доброзичливість студентів, колективістичну спрямованість у індивіда та творчу активність. 4) «Рисунок сім’ї як метод дитячо – батьківських стосунків». Ця стаття психодіагностично відображала психічний та емоційний стан дітей віком від 4 – 7 років у повній та неповній сім’ї. Достоїнством всіх батьків, можна вважати результат виховання, коли дитина бачить позитивно свою сім’ю, почуває себе комфортно [Науковий пошук молодих…].

Таким чином, у першому підрозділі ми ознайомилися з дослідженнями різних авторів за даною проблематикою.