Соціальне партнерство можна визначити як систему відносин між роботодавцями, їх організаціями і об’єднаннями та найманими працівниками, профспілковими організаціями та їх об’єднаннями й органами виконавчої влади, що складаються у процесі співробітництва, пошуку компромісів і підготовки ними узгоджених рішень з питань соціально-трудових відносин.

Соціальне партнерство розглядають також як принцип трудового права, на основі якого здійснюється колективно-договірне регулювання.

Основним завданням соціального партнерства є забезпечення соціального миру у суспільстві. З цього випливає і його мета:

q зниження гостроти соціальних конфліктів, сприяння погодженню інтересів роботодавців і найманих працівників;

q забезпечення активної ролі держави в переговорному процесі з питань встановлення умов праці;

q забезпечення взаємної зацікавленості найманих працівників і роботодавців у поліпшенні економічного становища і сприяння взаєморозумінню між ними;

q забезпечення умов праці і життя працівників.

Відносини соціальних партнерів будуються на основі:

а) взаємної поваги і довіри соціальних партнерів;

б) рівності сторін соціального партнерства;

в) всеохоплюючого характеру соціального партнерства;

г) пріоритетності примирних методів і процедур у проведенні переговорів і консультацій;

ґ) неможливості погіршення умов, досягнутих на попередньому рівні соціальних договорів (угод);

д) обов’язковості виконання досягнутих домовленостей;

е) відповідальності соціальних партнерів за виконання прийнятих ними рішень і досягнутих домовленостей.

Світова практика знає два види соціального партнерства.

В тих країнах, де роль держави в регулюванні трудових відносин порівняно невелика (США, Канада, Великобританія тощо), практикується двостороннє співробітництво соціальних партнерів або, як його ще називають, «біпартизм». Колективні переговори ведуться між роботодавцями і організаціями найманих працівників, держава в такі переговори майже не втручається, хоча може виступати арбітром або посередником при виникненні соціальних конфліктів.

Більш поширеним є тристороннє співробітництво, або «трипартизм». Воно практикується у Франції, Німеччині, Австрії та в багатьох інших країнах. Тут, крім об’єднань роботодавців і організацій найманих працівників, активну роль при проведенні колективних переговорів відіграє держава. Вона виступає посередником при проведенні колективних переговорів або є їх самостійною стороною в особі державних органів (як правило, це міністерства праці чи інші спеціально створені органи виконавчої влади). Необхідною умовою здійснення соціально-економічних реформ є створення повноцінної правової та нормативної бази з питань соціального партнерства. При Президентові України створено Національну раду соціального партнерства, яка складається з представників Кабінету Міністрів України, об’єднань підприємців та професійних спілок.

Суб’єктом трудового права, що активно формує державну політику в галузі соціального партнерства, є Національна служба посередництва і примирення (далі – НСПП). Вона виступає органом державної влади, що утворюється Президентом України з метою сприяння поліпшенню трудових відносин та запобігання виникненню колективних трудових спорів (конфліктів), прогнозування та сприяння своєчасному вирішенню таких спорів (конфліктів), здійснення посередництва для їх вирішення.

Позитивною рисою у правовому регулюванні участі роботодавців у соціальному партнерстві є прийняття 24 травня 2001 p. Закону України «Про організації роботодавців», який визначає правові, соціальні, економічні, організаційні засади створення та функціонування організацій роботодавців, форми та напрями їх діяльності, а також принципи їх взаємодії з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, професійними спілками, їх об’єднаннями, іншими об’єднаннями громадян.

висновки до першого питання

Соціальне партнерство розглядають також як принцип трудового права, на основі якого здійснюється колективно-договірне регулювання.

Соціальне партнерство – це складний соціологічний феноменом, який з одного боку, є системою співробітництва працівників і роботодавців, а з іншого – ідеологію такого співробітництва.