Відповідно до Конституції України (ст. 36) працівникам забезпечується право на об’єднання у професійні спілки. Професійні спілки діють відповідно до чинного законодавства й статутів, які вони приймають, і не підлягають реєстрації в державних органах. Державні органи, підприємства, установи, організації повинні сприяти професійним спілкам в їх діяльності.

Професійні спілки – це масові громадські організації працюючих робітників, службовців та осіб, що навчаються в спеціальних і вищих закладах освіти, незалежно від статі, раси, національності та релігійних переконань, створені на добровільній основі з метою захисту матеріальних інтересів і прав працівників і покращення умов їх праці.

Профспілки є добровільною громадською організацією, що об’єднує громадян, які працюють чи навчаються і пов’язані спільними виробничими інтересами за родом діяльності. Вони створені з метою представництва й захисту інтересів працівників та є обов’язковим суб’єктом у відносинах соціального партнерства. Законодавство України визнає профспілки юридичними особами. В основі трудової правосуб’єктності профспілок лежить право громадян на об’єднання в профспілки та представництво профспілок від імені працівників. Повноваження профспілок являють собою поєднання прав і обов’язків: прав щодо державних і господарських органів і обов’язків перед працівниками.

Профспілки виконують такі основні функції: захисну, виробничо-економічну, культурно-виховну, міжнародну. Крім цього, профспілки здійснюють ще ряд делегованих державою функцій: нагляд за охороною праці й дотримання трудового законодавства, участь у правотворчій і правозастосовній діяльності.

Висловлюючи волю трудового колективи, виборний орган первинної профспілкової організації може виступати як від свого імені (здійснення нагляду і контролю), так і від імені відповідного колективу (розробка і підписання колективного договору).

Залежно від рівня повноважень та форми у вирішенні права профспілок поділяють на:

- паритетні – у вирішенні питання обов’язкова згода профспілок, в іншому випадку рішення не матиме юридичної сили (укладання колективного договору);

- дорадчі – думка профспілок має характер рекомендації (а не обов’язку) для державного, господарського органу (якщо думка не враховується, повинно бути пояснення). Наприклад, призначення на керівні посади працівників (крім виборів і конкурсів);

- самостійні (виключної компетенції) – рішення приймаються профспілками самостійно (наприклад, контроль за виконанням адміністрацією законодавства про працю, надання путівок, призначення допоміг);

- погоджувальні – обов’язкова згода при прийнятті рішення власником (наприклад, згода профспілок при звільненні працівника, залучення до роботи у вихідні дні, надурочних робіт тощо).

За змістом та сферою застосування права профспілок бувають:

- правотворчі – участь у прийнятті актів разом з державними органами, самостійне прийняття профспілками правових актів з питань безпеки праці та нагляду за охороною праці, укладання колективних договорів;

- контрольно-наглядові – здійснення нагляду і контролю за станом охорони праці, дотримання законодавства про працю, право на безкоштовне і безперешкодне отримання від держави і господарських органів інформації з соціально-побутових питань.

Висновк и до СЬОМого питання

Отже, професійні спілки широко представляють інтереси працівників у галузі виробництва, праці, побуту і культури. Вони беруть участь у розробленні й реалізації державних планів економічного і соціального розвитку, у вирішенні питань розподілу й використання матеріальних і фінансових ресурсів, залучають працівників до управління підприємствами, установами, організаціями, організовують змагання, сприяють розвитку творчості, зміцненню виробничої і трудової дисципліни. Професійні спілки здійснюють контроль за додержанням законодавства про працю і нормативних актів про охорону праці, контролюють житлово-побутове обслуговування працівників. Професійні спілки управляють санаторіями, профілакторіями та будинками відпочинку, культурно-освітніми, туристичними і спортивними установами, які перебувають в їх віданні.

ВИСНОВКИ З ТЕМИ

Отже, підсумовуючи вище зазначене, можемо зробити наступні висновки:

1. Трудові правовідносини – це суспільні зв'язки, які виникають між працівником і роботодавцем з приводу реалізації першим своєї здібності до продуктивної праці, врегульовані нормами трудового права, а їх учасники виступають у ролі носіїв суб'єктивних прав і юридичних обов'язків.

2. Трудові правовідносини явище багатогранне і багатоаспектне, що дозволяє їх класифікувати на певні різновиди. Ядром і основним видом трудових правовідносин є власне трудові правовідносини, або як їх ще прийнято називати – індивідуально-трудові. Другу групу трудових правовідносин становлять колективно-трудові правовідносини, що виникають між трудовим колективом і роботодавцем. Індивідуальні й колективні трудові правовідносини мають суттєві особливості суб'єктного, змістовного і юридичного характеру. Разом з тим, вони характеризуються певною єдністю, і завдяки своєму єдиному об'єкту – праці як трудовій функції – об'єднуються у певну систему.

3. Юридичні факти в трудовому праві за правовими наслідками поділяються на правстановлюючі, правозмініючі та правовприпиняючі. За вольовою ознакою юридичні факти в трудовому праві поділяються на дії та події. Дії в свою чергу поділяють на правомірні та неправомірні. Неправомірні дії поділяються на трудові правопорушення, що є підставою для настання матеріальної або дисциплінарної відповідальності. В теорії права правомірні дії поділяються на юридичні акти (вчиняються із наміром породити, змінити або припинити правовідносини) та юридичні вчинки (вчиняються без такого наміру). Проте, на нашу думку, юридичні факти у вигляді юридичних вчинків не притаманні трудовому праву України.